Висвітлено теоретичні та практичні питання реформування Організації об'єднаних націй (ООН) як єдиної універсальної міждержавної організації світового співтовариства за умов глобалізації. Визначено роль даної організації у вирішенні проблем виживання людської цивілізації. Проаналізовано процеси оптимізації структури її органів і особливості формування напрямів діяльності ООН за умов "нового світового порядку". Розглянуто місце України в глобалізаційних інтеграційних процесах в контексті її участі в ООН і інших міжнародних інституціях. Наведено пропозиції щодо вдосконалення нормотворчої діяльності ООН і її органів, спрямованої на оптимізацію процесів її реформування.

На підставі аналізу новітніх джерел, зокрема, офіційних документів і публікацій ООН, матеріалів Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї, висвітлено особливості стратегії і тактики здійснених і чинних операцій миротворчої діяльності ООН. Розкрито історичний досвід миротворчості і підтримання миру. Охарактеризовано правові засади та шляхи боротьби з міжнародним тероризмом, показано роль ООН в цих процесах. Увагу приділено участі України в миротворчій діяльності ООН.

Надано виступ на Міжнародній конференції "65 років ООН: досвід та перспективи", проведеної 20 жовтня 2010 року в Києві Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і Представництвом ООН в Україні.

Розглянуто проблему пошуку нових сучасних засобів миротворчої діяльності, аналіз внутрішньої політики держави, спрямованої на реалізацію Україною Програми дій у сфері культури миру. На основі дослідження встановлено основні перешкоди у впровадженні розроблених світовою спільнотою норм і стандартів у цій сфері та запропоновано можливі шляхи їх подолання.

Розглянуто проблему трансформування ООН в глобальний транснаціональний форум, її сучасний потенціал як дорадчий інститут глобального управління. Розкрито структурно-функціональні характеристики ООН як провідного актора глобального управління, з'ясовано основні канали та механізми реалізації дорадчого управління.

Досліджено політологічні аспекти створення ООН як міжнародного політичного інституту на універсальному рівні з точки зору історичних передумов, політико-правових концепцій та розуміння сутності міжнародної організації загальної компетенції державами на різних етапах історичного розвитку.

Вперше в українській політологічній науковій думці визначено особливості перебігу ряду операцій ООН з підтримання миру в Африці. Здійснено класифікацію операцій ООН з підтримання миру на Африканському континенті. Проаналізовано механізм реалізації таких операцій відповідно до доктрини "Операції ООН із підтримання миру. Принципи та директиви". Набули подальшого розвитку дослідження міжнародно-правової бази миротворчої політики ООН, характеристика конфліктів у африканському регіоні в контексті миротворчої діяльності цієї організації. Виокремлено причини низької ефективності миротворчих дій ООН, визначено передумови успішності реалізації операцій з підтримання миру. Поглиблено аналіз основних елементів системи миротворчої діяльності ООН, вивчення взаємодії ООН із регіональними організаціями та коаліціями держав на шляху підтримки миротворчих процесів, дослідження участі українських військових контингентів у миротворчих ініціативах ООН в Африці.

Розглянуто діяльність Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй (РБ ООН) як гаранта міжнародного миру та безпеки, що має широкі повноваження щодо впливу на держав-порушниць міжнародного права. Зіставлено пропозиції щодо реформування РБ ООН, які охоплюють 3 ключові проблеми: зміна складу, використання права вето та зміна непрозорих методів роботи Ради. Доведено, що від сьогоднішніх ініціатив щодо реформування РБ ООН залежить подальше ефективне існування ООН і майбутнє всієї міжнародної системи безпеки.

Проаналізовано міжнародно-правові аспекти миротворчості, правове регулювання миротворчої діяльності ООН, механізми її ініціювання, здійснення, фінансування, інституційні особливості ухвалення рішень ООН щодо проведення миротворчих операцій. Визначено види миротворчих операцій, їх принципи, критерії, класифікацію, нормативно-правові засади співпраці ООН у цій сфері з регіональними та субрегіональними організаціями. Проведено аналіз досвіду здійснення основних видів сучасних миротворчих операцій. Визначено основні чинники успішності миротворчих операцій. Здійснено міжнародно-правову характеристику ситуації на сході України і доведено, що збройне втручання Російської Федерації слід однозначно кваліфікувати як збройну агресію. Показано, що визначення РФ державою-агресором рішенням Ради Безпеки є практично нереалістичним, і можливим шляхом припинення воєнного конфлікту на Донбасі та відновлення територіальної цілісності України є розгортання міжнародної миротворчої операції. Проаналізовано можливі варіанти визначення її мандату. Встановлено, що законодавство України не враховує специфіки міжнародної миротворчої операції (правовий статус операції, порядок її участі в цивільних і господарських правовідносинах, ектратериторіальний статус її приміщень, непідлеглість членів операції юрисдикції України, а також привілеї та імунітети операції та її членів тощо). Обгрунтовано та запропоновано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до законодавства України.

Проаналізовано міжнародно-правові аспекти миротворчості, правове регулювання миротворчої діяльності Організацією Об'єднаних Націй (ООН), механізми її ініціювання, здійснення, фінансування. Висвітлено інституційні особливості ухвалення рішень ООН щодо проведення миротворчих операцій (МО). Визначено види МО, їх принципи, критерії, класифікацію, нормативно-правові засади співпраці ООН у цій сфері з регіональними та субрегіональними організаціями. Представлено аналіз досвіду здійснення основних видів сучасних МО, визначено основні чинники успішності МО. Здійснено міжнародно-правову характеристику ситуації на сході України та доведено, що збройне втручання Російської Федерації (РФ) слід однозначно кваліфікувати як збройну агресію. Показано, що визначення РФ державою-агресором рішенням Ради Безпеки є практично нереалістичним, і можливим шляхом припинення воєнного конфлікту на Донбасі та відновлення територіальної цілісності України є розгортання міжнародної МО. Проаналізовано можливі варіанти визначення її мандату. Встановлено, що законодавство України не враховує специфіки міжнародної МО (правовий статус операції, порядок її участі в цивільних і господарських правовідносинах, екстратериторіальний статус її приміщень, непідлеглість членів операції юрисдикції України, а також привілеї й імунітети операції та її членів тощо). Обгрунтовано та надано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до законодавства України.

Проаналізовано сутність інституту Послів доброї волі та Посланців миру ООН у контексті піаризації міжнародних відносин на глобальному рівні. Розглянуто ключові доробки літератури з питань "зв'язків з громадськістю" та "дипломатії селебрітіз", запропоновано новий термін для характеристики дипломатії Послів ООН - "дипломатія доброї волі". Розкрито сутність функціонування інституту Послів, яка полягає у використанні засобів білого PR для підвищення обізнаності публіки щодо цілей і задач ООН, а також у промоушені самої Організації на міжнародній арені. Показано відмінності класичних Послів ООН від некласичних, проаналізовано рівень та особливості використання засобів піару цими категоріями. Діяльність Послів ООН оцінено за допомогою наступних критеріїв: частота згадувань у різнопланових ЗМІ (з різноманітних питань по тегу "Посол доброї волі"), частота згадувань на сайтах ООН, рівень співпраці з ООН, участь у публічних заходах, представленість у мережі англійською мовою (соціальні мережі, власний сайт) і відгуки аудиторії. Встановлено, що причини підписання контракту з установою (разом з особливістю самої установи) є першочерговими компонентами для подальшої ефективності кандидата. Розроблено рекомендації Головам офісів і спеціалізованих установ ООН (а також Генсеку, який призначає Посланців миру) з метою покращення двосторонньої співпраці та промоушену ООН на міжнародній арені.