Висвітлено теоретичні основи соціальної психології територіальних спільнот. Запропоновано соціально-психологічну концепцію рефлексивного капіталу територіальних спільнот, яка об'єднує умовно суперечливі концепти соціального та креативного капіталів. Подано епірично виявлені зв'язки рефлексивних властивостей територіальних спільнот різного масштабу - від сусідської громади до регіонів. Показано роль рефлексивного капіталу у вирішенні таких проблем, як гуманізація стосунків (профілактика цькування у шкільній спільноті), переживання нащадками наслідків історичної травми Голодомору та конструювання єдності країни, запобігання трагедіям спільного блага громади, врахування регіонального рівня медіакультури, підвищення рефлективності лідерів і діалогу з громадою.

Висвітлено питання віртуалізації повсякденного життя, масової втечі до несправжніх світів, інформаційного перевантаження, нових потенційно небезпечних (принаймні досі невідомих) феноменів поствіртуальної реальності. Запропоновано концептуальний апарат нової галузі - медіапсихології. Рефлексивне управління описано як модель взаємодії суб'єктів, що опосередковано інформаційно-комунікаційними технологіями. Увагу приділено основним закономірностям впливу медіа на психіку дитини у процесі соціалізації. Розкрито механізми вказаного впливу на прикладі проблеми зростання дитячого ожиріння внаслідок зловживання телераціоном. Запропоновано вікову періодизацію медіаризиків. Проаналізовано проблему зростання агресивності дитячої та підліткової аудиторії. Розглянуто новітні форми жорстокості у віртуальному просторі (кібер-булінг). Введено поняття рефлексивного капіталу спільноти, яке можна використовувати для регулювання дитячих конфліктів і створення системи профілактики цькування у шкільному середовищі.

Актуальність теми зумовлена тим, що піднята в статті проблема майже не вивчена в нашій країні і з теоретичних позицій, і з позиції практики. Явище булінгу надзвичайно поширене в сучасній школі, але цю проблему з тих чи інших причин замовчують, не афішують випадки знущань, її не прийнято обговорювати. З одного боку, педагогічний колектив, дбаючи про власну репутацію, ігнорує її, а з іншого - батьки, які або вважають ситуацію цькування хорошою школою життя, або, хвилюючись за власних дітей, переводять їх до іншого навчального закладу. За таких умов проблему не усувають, а навпаки, вона набуває більших обсягів і жорстокості. Проаналізовано соціально-педагогічну, психологічну проблему сучасності - булінг. Розкрито сутнісні ознаки, основні причини, форми прояву цього явища; визначено основні риси булінгу; проаналізовано основні механізми його розвитку; описано рольову структуру булінгу та висвітлено наслідки для всіх учасників цього явища (для жертв булінгу, булерів, спостерігачів).

Досліджено особливості діяльності керівника прикордонного підрозділу щодо запобігання та подолання мобінгу серед підлеглих. Уточнено психологічну сутність, зміст та ознаки мобінгу у прикордонному підрозділі, а також з'ясовано психологічні причини його виникнення. З'ясовано, що причинами виникнення мобінгу, що мають об'єктивний характер, є: помилки у кадровій роботі, конкуренція, пасивність та безграмотність керівництва (відсутність вимогливості та системи контролю), негативні колективні традиції, негативний морально-психологічний клімат у підрозділі. До причин суб'єктивного характеру слід відносити: нездатність і небажання пристосуватися до колективних норм та правил, нездатність протистояти приниженням та залякуванням, індивідуально-психологічні якості керівника підрозділу (непорядність, слабкість, підозрілість), індивідуально-психологічні якості ініціатора мобінгу (непорядність, заздрість, схильність до інтриг), індивідуально-психологічні якості жертви мобінгу (слабкість, закритість, боягузливість тощо). Визначено основні вимоги до керівника прикордонного підрозділу як суб'єкта запобігання та подолання мобінгу серед підлеглого персоналу. Розроблено методику діагностики та подолання керівником прикордонного підрозділу мобінгу серед підлеглих, яка складається з трьох етапів (підготовчого, психологічної корекції та заключного). Метою методики є виявлення явищ психологічного цькування персоналом підрозділу своїх членів та реалізація заходів щодо їх подолання. Обгрунтовано поради керівнику щодо запобігання та подолання мобінгу серед підлеглих, а також щодо надання психологічної підтримки підлеглим, які є об'єктами психологічного насилля членами колективу.

Розглянуто явище "мобінгу", його причини, наслідки та способи протидії. Під мобінгом слід розуміти систематичне цькування, психологічний терор, форми зниження авторитету та психологічного тиску у вигляді цькування співробітника у колективі, зазвичай з метою його звільнення. Таке цькування негативно відображується на людині, робочому процесі та може призвести до інших негативних наслідків, навіть до самогубства, проте не завжди можна оцінити такі дії або бездіяльність за допомогою кримінально-правових норм і відреагувати на їх вчинення. Найпоширенішими проявами цього негативного явища є босинг та булінг. Перший має місце у разі, якщо керівник шляхом зловживання владою тисне на окремого працівника або на увесь колектив. Останній же полягає у жорстокості, приниженні честі та гідності, безпідставному вказуванні на службову некомпетентність з боку трудового колективу чи роботодавця. Отже, мобінг розглядається як одна з форм дискримінації прав людини у трудових відносинах, яка проявляється через психологічне, економічне й інше насильство з метою приниження людської гідності підлеглих та найманих працівників з боку керівництва за певними ознаками, створення стосовно них напруженої, ворожої, образливої атмосфери та примушування учасника трудових відносин до зміни місця роботи. Мобінг призводить також до неврозів, суїцидів, а також матеріальних витрат. Мобінг є негативним явищем, яке, як видається потребує криміналізації за умови настання тяжких наслідків для потерпілого. Проте можливості законодавства не є єдиним варіантом протидії цьому явищу. Ефективними також можуть стати діалогові, відновні та медіаційні практики, які будуть сприяти не тільки конструктивному розв'язанню конфлікту. Такі практики надають змогу сторонам висловитись та почути одне-одного, контролювати ситуацію, яка склалась.

Реалізуючи своє конституційне право на працю, кожний громадянин України має можливість заробляти собі на життя, забезпечуючи собі належне (гідне) існування. Водночас кожна особистість має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої трудові права (інтереси) від порушень і протиправних посягань у судовому та позасудовому порядку самостійно або звернувшись по допомогу до органів із розгляду індивідуальних трудових спорів, або до органів з нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю. Здійснюючи грамотний самозахист своїх порушених трудових прав, громадяни України повинні розуміти існуючі "правила гри", визначені законодавцем, обираючи на свій власний розсуд саме ту форму захисту своїх порушених прав, яка є більш дієвою та ефективною (якщо законодавство не містить прописаного механізму реагування на проблему, це означає, що такої проблеми не існує). Самозахист можливий за наявності грубого порушення трудових прав працівника і необхідності припинити це порушення і являє собою відмову від виконання роботи з метою захисту індивідуальних трудових прав. Але самозахист навряд чи буде доцільним і дієвим за умов, коли законні інтереси одних осіб полягають у порушенні прав інших осіб. У позасудовому порядку конфлікт між працівником та роботодавцем або розглядається комісією із трудових спорів, або ж вирішується шляхом проведення переговорів чи медіації. Виключно в судовому порядку, відповідно до чинного законодавства про працю України, вирішуються питання про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну надати і формулювання причини звільнення, відмову у прийнятті на роботу деяких категорій громадян тощо. Але на практиці самозахист застосовується вкрай рідко через низький рівень правової культури працівників, їх недостатню активність щодо захисту своїх порушених трудових прав та інтересів, а також через страх втратити роботу в разі конфлікту з роботодавцем або наразитись на цькування з боку інших співробітників.

Проведено аналіз законодавчих змін щодо визначення приводів, які викликають сильне душевне хвилювання. Звернуто увагу на те, що в психології такі поняття, як фізіологічний афект та сильне душевне хвилювання, не ототожнюються і співвідносяться між собою як частина та ціле. Зазначено, що первісні редакції п. 7 ч. 1 ст. 66, ст. 116 та ст. 123 чинного Кримінального кодексу України (КК) загалом відповідали підходу, який панує у психології. Констатовано, що, попри численні пропозиції щодо збереження такого підходу і необхідності подальшої диференціації сильного душевного хвилювання, зокрема, шляхом введення до тексту КК поняття фізіологічного афекту, вітчизняний законодавець зайняв прямо протилежну позицію, уніфікувавши як приводи, що викликають сильне душевне хвилювання, так і саме поняття цього емоційного стану. Проаналізовано поняття жорстокого поводження, яке принижує честь і гідність особи. Підкреслено, що жорстоке поводження не охоплює собою заподіяння тілесних ушкоджень, а також дії, які полягають в одиничному фізичному впливі на потерпілого, та полягає лише в такому насильстві, яке має тривалий, багаторазовий характер і демонструє певне ставлення до потерпілого з боку винного. Аналогічний характер має і поводження, що принижує честь і гідність особи, якому теж притаманні систематичність, тривалість, постійність образ, глумління, цькування, причіпок, зрад, переслідувань тощо. Зазначено, що передумовою поводження є наявність певних відносин (будь-яких за характером), що зумовлюється навіть етимологією цього слова. Ставиться під сумнів обгрунтованість виокремлення такого зовнішнього збудника, як системний характер поводження, оскільки воно іншим не буває за визначенням. Зроблено висновок, що запропоновані законодавцем зміни є невдалими, оскільки вони штучно звужують сферу застосування норм, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 66, ст. 116 та ст. 123 КК України та породжують між ними суттєві внутрішні суперечності.

Здійснено спробу аналізу "булінгу" як соціально-філософського феномену. Визначено, що молоде покоління транслює саме ті цінності, які формуються через взаємодію із середовищем, суспільством, у якому воно зростає. Ціннісні орієнтації особистості охарактеризовано як елементи внутрішньої (диспозиційної) структури особистості, що сформовані та закріплені життєвим досвідом індивіда в процесі соціалізації. А становлення особистісного в дитині передбачає засвоєння нею системи суспільних цінностей. Булінг розглянуто як один із факторів розкриття ієрархічних відносин особистості й соціуму в процесі соціалізації, персоналізації та самоідентифікації. Булінг визначено як цькування через насилля в процесі персоналізації.

Висвітлено сутність поняття «булінг» та «кібербулінг», а також визначено причини, фактори та форми їх прояву. Розроблено систему тренінгів з метою профілактики та запобігання шкільному цькуванню. Досліджено вплив ЗМІ та мережі Інтернет на прояв агресивної поведінки. Охарактеризовано нормативно-правові документи щодо захисту прав дітей. Наведено досвід зарубіжних країн стосовно булінгу. Результати діагностування та система тренінгів з подолання явища булінгу представлено у додатках.

Мета роботи - здійснити аналіз теоретичних аспектів кібернетичного насильства як одного із суспільно небезпечних проявів впливу на суспільство. Методами дослідження виступають загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, серед яких діалектичний метод, методи формальної логіки, структурно-логічний метод, категоріальний та ін. Визначено, що подолання кібернасильства в Україні потребує формування системи комплексних заходів. У першу чергу, це стосується створення належного механізму правового регулювання, який чітко визначатиме правовий статус органів і підрозділів, які займатимуться питанням протидії кібернасильству. Встановлено, що провідними засобами кібернасильства є виявлення і здійснення протягом певного часу стосовно чітко визначеного кола осіб психічного, біологічного, сексуального, фізичного, майнового, економічного, фінансового та інших видів насильства з використанням комп'ютерної техніки, кібернетичних (загальних та локальних) комп'ютерних мереж. Підкреслено, що кібернасильство спрямоване на пригнічення свідомості та волі осіб, які найчастіше мають активну соціальну позицію з боку осіб, схильних до девіантної поведінки. Поведінка останніх спрямована на дестабілізацію суспільства та держави, моралі, приниження загальнолюдських цінностей. Зроблено висновок, що більшість проявів кібернасильства вчинюється у молодіжному середовищі, якому притаманний низький рівень суспільної моралі та культури, а також правової обізнаності. Згідно даних UNICEF, в Україні близько 50 % підлітків були жертвами кібернасильства. Встановлено, що в Україні нещодавно почала приділятися увага профілактиці кібернасильства серед неповнолітніх (кібербулінгу). Однак, правове регулювання даної сфери та здійснення захисту з боку держави залишається мінімальним. Введення в дію норми, яка визначає адміністративну відповідальність за булінг учасника освітнього процесу, не дає необхідного захисту дійсному колу потерпілих осіб від кібернасильства. При цьому визначено, що статистичних даних щодо кібернасильства у бік дорослої частини населення України немає. Це свідчить про латентність психологічного цькування, яке розгортається у соціальних мережах, мессенджерах, інтернет-сайтах.

Здійснити теоретичний і практичний аналіз змін у тенденціях булінгових стратегій остракізації контактів у навчальному середовищі. Проаналізувати питання психологічного цькування в освітньому просторі, вирішення якого великою мірою залежить від поставлених цілей та обраних стратегій його теоретичного вивчення і засобів емпіричного дослідження. Методи. Для дослідження факторів переходу до тенденцій остракізації як виходу із булінг-стратегій в освітньому просторі було проведено емпіричне дослідження, в якому використано методику ціннісних орієнтацій М. Рокича для виявлення особливостей поведінкових виборів і цінностей особистості остракізатора та методику "Діагностика мотивації до успіху" Е. Елерса, для дослідження вікових змін мотивації учасників групи остракізаторів у навчальному середовищі, на основі результатів яких здійснено аналіз отриманих аналітичних даних. Результати. Висвітлено основний механізм процесу зародження остракізму, який визначається нами як розширення індивідуальних моделей соціально прийнятної стереотипної поведінки булерів у різних видах взаємодії та стресових ситуаціях. Сформовано класифікацію основнихмеханізмів пасивного подолання активних проявів агресії, на основі яких було представлено фактори переходу до тенденцій остракізації як виходу із булінг-стратегій в освітньому просторі: виховання/покарання; втрата цікавості як форма еволюції ціннісних орієнтацій особистості; підкорення булера; підкорення жертви; вікові зміни мотивації. Висновки: зроблено висновки в системі вивчення еволюційних тенденцій явища булінгу як остракізації контактів у навчальному середовищі про те, що індивід-остракізатор може володіти досить високим рівнем цінності спілкування як включеності у всі процеси групової життєдіяльності та можливості особистісного впливу на її перебіг; формування особистості остракізатора в старшому шкільному та студентському віці може бути наслідком високого рівня домагань індивіда та можливого прояву синдрому "відмінника"; рівень особистісної та соціальної відповідальності збільшує рівень мотивації осіб до успіху, а також передбачає застосування латентних форм агресивної поведінки як прояву остракізаторських тенденцій.

Розглянуто загальні питання правового статусу дітей в умовах глобалізації та інформатизації суспільства. Обгрунтовано кримінально- та адміністративно-правові аспекти захисту дитини. Визначено цивільні та соціальні аспекти захисту прав дитини та ефективність норм, що регулюють працю неповнолітніх. Викладено питання про нормотворчу діяльність у сучасній державі, яка має здійснюватися із врахуванням викликів глобалізації та своєчасно реагувати на зміни у суспільних відносинах шляхом прийняття норм права, які будуть не лише захищати права дітей, а й спонукати суб’єктів правовідносин до правомірної поведінки. Адже діти повинні розглядатися як повноцінні носії прав, як активні суб’єкти у плануванні, наданні та оцінці соціальних послуг, з особливою увагою до їх віку, розвитку та індивідуальних обставин. Водночас зроблено висновок щодо ролі держави, яка зобов’язана створювати ефективні гарантії реалізації прав дітей в умовах збройного конфлікту, здійснювати соціальні функції, особливо у галузі охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення, створити ефективний механізм захисту прав і свобод дитини, що постраждали внаслідок збройного конфлікту. Приділено увагу реалізації пробаційної програми із залученням фахівців державних органів та громадських організації, яка підвищить ефективність соціальної адаптації засуджених неповнолітніх осіб та знизить рівень їх рецидивної злочинності, що позитивно вплине на безпеку й добробут суспільства. Увага акцентовано на питаннях булінгу (цькування), питаннях прав дитини у сфері охорони здоров’я тощо.

Проведено аналітичне дослідження найважливіших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою України за рік воєнного стану в Україні. Зокрема проаналізовано законодавчі положення щодо: основних засад державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності; правового статусу національних меншин (спільнот) України; удосконалення порядку відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України на конкурсних засадах; примусового вилучення в Україні об'єктів права власності російської федерації та її резидентів; гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому; адміністрування окремих податків у період воєнного, надзвичайного стану; засад державної антикорупційної політики на 2021 - 2025 роки; удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану; організації трудових відносин в умовах воєнного стану; запобігання та протидії мобінгу (цькуванню); особливостей податкового контролю та адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану тощо. Виявлено деякі прогалини в правовому регулюванні суспільних відносин та запропоновано шляхи їх вирішення.