На основі синтезу сучасних методів дослідження зроблено аналіз радянської і пострадянської історіографії соціальних змін і політичних процесів в Україні 1920-30-х рр. Здійснюється історіографічний аналіз масиву літератури з проблем впливу тоталітарного режиму на соціум, його дегуманізацію, деінтелектуалізацію та моральну деградацію. Історіографія соціально-політичного життя України визначеного періоду аналізується в двох аспектах - об'єктивізму та персоналізму, при цьому простежуються характерні тенденції їх взаємовпливу та взаємозумовленості. Історична наука розглядається як соціальний феномен, який, з одного боку, впливає на розвиток суспільства, а з іншого - сам змінюється під впливом політичних, економічних, соціокультурних факторів. Розкривається роль вченого-історика в суспільстві через призму морально-етичного портрету тоталітарної і посттоталітарної систем, визначається його соціальна відповідальність за долю народу. Виявлені основні фактори, які негативно впливали протягом багатьох десятиліть на розвиток науки в цілому, розробку історії соціальних змін і політичних процесів 1920-30-х рр.: культ особи, ідеологічний тоталітаризм і остракізм; подавлення інакомислення, підпорядкованість дослідницької практики політиці правлячої партії, авторитарний тиск на історіографію офіційних оцінок і теоретичних положень тощо. Розглядаються найновіші публікації, які практично ще не підлягали історіографічному аналізу. Розкривається їх важливе історіографічне значення для концептуального переосмислення історії соціальних змін і політичних процесів в Україні вказаного періоду. Обгрунтована інша, порівняно з існувавшою до початку 1990-х рр.

,періодизація основних етапів вивчення історії соціально-політичних перетворень перших десятиріч радянської влади. Показано, що середина 80-х років не може вважатися рубежем в історичній науці, з яким раніше пов'язувалось створення нової концепції соціально-політичного розвитку довоєнних десятиріч, оскільки в цей час зберігались марксистсько-ленінські методологічні підходи, за допомогою яких робилися спроби модернізації історії доби тоталітаризму через призму "відродження історичної правди про ленінську модель соціалізму". Автор намагається в узагальнюючому вигляді представити на основі нових концептуальних підходів історіографію нових конкретних питань, пов'язаних з новими соціальними змінами і політичними процесами в тоталітарному суспільстві 1920-30-х рр.: розробку проблем історії українського робітництва, селянства, інтелігенції, інших соціальних верств суспільства в умовах здійснення соціальних експериментів авторитарного режиму, вивчення ролі комуністичної партії, рад, профспілок, комсомолу, інших громадських організацій, а також силових органів ЧК-НКВД у формуванні антидемократичного, репресивного ладу. Використовуються сучасні методи дослідження масових джерел - кореляційний і контент-аналіз, подається класифікація історіографічних досліджень.

Розкриваються зміст та етапи розвитку українського визвольного руху в період, що передував цій незалежності в контексті антитоталітарних рухів в Центральній і Східній Європі. Використовуючи малодоступні і невідомі документи, автор показав масштаби, рівень, організацію і проблеми цього руху. Висвітлена діяльність як підпільної течії руху у вигляді груп, гуртків, так і більш відкриті форми боротьби за незалежність і демократію проти імперіалізму і тоталітаризму. Монографія представляє і розвиток непідцензурної суспільно-політичної думки в ті роки. Також показано роль і місце соціального спротиву системі, робітничих протестів.

Висвітлюються питання соціально-економічних умов розвитку сільськогосподарських робітників, змін їх чисельності і складу, участі у соціально-політичному і духовному житті країни за часів тоталітаризму і п'ятирічний етап власного державотворення.

Зроблено короткий екскурс в минуле України, яка 337 років знемагала в цупких "обіймах" північного сусіда; основна увага приділена епосі комуністичного тоталітаризму. Автор, посилаючись на численні архівні документи, свідчення потерпілих, по мірі можливості аналізує хід суспільно-політичних, соціально-економічних процесів на Україні й на Волині зокрема, які призвели до національно-духовного занепаду та вимирання українців, як етносу. Він намагається розкрити все те, що донедавна було приховане від народу під грифами "Таємно" і "Цілком таємно".

Автор висвітлює процес формування й розвитку ідеології Д.Донцова упродовж усього його життєвого і творчого шляху. Аналізуються ідейні витоки світогляду теоретика українського націоналізму, особливості його політичних і філософських поглядів на різних етапах їхньої еволюції. На підставі цього автор оцінює внесок Д.Донцова в розвиток української філософської й суспільно-політичної думки, а також історичне значення розробленої ним ідеології. Основну увагу дисертант приділив порівняльно-історичному аналізові донцовської ідеології в контексті розвитку європейських ідейних течій та напрямків. Вперше дістали обгрунтування суперечливі інтелектуальні витоки донцовської ідеології, зокрема, марксизм та європейський консерватизм. Цілком новим є трактування автором розробленого Д.Донцовим у міжвоєнний період світогляду "чинного націоналізму" як української версії європейської "Консервативної революції", ідейно світоглядної течії, що була однаково ворожа як до прогресистсько-демократичних ідеологій, так і до тоталітаризму в усіх його різновидах.

Враховуючи новітні досягнення історичної науки, автори подали своє бачення історичного поступу українського народу від найдавніших часів до сьогодення. Детально охарактеризовано культуру стародавньої доби, соціально-економічний і державний лад Київської Русі, події литовсько-польської доби, виникнення українського козацтва, становище українських земель під владою Російської та Австрійської імперій, особливості українського національного відродження. Висвітлено революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях, причини поразки та уроки Української революції 1917-1920 рр., економіко-політичне становище України за умов становлення комуністичного тоталітаризму, національно-визвольний рух в Західній Україні між двома світовими війнами та у роки Другої світової війни. Проаналізовано політичне, культурне та соціально-економічне становище України на шляху до незалежності, розглянуто історію виникнення та становлення української східної та західної діаспори.

Досліджується життєвий і творчий шлях одного з найвідоміших істориків України К.Г.Гуслистого (1902-1973). На основі багатої джерельної бази висвітлюються основні етапи біографії, дослідницька проблематика, місце Гуслистого у вітчизняному історіографічному процесі. Розкривається актуальна проблема - учений-гуманітарій у системі радянського тоталітаризму. Підкреслюється, що в умовах постійного ідеологічного тиску на українську історичну науку Гуслистий не зміг повністю реалізувати свої потенційні можливості в галузі наукових досліджень історії України. В історичній концепції К.Г.Гуслистого автор виділяє як найвизначальніші позитивні риси такі: глибокі національні патріотичні мотиви, зв'язок важливих висновків тільки на основі документально підтверджених фактів. Автор аргументовано довів, що після робіт М.С.Грушевського праці К.Г.Гуслистого були найважливішим історіографічним явищем у розвитку української історичної науки.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних аспектів діяльності професійних спілок на кінцевому етапі панування в Україні радянської моделі тоталітаризму. На основі широкого кола опублікованих та неопублікованих архівних документів, більшість з яких введено до наукового обігу вперше, розглянуто механізм політичного, ідеологічного та організаційного підпорядкування професійних спілок волі та інтересам держави. Відмічено, що в основі зазначеної підпорядкованості лежало беззастережне визнання профспілками керівної та спрямовуючої ролі правлячої партії, що призвело до видозміни всієї функціональної діяльності масової громадської організації трудящих. Доведено, що в результаті партійного впливу невиправданих масштабів досягла виробничо-масова діяльність професійних спілок, яка разом із викривленою виховною функцією, спрямованою на подальшу ідеологізацію суспільства, заперечувала функцію захисту соціальних інтересів широких верств населення. В результаті зазначених процесів відбулася метаморфоза захисної функції, яка набула яскраво вираженого формального характеру. На підставі статистичних даних з'ясовано кількість працівників, які отримали травми на виробництві та загинули на ньому внаслідок аварій, а також загальну кількість втрачених робочих днів унаслідок захворювань протягом майже двадцятирічного періоду. Розглянуто процес виходу професійних спілок з-під партійного впливу. Доводиться цілковита невиправданість і неприпустимість використання усталеного для тоталітаризму типу взаємовідносин між державою та громадською організацією в процесі розбудови демократичної держави.

Розглянуто основні періоди формування території, суспільства і держави України, а також політичні, економічні, соціальні та духовні проблеми її розвитку, починаючи з ІХ ст. до 90-х рр. ХХ ст. Простежено виникнення та розвиток українського козацтва, проаналізовано становище України в епоху національного відродження (кінець ХVIII - кінець ХІХ ст.), боротьби за незалежність 1900-1921 рр., в період радянського тоталітаризму 1919-1939 рр., напередодні та в роки Другої світової війни, в післявоєнний період (1945 - кінець 80-х рр.), після проголошення незалежності у 1990-ті рр.

Виявлено тенденції змін співвідношення прерогатив гілок влади і розмежування ресурсів політичної діяльності. Велику увагу приділено основним моделям застосування принципу: "гнучкого" і "жорсткого" розподілу влади. Перша з них в обгрунтуванні доходить до ідеї Локка про тісну співпрацю і взаємодію гілок влади за верховенства однієї з них. Вона характерна для держав з парламентською формою правління і полягає у значному посиленні ролі урядової влади (яскравий приклад - Великобританія). Друга модель опирається здебільшого на концепцію Монтеск'є і його послідовників про рівновагу, незалежність та взаємоконтроль гілок влади (ця модель властива, наприклад, США та іншим країнам з президентською формою правління). На підставі аналізу досвіду застосування принципу розподілу влади в СНД окреслюються основні труднощі формування демократичної політичної системи на етапі переходу від тоталітаризму до демократії.

Розглянуто процес утворення Галицько-Волинської держави, українсько-польські відносини на Волині в роки Першої світової війни, соборність українських земель в історичній ретроспективі. Висвітлено специфіку радянської тоталітарної системи на західноукраїнських землях, зокрема, особливості становлення і періодизації сталінського тоталітаризму в Західній Україні, вплив його на українське письменство, створення нової системи освіти на Волині та її радянізацію тощо. Особливу увагу приділено культурному розвитку Волині на межі століть.

Монографію присвячено проблемі діяльності професійних спілок за умов тоталітарної системи. Висвітлено специфіку реалізації їх виробничо-масової, виховної та захисної функцій, розкрито механізм підпорядкованості масової громадської організації волі та інтересам тоталітарної держави. Показано гіпертрофію господарсько-організаторської діяльності професійних спілок і видозміну їх соціального призначення.

Обгрунтовано концепції історичних стадійних флуктуацій як закономірних невідповідностей між рівнем розвитку технології та загальним рівнем соціально-культурного розвитку конкретних суспільств. Досліджено формування за умов "ранньокапіталістичної" позитивної стадійної флуктуації сучасного типу раціоналістичної та індивідуалістичної ментальності, зокрема, на прикладі передових полісів Стародавньої Греції, розкрито особливе значення у цьому процесі давньогрецької софістики. Обгрунтовано гіпотезу про те, що філософія вперше у світі склалася в інституалізованій формі саме у найдавнішому "ранньокапіталістичному" суспільстві - у містах Фінікії - приблизно на рубежі IX - VIII ст. до н. е. Розглянуто феномен тоталітаризму як найбільш важливий приклад негативної стадійної флуктуації. Обгрунтовано поняття "бокових" історичних стадійних флуктуацій і показано, що в Україні така ситуація складалася в епоху козацької державності й у післясталінському радянському суспільстві.

Дисертацію присвячено комплексному вивченню тоталітаризму як політичного феномену. Наведено порівняння явищ авторитаризму та тоталітаризму. Акцентовано увагу на встановленні історичних коренів тоталітарних режимів XX ст.На даній підставі розглянуто деспотії та тиранії минулого. Визначено основні критерії тоталітаризму та розглянуто тенденції розвитку феномену на сучасному етапі. Сформульовано умови і причини виникнення тоталітарного режиму, з'ясовано його типи та різновиди тоталітарних режимів. Наведено порівняльний аналіз тоталітарних суспільств XX століття.

Проаналізовано проблеми українського православ'я з урахуванням суспільно-політичних процесів в Україні, зокрема динаміки й еволюції внутрішньоцерковних процесів за умов незалежної України. Визначено причини контрадикторності, поляризації православної духовності. Висвітлено шляхи єднання православних церков як фактор національної інтеграції та консолідації суспільства. Розроблено новий підхід щодо з'ясування механізму інституалізації українського православ'я за умов суспільно-політичних перетворень у країні. Показано, що внаслідок демократичних перетворень, розпаду СРСР і утворення незалежної української держави, переходу українського суспільства від тоталітаризму до демократії, інституційний процес в українському православ'ї розвивається у природних, іманентно притаманних потребам релігійних організацій формах. Підсумовано, що дані, які характеризують церковно-інституційний процес в українському православ'ї, значною мірою визначаються особливостями політичного процесу та міжцерковними протиріччями.

Дисертацію присвячено проблемі ролі та функції мистецтва в системі культури тоталітарного суспільства різних історичних епох відповідно до концепції автора обгрунтовано власну типологію тоталітаризму. Досліджено функції мистецтва в системі культури двох конкретних втілень різних типів тоталітарних режимів, які є найбільш вираженими соціальними моделями в історичній ретроспективі минулих епох: консервативний (охоронний) тоталітаризм в Іспанії часів інквізиції, контрреформації та революційний тоталітаризм якобинського періоду Великої французької революції. Проаналізовано соціально-політичні функції та розкрито подібність масових театралізованих вистав і всеохоплюючих громадських заходів, підкреслено подібність їх режисури, досліджено спільні механізми соціально-психологічного впливу на населення. Зазначено, що хоч бажаний результат тоталітарні режими досягали різними шляхами, головне було спільним: мистецтво допомагало створити необхідну духовну атмосферу, якої неможливо було досягти використовуючи лише примус, контроль і терор. Зроблено прогноз-застереження щодо можливості встановлення тоталітарного режиму в постіндустріальному інформаційному суспільстві та використанні з цією метою потенційно нових мистецтв віртуальної реальності та арт-терапії.

Досліджено докорінні перетворення у західноукраїнському селі, викликані запровадженням колгоспної системи. Висвітлено засоби та хід створення колгоспів як соціально-політичної бази радянського тоталітаризму в селах західних областей. Розкрито мету та завдання радянської організаційно-виробничої та технічної реконструкції сільського господарства, запровадження загальнодержавної та колгоспної систем визиску сільських трудівників. Проаналізовано перетворення у соціальній психології селянства, зумовлені процесом розселянювання. Обгрунтовано необхідність врахування тривалого впливу колгоспної системи на західноукраїнське селянство під час проведення сучасної аграрної реформи.

Висвітлено причини політичних, соціально-економічних, державно-конституційних і етнополітичних суспільних змін у Чехословацькій Республіці, що призвели до поразки чехословацької демократії та встановлення тоталітаризму в 1945 - 1948 рр. Наведено концептуальні засади дослідження суспільно-політичного розвитку, політичної трансформації Чехословаччини в зазначений період. Показано особливості державного будівництва та політичного становища у Словаччині в 1945 р. Описано зовнішньополітичні чинники повоєнної трансформації ЧСР, визначено роль СРСР у встановленні тоталітарного режиму в країні у лютому 1948 р.

Проаналізовано історію національних меншин Донбасу в 20 - 30-ті рр. XX ст. Досліджено етносоціальний, економічний та національно-культурний розвиток національних меншин. Встановлено, що у зазначений період посилилися асиміляційні процеси. Адміністративна, соціально-економічна, переселенська політика уряду, репресії були головними факторами денаціоналізації життя в країні. Національно-культурне відродження не змогло подолати сильні асиміляційні впливи російської мови. За умов тоталітаризму воно призвело до появи жорстких форм асиміляції - репресій і депортацій населення.

На підставі комплексного аналізу досліджень колишніх радянських, зарубіжних та вітчизняних політологів, філософів, істориків, публіцистів здійснено порівняльний аналіз фашистської, сталінської та нацистської моделей тоталітаризму стосовно їх специфіки та схожості практичного прояву в соціально-економічній сфері. Висвітлено особливості структурування та функціональну подібність тоталітарних режимів у Італії, СРСР і Німеччині у духовно-культурній сфері.