Проаналізовано феномен читання у світогляді В.В.Набокова, виявлено сутнісні характеристики, які дозволяють говорити про його безсумнівну значущість для сучасного філософського дискурсу. Обгрунтовано, що у розумінні письменника ставлення до світу літератури ілюструє якість життя людини. Призмою антропологічного аналізу для нього є феномен читання, який розуміється як модус людського буття, що забезпечує людині істинність існування. Доведено, що особливість творчості письменника, яка визначається критиками як "авторський соліпсизм", фактично забезпечує його творам художню полісемію та багатовимірність. З'ясовано, що читання, яке у розумінні В.В.Набокова є творчістю, передбачає метафізичний зв'язок, який поєднує "уважних читачів" і відокремлює їх таким чином від світу удаваностей та симулякрів. Установлено, що категорії "творчість", "пам'ять", "потойбічність", "випадковість" і "пошлість" "прочитуються" письменником у тісному зв'язку з процесом читання. Обгрунтовано, що для В.В.Набокова читання є не стільки засобом підвищення освіченості або розвитку інтелекту, скільки способом самореалізації людини. Проаналізовано художні, та есеїстичні твори В.В.Набокова з точки зору даної проблеми. Визначено напрямок трансформації розуміння даного феномену в сучасну епоху панування аудіо, відео та мас-медіа.

Проаналізовано теоретичний внесок мислителя Ю. Габермаса у розробку критичної соціальної теорії. Показано, що сутнісною рисою, яка дає змогу виокремити місце комунікативної філософії серед інших дослідницьких стратегій, є звернення до проблеми мовно створеної інтерсуб'єктивності як альтернативи картезіанському cogito. З'ясовано, що інтерсуб'єктивна реконструкція трансценденталізму уможливлює подолання соліпсизму філософії свідомості, зближуючи теорію з практикою реальних дій. Акцентовано на тому, що притаманний комунікації потенціал раціональності здатен регулювати людську поведінку завдяки координації спільних планів дій учасників інтеракції. На підставі інтерпретації основних положень комунікативної філософії Ю. Габермаса як домагань значущості доведено її рефлексивну природу. Встановлено, що здатність комунікативної філософії до самокорекції власних підстав шляхом їхньої раціональної перевірки засвідчує можливість розширення її теоретико-методологічних і практичних меж.

З метою послідовного аналізу основних складових та принципів етики відповідальності К.-О. Апеля в ландшафтах контрактуалізму автор застосовує генеалогіний, герменевтичний та компаративістський методи, які дозволили реконструювати апелівську філософію як етику солідарної глобальної відповідальності та комунікативної взаємодії за умов глобальної екологічної, соціальної кризи та життєво-нагальної необхідності поєднання ідей суспільної угоди, справедливості та відповідальності. Чітко окреслена мета статті та плідні методологічні принципи дали можливість автору послідовно з'ясувати, що Апель вважає витоком суспільної угоди раціональне прагнення кожного її учасника добровільно підпорядковуватися відповідним нормам і процедурам. А справжня свобода та відповідальність грунтуються на взаємозв'язку прав та обов'язків, повазі до них, що є істотнішим за конвенційне чи примусове їх визнання. Досліджено також спробу К.-О. Апеля уможливити таку угоду та порозуміння між людьми, яке б враховувало наступні важливі людські чесноти та прагнення: повагу, справедливість та солідарність. і насамперед - в якості важливих, соціальних та екзистенційних засад нового філософсько-антропологічного дискурсу. Послідовно доведено, що саме в цьому річищі грунтовної зацікавленості алгоритмами обгрунтування універсальних цінностей вкорінена новітня філософська антропологія, осердям якої й стане апелівська людина відповідальна. Без врахування етичної складової тієї чи іншої угоди, сутність демократичного поводження редукується до раціонально зваженої поведінки її учасників, а нормативній чинності домовленостей стає притаманна лише ефективність в досягненні основних інтересів їх учасників. Реконструйовано роздуми К.-О. Апеля та Ю. Габермаса про необхідність та методологічну значущість відмови від теоретико-пізнавального (або ж методологічного) соліпсизму філософії модерну і заміну його поняттями "порозуміння", "згоди", "угоди", "спілкування", в межах яких навіть самотня людина може пізнати та зрозуміти світ. Важливою особливістю новітніх філософських теорій, до яких належить і комунікативна філософія К.-О. Апеля, є їх органічна приналежність до царини дискусій про пошуки моральних засад сучасного суспільства, коли основні етичні настанови та цінності мусять полишити і, зрештою, полишають сферу приватного життя, що свідчить про реальні спроби подолання розпорошення відповідальності та фрагментації особистості. Саме К.-О. Апель наголошує на тому, що колективну безвідповідальність необхідно замінити колективною відповідальністю.