Проаналізовано вплив преси на хід закономірного конституційного процесу, формування громадської думки і консолідацію прогресивних сил суспільства на участь у розробці та прийнятті демократичної Конституції України.

За допомогою системного підходу конкретизовано зміст, розкрито сутність свободи преси. Проаналізовано існуючі та сформульовано нові визначення поняття "свобода преси". Розглянуто філософські витоки, генезис, структуру даної свободи, її взаємозв'язок з іншими свободами. Визначено спільність і відмінності у споріднених поняттях: "свобода вираження поглядів", "свобода слова", "свобода преси", "свобода ЗМІ", "свобода інформації", "свобода журналістської діяльності", а також у таких термінах, як "вільна преса", "незалежна преса", "свобода преси" і "гласність". Проаналізовано проблеми співвідношення повної та відносної свободи преси, свободи та необхідності, свободи і відповідальності у журналістській діяльності. Вперше в Україні виділено дев'ять аспектів проблеми свободи преси і охарактеризовано сутність кожного з них. Запропоновано нову класифікацію видів цензури та історичних моделей преси. Репрезентовано один з нових напрямків теорії журналістики, який тільки починає розвиватися у незалежній Україні, - філософську журналістику.

Розглянуто найважливіші питання теорії та практики журналістики, пов'язані з сучасним фукнціонуванням вітчизняного інформаційного простору. Значну увагу приділено основним принципам етичної діяльності журналістів України, проблемам свободи слова як основного принципу діяльності засобів масової інформації та її правовому змісту, правовій регламентації функціонування вітчизняних мас-медіа. У додатках наведено документи, які регламентують діяльність журналістів різних країн (кодекси журналістської етики, рекомендації Ради Європи, витяги із законів про свободу преси, редакційні принципи Бі-Бі-Сі для авторів випусків новин та інформаційних програм тощо).

Досліджено норми кримінально-виконавчого законодавства. Перш за все, розглянуто правила, що регламентують питання одержання, поширення, використання і передачі інформації суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин. Увагу в дослідженні приділено питанням, що визначають права й обов'язки засуджених в інформаційній сфері. Основні порушені проблеми: обсяг і якість інформації; правова регламентація використання в пенітенціарній системі різних інформаційних каналів; можливість засуджених одержувати інформацію різноманітного характеру. Використано положення російського кримінально-виконавчого законодавства, міжнародних стандартів поводження із засудженими. Надано пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінально-правових норм інформаційного характеру.

Досліджено адміністративно-правове забезпечення доступу до публічної інформації в судових органах. Вивчено теоретико-правові основи забезпечення доступу до публічної інформації в судових органах України. Розкрито сутність та зміст понять "публічна інформація", "доступ до публічної інформації". Проаналізовано міжнародно-правові стандарти забезпечення доступу до публічної інформації в судових органах. З'ясовано проблеми реалізації права громадян на доступ до публічної інформації. Акцентовано увагу на дослідженні структури адміністративно-правового механізму забезпечення доступу до публічної інформації з наданням характеристики кожного її елементу. Визначено причини, які перешкоджають забезпеченню права на доступ до публічної інформації в судових органах України.

Вперше у вітчизняній науці проведено комплексне дослідження теоретико-правових і практичних питань запобігання законній професійній діяльності журналістів в Україні. Обгрунтовано ряд нових концептуальних положень, висновків і рекомендацій, що мають важливе теоретичне та практичне значення. Вперше одержано кримінологічну характеристику злочинів, передбачених ст. 171 КК України, визначено сучасний стан такої злочинності, сформовано середньостатистичний портрет особи, яка здійснює перешкоджання законній професійній діяльності, та її жертви, запропоновано їх типологію. На основі міждисциплінарного підходу (аналізу теоретичних положень кримінального права, кримінології та конституційного права) визначено категорії "свободи масової інформації", "системи засобів масової інформації". Виокремлено характерні ознаки журналістів як представників ЗМІ: творчий характер діяльності; наділення повноваженнями зі збирання, обробки і створення інформації; підтвердження цих повноважень спеціальним (єдино не визначеним) документом, виданим організацією, яку він представляє; журналіст - це працівник необов'язково штатний, він може бути позаштатним або взагалі діяти за іншим видом уповноваження. Запропоновано модель оптимізації взаємодії суб'єктів державної політики та ЗМІ з метою запобігання вчиненню злочинам. Обгрунтовано доцільність внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України (ч. ч. 1, 2 ст. 171), а також до законів України "Про інформацію" (ст. 26), "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (ч. ч. 1, 2 ст. 24, ст. 26-1), спрямованих на підвищення правового захисту журналістів. Розроблено проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України та інших законів України" (щодо вдосконалення правового механізму запобігання законній професійній діяльності журналістів в Україні).

Проаналізовано нормативно-правову базу свободи вираження поглядів через друковані ЗМІ. Визначено поняття свободи вираження поглядів як природного права. Акцентовано увагу на особливому захисті Європейським судом з прав людини свободи вираження поглядів за допомогою друкованих засобів масової інформації. Сформульовано окремі пропозиції для вдосконалення механізму юридичного забезпечення свободи вираження поглядів в Україні.

Проаналізовано особливості кримінального процесуального захисту преси в Україні: з'ясовано такі механізми захисту журналістських джерел, як "свідоцький імунітет журналіста" та "тимчасовий доступ до речей і документів та обшук у приміщенні, де проживає та/чи працює журналіст"; охарактеризовано питання залучення журналістів до конфіденційного співробітництва; розглянуто принцип гласності й відкритості судового провадження та повного фіксування технічними засобами судового засідання і процесуальних дій, а саме щодо переважного права журналістів перебувати в залі судового засідання. Свідоцький імунітет журналіста надає змогу не надавати показання, які можуть викрити журналістські джерела. У разі відмови від надання зазначеної інформації журналіста не можна притягнути до кримінальної відповідальності. Однак щодо тих питань, які не стосуються його професійної діяльності, журналіста можна допитувати без застережень. У цьому разі не йдеться про здійснення професійної діяльності, тому він мусить надавати показання, а за відмову нестиме кримінальну відповідальність. Тимчасовий доступ до речей і документів - це надання стороні кримінального провадження особою, у володінні якої є такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії чи вилучити їх. Проте охоронюваною законом таємницею, що міститься в речах і документах, є, зокрема, інформація, що перебуває у володінні засобів масової інформації або журналістів, надана їм за умови нерозголошення авторства чи джерела інформації. Тому журналіст має право на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці оприлюднюються на вимогу суду. Однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129 Конституції України, є гласність судового провадження та повне фіксування технічними засобами судового засідання й процесуальних дій. Крім того, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод, які є частиною національного законодавства, проголошено, що кожен, кому пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, має право на справедливий, публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом.