Розкрито сутність політики, визначено економічні, соціальні та духовні детермінанти її розвитку, розглянуто основні концепції та теорії. Визначено предмет вивчення, особливості становлення, функції та методи політології. Висвітлено історію розвитку політико-правової думки Стародавнього світу, у часи Середньовіччя та епоху Відродження. Викладено основні положенння політичних доктрин лібералізму, консерватизму, націоналізму, анархізму, комунізму, соціалізму, соціал-демократії й тоталітаризму. Проаналізовано сучасний стан розвитку політико-правової думки та науки в Україні. Наведено характеристику політичної системи як сукупності владних інститутів. Розкрито зміст поняття, структуру, шляхи формування та функції політичної еліти, розглянуто її види. Визначено передумови появи та запропоновано типологію політичних лідерів (за М.Вебером). Проаналізовано співвідношення політики та моралі, визначено зміст політичного процесу, розглянуто його складові.

Раскрыта сущность политики, охарактеризованы экономические, социальные и духовные детерминанты ее развития, рассмотрены основные концепции и теории. Определены предмет изучения, особенности становления, функции и методы политологии. Освещена история развития политико-правовой мысли Древнего мира, в период Средневековья и эпоху Возрождения. Рассмотрены основные положения политических доктрин либерализма, консерватизма, национализма, анархизма, коммунизма, социализма, социал-демократии и тоталитаризма. Проанализировано современное состояние развития политико-правовой мысли и науки в Украине. Приведена характеристика политической системы как совокупности институтов власти. Раскрыто содержание понятия, структура, пути формирования и функции политической элиты, рассмотрены ее виды. Установлены предпосылки возникновения и предложена типология политических лидеров (по М.Веберу). Проанализировано соотношение политики и морали, раскрыто содержание политического процесса, определены его составляющие.

Висвітлено становище робітників і технічної інтелігенції Півдня України під час застосування радянською владою масового політичного терору в 1930-ті рр. Встановлено причини й обставини провадження репресій, охарактеризовано буття працівників промисловості та залізниць за умов посилення репресивної політики. Розглянуто форми, методи, історичні передумови підготовки, впровадження, ідеологічне забезпечення заходів терору проти робітників і технічної інтелігенції Півдня України. Проаналізовано юридичну базу репресій, розкрито основні каральні операції влади в регіоні. Показано роль правоохоронних органів у масовій фабрикації кримінальних справ, а також робітничий рух опору тоталітаризму.

Представлено назви українських футбольних команд за понад столітню історію становлення футболу на Буковині. Об'єктом аналізу в дослідженні стали номінації буковинських команд, починаючи з 20-х рр. ХХ ст. і дотепер. Предмет аналізу - мотиваційна база та способи творення найменувань футбольних команд Буковини у ХХ - ХХI ст. Джерелами фактичного матеріалу в розвідці була українська періодика, передовсім спортивна, та праці істориків спорту про розвиток футболу на Буковині. Проаналізовано мотивованість назв футбольних команд, диференційовано їх на відонімні та відапелятивні найменування. Простежено зумовлені політичними й соціокультурними чинниками назовницькі тенденції, що домінували в різні періоди розвитку футболу. З'ясовано, що у 20-30-ті рр. ХХ ст., коли буковинські землі входили до складу Румунії, а українці Буковини різними способами намагалися продемонструвати свою на ціональну ідентичність, найменування футбольних клубів на цих теренах відображали асоціації з культурними, історичними, географічними реаліями України. Поряд із назвами, мотивованими топонімами, гідронімами, оронімами, номінаціями українських організацій і спілок, назвами осіб за родом занять, багато найменувань походило від антропонімів - Довбуш, Кармелюк, Гонта, Залізняк, Дорошенко, Мазепа, Петлюра, що було прикметною рисою в буковинському футбольному назовництві. У 40-80-ті рр. ХХ ст. частка назв футбольних команд із національно-культурним компонентом у значенні помітно зменшилася (Буковина, Карпати, Черемош), натомість з'явилися уніфіковані номінації з відображеними в них совєтськими реаліями та символами комуністичної ідеології. У цей період домінували найменування клубів, що походили від назв всесоюзних спортивних товариств, ергонімів, назв осіб за професією, назв продукції підприємств та ідеологічних назв (Колос, Легмаш). У період після відновлення української незалежности збільшилася кількість номінацій із етнокультурною конотацією, зберігся невеликий відсоток назв, утворених у часи тоталітаризму, а під впливом комерціалізації спорту з'явилися найменування, які дублюють назви організацій, що фінансують футбольні клуби, та еклектичні номінації, в яких поєднано совєтські назви команд з іменами їхніх спонсорів (Фермер, RA-DENT, Колос-Майя, Зарінок-Дрім-Тім). Перспективи досліджень полягають у виявленні тенденцій у назовництві футбольних клубів різних українських регіонів.

Досліджено природу делінквентності як прояву патопсихологічного стану суспільства в умовах трансформаційних змін. Загальним фоном такого взаємозв'язку бачиться послаблення в ході трансформаційних процесів соціальних норм та інститутів, що регулюють і дисциплінують поведінку людей. Це призводить до заперечення авторитету наявних соціальних норм і провокує різні форми девіантної поведінки. Тому на перший план пізнання нової - постмодерної соціальної ситуації виходить психологічний (психосоціальний) аспект, що охоплює не лише індивідуальну, але й колективну, свідому і несвідому природи соціальної поведінки. Для аналізу перехідних процесів і соціальної ситуації в цілому автори використовують як усталене поняття епохи модерну "соціальна ідентичність", так і вводять нове, що відповідає реаліям епохи постмодерну, поняття "соцієтальна ідентичність" як багатовимірну психосоціальну реальність, що вимірюється авторською методикою БАД. Йдеться про її шість бінарних шкал-опозицій, якими вимірюються такі якісні ознаки суспільної системи, як "екстраверсія - інтроверсія", "емоційність - прагматичність", "ірраціональність - раціональність", "інтуїтивність - сенсорність", "екстернальність - інтернальність", "екзекутивність - інтенціональність". Моніторинг динаміки змін цих якісних ознак протягом 2002 - 2023 рр. надав можливість не тільки встановити факт народження та подальше домінування в Україні нового типу "соцієтальної ідентичності", але й визначити "орієнтири" незворотності процесу суспільної трансформації: "Помаранчева революція" (2004 р.), "Революція Гідності" (2013 - 2014 рр.), російсько-українська війна (2014 - 2023 рр.) й особливо її завершальна фаза - повномасштабне вторгнення Росії в Україну (2022 - 2023 рр.). Остання, схоже, стає в цілому еквіфінальним моментом суспільної трансформації, який для України приносить перемогу, в той час як для Росії обертається стратегічною поразкою. Ця поразка супроводжується кримінальним характером делінквентної поведінки військових і політиків, що спричинена патопсихологічним станом російського суспільства з його конформістським поведінковим забарвленням, в основі якого лежить архетипна традиція "опричнини" Московської держави XVI ст. за правління Івана IV Грозного.

У форматі енциклопедичного жанру систематизовано інформацію щодо осіб, які складали коло співдіяльності й спілкування одного з геніїв українського та світового кіно Олександра Довженка. Енциклопедичне видання присвячено життю і творчості видатного кіномитця, художника, письменника, громадського діяча. Мета видання - ознайомлення читачів з багатогранною творчістю митця в кіно, літературі, малярстві. Висвітлено зв'язки Довженка зі світовим кіно, національною та світовими культурами. Видання є підсумком майже столітнього процесу вивчення життя і творчості класика кіномистецтва науковцями з України та зарубіжжя, систематизації величезної кількості відповідних архівних матеріалів.

Визначено особливості авторського (письменницького) трактування національної свободи, патріотизму та націоналізму у конкретних історичних умовах. Порівняно ставлення прозаїків до права боротьби поневолених народів за свою незалежність із урахуванням особливостей британського та українського світобачення у контексті даного питання. Акцент зроблено на особливостях реалізації національної свободи в умовах тоталітарного режиму та проблемі збереження національної ідентичності у тоталітарній державі, зокрема за умов підміни базових понять і маніпуляції інформацією. Увагу приділено взаємозв'язку понять національна свобода та вільна людина, а також умовам їх реалізації. Визначено спільні та відмінні риси інтерпретації Д. Орвеллом та І. Багряним національної свободи та чинників її обмеження; актуалізації позицій авторів у контексті сучасної російської війни проти України. Діахронічне порівняння ідеології та методів сучасної російської держави з радянськими через призму публіцистики обох авторів доводить, що поточні події є систематичним втіленням імперіалістичної політики країни агресора, що називає себе "правонаступницею СРСР". Порівняльний аналіз есе І. Багряного та Д. Орвелла надають змогу побачити, що багато проблем сучасності є відлунням чи продовженням тих проблем, котрі не знайшли свого вирішення у середині XX ст.

Ця стаття продовжує цикл публікацій про універсумну еволюцію античної цивілізації, її субцивілізацій та присвячена розгляду суперечливих соціально-економічних та політичних процесів в афінському ареалі Стародавньої Греції у другій половині VIII - першій половині IV ст. до н. е. Увагу акцентовано на характеристиці важливих етапів державотворення в Афінах. Показано, що прискорений розвиток ринкових та товарно-грошових відносин у VII - VI ст. до н. е., каталізований, зокрема, великою колонізацією, збільшує ряди неродовитих, але багатих ремісників, торговців, купців, лихварів, фетів-боржників, сприяє витісненню патріархального рабства класичним. Поглиблений розрив між економічною роллю, що змінилася і зростає, вказаних кластерів та їх політичним безправ'ям, а також розкол евпатридів на ринковиків і традиціоналістів стимулював важливі продержавні реформи, у тому числі кодифікацію звичайного права, заснування судів, початок утворення адміністративно-територіальних округів, що не збігаються з родовим територіальним розподілом. Показано, що занепад родового ладу відбувався за участю самої родової знаті, яка переслідувала своєкорисливі інтереси, що призвело до перемоги діакріїв та зародження держави. Проаналізовано роль політичної діяльності Солона у формуванні Афінської держави, тиранії Пісістрата, реформ Клісфена - Перікла, які сприяли народженню поліса-держави. І якщо в переважній більшості випадків політичні режими дрейфують від демократії до авторитаризму та тоталітаризму, то в Афінах, навпаки, домінує демократизація. Зроблено висновок, що саме з реформами Перікла в Афінах завершується формування демократичного устрою в його класичній формі.

Здійснено філософське осмислення сучасної ролі суспільства у тріаді "людина - суспільство - природа". Проаналізовано особливості трансформації функціональної спроможності суспільства в умовах постмодерної ситуації. Акцентується на поглибленні атомізації індивідів та масовізації суспільства у глобальних масштабах, що демонструє ознаки виникнення нового віртуального тоталітаризму. Останнє виступає як причина втрати потенції суспільства як організаційної системоутворюючої сили, що продукує аксіологічні засади соціокультурного розвитку людства. Показано, що переважаючі в постсучасності інструментальні методи є не ефективними при саморегулюванні складних динамічних біосоціальних систем. Обгрунтовано завдання філософії в подоланні виявленої внутрішньої кризи елементів у дихотомії "природа-суспільство" та розв'язанні глобальних екологічних викликів.

Збірка включає в себе сім автобіографічних розповідей представників найстаршої - на момент проведення інтерв’ю в 1990-х рр. - генерації діячів гре-ко-католицького підпілля радянського періоду: єпископа Филимона Курчаби, священиків Миколи Маркевича, Володимира Сеньківського та Ярослава Тихого, єромонаха-василіянина Дам’яна (Григорія) Богуна, сестри-студитки Марії (Фаїни) Ляхер та активної мирянки, дочки священика Наталії Попович. Життєві історії оповідачів, що розгортаються на тлі буремних подій XX століття: світової війни, радянської та німецької окупацій, сталінських репресій, - віддзеркалюють прагнення до правди, гідності та свободи і являють приклад надхненого вірою опору проти тоталітаризму. Поряд із розповідями про дитинство, шкільну й духовну освіту, церковне та громадське життя міжвоєнної доби в них присутні й драматичні епізоди, пов’язані з насильницькою ліквідацією УГКЦ, поневіряннями в таборах ГУЛАГу, організацією підпільного душпастирства та боротьбою за легалізацію Церкви.

Унаочнено розвинене, нюансоване життя сміху у візуальній творчості українських художників 1960 - 1980-х (доба тоталітаризму), коли сміхова культура перебувала в андеграунді. Проаналізовано тему свободи художника та розвиток сміхової культури у 1990 - 2000-і в системі постмодерністської парадигми. Показано змістовне розмаїття сміху в мистецтві - від безжурного до іронічного, трагедійного, глузливого, "чорного гумору" тощо.

Мета дослідження - запропонувати історіософський аналіз причин консерва тивного реверсу Російської Федерації та її хворобливої фіксації на Україні. Методологічною основою слугують принципи історизму, об'єктивності, детермінованості та системності, які при застосуванні історико-типологічного й порівняльно-історичного методів дозволяють проаналізувати консервативний розворот Росії, підгрунтя її фашизації в контексті політичних трендів сучасності. Проаналізовано історичний контекст формування у РФ "парадної квазіреальності", в якій Україна та українці перемістилися на наступне після "колективного Заходу" місце в ієрархії "ворогів", а "українське питання" перетворилося на системотвірний чинник суспільно-політичного життя. Показано, що в обставинах кристалізації феномену "поворотного тоталітаризму" варто очікувати на самовідтворення низки історично властивих йому стигм, однією з яких і є саме "українське питання". Конструкт "русскомирской" псевдоцивілізації складений із тотальної брехні, тримається на системній та систематичній пропауандистській обробці власних, обмані й залякуванні чужих громадян. Витворення паралельного інформаційного світу має руйнівні наслідки для самої Росії, чия владна верхівка втратила зв'язок із реальністю, забувши, де проходить межа поміж брехнею і правдою.

У монографії в контексті гуманітарної міждисциплінарності, поєднання історичних, філософських, політологічних, соціологічних і культурологічних методів пізнання, з позицій цивілізаційного, антропологічного та соціокультурного підходів розглянуто феномен української цивілізаційної ідентичності, ії витоки, становлення та сучасний стан. З'ясовано теоретико-методологічні засади сутності цивілізаційної ідентичності, ії структуру: етнічна, національна, культурна, релігійна, політична, громадянська, європейська та інші складові, зв'язок цивілізаційної ідентичності з менталітетом і глобалітетом у динаміці історичного поступу та трансформації, починаючи з епохи Середньовіччя, Києво-Руської держави, Ренесансу, модерну і закінчуючи постмодерном. Показано історичну місію українського козацтва як носія нових якостей національної ідентичності, відстежено цивілізаційне самовизначення української ідентичності на зламі XIX - XX ст., роль свідомості, соціальної психології та національної ідеї в трансформації ідентичності. Висвітлено причини кризи і розколеності ідентичності в умовах тоталітаризму, його нищівні наслідки для ідентифікації процесу українства загалом. Центральне місце відведено дослідженню специфіки цивілізаційної ідентичності незалежної України, ролі ії складових - етнічної, релігійної, національної, громадянської та євроідентичності. Розкрито вплив на них міжнаціональних відносин, демократизації суспільства, цифровізації та глобалізації сучасного світу, агресивної політики Росії на чужоземному середовищі, роль зарубіжного українства у формуванні цивілізаційної ідентичності. Висловлено низку пропозицій щодо подальшого дослідження проблеми, ролі держави та громадянського суспільства в активізації ідентифікайного процесу в сучасній Україні та його перспектив.

Розглянуто феномен божевілля в українській літературі першої половини ХХ ст. Проаналізовано ідейно-естетичні тенденції, пов'язані з осмисленням феномену божевілля, з'ясовуються його функціональні особливості, художньо-символічне й ідейно-політичне значення, наголошується на типологічних збігах у потрактуванні божевілля як теми і сюжету, проводяться паралелі між психологічною атмосферою тоталітарного світу і художніми інтерпретаціями божевілля. До аналізу залучені різні за жанром, стилем і хронологією твори, у яких тема божевілля набуває ідеологічно забарвленого й символічно значущого змісту.

Досліджено офіційний сегмент творів радянського періоду як належних соціалістичному реалізму (СР) (художньому методу? напрямові? стилеві?) та цей процес є малоінформативним, адже недостатньо пояснює зв'язок цих явищ з тенденціями розвитку світової культури XX ст., а також вплив цих традицій на мистецький процес у пострадянському просторі. Так само малоінформативним є пояснення мистецтва доби соцреалізму тоталітаризмом (сніг пояснюється не порою року, а сукупністю метеорологічних умов, тим більше, що буває зима без снігу, а буває й сніг без зими). Соцреалізм - це не пам'ятник вождю світового пролетаріату, це релігійне ставлення до нього, тобто звичаї, звички, точки зору і культурні практики, а не самі арт-об'єкти. Отже, СР - це стиль виробництва, просування і сприйняття художнього твору, отже, формула мистецтва. У словнику СР розглянуто саме як стиль поведінки і систему культурних сценаріїв, зумовлену формулою мистецтва. З кількох тисяч термінів і сталих словосполучень, народжених культурними практиками соціалізму, відібрано базові, без яких функціонування СР як культурної практики було би неможливим.

Із соціально-філософських позицій обгрунтовується неоліберальне заперечення свободи і демократії в глобалізованому світі. Стверджується, що в основі неоліберального заперечення свободи і демократії лежить постмодерне заперечення культури Модерну та відкидання її цінностей. Постмодерна свідомість розвінчує розум, раціональні авторитети, зокрема політико-правові, демократичні ідеали Модерну. За цих умов відбувається рух від свободи як усвідомленої необхідності, до волі - суб'єктивних імпульсних бажань і прагнень, що завжди є рухом до несвободи. До неоліберальних чинників заперечення демократії належить поступове зникнення політичного на тлі затвердження економічного, коли політика стає лише придатком економіки.

У спадщині Григора Тютюнника та персонажах його творів спостерігаються ознаки (окремі та у своєрідному поєднанні) іронічності в широкій градації - від легкого поблажливого насміху до сарказму, трагічної іронії, подекуди й трагіфарсу. Ідеться про оповідання "Комета", "Гвинт", "Поминали Маркіяна", "Грамотний", "Сміхота", "Нюра", "Чудасія", "Син приїхав", "Медаль", про повісті "День мій суботній", "Житіє Артема Безвіконного".

Розглянуто особливості зародження та становлення української школи на матеріалі творчості знакових постатей української літератури ХІХ-ХХІ ст. Розкрито особливості творів письменників у педагогічному аспекті й окреслено особливості репрезентації теми шкільництва в творчості обраних письменників. Визначено ідейно-тематичні особливості обраних творів, а також розкрито засади реалізації теми шкільної освіти на рівні змісту обраних творів. Виявлено проблемно-тематичні та жанрово-стильові підходи до реалізації теми школи в творчості обраних письменників, а також висвітлено засоби художньої деталізації образу української школи у обраних творах. Виокремлено конкретні етапи розвитку української школи. Дослідницьку увагу зосереджено на особливості художньої реалізації теми шкільної освіти у літературній творчості низки українських письменників кінця XIX - початку XXI ст. Також варто зазначити, що тема шкільної освіти в українській літературі хоч і часто приковує до себе увагу дослідників та вчених, однак в більшості праць, в яких вона фігурує, дослідники лише фрагментарно розглядають тему шкільництва, описують локальні моменти з глобального полотна розвитку української школи з часів імперського ярма, через радянський тоталітаризм і до незалежної держави.

Основні проблеми націє- і державотворення розкрито в концепті хронотопу українського «довгого XX сторіччя», що є гібридною проєкцією "XIX сторіччя». Сутнісною ознакою цього етапу в історії України є реалізація інтенцій соціально-економічної, етнокультурної та політичної емансипації — власне, завершення Української революції, яка розпочалася в контексті Першої світової війни, та започаткування руйнації колоніальної системи. Феномен Української революції, причини і обставини перемоги комунобільшовизму, трагедія найбільшої розділеної нації Східної Європи в епоху становлення і зміцнення тоталітаризму є головними аспектами книги. Міжвоєнний період розглянуто як час культивування і критичного загострення внутрішніх проблем української нації над дією асиміляційних і репресивних практик контроверсійних державних організмів.

Педставлено окремі аспекти проблеми формування політики пам'яті в Україні щодо радянських репресій у західних областях (1939 - 1953). Охарактеризовано радянське минуле: стереотипи шсторичної пам'яті. Визначено трагедію в'язнів радянських тюрем літа 1941 р. у масмедіа незалежної України. Зазначено непам'ятання та плітику пам'яті в Україні щодо репресій проти радянських репатріантів (1944 - 1953). Наведено питання соціогуманітаристики західного регіону України в умовах сталінського тоталітаризму. Розкрито оперативні та репресивні заходи радянської спецслужби щодо греко-католицької конфесії в Західній Україні (1945 -1953). Наведено історичну пам'ять греко- католиків у боротьбі за власну церкву й Україну.

Українська громада Північної Америки відіграла важливу роль в інформаційній кампанії у західній пресі навколо ситуації в радянській Україні в 1932 - 1933 рр. Починаючи з 1950-х рр. політична, суспільна, культурна діяльність окремих її представників стане важливою складовою комеморації Голодомору у США. Однак, попри історичне значення тієї ролі, яку відіграла північноамериканська діаспора у цьому процесі в період "холодної війни", тема не була достатньо вивчена в історичній науці. Мета дослідження - розглянути дискурс, створений УПЦ у США навколо теми вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932 - 1933 рр. у період "холодної війни", на прикладі українського православного центру Св. Андрія у Саут-Баунд-Бруку. Застосовано дискурсивно-когнітивний підхід. Представлено висновки відносно того, як саме православні українці США пригадували жертв Голодомору впродовж 1950 - 1980-х рр.; чи змінювалася (та яким чином) культура пам'яті цієї трагедії в північноамериканській діаспорі; які метафори домінували у суспільному просторі (і чому саме вони). На підставі проаналізованих джерел зроблено висновок, що, починаючи з 1950 -х рр., українська діаспора проводила низку акцій, спрямованих на привернення уваги до подій 1932 - 1933 рр. в УСРР, які мали вплив на започаткування академічних досліджень та формування соціальної думки щодо проявів радянського тоталітаризму. Ранні форми вшанування в "місцях пам'яті" мали глибоко релігійний характер. Це свідчить про те, що травма Голодомору вочевидь осмислювалась як "жертвоприношення" мучеників за волю України (як про це писала релігійна українська періодика у США). Загиблі від голоду згадувались як "невинні жертви", "невинно вбиті" та "невинні мученики", а боротьба українців за незалежність - як "українська Голгофа". Сакральний вимір пригадування жертв Голодомору був пов'язаний із почуттям морального обов'язку. У цьому випадку йшлося про бажання діаспори невпинно нагадувати демократичним суспільствам про жертви комунізму.