Викладено підходи та основні принципи формування нової соціальної політики, яку має проводити держава у повоєнному відновленні. Визначено, що першочерговою метою такої політики має стати зміна парадигми взаємодії між владою та суспільством, яка забезпечить перехід до більш прагматичних і ефективних відносин між цими сторонами, соціальну компенсацію для послаблення соціальних протиріч, а також "амортизацію" конфліктів. Наголошено, що соціальний захист повинен стати менше спрямованим на надання благ і допомоги бідним, і більше акцентуватись на підтримці самодопомоги українців. У фокусі не лише забезпечення предметами споживання, але й стимулювання ініціативи та навичок самостійного забезпечення. Окреслено цілі та завдання нової соціальної політики, що полягають у відновленні довіри суспільства до держави, комплексному перетворенні підходів до оплати праці, податків і соціального страхування, сприянні ефективній зайнятості, забезпеченні дійсної ефективності соціальних видатків, об'єднанні зусиль суспільства, бізнесу та влади. Визначено принципи, на яких має грунтуватись нова соціальна політика: гуманізму та соціальної справедливості, системності і комплексності, превентивності заходів, адресності, адаптивності, багатосуб'єктності. Запропоновано механізми реалізації нової соціальної політики, особливе місце серед яких займає соціальний діалог на основі чотиристоронньої (працівники, роботодавці, держава, органи місцевого самоврядування) та чотирирівневої (національний, галузевий, територіальний і локальний) моделі. Визначено корпоративну соціальну відповідальність як засіб поглиблення соціального діалогу, та наголошено на необхідності її впровадження у вигляді моделі національної політики та її нормативного закріплення, а також посилення спільних зусиль бізнесу, держави, організацій громадянського суспільства щодо впровадження такої моделі.

Показано, що війна спричинила новий формат міжнародних політичних і економічних відносин та їх вплив на майбутнє України. Окреслено проблеми процесу трансформації соціально-економічного і політичного життя України в повоєнний період. Доведено, що без нової якості людського і соціального капіталу відродження країни є неможливим.

Мета статті - визначення підвищення ролі цінності людини і вплив фінансово-економічних аспектів формування людського капіталу на такі важливі аспекти для сучасного стану функціонування суб'єктів господарювання, як: інноваційний розвиток підприємства, корпоративне управління і економічна ефективність. Результати і наукові положення отримані з використанням певних методів (різних за напрямом і масштабом охоплення предмету дослідження): узагальнення результатів попередніх досліджень, комплексного аналізу та синтезу, логіко-структурного й логіко-динамічного аналізу, науково-аналітичний, порівняння й аналогії тощо. Аналіз зарубіжних і вітчизняних літературних джерел показує, що до теперішнього часу чітких, узгоджених міркувань і положень стосовно змісту, тлумачення, методології та методики оцінювання категорій "цінність людини" і "людський капітал" у їх єдності і підпорядкованості не існує. В ході дослідження визначено ключовий аспект цінності людини в суспільному житті, удосконалено концептуальну модель підвищення ролі людського капіталу в умовах інноваційного розвитку підприємств, визначено роль держави та запропоновано комплекс заходів, спрямованих на формування людського капіталу, де головний акцент на інтелектуальній складовій, здатності особистості до інноваційної праці, творчості та саморозвитку. На сучасному етапі розвитку ринкових відносин кожен суб'єкт господарювання не може обійтись без врахування таких складових його функціонування, як людський капітал, інновації, якість, інноваційний менеджмент, конкуренція і конкурентні переваги тощо. Представлено основні елементи за критерієм значимості їх впливу на фінансово-економічний стан підприємства. Показано роль людського капіталу в діяльності підприємства і його вплив на формування системи менеджменту, рівня інноваційності, якості, інфраструктури, іміджу та конкурентоспроможності підприємства. Запропоновані заходи сприятимуть підвищенню якості людського капіталу, що позитивно вплине на інноваційний розвиток підприємств й зростання конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобальних змін. В науковому досліджені викладено авторський підхід до визначення ролі цінності людини як ключового фактору розбудови інноваційно-інвестиційної моделі економіки України. Обгрунтувано й розроблено концептуальні і методико-прикладні засади розвитку та державного регулювання відтворення людського капіталу в ринкових умовах. Існуючий науково-практичний досвід та аналіз змісту категорій "цінність людини" і "людський капітал" дозволяють сформувати нам концептуальні підходи до системної взаємопов'язаної їх оцінки для підвищення рівня інноваційного потенціалу в цілому.

Обгрунтовано необхідність використання методів багатовимірної статистики для оцінювання інтенсивності розвитку людського капіталу. Вивчено підходи науковців до оцінювання рівня розвитку людського капіталу й обгрунтовано неможливість використання вимірюваних за шкалою порядку узагальнених показників для оцінювання інтенсивності розвитку цього капіталу. Для виконання цього оцінювання у роботі запропоновано скористатися методами багатовимірного статистичного аналізу і розраховувати спеціально сконструйовані ланцюгові та базові інтегральні темпові індекси розвитку. Результати виконаного аналізу доцільно використати регіональним і загальнодержавним органам управління для вироблення стратегії розвитку регіонів, удосконалення розподілу державних фінансових ресурсів, підвищення рівня розвитку людського капіталу цих регіонів.

Висвітлено ключові категорії сучасного суспільства та ринкової економіки - цінності людини і людського капіталу. Особливу увагу приділено таким економічним явищам і процесам як інноватизація, потенціал та адаптація на різних рівнях національної економіки. Охарактеризовано особливості розуміння й оволодіння окремими актуальними аспектами ефективного управління людським капіталом на макро-, мезо- та мікрорівнях. Розглянуто розвиток теорії цінності людини, концепцію взаємозв’язку і оцінки категорій "цінність людини" та "людський капітал". Окреслено дефініцію "людський капітал" і його вплив на розвиток підприємства. Визначено соціально-психологічний капітал як складову людського капіталу підприємства. Висвітлено аспекти корпоративної соціальної відповідальності, інноваційний менеджмент і менеджмент інновацій. Розкрито передумови та напрямки імплементації інноваційних технологій менеджменту в управлінні економічним розвитком громад в Україні. Описано інноваційний розвиток підприємства і загальні підходи до його оцінювання. Зазначено, що ефективне корпоративне управління є інструментом підвищення інвестиційної спроможності.

Найвищу відзнаку економічної наукової спадщини в пам'ять А. Нобеля отримали минулого року роботи трьох учених: Д. Карда, Дж. Ангріста та Г. Імбенса. Науковою спільнотою визнано їх емпіричний внесок в економіку праці, а також оригінальний погляд на причинно-наслідкові зв'язки й обгрунтування методологічних підходів до їх оцінювання в реальному житті. Загальновідомо, що більшість проблемних питань у соціальних науках пов'язані із причинно-наслідковими зв'язками. Виникає потреба оцінки наслідків некерованої міграції на рівень оплати праці та зайнятості в приймаючих громадах. А яким чином оцінити вплив тривалості освіти на майбутні заробітки? Складність здійснення оцінок полягає у відсутності порівняльної бази, наприклад, інформації щодо наслідків зміни міграційних обсягів або відмови людини продовжувати навчання. Але лауреати 2021 р. довели можливість отримання відповіді на такі запитання за допомогою проведення природних експериментів, які нагадують клінічні випробування в медицині. Результати їх наукових досліджень дозволили науковцям-економістам усього світу отримати та використовувати інструментарій природного експерименту у наукових дослідженнях економічних процесів. Не порушуючи етичних норм, лауреатам вдалося оцінити ефекти впливу різних чинників та соціально-економічну результативність каузальних зв'язків. Особливою перевагою їх наукових результатів є зміна дослідницької парадигми та оновлення інструментарію в економіці праці. Відмовившись від традиційних поглядів щодо проведення експериментів, нобелевські лауреати з економки обгрунтували можливість розглядати значну кількість економічних агентів, які перебувають у приблизно однакових умовах та, спостерігаючи за зміною їх поведінки та наслідками, робили висновки про існування причинно-наслідкових зв'язків та оцінювали їх. Провівши аналіз наукового доробку минулорічних переможців, зроблено висновок, що саме новітній інструментарій використання рандомізованих експериментів дозволив лауреатам премії отримати оригінальні та досить дискусійні відповіді на традиційні завдання, тим самим здійснивши "революцію довіри" в економічній науці.

Висвітлено наступні питання: праця як сфера життєдіяльності та провідний чинник виробництва; трудовий потенціал суспільства: соціально-трудові відносини як система та механізм їх функціонування; ринок праці та його регулювання: організація й методи нормування праці в сільському господарстві: поділ, кооперація праці та її умови. Розглянуто форми організації праці та трудових процесів у виробництві продукції. Окреслено аспекти оплати праці в підприємствах, установах, організаціях. Виокремлено аналіз, звітність і аудит у сфері праці. Увагу приділено міжнародному досвіду регулювання соціально-трудових відносин тощо. Розкрито питання розвитку соціально-трудової сфери, суть та соціально-економічну роль праці. Наведено класифікацію видів праці. Описано особливості сільськогосподарської праці й суть ефективності аграрної праці. Охарактеризовано трудові ресурси й трудовий потенціал суспільства.

Мета роботи - визначення ролі і сили впливу стратегії, корпоративного управління й людського капіталу на такі важливі аспекти для сучасного стану функціонування суб'єктів господарювання, як економічна стратагема, економічна девіація і фінансово-економічна безпека. Результати і наукові положення отримані з використанням певних методів (різних за напрямом і масштабом охоплення предмету дослідження): узагальнення результатів попередніх досліджень, комплексного аналізу та синтезу, логіко-структурного й логіко-динамічного аналізу, науково-аналітичний, порівняння й аналогії тощо. Удосконалено і переглянуто підходи стосовно принципового співвідношення між змістом й ієрархією категорій "інтелектуальний капітал" і "людський капітал" в результаті чого зазначено, що категорія "людський капітал" є більш ємною, базовою і головною по відношенню до категорії "інтелектуальний капітал". Уточнено класифікацію і термінологічний апарат категорії "людський капітал" у вигляді безпосередньо людського капіталу, удосконалено структуру людського капіталу через розкриття змісту базових його складових, що в єдності розкривають головну сутність даної категорії. Запропоновано в процесі управління персоналом з метою підвищення його ефективності враховувати такі важливі явища в діяльності підприємства, як економічна стратагема і економічна девіація. Відмічено, що врахування в загальній системі управління персоналом підприємства всіх аспектів і складових, які впливають на рівень реалізації його потенціалу є об'єктивною необхідністю. Визначено зміст і значимість у процесі забезпечення ефективності системи управління персоналом, фінансово-економічної безпеки підприємства таких чинників, як економічна стратагема і економічна девіація. Показано зростаючу актуальність проблеми економічної стратагеми і економічної девіація для сучасного розвитку суб'єктів господарювання. Запропоновано і введено в науково-економічний оборот терміни "економічна стратагема" і "економічна девіація", надано загальний підхід до їх змістовного трактування. Показано зв'язок економічної стратагеми і економічної девіація з ключовими аспектами діяльності підприємства: формуванням і реалізацією стратегії розвитку підприємства; рівнем реалізації потенціалу людського капіталу підприємства; ефективністю корпоративного управління; рівнем фінансово-економічної безпеки підприємства тощо і відзначено необхідність їх обов'язкового врахування в процесах планування розвитку персоналу підприємства.

Присвячено ключовим категоріям сучасного суспільства та ринкової економіки - цінності людини і людського капіталу. Особливу увагу приділено таким економічним явищам і процесам як інноватизація, потенціал та адаптація підприємства.

Наведено наукову аргументацію трансформацій трудової діяльності як компоненти нової суспільної (не)нормальності, що постає симбіозом трьох "великих вибухів" - інформаційно-цифрових трансформацій, епідеміологічних реалій, воєнної агресії. Викладено авторське бачення щодо походження, характеру і природи "великих вибухів", сфокусовано увагу на їх наслідках для соціально-трудового розвитку. Розкрито змістові характеристики феноменів атомізації життєвого простору і дифузії форм діяльності в умовах коронавірусної реальності та воєнного стану. Окреслено суспільно прийнятні траєкторії розвитку форматів організації трудової діяльності за нової (не)нормальності.

Здійснено дослідження демографічних та соціальних аспектів ризиків втрати людського капіталу внаслідок війни. Систематизовано ризики за основними аспектами його формування людського капіталу: збереження здоров'я і життя, нормального функціонування родини, збереження і функціонування соціальної інфраструктури, умов та можливостей реалізації людського капіталу. Висвітлені втрати людського потенціалу у першій половині ХХ ст. Значну увагу приділено ризикам для розвитку людського капіталу, які виникли внаслідок гібридної війни 2014 - 2021 рр. Зроблено аналіз поточних демографічних втрат людського капіталу, що принесла повномасштабна війна Росії проти України 2022 р. Висвітлено втрати освітньої інфраструктури, яка є вагомою для формування людських активів.

Обгрунтовано концепцію організаційної поведінки у мінливих умовах сучасного ринкового соціально-економічного середовища. Висвітлено закони, що впливають на поведінку людини в процесі спільної діяльності. Розкрито особистісний потенціал керівника та його вплив на поведінку в організації. Розглянуто основні теорії та моделі організаційної поведінки, механізми формування поведінкової активності. Значну увагу приділено питанням організаційного розвитку та управління змінами в організаційній поведінці.

Попри масштабну кризу в Україні, спричинену пандемією COVID-19 та російсько-українською війною, органам публічної влади варто врахувати питання вкладення коштів за рахунок державного та місцевих бюджетів саме у пріоритетні галузі економіки, в основі чого має бути розроблена інвестиційна стратегія сталого розвитку країни. У разі відсутності стратегічного плану навіть вчасне впровадження інвестиційних проєктів коштом державного та місцевих бюджетів може стати результатом лише окремо реалізованих проєктів, які не будуть наслідком сформованого системного впливу на розвиток людського капіталу в Україні, що не забезпечуватиме сталого розвитку країни. Мета статті - визначення стратегічних орієнтирів сталого розвитку країни щодо створення державою належних умов для здійснення доцільних бюджетних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей людського капіталу. Дослідження проведено із застосуванням методів теоретичного узагальнення, статистичних групувань, порівняльного та системного аналізів, моделювання та абстрагування. В Україні протягом 2018 - 2020 рр. основним дестабілізуючим фактором здійснення бюджетних інвестицій у людський капітал послугувало зниження інвестиційної активності органів публічної влади, регулюючих галузь соціального забезпечення. Це обумовило необхідність розробити модель удосконалення стратегічного управління бюджетними інвестиціями у розвиток людського капіталу. Висновки: стратегічні бюджетні інвестиції є відображенням рівня розвитку людського капіталу як професійних компетентностей публічних службовців. Вони полягають у вмінні стратегічно мислити у процесі планування видаткової частини бюджету та раціонально розподіляти й перерозподіляти кошти для вкладення у стратегічні об'єкти пріоритетних галузей людського капіталу, що користуються високим попитом населення, з застосуванням новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. В основі цього лежить поліпшення інвестиційного клімату країни, що обумовлюватиме ліквідацію наслідків масштабної кризи в Україні внаслідок припливу додаткових стратегічних інвестицій.

Мета роботи - визначення й аналіз ознак та особливостей трансформації живої праці під впливом цифровізації. Досліджено сутність поняття "трансформація живої праці" та характер впливу цифровізації економіки на неї; виявлено напрямки змін у живій праці в умовах формування інформаційно-мережевої економіки; обгрунтовано зміни форм зайнятості в контексті формування сектора гіг-економіки; виявлено особливості функціонування цифрових платформ як нового типу базисно-господарського інституту та масштаби впливу цифрових технологій на живу працю крізь призму зміни органічної структури капіталу; позначено контури зміни формування вартості робочої сили як наслідку зміни власників засобів виробництва; досліджено сутність цифрового капіталу; досліджено й обгрунтовано різноспрямований характер процесів, що формують попит і пропозицію робочої сили в Україні. На основі теорій трансформації систем та економіки праці визначено поняття "трансформація живої праці" як зміни в соціально-трудових відносинах, які виникають у процесах створення нової вартості та відтворенні робочої сили. Запропоновано виділяти два рівні дослідження трансформації живої праці під впливом цифрових технологій, а саме: загальний для економічного середовища та специфічний для ринку праці, що дозволило в подальшому визначити напрями її змін за ознаками кожного з них, використовуючи метод абстрагування. Дістало подальшого розвитку теоретичне обгрунтування змін за ознаками двох рівнів трансформації живої праці. Для першого рівня, який визначає детермінанти загальних зрушень для економічного середовища, запропоновано й обгрунтовано виділяти такі ознаки, як: перехід від індустріально-ринкової до інформаційно- мережевої економіки; формування гіг-економіки; формування цифрових платформ; для другого рівня, який є специфічним для ринку праці, ознаками трансформаційних процесів є: створення умов для зростання органічної структури капіталу; зміни у формуванні складових вартості робочої сили як наслідку зміни власників засобів виробництва; формування цифрового капіталу; різноспрямованість процесів, що формують попит і пропозицію на ринку праці. Блоками, за якими доцільно досліджувати результативність від використання цифрових платформ, на думку авторів, можуть бути: витрати на виробництво; якість продукції, робіт, послуг; використання робочого часу; рівень та якість електронної торгівлі; рівень господарських зв'язків; якість доступу до інформації.

Наявна складна ситуація у сфері інноваційної праці в Україні обумовлює необхідність подальшого розвитку та поглиблення досліджень стану організаційно- економічного забезпечення інноваційної діяльності та інноваційної праці. Мета роботи - обгрунтування концептуально-методологічного підходу до організаційно-економічних засад забезпечення інноваційної праці. Встановлено, що інноваційна діяльність та інноваційна праця можуть розглядатись у сучасних умовах лише у сполученні та являють у своїй сукупності інноваційну складову підприємства. Для забезпечення максимально ефективного управління інноваціями на підприємстві розроблено концептуальні положення щодо організаційно-економічних засад забезпечення інноваційної праці, в основу яких покладено комплексний підхід, який є інтеграцією процесного, функціонального, системного, ситуаційного та стратегічного підходів управління. Зроблено висновок, що організаційно- економічне забезпечення інноваційної праці має враховувати як узагальнення теоретичних засад організаційно-економічного забезпечення в сучасних умовах, так і обгрунтування його елементів і взаємозв'язків за окремими підсистемами управління, які необхідно навести у вигляді механізму. Сформовано концептуально- методологічний підхід до організаційно-економічного забезпечення інноваційної праці, методологічним підірунтям якого служать положення сучасної теорії організацій, гуманістичної концепції управління й інноваційна парадигма та який спирається на системний підхід. Суб'єктами організаційно-економічного забезпечення визначено інноваційну працю та інноваційну складову підприємства. А об'єктами, відповідно, - особливі вимоги, унаслідок трансформації яких (у процесі інноваційної діяльності) формується сукупність правил і норм, інструментів і важелів їх взаємодії, спрямованої на досягнення ефективності інноваційної праці.

Досліджено ризики і втрати людського капіталу України в умовах війни, зумовлені ними загрози повоєнному відновленню економіки. Запропоновано організаційно-інституційні шляхи збереження людських активів України у воєнний і повоєнний періоди.

Розглянуто актуальні проблеми дослідження особливостей соціального функціонування спільнот українських трудових мігрантів у приймаючих країнах Європейського Союзу з перспективи теорії соціального капіталу. Висвітлено місце соціального капіталу в каузальних моделях функціонування спільнот мігрантів, представлено порівняльний аналіз емпіричних досліджень соціального капіталу таких спільнот. Розкрито різної складності процеси формування та функціонування спільнот українських мігрантів в історико-соціологічній ретроспективі. Проаналізовано їхні сучасні капіталогенеруючі структури соціального капіталу, зокрема, за участю громадських і релігійних організацій. Запропоновано авторський підхід концептуалізації соціального капіталу спільнот мігрантів у двох якісних вимірах: автономності та ефективності. Наголошено на тому, що спільноти українських трудових мігрантів за кордоном відчувають потребу в соціальних інститутах, які б цілеспрямовано впливали на соціальні відносини, структури і процеси, зумовлені явищем міграції, з метою зниження її ризиків. Визначено основні напрями аналізу реконструкції соціального капіталу українських трудових мігрантів та його змістові чинники, зумовлені особливостями сучасної української трудової міграції до країн Європейського Союзу на прикладі Польщі.

Описано соціально-економічну природу формування ціннісної орієнтації праці, її виникнення й розвиток впродовж еволюції людського суспільства. Загалом під цінністю слід розуміти вартість праці, а саме певний грошовий результат, одержаний по її завершенні, але у більш широкому варіанті значення терміна "цінність" містить особистісну складову частину діяльності індивіда, являючи собою не лише економічну, але й соціально-психологічну категорію. Відповідно до цього комбінацій індивідуальних факторів формування цінності праці існує безліч. Ця категорія є вирішальним фактором формування й розвитку технологічного прогресу цивілізації, визначається людськими інтересами залежно від виду суспільної формації, а також сприяє її поступовій зміні на більш технологічно прогресивну. Отже, цінність праці не можна розглядати за заздалегідь складеним шаблоном, асоціюючи бажання працювати чи його відсутність лише з відповідними діями сторонніх осіб.

Обґрунтовано теоретико-методологічні та науково-практичні основи логістичного управління інтелектуалізацією людського капіталу (УІЛК) підприємств. Сформовано методологічний підхід до УІЛК підприємств на засадах еволюції сутності інтелектуалізації економічної діяльності в інтелектуально-інфраструктурному середовищі в межах сучасних вимог до економічної безпеки підприємства. Розроблено методологічні засади формування системи логістичного УІЛК підприємств, що передбачають застосування логістичної концепції при УІЛК. Сформовано концептуальний підхід до забезпечення інтелектуалізації людського капіталу підприємств, що враховує визначені тенденції, закономірності та проблеми розвитку ринку інтелектуальних та інноваційних послуг держави. Розроблено комплексний механізм логістичного УІЛК підприємства, який побудовано на основах консолідації процесів, передумов та протирічь формування інтелектуалізованого людського капіталу підприємства.

Актуальность темы исследования заключается в изучении методологических основ оценки человеческого капитала. Цель работы - сравнительный анализ основополагающих методологических подходов стоимостной оценки человеческого капитала. Методы - анализ, синтез, сравнения и др. Результаты работы: изучение методологии оценки развития и функционирования человеческого капитала представляется особенно важным в современных условиях. Приоритеты глобальной экономики свидетельствует об ограничительном воздействии ресурсных преимуществ, определяя доминирующую роль инновационно-технологических факторов, включающих также уровень накопленного человеческого капитала. Учитывая невысокую ресурсоемкость развивающихся экономик, анализ методологических подходов оценки функционирования и развития человеческого капитала представляется особенно актуальным. Выводы: изучены основные методологические подходы стоимостной оценки человеческого капитала. Рассмотрена эволюция их развития в контексте различных экономических учений. Представлены формализованные алгоритмы определения величины человеческого капитала в разрезе затратного и доходного принципов оценки. Выявлены преимущества и недостатки изученных методик и определены возможности их синергетического использования.