Запропоновано метод побудови автомата за логічною формулою першого порядку підібними до методу табло, що може розглядатися як його модифікація й удосконалення.

Рассмотрена задача продолжения контравариантного функтора пространств нерастягивающих отображений в заданное ограниченное метрическое пространство на категории Клейсли некоторых монад. Доказано, что матрицы с одним нулевым элементом - стабильны. Описаны эффективные транзитивные представления моногенных инверсных полугрупп в терминах замкнутых инверсных подполугрупп. Освещены свойства паратопологических групп, в частности, связанные с кардинальными инвариантами, метризацией и минимальностью. Приведен пример регулярной партопологической группы, не допускающей более слабой хаусдорфовой топологии.

Наведено результати фундаментального дослідження "природи" людини та розуміння об'єктивних законів у період становлення класичного природознавства. Розглянуто методологію емпіризму та раціоналізму у новоєвропейській філософії, метод Галілея та закон, учення про людину й індуктивізм Ф. Бекона. Розкрито сутність принципу "когіто" як підстави для вирішення антропологічних і природничих проблем у раціоналізмі Р. Декарта. Проаналізовано номіналізм, емпіризм і чуттєвий досвід за Т. Гоббсом, а також проблему людини та навколишньої природи в пантеїстичній системі Б. Спінози. Висвітлено основні положення вчення Дж. Локка про людину та природу, розглянуто сенсуалізм Дж. Берклі, скептицизм Д. Юма та "монадну" парадигму філософії Г.В. Лейбніца. Розкрито сутність класичної механіки як вчення, основне завдання якого - "конструювання" законів.

Изложены результаты фундаментального исследования "природы" человека и понимания объективных законов в период становления классического природоведения. Рассмотрена методология эмпиризма и рационализма в новоевропейской философии, метод Галилея и закон, учение о человеке и индуктивизм Ф. Бекона. Раскрыта сущность принципа "когито" как основания для решения антропологических и природоведческих проблем в рационализме Р. Декарта. Проанализированы номинализм, эмпиризм и чувственный опыт по Т. Гоббсу, а также проблема человека и окружающей природы в пантеистичекой системе Б. Спинозы. Освещены основные положение учения Дж. Локка о человеке и природе, рассмотрены сенсуализм Дж. Беркли, скептицизм Д. Юма и "монадная" парадигма философии Г.В. Лейбница. Раскрыта сущность классической механики как учения, основная задача которого - "конструирование" законов.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е521.281.2в76

Шифр НБУВ: Ж24491 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисертацію присвячено дослідженню категорних властивостей функціональних просторів. Розв'язано задачі існування функторіальних топологій і функторіальних диференційованих структур із заданими властивостями на функціональних просторах. Встановлено загальні критерії існування продовження контраваріантних функторів на категорії Клейслі та підняття контраваріантних функторів на категорії Ейленберга-Мура монад у термінах існування природних перетворень спеціального вигляду. Ці критерії застосовано до контраваріантного функтора просторів неперервних функцій в топології поточкової збіжності та його трансфінітних ітерацій для різних монад в категоріях тихоновських просторів.

  Скачати повний текст

Розроблено концепцію інтертеоретичних структур когнітивного простору людини. Проаналізовано причини, що протидіють інтегруванню феномену цілісності у простір міждисциплінарного дискурсу. Зазначено, що метатеоретичне виродження ліній демаркації стає наслідком епістемологічної невизначеності філософського антропологізму, розроблення інтертеорії когнітивної дії усталює апроксимацію до синтетичної філософії людини та дозволяє виявити межі інтеграції антропологічного принципу. Особистість як інтенціональна система організована згідно з принципом редукції до стану невизначеності (мережної архітектури). Активні та пасивні наміри подвійно ущільнюють каузальні зв'язки світу. Поле когнітивної взаємодії семантичного вузла у життєвому світі оформляється за допомогою інтенціональної геометрії. Геометричну форму інтенцій, правила їх посилення, інваріанти фіксують когнітивні наміри природничих наук, когнітивні теорії мови, моралі, суспільства, комунікації. Можливість їх практичного впровадження досліджено на прикладі еволюції поглядів на природу "ефіру" (вкладеність семантичних мереж концептів). Відображення інертеоретичних структур науки та філософії ілюмінує "інтеграційні межі" особистості: цілісність монади інтенціонального вузла, діади каузальних інтенцій світу та тріади когнітивних інтенцій тіло - інтенція - свідомість.

  Скачати повний текст

Досліджено спадщину православного філософа другої половини XIX ст. П.Д.Юркевича, який поєднував в своїй творчості західноєвропейську філософську освіченість і православну етичну спрямованість. Завдяки такому синтезу створено оригінальну ціннісно-символічну картину соціальної дійсності, за своєю суттю, монадологічний образ соціуму. Світ Юркевича - цілісний організм, а суспільство - жива спільнота самобутніх особистостей. Вся картина соціальної дійсності структурується за допомогою бінарних опозицій світоглядного характеру, таких, як живе - мертве, внутрішнє - зовнішнє, самобутнє - пасивне, при цьому перші члени опозицій мають ціннісний пріоритет. Однак дані опозиції не є жорсткими. Ця обставина, як і орієнтація на гармонійне начало, повноту і цілісність, свідчить про те, що православне мислення, яке репрезентує П.Д.Юркевич, не обов'язково є бінарним. Це, в свою чергу, свідчить про можливості не лише дуального механізму розвитку нашої культури, наслідком якого є конфлікти і соціальні потрясіння, але й тернарного механізму розвитку, що безперечно навіює соціальний оптимізм.

Показано, що функтор ймовірнісних мір утворює монаду на категорії ультраметричних просторів та нерозтягувальних відображень; природне перетворення носія є морфізмом монади ймовірнісних мір у монаду, породжену функтором гіперпростору. Визначено аналог ультраметризації Гартога та де Вінка для простору ідемпотентних мір (мір Маслова) на ультраметричних просторах. Показано, що утворений функтор у категорії ультраметричних просторів і нерозтягувальних відображень утворює монаду. Показано, що функтор ідемпотентних мір у категорії ультраметричних просторів зберігає клас повних ультраметричних просторів. Показано, що аналог конструкції Гартога та де Вінка напівнеперервних згори ємностей з компактними носіями на ультраметричних просторах породжує функтор у категорії ультраметричних просторів; цей функтор не зберігає повноти.

  Скачати повний текст

Проведено компаративний аналіз філософії Г. Лейбніца і Н. Мальбранша - представників раціоналістичного напряму побудови оптимістичних гносеологічних систем осягнення істини в контексті її дослідження за допомогою новочасної філософії XVII - початку XVIII ст. Описано способи оптимістичного осягнення гносеологічного ідеалу - Істини в контексті її етико-релігійного змісту. Визначено структуру основних компонентів оптимізму як сутнісної суб'єктивної пізнавальної сили людини - еволюції гносеологічного оптимізму від античності до середини ХХ ст.

Проведен компаративный анализ философии Г. Лейбница и Н. Мальбранша - представителей рационалистического направления построения оптимистических гносеологических систем постижения истины в контексте её исследования с помощью новейшей философии XVII - начала XVIII ст. Описаны способы оптимистического постижения гносеологического идеала - Истины в контексте её этико-религиозного содержания. Определена структура основных компонентов оптимизма как сущностной субъективной познавательной силы человека - эволюции гносеологического оптимизма от античности до середины ХХ ст.

Розглянуто питання типології культури як наукову проблему, визначено основні принципи її періодизації та хронології. Розкрито особливості універсалістських концепцій типології культурно-історичного процесу (Г. Гегеля, К. Яспера, а також марксизму та теорії суспільного прогресу). Проаналізовано культурологічні теорії XIX - XX ст. як нові підходи щодо розуміння культурно-історичного процесу. Розглянуто основні положення культурно-історичної монадології О. Шпенглера, теорії замкнутих цивілізацій А. Тойнбі, концепції культурних суперсистем П. Сорокіна. Наведено загальну характеристику культурно-історичних типів у концепції М.Я. Данилевського. Зроблено огляд сучасних теорій культурно-історичного процесу.

Рассмотрены вопросы типологии культуры как научной проблемы, определены основные принципы ее периодизации и хронологии. Раскрыты особенности универсалистских концепций типологии культурно-исторического процесса (Г. Гегеля, К. Яспера, а также марксизма и теории общественного прогресса). Проанализированы культурологические теории XIX - XX ст. как новые подходы к пониманию культурно-исторического процесса. Рассмотрены основные положения культурно-исторической монадологии О. Шпенглера, теории замкнутых цивилизаций А. Тойнби, концепции культурных суперсистем П. Сорокина. Дана общая характеристка культурно-исторических типов в концепции М.Я. Данилевского. Проведен обзор современных теорий культурно-исторического процесса.

Висвітлено внесок Г. Лейбніца у філософію управління. Проаналізовано його погляди на природу управління монадами, а також ставлення до політичних реформ.

Індекс рубрикатора НБУВ: В182.215

Рубрики:

Неперервні відображення топологічних просторів і точкових множин

Шифр НБУВ: Ж26161 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Запропоновано аналіз фундаментальних проблем європейської філософії доби Нового часу. Висвітлено зміст філософських ідей, теорій, поглядів даної доби, які дістали загальне визнання у процесі духовної еволюції світової й європейської спадщини. Надано загальну характеристику філософії Нового часу - філософії Ф. Бекона, Т. Гоббса, Р. Декарта, І. Ньютона. Розглянуто моністичний раціоналізм Б. Спінози та монадологію Лейбніца. Зазначено, що суспільство розглядалось як спільнота, упорядкована божественною волею. Людина в цьому суспільстві сприймалась як моральне та релігійне створіння. Держава, займаючись своїми світськими справами, мусить підпорядковуватись церкві, виконуючи, через її вплив, моральну функцію.

Побудовано монаду ймовірнісних мір на категорії неархімедових грубих просторів, породжених ультраметричними просторами.

Індекс рубрикатора НБУВ: В181.23

Рубрики:

Опуклі многовиди. Геометрія в цілому

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено конструкцію розмитої метрики на зліченних степенях і букетах розмитих метричних просторів. Зазначено. що ця конструкція узгоджується з топологією зліченного добутку та букету просторів відповідно. У нульвимірному випадку конструкція розмитої метрики на зліченних степенях дозволяє побудувати оператор продовження розмитих метрик, який зберігає певні операції над ними. Функтор гіперпростору породжує монаду на категорії розмитих метричних просторів та нерозтяжних відображень. Показано, що функтор G-симетричного степеня допускає продовження на категорію Клейслі монади гіперпростору (тобто, категорію розмитих метричних просторів і нерозтяжних компактнозначних відображень). Наголошено, що це продовження єдине. Наведено також класифікацію продовжень функтора гіперпростору на категорію Клейслі монади гіперпростору. Відображення трансверсалі є нерозтяжним відображенням і породжує природне перерворення у категорії розмитих метричних просторів. За допомогою цього природного перетворення побудовано два продовження функтора гіперпростору на категорію Клейслі монади гіперпростору. Класична теорема Гаусдорфа про продовження метрик має свій аналог у теорії розмитих метричних просторів. Побудовано продовження розмитих метрик, що грунтується на розмитій метриці Гаусдорфа. Доведено, що довільна розмита ультраметрика на топологічному просторі, що породжує топологію цього простору, допускає продовження на множину ймовірнісних мір з компактними носіями в цьому просторі. Показано також, що множина мір зі скінченними носіями всюди щільна в одержаному просторі. Доведено, що відображення, яке ставить кожній ймовірнісній мірі її носій, є нерозтяжним. Зауважено, що це виконується для метрики Гартога-де Вінка, але не для метрики Канторовича на множині ймовірнісних мір. Показано, що утворений функтор ймовірнісних мір визначає монаду на категорії розмитих ультраметричних просторів та нерозтягуючих відображень. Показано, що аналог класичної конструкції метрики Прохорова на просторі ймовірнісних мір компактного метризовного простору має місце і для розмитих метричних просторів. Зауважено, що при цьому розмита метрика Прохорова індукує на множині ймовірнісних мір слабку топологію. Наведено застосування одержаної розмитої метрики Прохорова до задачі продовження розмитих метрик відносно t-норми Лукасєвича. На множині ідемпотентних мір з компактними носіями у сенсі Маслова на розмитих ультраметричних просторах побудовано розмиті ультраметрики. Показано, що отримана конструкція є функторіальною та визначає монаду на категорії розмитих метричних просторів та нерозтяжних відображень. Встановлено існування продовження функтора G-симетричного степеня на категорії Клейслі монад, породжених функторами ймовірнісних та ідемпотентних мір. Пари компактних опуклих підмножин у нормованому просторі розглядав Пінскер, який і означив норму на просторі пар. Показано, що для розмитих нормованих просторів можна означити розмиту норму на просторі пар компактних опуклих множин. Одержана конструкцію є функторіальною в категорії розмитих нормованих просторів і нерозтяжних лінійних відображень. Описано пов’язану з цією конструкцією монаду, утворену функтором пар опуклих поліедрів, на категорії розмитих нормованих просторів та нерозтягуючих лінійних відображень. Відомо, що аналога відображення Маркова не існує для всіх метричних просторів. Однією з мотивацій запровадження поняття K-ультраметричного простору якраз і є змога означити таке відображення. Розглянуто зв’язки нескінченновимірної топології та теорії розмитих метричних просторів.

Досліджено персоналізм як парадигмальний вектор розвитку української філософії. Обгрунтовано, що природа персони визнавалася американськими персоналістами такою, що ніколи небуває об’єктом, оскільки повне занурення її у світ речей означало б втрату духовної унікальності. Доведено, що європейські персоналісти розглядають поняття особи як процес розвитку особистісного начала, яке досягається шляхом єднання з Богом та суспільством. Доведено, що генеза персоналістських ідей в українській філософії простежується у творчій спадщині Г. Сковороди, Т. Шевченка та В. Стуса через їх розуміння людини як такої, що може самореалізуватись лише завдяки вияву в собі особи. З’ясовано, що становлення ідей персоналізму в українській філософській думці поширюється на погляди А. Шептицького, Й. Сліпого, О. Кульчицького та С. Кримського. Окреслено філософські ідеї А. Шептицького та Й. Сліпого як прояв християнського персоналізму в українській філософській думці. Досліджено персоналістські інтенції у філософії О. Кульчицького як вияв національного персоналізму, де нації трактуються як сукупність колективних осіб. Проаналізовано монадологічний персоналізм С. Кримського, який виявляється у визнанні ним особистості як такої, що здатна репрезентувати собою свою націю, культуру, епоху, усвідомлюючи цим свою індивідуальність.