Мета роботи - аналіз сутності музейної справи сьогодні та в перспективі. Методи дослідження - аналіз, спостереження, порівняння й узагальнення даних діяльності установ та підприємств музейної справи, наукової літератури. Функції музеїв є складними, зважаючи на різноманітність форм їх діяльності. Ще донедавна культивувалися традиційні форми експонування, а детальну інформацію можна було отримати на екскурсії. Сьогодні ж культурно- просвітня діяльність музеїв зазнала суттєвих змін: освітня та виховна функції реалізуються в осучаснених освітніх програмах, цифрових і фактологічних матеріалах, культурно-мистецьких акціях, у співпраці з навчальними закладами; розважальна функція виявляється в активній участі особистості у творчих майстернях, клубах, вечорах відпочинку, концертах, у створенні на території музеїв комерційних структур-ресторанів, барів, торговельних кіосків. Тобто поступово музеї стають складовою індустрії розваг. З появою медіа та інтернету роль музею в суспільстві суттєво трансформувалася. Нині основні функції поширення культури, що належали раніше музеєві, перейшли до засобів масової інформації (преси, телебачення й Інтернету). Водночас відбувається зростання ролі музею та музейних мереж у справі глобальної "трансляції" культурної спадщини. Таку "трансляційну" функцію сучасні музейні заклади світу набули з повсюдним запровадженням новітніх музейних технологій. У добу інформаційного "буму" актуальною проблемою музеїв стало прагнення утримати "планку" суспільної зацікавленості, актуальності та популярності установи серед відвідувачів. У таких реаліях трансформується сама ідея музейної експозиції як чогось непорушного та сталого в часі, з'являється простір для віртуального музею. Ще одна інновація - проведення в музеї суспільно-резонансних презентацій. Традиційними предметами презентацій для українських музеїв є випуск нового мистецького каталогу чи альбому, книги відомого вченого, нова археологічна знахідка, переданий до музею експонат тощо. Статистика останніх років, яка оперувала такими показниками, як популярність музею серед віртуальних і реальних відвідувачів, престижність музею, інформованість суспільства про існування та діяльність музею, переконливо довела: в інформаційному суспільстві успішно конкурують з іншими закладами індустрії дозвілля ті музеї, які максимально повно та широко розповсюджують інформацію про себе.

Наведено перелік рідкісних документів і світлин, мистецьких творів, матеріалів про мистецькі установи й заводи, періодичні видання, афіші й плакати, книжкові видання з дарчими написами, інші матеріали, що зберігаються у Фонді мистецтвознавця Віталія Ханка. Різноманітні за своїм характером матеріали про Віталія і Остапа Ханків, представників двох козацьких родів зберігаються у Фонді мистецтвознавця Віталія Ханка, подарованого 2019 р. Полтавському краєзнавчому музею імені Василя Кричевського в Полтаві. Йдеться тут про Віталія і Остапа Ханків, їхню архівно-документальну і творчу спадщину, мистецьку збірку, книгозбірню тощо. Фонд включає розмаїті матеріали, давні світлини, документи, експонати як з поля академічного й народного мистецтва, так і художніх промислів, періодичні видання, афіші до художніх виставок від 1926 р., сувеніри, а також монографії, альбоми й каталоги з дарчими написами багатьох достойних і відомих діячів культури в Україні та рідкісні мистецтвознавчого характеру матеріали (передусім світлини й документи). До Фонду ввійшли монографічні й бібліографічні праці батька і сина Ханків із докладним і деталізованим описом та спеціально відібраними репродукціями. До тексту долучено значну кількість репродукцій.

Актуальність дослідження полягає у важливості збереження музеїв, їх фондів та експонатів, які містять вагомий інформаційний потенціал, який варто залучати до процесу навчання. Мета дослідження - розглянуто проблему використання інформаційного потенціалу музеїв для формування професійної компетентності студентів. Методологія дослідження спирається на регіоналістичні підходи вивчення проблеми. У ході дослідження використовувались загальнонаукові методи (аналізу, синтезу, порівняння). Для виокремлення основних характеристик, інновацій, історичних зав'язків використовувався SWOT-аналіз інформаційного потенціалу музеїв. Для опрацювання, типологізації і моделювання різного роду інформації залучались джерелознавчі методи. Крім того, в ході дослідження враховувався власний досвід роботи авторів, як екскурсоводів у музеях. Наукова новизна полягає у створенні комплексного дослідження проблематики використання інформаційного потенціалу музеїв для формування професійної компетентності студентів. На основі критично проаналізованих фактів та реконструкції окремих подій доведено, що синергія музеїв спрямована на вивчення рідного краю (історичного минулого, освітніх традицій, біографістики, мистецтва, побуту тощо), збереження і популяризацію історичного досвіду. Всі ці чинники можна використати для формування професійної компетентності студентів. Наведено конкретні приклади із практичної діяльності музеїв, спрямовану на запровадження в освітню діяльність інноваційних методик. Висновки. Ретроспективний логіко-системний аналіз інформаційного потенціалу музеїв для формування професійної компетентності студентів, дозволив окреслити такі основні тенденції: передається культурно-історичний досвід через педагогічні методи в умовах музейного середовища; враховується інформативність музейних предметів; здійснюється інтерактивна комунікація.

Загальні тенденції розвитку українського суспільства актуалізували проблему педагогічних інновацій у дошкільній освіті. Її розробленість спирається на загальнодержавні документи про інновації та інноваційну діяльність і керівні документи в освіті, зокрема наказ Міністерства освіти і науки України "Про внесення змін до Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності". До педагогічних інновацій у закладах дошкільної освіти належить створення музеїв та педагогічна діяльність у цьому специфічному освітньому середовищі. Загальні положення про державну музейну політику відображає Закон України "Про музеї та музейну справу". Загалом у нашій країні робота музеїв, оскільки вона спрямована на збереження та інтерпретацію культурної народної спадщини, сприяє соціальній адаптації та національній ідентифікації особистості, є цінним фактором організації вільного часу та виховної роботи з дітьми, має велике соціально-культурне значення. У результаті проведеного дослідження з'ясовано, що музейна педагогіка в дошкільній освіті - це галузь педагогічної науки і практична освітня діяльність, що зорієнтована на навчання, виховання, розвиток та передавання культурного досвіду дітям дошкільного віку в умовах музейного середовища. У контексті інноваційних процесів в освіті музейну педагогіку розглядаємо як цілеспрямоване, систематичне та послідовне впровадження в практику роботи закладів дошкільної освіти оригінальної організації освітнього середовища і на цьому тлі використання новаторських способів та прийомів педагогічної діяльності, що охоплюють цілісний освітній процес від визначення його мети до одержання очікуваних результатів. Вивчено й охарактеризовано вплив вікових і психологічних особливостей дошкільників на розташування музею та окремих його експозицій, способи презентації експонатів, визначення завдань освітньої діяльності, наповнення музейного середовища конкретними музейними предметами; обгрунтовано доцільність використання ігрових технологій у процесі роботи з дошкільниками в музейному середовищі; здійснено моделювання структури ігрових технологій музейної роботи. ігрові технології в музейній педагогіці спираються на діяльнісний та інші наукові підходи. Доведено, що гра за своєю структурою є складною діяльністю, тому використання ігрових технологій у роботі музею в дошкільній освіті здійснюється через забезпечення повноцінного функціонування її розгорнутої структури у складі мотиваційно-цільового, змістового, процесуально-операційного, контрольно-оцінного та результативного компонентів.

Російсько-Українська війна, яка у лютому 2022 р. набула повномасштабного характеру, стала трагедією та поставила перед нами питання відновлення втрачених пам'яткових об'єктів із новою силою. Мета роботи - виявлення особливостей використання символічних реконструкцій для репрезентації втрачених архітектурних пам'яток, набуває особливої актуальності. На підставі здійсненого комплексного архітектурно-типологічного та порівняльного аналізу, методів актуалізації та експонування архітектурних споруд і неіснуючих об'єктів просто неба в Україні та світі (фіксація, інтерпретація, ревіталізація, реконструкція та моделювання), розглянуто можливості збереження історії знищених пам'яток. Музеї під відкритим небом пропонують широкий спектр заходів, які надають змогу залучити до експозицій пам'ятки, які не підлягають подальшому функціональному пристосуванню. Запропоновано використання символічних реконструкцій для відтворення та експонування втрачених пам'яток. Розглянуто графічні (найбільш прості та універсальні, полягають у демонстрації двовимірного зображення), фізичні (більш масштабні, перманентні, тривимірні стилізовані інсталяції, що несуть інформацію про характер втраченої пам'ятки), віртуальні (найгнучкіші та найперспективніші, не вимагають впливу безпосередньо на експонат, включають використання технологій доповненої реальності) та перформативні (одноразові або тимчасові активні заходи, найчастіше використовуються на територіях асоціативних ландшафтів) символічні реконструкції на прикладі використання їх в музеях та експозиціях під відкритим небом. Розглянуто ефективність використання зазначених заходів у музеях просто неба та сформульовано рекомендації щодо їх застосування, що може стати підгрунтям для подальшого впровадження на практиці в українських виставкових закладах.

Вперше здійснено комплексне історико-етнографічне дослідження традиційних строїв українців усіх локальних зон Поділля другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. (з урахуванням історії їх створення та трансформації). До наукового обігу впроваджено нові матеріали про експонати подільських народних костюмів із фондових і експозиційних колекцій 31-го музеїв різних рівнів і напрямків роботи, приватних збірок та етнографічних лабораторій при вищих навчальних закладах (всього понад дві тисячі триста світлин). Ґрунтовну оцінку зібраних джерел здійснено з використанням сучасної методології та на основі опрацьованої історіографії (740 позицій). Вивчено особливості процесу формування території історико-етнографічного регіону Поділля та встановлено його чіткі етнографічні кордони. Як наслідок, використано 64 адміністративні райони за адміністративно-територіальним поділом, діючим до 17 липня 2020 р., таких 9 областей, як: Тернопільської – 8 центрально- і південно-східних районів, Хмельницької – 14 центральних і південних районів, Вінницької – усі 27 районів, Житомирської – 3 південних райони, Кіровоградської – 3 західних райони, Миколаївської – 1 західний район, Одеської – 3 північних райони, Черкаської – 3 західних райони, Чернівецької – 2 північних райони. Встановлено, що подільська народна ноша має субрегіональні (локальні) відмінності, які чітко простежуються в межах Буковинського, Західного, Східного й Центрального Поділля та на пограничних перехідних територіях. Вперше сформовано розширену класифікацію складових компонентів подільського жіночого та чоловічого основного й допоміжного комплексів, верхнього одягу, головних уборів, взуття, поясів, прикрас і доповнень до одягу другої половини ХІХ – початку ХХ ст. за ознакою функціонального використання та іншими внутрішньо груповими ознаками й з урахуванням їх термінологічних субрегіональних і локально-зональних відмінностей. Створено класифікацію різновидів матеріалів для виготовлення й оздоблення традиційного вбрання українців Поділля та подано їх детальну характеристику. З'ясовано притаманні подолянам способи крою, конструкції і пошиття усіх видів одягових складових селянського костюма та їх трансформації. Систематизовано й проаналізовано побутуючі на території Поділля прийоми (ткання, вибійка, вишивка й нашивні прикраси у вигляді аплікацій) та технології нанесення й розміщення декору. Класифіковано техніки вишивання за ознакою частоти використання й домінантні орнаментальні мотиви. Охарактеризовано спільні загальноукраїнські та особливі регіональні ознаки, специфічні субрегіональні та вузько локальні риси й відміни народних композиційних методів створення буденного, святкового й обрядового дівочого, жіночого, парубочого, чоловічого й дитячого строїв Буковинського, Західного, Східного й Центрального Поділля, що склалися внаслідок історичного становлення і соціально-економічного, культурного й духовного розвитку краю та міжетнічних взаємозв'язків його людності. Складено термінологічний словник народних назв елементів подільської ноші з 555 найменувань. Розроблено 11 графічних карт-схем побутування характерних компонентів традиційного комплексу вбрання подолян. Подано схеми типів крою та декорування одягу, а також таблиці оздоблювальних орнаментальних мотивів та притаманних технік вишивки українців Поділля. Представлено художні реконструкції народних ансамблів другої половини ХІХ – початку ХХ ст., проєкти сучасних моделей одягу з використанням подільських традицій і давні й сучасні світлини окремих компонентів костюма подолян та їх цілісних комплексів.

Актуалізовано положення українського законодавства щодо правового статусу борців за незалежність України у XX столітті. З використанням матеріалів засобів масової інформації відтворено окремі епізоди громадськополітичної діяльності протягом 30 років ветерана Народного Руху України за перебудову професора В. Тименка. Використано публіцистичні видання, електронні ресурси, архівні матеріали, музейні експонати. Акцентовано увагу на духовній складовій, на понятті "Українська духовна республіка", що має вибудовуватися у єстві кожного українського етнофора. Зроблено опис активної громадської діяльності В. Тименка як учителя сільської школи, а потім і народного депутата періоду "буремних 90-х років". Наведено цитати із виступів депутата-рухівця за сесійною трибуною Бориспільської районної ради. Окрім депутатської роботи у місцевих органах влади, значну увагу приділено волонтерській діяльності В. Тименка як співорганізатора національно-демократичного руху в Донецьку у 90-ті роки. Зокрема наведено цитати із газетних публікацій Донецька і Києва про діяльність В. Тименка, про блокування місцевою владою народно-демократичного руху, який він організовував із побратимами на теренах Донеччини. Окремими абзацами виділено партійні, освітні та державні нагороди професора, а також зроблено посил на Музей українського спротиву на Бориспільщині (1917 - 1991 рр.), де розміщено і його експонати. З інтернет-ресурсів запозичено також копію інтерв'ю кореспондентки газети "Вісті" з Бориспільщини про науково-освітні пріоритети професора В. Тименка: індивідуальне бачення незалежності, про безкінечність Українського визвольного руху і причини нинішнього стану справ у країні; пасіонарну концепцію етногенезу Л. Гумільова, релігійно-містичне вчення Р. Штайнера і психотипи малоросів за версією П. Чубинського. Із Facebook запозичено також відгук учнів про свого вчителя, які стежать за його діяльністю протягом останніх тридцяти років.

Розвиток творчого потенціалу дитини є важливою складовою наукової освіти. Його становлення безпосередньо пов'язане з допитливістю і якнайкраще стимулюється через ігрову, конструювальну, образотворчу та мовленнєву діяльності. Формування концепції інтерактивних музеїв науки відіграє значну роль у розвитку творчого потенціалу здобувачів освіти. Розглянуто організаційно-педагогічні особливості діяльності Дому цікавої науки для дітей, створеного у 30-х рр. ХХ ст. радянською науково-технічною групою під керівництвом всесвітньо відомого популяризатора науки Я. Перельмана. Виявлено та охарактеризовано такі основні чинники і передумови успішної діяльності музеїв науки, як високий науковий рівень експонатів, їх технічно-наукова якість й інтерактивність, використання евристичних методів, демонстрація неочікуваних ефектів у звичних природних явищах, масштабування ідеології наукової освіти, поширення досвіду й інформування якомога більшого кола потенційних користувачів, систематичне проведення наукових змагань, конкурсів, різноманітних активностей, які є джерелом нових креативних ідей, підготовки якісних публікацій, які створюють передумови для подальших самостійних наукових розвідок і заохочують до відвідування музейних просторів. Дім цікавої науки, створений під керівництвом Я. Перельмана, може також розглядатися як перший стартап з обгрунтованою маркетинговою моделлю. З'ясовано ключові підходи до створення таких інноваційних просторів наукової освіти, в основу яких покладено стимулювання допитливості й самостійної науково орієнтованої діяльності. Формування творчого потенціалу учнівської молоді є одним із завдань Малої академії наук України, при якій створено Музей науки - перший інтерактивний простір, підготовку експозиції якого здійснено на основі грунтовних ретроспективних і компаративних досліджень відповідного досвіду.

Володимир Васильович Різниченко (18.10.1870 - 01.04.1932) - видатний український геолог, академік (1929) Всеукраїнської академії наук (ВУАН), один із засновників і очільників Українського геологічного комітету та Українського науково-дослідного геологічного інституту (нині Інститут геології НАН України). Грунтовно висвітлив стратиграфію та тектоніку Середнього Придніпров'я, особливо Канівських гір, організував і очолив першу комплексну експедицію в район Дніпровської гідроелектростанції. Організатор Комісії з вивчення антропогенового періоду в Україні. Вивчав геологічну будову та тектоніку територій Середньої Азії та Казахстану. Склав першу геологічну та тектонічну карту Південного Алтаю. Російське географічне товариство вшанувало науковий подвиг ученого почесною нагородою - Срібною медаллю ім. М. М. Пржевальського (1914). Під час виконання експедиційних робіт зі зразками для дослідження відбирав і гірські породи для музею. До інвентарної книги Геологічного музею Національного науково-природничого музею НАН України занесено кам'яні колекції (експонати) В. В. Різниченка, зібрані протягом всього життя.

Увагу приділено питанням, що стосуються історії музейних колекцій і музейної справи, оцінки та доведення автентичності культурних цінностей, правової охорони історико-культурних пам'яток, сучасної історії України. Висвітлено актуальні проблеми збереження та популяризації першої музейної експозиції в Україні, присвяченої П. І. Чайковському (м. Кам'янка). Розглянуто вплив освітлення на збереження музейних експонатів, наведено рекомендації з його облаштування. Розкрито особливості музеєфікації традиційної етнохореографічної спадщини українців. Досліджено взаємодію українського та польського населення в Польській Народній Республіці в 50 - 60-х рр. XX ст. (на матеріалах тижневика "Наше слово"). Проаналізовано соціальний стан та економічний процес у селянсько-громадських об'єднаннях 1917 - 1930-х рр.

Уперше розкрито досі невідому грань творчого обдарування Василя Барки - малярське мистецтво. Автор роботи після перегляду його художніх картин, що виставлялися кілька років тому у Національному музеї літератури України, стсло знайомить з експонатами виставки, проводить паралелі до образотворчих робіт Чюрльоніса та Реріха.

Проаналізовано звіти Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького про діяльність спільнот музею в соціальних мережах та його офіційного сайту за 2014 - 2018 рр. Найбільшу кількість переглядів набирають публікації, пов'язані із місцевою історією та екскурсійною діяльністю музею, фотографії експонатів. Параметрами розвитку сайту й акаунтів музею у соціальних мережах є кількість підписників акаунту, кількість відвідувачів сайту, демографічні характеристики відвідувачів сайту та сторінок у соціальних мережах, найпопулярніші публікації.

Розглянуто актуальні виклики щодо збереження культурної спадщини в Криму, що зумовлені експансіоністською політикою Російської Федерації (РФ) на окупованій території півострова. Здійснений аналіз втрат, які зазнає Україна внаслідок проведення такої політики на тлі відсутності можливостей безпосереднього доступу, контролю та впливу на стан забезпечення та охорони культурної спадщини в Криму. Серед основних викликів збереження культурної спадщини на півострові, зокрема, виокремлено такі, як-от: руйнування низки об'єктів культурної спадщини та проведення неякісних реставраційних робіт, відсутність належного обліку та незаконного переміщення культурних цінностей. Звертається увага на загострення ситуації, коли масштабні незаконні археологічні розкопки на території Криму зумовили не лише незадовільний рівень обліку та збереження археологічних експонатів, а й переповненість наявних кримських музейних сховищ. У публікації стверджується, що безконтрольність цих процесів стає сприятливим середовищем для вивезення культурних цінностей з АР Крим. Зазначено, що ситуація навколо масштабної реставраційної та протиаварійної діяльності окупаційної "влади" щодо об'єктів культурної спадщини та музейних установ півострова має подібну мету. Наслідком такої діяльності є як втрата автентичного вигляду об'єктів культурної спадщини внаслідок проведення неякісних робіт, так і руйнування археологічних об'єктів через відсутність їхньої подальшої консервації та музеєфікації. Аргументовано висновок про те, що політика РФ орієнтована на підпорядкування культурної спадщини Криму під юрисдикцію російської сторони та привласнення. Невпорядкованість і слабкий контроль над цими процесами призводять до криміналізації відносин у сфері охорони культурної спадщини півострова, у т. ч. і незаконного обігу культурних цінностей, фінансових махінацій під час проведення реставраційних робіт на об'єктах культурної спадщини в Криму, тощо. Деструктивна політика щодо культурної спадщини півострова викликає певне суспільне невдоволення, зокрема спричинене обмеженням доступу місцевого населення до об'єктів культурної спадщини, що може стати сприятливим чинником під час деокупації Криму в майбутньому.

Проаналізовано звіти Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького про діяльність спільнот музею в соціальних мережах та його офіційного сайту за 2014 - 2018 рр. Найбільшу кількість переглядів набирають публікації, пов'язані із місцевою історією та екскурсійною діяльністю музею, фотографії експонатів. Параметрами розвитку сайту й акаунтів музею у соціальних мережах є кількість підписників акаунту, кількість відвідувачів сайту, демографічні характеристики відвідувачів сайту та сторінок у соціальних мережах, найпопулярніші публікації.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)-304.5 + Щ158.8(4УКР)6-37

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дослідження присвячено осмисленню музею як форми буття сучасної культури. Встановлено, що трансформація музею як установи культури відбуваються за двома основними напрямами - трансформація місця і функцій музею в сучасній культурі, і трансформація форм презентації музейних експонатів. Виділені інтерактивність та віртуалізація як характерні особливості сучасної музейної практики. Зроблено висновок, що діяльність сучасних музеїв орієнтована на утвердження власного місця в сучасній культурі. Вона є більш гнучкою, орієнтованою на вимоги часу та пошук нових форм презентації артефактів і взаємодії з відвідувачами.

Визначено проблеми в організації художніх музеїв ХХ - початку XXI ст., відповіді на які стали відправною точкою в пошуку нових архітектурно-дизайнерських рішень експозиційних просторів. Розглянуто видатні музейні споруди, об'ємно-просторова і організаційна структура котрих стала відповіддю на актуальні проблеми, що характеризують етапи розвитку музейної експозиції. Показано, що хронологічно першим постало питання про формування експозиційного інтер'єру як відкритого простору. З другої половини ХХ ст. визначилися питання організації музею як поліфункціональної установи. В цей же період відбуваються пошуки розв'язання проблеми театралізації художнього простору. На початку ХХI ст. музейний простір уже розглядають як масштабний мистецький об'єкт, дизайн котрого формується як синтетичне дійство, базоване на взаємозв'язку архітектури, експозиційних засобів і самих експонатів.

Розкрито наукові положення про соціальне перетворення людства як історичної неминучості в Україні і світі. Доведено, що ці перетворення є продуктом розвитку людства відповідно до вимог об'єктивних економічних законів, виникнення яких зумовлюється природною триєдиною матеріальною, духовною і суспільною суттю самої людини. Виявлено сутність економічної категорії "соціальність", яка, на відміну від загальноприйнятого її визначення як "товариства" або "громадянськості", що властиве окремій людині як його якість, насправді є категорією, властивою всьому людству. Вона виражає справедливість у розподілі результатів людської праці між його виробниками і власниками засобів виробництва і технологічної енергії. Ця категорія за своєю сутністю відображає класову структуру всього людського співтовариства, яка зі зникненням класів може перетворитися на музейний експонат. Встановлено, що процеси соціальних перетворень людства, які відбуваються в історичному контексті, вимагають виникнення новітньої науки про людину та її розвиток згідно з об'єктивними економічними законами і відповідно до теорії нашого співвітчизника, академіка В. І. Вернадського, про ноосферу, яку ми визначаємо як "людинознавство". Розроблено методологію та формулу кількісного вираження рівня соціальної зрілості людства відповідно до структури трудового потенціалу, доказом чого стали розрахунки індексів "соціалізації" і "капіталізації" в Україні за даними 2015 - 2017 рр., на основі яких виявляються закономірності соціальних перетворень в Україні і світі, а також просування людства до безкласового суспільства. Розкрито сутність і прояв об'єктивного економічного закону "оплати праці" й обгрунтовано методи визначення її необхідного рівня.

Опрацьовано експонати (n = 280 екз.) крота звичайного (Talpa europaea L., 1758) з фондів Державного природознавчого музею НАН України. Основний матеріал зібрано в травні - серпні 23 колекторами у період 1868 - 1998 рр. Проведено морфометрію 86 % особин крота, 52 % особин перед препаруванням було зважено, стать встановлено у 81 % особин, вік - у 73 % ос. Натуралії крота з фондів музею здобуто або знайдено на території Болгарії (1 місце збору) та шести областей заходу України (30 місць збору). Співвідношення статей особин крота, експонати яких зберігаються у фондах музею, становить 1,0 : 0,7, вікових груп - 1,0 : 0,3 (ad. : subad.).

Мета роботи - репрезентація біографічних відомостей про видатного астрофізика XX ст. Йосипа Самуїловича Шкловського. Методи дослідження - аналіз наукової та науково-популярної літератури з питань астрофізики, якими займався Йосип Самуїлович Шкловський; бесіди з донькою вченого Аллою Йосипівною про роки дитинства Йосипа Самуїловича та його наукову діяльність. Описано експонати музеїв м. Глухів Сумської області (батьківщина ученого), які розповідають про життя і наукову творчість ученого; вперше опубліковано спогади Алли Йосипівни Шкловської про батька; подано інформацію про проведення I Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження Йосипа Самуїловича Шкловського (м. Глухів, 6 - 8 жовтня 2016 р.).