Виявлено, що понятійно-категоріальний апарат Г. Назіанзина за формою мав системний зв'язок із напрацьованою базою філософії античності, але з новим змістовним навантаженням у контексті вчення про людину апостола Павла та ряду інших християнських богословів. Встановлено місце антропологічних ідей, поглядів на богоподібність людини в творах ранньовізантійського філософа у загальному історико-філософському контексті. Доведено, що цілокупність (ціло-мудрість) людини, її виважений душевно-вольовий стан, і "просвітлений дух" мислиться Богословом як гарантія таємного спогляданням Бога на противагу зовнішнім, натуралістично-споглядальним, досвідно-логічним пошукам Істини як процесу, який іманентно містить в собі ряд неминучих похибок, помилок (гріха, зла). Реконструйовано особливості осмислення людського єства Г. Богословом, вказані ним шляхи до возз'єднання із первозданним Образом і Подобою (обожненням) на підставі базового синтезу мислительної тріади: віра - ум (розум) - розумна віра. Проаналізовано на прикладі Г. Назіанзина головну роль ортодоксального богословсько-містичного релігійного досвіду у становленні християнської антропології (богослов'я) на противагу релігійно-міфічним, еклектичним побудовам неоплатонізму. Доведено, що саме відношення до феномену магізму було одним із спонукальних чинників для Г. Богослова у пошуках та розумінні християнської духовності під час формування, ортодоксального вчення та ново-нікейських догматів.

  Скачати повний текст

Аналізується процес становлення ранньохристиянського богослов'я та його філософського обгрунтування представниками східної патристики за допомогою засобів ідейно-методологічного і логіко-концептуального апарату неоплатонізму. Аргументується думка про виключне значення неоплатонічної традиції для перетворення християнства в динамічну конфесію і високоінтелектуальне вчення. Цей вплив простежується шляхом порівняльного аналізу ключових етапів розвитку Універсума в сакралізованій пізньоантичній філософії і філософсько-богословській системі східної патристики.

  Скачати повний текст

Визначено ознаки гомілії, зумовлені відображенням сакрального світу у людському мовленні, проаналізовано лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні мовні засоби передачі надприродного змісту. Розглянуто специфіку адресанта, адресата та їх взаємодії у тексті гомілій. Проведено аналіз гомілії як жанру за параметрами тематики, композиції та стилістичних особливостей. Простежено розвиток жанру гомілії в проповідницькій діяльності І. Златовуста, зроблено спробу з'ясувати позамовні чинники цього розвитку.

  Скачати повний текст