Запропоновано розглядати господарство як предмет філософського аналізу, складну соціо-природну систему, що самоорганізується. Висвітлено сутність проблем: господарства та господарювання, виробництва та господарства. Наведено типи господарств і способів господарювання, епістемологія господарства, етику господарювання, аксіологію господарства, цінності людини як принципи організації господарства. Особливу увагу приділено ролі філософського знання як методології економічної теорії і практичної економіки.

Розглянуто співвідношення гносеології та епістемології, особливості тлумачення знання, ієрархічну будову процесу його формування, форми вираження істини у знанні, функціонування знання у культурі, а також його онтологічні аспекти. Окреслено зміст основних дослідницьких та світоглядних позицій у гносеології та епістемології, що дає можливість краще зрозуміти багатоаспектність знання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш400.221.6

Рубрики:

Реалізм. Критичний реалізм <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто проблеми епістемології, зокрема, питання її класичної та некласичної парадигм, детермінації процесу пізнання, розкрито структуру зазначеного процесу, відображувальний та комунікативний характер. Висвітлено сутність знання, проблему критеріїв його істинності.

Рассмотрены проблемы эпистемологии, в частности, вопросы её классической и неклассической парадигм, детерминации процесса познания, раскрыты структура указанного процесса, отражающий и коммуникативный характер. Освещены сущность знания, проблема критериев его истинности.

Розглянуто питання про розвиток філософського знання та зміну філософських орієнтирів в Україні. Проаналізовано розвиток епістемологічних досліджень в англомовних країнах. Зазначено, що спосіб епістемологічних досліджень, запроваджений на Заході, може сприяти розвитку науки та технології, проте навряд чи зможе сприяти людському самовизначенню та самоусвідомленню.

Здійснено спробу класифікації та хронологізації наукових розвідок кирило-мефодіївців, пов'заних із формуванням основних постулатів вітчизняної історіософії. Джерелами аналізу слугували науково-теоретичні праці, художні тексти та публіцистика В. Антоновича, М. Максимовича, Т. Шевченка та М. Костомарова. Увагу акцентовано на питаннях, що стосуються аналізу історіософічного матеріалу ХІХ ст. і конструювання на цій основі української ідеї.

Предпринята попытка классифицировать и хронологизировать научные разработки представителей Кирило-мефодиевского общества, посвященные формированию концептуальных моментов отечественной историософии. Источник анализа - научно-теоретические работы, художественные тексты и публицистика В. Антоновича, М. Максимовича, Т. Шевченко и Н. Костомарова. Сакцентировано внимание на вопросах, касающихся формирования отечественной национальной идеи и конструирования историософских линий в науке и философии ХIX в.

Розглянуто проблему художньо-епістемологічного пізнання культури, її сакральної традиції майбутніми учителями мистецтва. Запропоновано психолого-педагогічні умови герменевтичного аналізу художньої епістеми у контексті "рефлексивної" моделі культурологічної освіти та наведено методичні рекомендації щодо їх реалізації. Визначено шляхи самопізнання та саморозвитку особистості як суб'єкта культури. Описано парадигму цілісної культуротворчої особистості.

Рассмотрена проблема художественно-эпистемологического познания культуры, ее сакральной традиции будущим учителям искусства. Предложены психолого-педагогические условия герменевтического анализа художественной эпистемы в контексте "рефлексионной" модели культурологического образования и приведены методические рекомендации относительно их реализации. Определены пути самопознания и саморазвития личности как субъекта культуры. Описана парадигма целостной культуротворческой личности.

Розглянуто проблему знання в контексті фундаментальних проблем філософії, зокрема, як іманентну складову людського відношення до дійсності, як форму репрезентації буття для свідомості. Проаналізовано сутність та структуру образу, складові знання та рівні пізнання, когнітивні складові культури та культурні компоненти знання, епістемологію та філософську традицію. Аналіз здійснено в межах онтологічного, соціального, епістемологічного, екзистенціального, культурологічного підходів.

Рассмотрена проблема знания в контексте фундаментальных проблем философии, в частности, как имманентная составляющая человеческого отношения к действительности, как форма репрезентации бытия для сознания. Проанализирована сущность и структура образа, составные знания и уровни познания, когнитивные составные культуры и культурные компоненты знания, эпистемология и философская традиция. Анализ осуществлен в рамках онтологического, социального, эпистемологического, экзистенциального, культурологического подходов.

Розглянуто основні проблеми наукового пізнання та трансформації гносеологічних концепцій XX ст. Особливу увагу приділено аналізу та визначенню моделей пізнання, методології, постструктуралізму та концепції децентрації суб'єкта.

Рассмотрены основные проблемы научного познания и трансформации гносеологических концепций XX в. Особое внимание уделено анализу и определению моделей познания, методологии, постструктурализму и концепции децентрации субъекта.

Обговорено зміст поняття "інформація", тенденції у тлумаченні інформаційного підходу щодо пізнання природи та людини, проведено його співставлення з еволюційною епістемологією. Викладено суть останньої, головні погляди її фундаторів і сучасних дослідників.

Наведено спробу виявити співвідношення мудрості як сутнісних знань, які людина одержує у цілісному баченні дійсності, та знання взагалі як інформації про світ. Зроблено висновок, що основною ознакою мудрого знання є його цілісність.

На основі вивчення філософсько-естетичних переконань М.Пруста, своєрідності його художньої уяви та стилю доведено значущість мистецької тематики в творчості письменника. У цьому контексті та в зіставленні з деякими явищами світової культури проаналізовано його роман "У пошуках утраченого часу". Зазначено модерністський ракурс потрактування теми мистецтва та митця в ньому, оригінальність його сюжетобудови, образної системи та архітектоніки. Художнє новаторство роману пояснено підпорядкованістю його складових доведенню тези про превалюючу роль мистецтва в житті людини та пізнанні нею буттєвих сутностей. Розглянуто інтелектуалізм та естетизм творчості Пруста, теорію метафори та синтез мистецтв у його романі.

Досліджено феміністську епістемологію як постнекласичний феномен. Простежено теоретичні витоки виникнення феміністської теорії знання (постпозитивізм, соціологію знання, постмодернізм). Визначено її методологічні засади. Проаналізовано головні напрямки - емпіризм, постмодернізм, соціальну епістемологію. Запропоновано визначення феміністської епістемології. Висвітлено її головні принципи та методи. Розглянуто феміністські підходи, що застосовуються у біології, антропології, соціології, освіті, етиці та теорії міжнародних відносин, окреслені як феміністська методологія в природничо-науковому і гуманітарному знанні.

Проаналізовано формальні засоби та методи епістемічної логіки, що дозволяють аналізувати знання людських агентів і моделювати знання штучних інтелектуальних систем. Систематизовано історію розвитку епістемічної логіки, проаналізовано передумови її виникнення та головні періоди розвитку. З'ясовано суміжні галузі досліджень, серед яких епістемологія, комп'ютерні науки тощо. Розглянуто особливості логічного підходу до аналізу знання та детальний опис його властивостей, які враховуються в аксіоматичних системах епістемічної логіки. Наведено обгрунтування семантик для різних систем епістемічної логіки, вказуючи на проблеми, що можуть виникнути за інтерпретації ситуацій зі знанням. Проаналізовано формальні засоби та методи логіки публічних оголошень та логіки епістемічних дій, які є динамічними варіантами епістемічної логіки. Продемонстровано на прикладах можливості формального апарату епістемічної логіки для аналізу знання.

В контексті проблем соціально-гуманітарного пізнання розглянуто предмет, специфіку, цілі та завдання епістемології релігії. Доведено, що означена галузь знання має значний евристичний потенціал та може претендувати на статус автономної дисципліни у форматі філософської програми теоретичного релігієзнавства. Досліджено онтологічні, доктринальні та логіко-методологічні засади епістемології релігії, її місце у системі релігієзнавчих дисциплін. Акценовано на міждисциплінарному синтезі та продуктивності пізнавальної парадигми аналітичної філософії. Висвітлено, в який спосіб концепт "можливий світ" сприяє вирішенню проблем епістемології релігії. Окреслено атрибутивні характеристики знання, віри, релігійного знання та релігійної віри як епістемічних станів та як об'єктивованих складових "третього світу". Увагу приділено уточненню теорії референції та понятійно-категоріального апарату релігієзнавства, аналізу дефініцій та класифікацій поняття "релігія". Сформульовано аргументи на користь застосування принципу додатковості в релігієзнавчих дослідженнях.

Розглянуто питання, пов'язані з визначенням умов формування епістемології на сучасному етапі розвитку науки.

Проаналізовано концептуальні проблеми сучасної епістемології, пов'язані з осмисленням неявного знання в контексті становлення комунікативного підходу, де пізнання постає у формі комунікативного зв'язку між явними і неявними смислами.

Обгрунтовано лінгвальний статус лексичного квантора, встановлено критерії його таксономії та типологію. Визначено когнітивно-семантичні параметри лексичного квантора у системі мови. Досліджено основні когнітивно-комунікативні стратегії введення лексичного неоквантора в англомовному дискурсі. Розкрито типи мовного знання, визначено внутрішню форму й умотивованість лексичного квантора. Розглянуто антропологічний зміст мовної картини світу. Проаналізовано взаємодію та взаємовплив концептуальної та мовної картин світу. Досліджено проблему категоризації мовної картини світу. Наведено інтродуктивні стратегії лексичного квантора в дискурсі.

Розглянуто проблеми розвитку в університетах науки та інших виробництв знань. Проаналізовано місце та роль науки у відомих і нових моделях університетів, показано, що значна частина проблем успішного функціонування цих закладів тісно пов'язана зі станом і динамікою науки в них. Визначено, що стимулювання науки в університетах вимагає уточнення її місця серед інших сучасних виробництв знань. Запропоновано метод епістеміко-методологічної проблематизації науковості знань, визначено поняття наукового знання як узагальнення сучасного образу науки. Розглянуто аспекти формування нових виробництв знань, питання усвідомлення їх місця в навчальному закладі. Визначено епістемологічний і методологічний базис наукового та інших виробництв знань. Розглянуто питання розвитку та деградації науково-педагогічних дослідницьких груп, формування науково-навчальних центрів і дослідницького ядра університетів. Запропоновано метод і засоби інтегративної загальнонаукової підготовки магістрантів на основі міждисциплінарного навчального курсу.

Розкрито епістемічний статус і методологічні передумови художнього пізнання у контексті чіткої демаркації філософського та гуманітарного дискурсів. Визначено об'єкт і предмет художнього пізнання й освітні напрями його епістемілогічного дослідження. З'ясовано перспективи та можливості ідеальної відповідальності суб'єкта художнього пізнання. Проведено аналіз художньої інтерпретації та методологічних аплікацій сучасних інтерпретативних стратегій. Розкрито зміст та етапи становлення художньо-епістемологічної компетентності майбутньої творчої особистості. Визначено структурно-функціональну модель освітньої технології епістемологічної самокорекції майбутньої творчої особистості та досліджено ефективні шляхи її реалізації.