Рассмотрены задачи и перспективы развития валеологии нового времени, некоторые аспекты развития европейской метакультуры, общие подходы к моделированию временных процессов. Охарактеризованы валеопедагогические подходы в воспитании и образовании, некоторые причины возникновения онкологических заболеваний при расстройстве духовного и социального здоровья, а также влияние работы в причинно-следственных связях на насекомых-вредителей и болезни сельскохозяйственных культур.

Досліджено проблему онтогенезу авторської художньої концепції, розглянуто особливості її функціонування та поширення у вигляді перекладів, критичних творів та шляхом залучення до інформаційного обігу в іншій культурі. На матеріалі творів М.Коцюбинського та В.Стефаника розглянуто методологію, філософське та психологічне підгрунтя, а також засоби актуалізації художніх концепцій письменників в англо- та франкомовних перекладах. Охарактеризовано складові авторської концепції (особистість автора, ідіостиль, фонову літературу та переклади як засоби залучення до світової культури). Зазначено, що авторська художня концепція реалізується у контексті численних актантів трансляційного процесу та виступає у метакультурі мегаобразом і символом авторської творчості. Визначено, що авторська концепція у перекладі актуалізується засобами лексико-граматичної модуляції, імплікації та експлікації смислу (компресії/декомпресії тексту), зумовленими деякими мовно-стилістичними та фоновими факторами. Охарактеризовано основні етапи розвитку авторської концепції (сприйняття, "канонізацію" та локалізацію в іншокультурному середовищі). Зазначено, що реалізація авторської концепції стимулює появу нових та модифікацію усталених мистецьких форм. На підставі вивчення авторської концепції у контексті метакультури виявлено специфічні фахові підходи щодо вивчення творчості українських письменників, зумовлені виключно національною специфікою та європейськими тенденціями на межі XIX - XX ст.

Здійснено антропологічну характеристику етнонаціонального буття людини за умов культурної глобалізації. Обгрунтовано сутнісні засади культурної глобалізації та її впливу на сучасні етнокультурні процеси. Сформульовано концепцію етнонаціонального буття людини за зазначених умов й уточнено зміст базових концептів щодо аналізу процесів культурної глобалізації. Досліджено феномен етнокультурного буття людини у контексті методів і підходів - метафізичного, етнометодологічного, комунікаційного, синергетичного, системного. Відзначено, що етнонаціональні процеси є синтезом багаторівневої взаємодії різних факторів - економіко-господарських, історико-політичних, природно-географічних, геополітичних, які породжують явища міграції, асиміляції, консолідації. Надано аналіз концептуальної парадигми культури етнонаціонального буття людини, визначено особливості феномену даної культури; полікультурності як однієї з нових парадигм етнонаціонального буття людини за умов єдиного інформаційно-культурного простору. Проаналізовано основні тенденції розвитку етнонаціонального буття людини як виклик метакультурі, у контексті якої зроблено аналіз соціокультурного й антропологічного підходів щодо процесів культурної глобалізації, проблем людини за умов сучасних процесів етнонаціонального буття, детермінанти оптимізації етнонаціональної ідентичності за умов культурної глобалізації.

Освещена мировая история VI - III ст. до н.э. как процесс параллельного развертывания ментальных революций (МР) в Древней Греции и Риме, Индии, Китае и Персии. Проанализирована эпоха коренных преобразований в древнеперсидской, древнеиндийской и древнекитайской культурах. Определены неоднородность ментального пространства культуры и своеобразие типов его жизнедеятельности, метакультурный уровень ценностно-мыслительного пространства в мировой истории. Дана общая характеристика великой МР. Рассмотрены вопросы формирования египетской и вавилонской науки в период осевого времени. Раскрыты истоки древнеиндийской метафизики, а также метафизики Дао-Пути Конфуция, социальной философии Кун-цзы. Внимание уделено вопросам преобразования ментального пространства культуры Древнего Китая в эпоху империи Цинь, завершения древнекитайской МР в период образования империи Хань.

Обгрунтовано важливість соціокультурного підходу для вивчення місця медіакультури у структурі соціальних комунікацій як культури інформаційного суспільства, що охоплює усі сфери соціального життя. Класифіковано й описано основні методологічні підходи до інтерпретації феномена медіакультури, що артикулюють її в контексті соціальних комунікацій. Вперше описано можливості культурального підходу до аналізу явища медіакультури як метакультури інформаційного суспільства, а також головні інструменти та техніки такого аналізу. Досліджено медіакультуру як соціокомунікаційний феномен, що передає інформацію через створені образи та перфоманси, за допомогою яких формує інструменти творення ідентичностей, ідеологізує та ритуалізує повсякденне життя, створює міфи та симулякри. Розглянуто парадигми опору в структурі медіакультури як альтернативні комунікаційні стратегії, спираючись на рухи контркультури та на технології сучасних культурних війн. Проаналізовано сучасну медіакультуру як культуру постмодерністську, що пропонує сучасні комунікаційні практики фрагментації, кліповості, гіпертекстовості, інтертекстуальності, мозаїчності, перфомантивності. Виокремлено головні постмодерністські ознаки дискурсу медіакультури в структурі сучасного соціокультурного середовища.

Розглянуто умови та засоби впровадження культурологічної складової навчально-виховного процесу в закладі середньої ланки освіти. На прикладі роботи школи інноваційного типу Запорізького Січового колегіуму проаналізовано здобутки та запропоновано комплексний підхід щодо моделювання духовно та інтелектуально збагаченого шкільного середовища зі своєю педагогічною філософією та її складовими: аксіологією, світоглядними засадами, метакультурою. Висвітлено шляхи досягнення головної мети закладу - виховання суб'єкта пізнавального мислення через формування потреби в творчості, котра передбачає становлення особистості як людини Культури.

Проведено філософсько-культурологічний аналіз образу людини в історії костюма. Визначено світоглядно-антропологічні детермінанти формотворення костюма як єдності теріо-, антропо- і теоморфних настанов. Історія костюма інтерпретується як метакультурна цілісність, де образ людини є не натуралістичним "виміром" формотворення, а презентується як еквівалентна цілісність бачення людини в філософському просторі рефлексії. Прослідковано генезу змін парадигм тілесності як модних настанов і як певний флеш-імідж, рефлективні настанови постмодерної філософії. Визначено філософсько-культурологічні підходи щодо інтерпретації костюма як цілісності культури (герменевтичний, компаративістський, системний тощо.).

Відзначено, що естрадний синтез мистецтв обумовлений об'єднанням жанрових, метахудожніх і метакультурних специфікацій музичної культури. Проаналізовано походження та розвиток сценічних форм втілення художнього образу. Наголошено на тому, що особистість є системоутворюючим принципом естрадного синтезу мистецтв.

Досліджено проблеми функціонування сакральних практик в контексті соціокультурного потенціалу прощі та туризму. Визначено принципи глобалізації цінностей культури та технологій сучасного паломництва та туризму. Охарактеризовано етичні, естетичні, ідеологічні, міфологічні детермінанти трансформації сучасних культурних практик. Надано аналіз модернізації прощі та культурного туризму. Альтернативні моделі модернізації (релігійний туризм, автентична проща) реконструйовано в контексті метакультурної проблематики. Глобалізацію культури інтерпретовано як культурно-історичну цілісність в контексті домодерного, модерного та постмодерного простору культуротворчості. Проаналізовано антропологічну, соціологічну, культурологічну моделі рефлексії постмодерністських культурних практик з застосуванням механізму "обміну місць", "вироблення місць" як культурних дестинацій та рекреацій. Розкритиковано тотальний маркетинг-мікс масової культури як редукцію культурних цінностей щодо споживацьких стратегій, послуг, товарного іміджу.

Проаналізовано сучасні проблеми культурного будівництва, зокрема проблеми артизації культурних практик сучасної культури. Доведено, що артизація є одним із провідних механізмів гармонізації культурних практик за доби глобалізації. Культурогенез визначено як системогенез арт-практик за визначення домінант експресивних, конструктивних видів мистецтв, зокрема музичного мистецтва, яке розглянуто як синтез музичних субкультур. Теоретико-методологічний інструментарій полісистемного аналізу розвитку, еволюції культурних практик визначено у контексті маргіналізації та універсалізації як механізмів культуротворення. Встановлено антропологічні й етико-естетичні детермінанти процесів глобалізації культури у вимірі гетерохронії (багатовимірності часу) та гетеротопії (багатовимірності простору) як системотворчих ознак сучасної культури. Визначено механізми арт-терапії та ескапізму як новітні стратегії трансформації культури, охарактеризовано соціокультурну динаміку культурних практик. Зазначено, що гармонія як естетична категорія є надзвичайно евристичною, а власне гармонізація стає одним із принципів, одною з парадигм антропного підходу до культури. Тобто можна стверджувати, що новітній натуралізм, який приходить зараз у практику ЗМІ, довіра до картинки, візуальний поворот - це відродження натуралізму античності, яке модифікує пластику візуальних категорій: "картинка", "зображення" та ін. Широкий метакультурний контекст глобалізації не можна однозначно охарактеризувати тільки як етико-естетичний. Він вимагає проміжного категоріального апарату, де епіцентром категоризації стає власне категорія "гармонія". Тобто категорія "гармонія" в її евристичному вимірі, починаючи з античності (калокагатія, ентелехія, рекреалогія, пайдея), вже несе в собі етичні й естетичні імплікації. Хронотоп артизації культурних практик описано в рамках теорії функціональної системи П. Анохіна як гетерохронія і в рамках епістеміології М. Фуко як гетеротопія. Йдеться про інший час (часовість і її типології в контексті культуробудівництва), інший простір (типи простору - картезіанський, ньютонівський, ейнштейнівський), які складають основу інтерпретації сучасної культурної реальності. Гармонізацію культурних практик розглянуто як можливість єднання різночасових і різнопросторових реалій культури в контексті диференціації культурних практик, де, власне, мистецтво, тобто мистецтво класичне i авангардне, постмодерністське, стає моделюючим принципом.