Встановлено особливості українського мовного пуризму в синхронічному та діахронічному аспектах. Визначено характерні ознаки пуризму як соціально-мовної категорії. Розкрито роль суспільних (зовнішніх) і мовних (внутрішніх) чинників у формуванні пуристичних тенденцій. Описано вияви пуризму на різних етапах розвитку української мови, досліджено його вплив на формування її літературних норм. Розроблено класифікацію пуристичних виявів на всіх рівнях структури мови: у звуковому ладі, морфології, словотворі, лексиці та фразеології, синтаксисі. Досліджено ступінь готовності сучасних мовців сприйняття та запропоновано пуристично обумовлені заходи щодо удосконалення норм сучасної української мови.

Наведено результати лінгвостилістичного та лінгвокультурного аналізу української мовної особистості учителя. Розкрито особливості допрофесійної філологічної підготовки вчителя в культурномовному аспекті. Увагу приділено етно-, соціолінгвістичній, літературній, риторичній складовим фахової підготовки вчителя української мови та літератури.

Приведены результаты лингвостилистического и лингвокультурного анализа украинской языковой личности учителя. Раскрыты особенности допрофессиональной подготовки учителя в культурноязыковом аспекте. Уделено внимание этно-, социолингвистической, литературной, риторической составляющим подготовки учителя украинского языка и литературы.

Висвітлено питання щодо ефективності опрацювання логіко-емоційної партитури навчального тексту для виразного читання. Така партитура є ключовим моментом роботи над емоційно-образною виразністю, чітко визначеною програмою дій читця.

Проаналізовано нормативні державні документи, посібники, ділові папери, підготовлені працівниками правоохоронних органів. Наведено приклади порушень мовних норм у юридичній сфері (неточність термінів, неоднозначні формулювання, що допускають різні тлумачення). Наголошено на необхідності підвищення мовленнєвої культури юристів.

Проанализированы нормативные государственные документы, пособия, деловые бумаги, составленные сотрудниками правоохранительных органов. Приведены примеры нарушений языковых норм в юридической сфере (неточность терминов, неоднозначные формулировки, допускающие различные толкования). Отмечена необходимость повышения речевой культуры юристов.

The article deals with rough violation of language norms in juridical sphere. The samples of underestimation of language aspect in professional activity have been taken from various sources - normative state documents, textbooks, business papers composed by the workers of the juridical institutions. Among language mistakes are misuse of terminology, polysemantic definitions which often imply different meanings. The idea of necessity of raising the lever of speech culture of legislative branch workershas been substantiated.

Показано досвід обласної газети, спрямований на виховання в її читачів мовної культури. "Запорізька правда" не лише пропагує українську мову, а й досліджує історію слів, вміщуючи на своїх шпальтах наукові тематичні добірки, орієнтовані на школярів, студентів та читачів, яким не байдуже "мовне питання".

Розглянуто стан культури мовлення студентства, визначено головні причини поширення серед них ненормативної лексики. Наведено результати опитування студентів щодо їх ставлення до лихослів’я, запропоновано заходи щодо мінімізації мовленнєвих ексцесів та наближення мовлення студентів до норм літературної мови.

Рассмотрено состояние культуры речи студенчества, определены главные причины распространения среди них ненормативной лексики. Приведены результаты опроса студентов относительно их отношения к сквернословию, предложены меры по минимизации речевых эксцессов и приближению речи студентов к нормам литературного языка.

The state of students speech is studied the main causes of the profanity spread among students are determined the results of a survey of students regarding their attitude toward profanity are shown, the measures to minimize the speech excesses and approaching the speech of students to the norms of the literary language are proposed.

Досліджено важливий для подальшого розвитку української літературної мови період 1920-х - початок 1930-х рр. Завдяки діяльності лінгвістів, як А. Кримський, О. Синявський, О. Курило, М. Гладкий, М. Сулима, І. Огієнко, В. Сімович було закладено нормативне підгрунтя в граматиці, лексиці та фразеології, стилістиці та культурі мови, які спричинили появу лінгвістичних дискусій у зазначений період. З'ясовано, що окреслені питання зачепили всі структурні рівні тогочасної мовної системи. Аналіз індивідуального мововжитку трьох чільних репрезентантів літературно-мистецького покоління 1920-х рр. в Україні - С. Пилипенка, М. Хвильового та М. Івченка - дозволив зробити висновок про те, що описані лінгвістичні дискусії істотно позначилися на мові тогочасного красного письменства.

Словоформу в Україні, ненормативну для сучасної української літературної мови, вживають або малоосвічені українці, які звикли до колишньої більш усталеної назви, або проросійськи орієнтовані ЗМІ в Україні, або ж росіяни - від пересічних громадян до високоосвічених філологів і політиків високого рангу. Проте ця форма суперечить навіть нормам сучасної російської літературної мови. Вона має виразний політичний підтекст і засвідчує принципове небажання росіян визнавати самостійність Української держави, підкреслює їх імперські амбіції щодо України. Автори радять російським словесникам бути передусім філологами та вживати відносно країни, що визнана світовою спільнотою, конструкцію "в Украине".

Розглянуто зміст поняття норми літературної мови. Простежено розвиток поняття "мовна особистість". Приділено увагу мовнокомунікативній компетенції мовної особистості. Визначено рівень нормативності української мови у прямому радіо- і телеефірі. Проаналізовано лінгвальну компетенцію студентів педагогічних ВНЗ. Описано механізм вивчення співвідношення кодифікації та реалізації термінологічної лексики. Обгрунтовано пріоритетні напрями вдосконалення мовного еталону. Досліджено культуромовну підготовку вчителя-філолога у контексті професійної освіти.

Розглянуто видавничі проекти з культури української мови часів незалежності України, вперше виокремлено 3 видавничі хвилі. Крім того, на основі аналізу довідників і посібників з культури мови цього періоду виділено характерні ознаки цих видань.

Розглянуто проблему та розкрито основи формування комунікативної культури особистості, що постає певним ступенем єдності комунікативних і соціальних властивостей людини, виявляється у її вмінні розв'язувати життєві та виробничі проблеми, налагоджувати міжособистісні взаємини на різних рівнях, здійснювати адекватну самореалізацію й адаптацію у сучасному суспільстві. На даному етапі розвитку і становлення конкурентного суспільства, головною умовою формування є забезпечення населення якісною освітою. Для того, щоб українські педагоги високо цінувались на світовому ринку праці, Україні необхідно забезпечити внесення позитивних змін в освітню систему. Прослідковано тенденцію до зросту соціального замовлення суспільства на підготовку висококваліфікованих фахівців для різних галузей національної економіки. Розглянуто поняття "культура" як сукупність соціальних норм і цінностей у контексті особистісних феноменів у науковій літературі. Співставлено комунікацію та культуру як дві важливі, взаємопов'язані сторони соціального існування людини. Виявлено такі аспекти спілкування як взаємодія, відносини, контакти, обміни. Визначено, що комунікативна культура особистості є важливим компонентом загальної культури індивіда та виступає однією з умов самореалізації людини. Зважаючи на це, її можна вважати складним психологічним новоутворенням особистості, результатом її соціально-комунікативного розвитку. Розглянуто процес інтеграції комунікативних та творчих компонентів у структурі самосвідомості особистості, що актуалізує творчу комунікацію особистості. З'ясовано, що реакція на поведінку інших у процесі спілкування завжди опосередковується самосвідомістю, співвідноситься з її рефлексивним "Я". Важливу роль у впровадженні комунікативних та творчих компонентів відіграє емоційний компонент спілкування, складниками якого виступають емпатія, безпосередність, повага до інших, щирість, відкритість оточенню. Розглянуто концепцію трисуб'єктної дидактики. В дослідженні проаналізовано педагогічні системи, які беруть активну участь у формуванні комунікативної культури особистості. Взято до уваги новаторський підхід А. С. Макаренка до формування комунікативних вмінь вихованців. Опрацьовано педагогічну систему В. О. Сухомлинського, де педагог повинен орієнтуватись на соціальну взаємодію, як головний механізм розвитку комунікативних вмінь учнів. Досліджено феномен сенситивних фаз розвитку людини, як важливий аспект формування комунікативної культури. Розглянуто рольову теорію соціалізації як психолого-педагогічну парадигму формування комунікативної культури студентів. З'ясовано, що ототожнення з тією чи іншою соціальною роллю має негативні наслідки для розвитку та становлення особистості. Показано, що показником комунікативної культури людини є її ставлення до інших, вербальне і невербальне мовлення, поведінка людини, яка виступає зовнішнім проявом емоційних станів, властивостей характеру, так і віддзеркаленням ставлення людини до подій, оточуючого світу та інших суб'єктів взаємин.

Дисертацію присвячено дослідженню актуалізації повсякденних етикетних ситуацій у різних культурах, виявленню спільного й специфічного в процесах регулювання мовленнєвої поведінки. Зіставний аналіз етикету різних культур доповнено лінгвокогнітивним та лінгвосеміотичним аспектами. Конкретизовано поняття "етикет", "мовленнєвий етикет", "ввічливість" та обгрунтовано необхідність їх розмежування. Розкрито особливості етикету як знакової системи, розглянуто властивості вербальних та невербальних етикетних знаків, їхні функційні, ознаки. Виявлено основні властивості етикетних знаків: комплексність, мультимодальність, варіативність форми й змісту, функційна гнучкість і комбінаторність. Визначено структуру етикетного простору, яка охоплює суб'єкти взаємодії, етикетні ситуації, етикетні знаки, норми та ціннісні домінанти. За допомогою фреймового аналізу змодельовано стереотипну етикетну ситуацію, що трапляється у повсякденному спілкуванні. Повсякденні етикетні ситуації вперше стали об'єктом внутрішньосистемного зіставлення (у межах внутрішнього кола англійськомовної культури), а також міжкультурного порівняння. За ступенем ритуалізованості виділено такі види етикетних ситуацій: найменш ритуалізована щоденна ("Вітання"); оказіональна ("Прийом гостя"); святкова ("День народження"); найбільш ритуалізована церемоніальна ("Весілля"). Зіставний аналіз показав, що реалізація етикетних ситуацій повсякденного спілкування в англійськомовній та українськомовній культурах грунтується на спільних ментальних моделях, проте виявляє відмінності змістового наповнення фреймів, вербальних, паравербальних та невербальних засобів маніфестації.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.14-73

Рубрики:

Українська мова

Шифр НБУВ: ДС50540 Пошук видання у каталогах НБУВ