Розглянуто питання трансформації ідей німецького Просвітництва в російській літературі першої половини ХІХ ст., ідеї та естетику Просвітництва у прозі визначного українського драматурга Г.Ф.Квітки-Основ'яненка. Проаналізовано особливості психологічної мотивації поведінки персонажів у творах М.Костомарова та М.Гоголя. Висвітлено генезис неоромантизму, поетику герметизму в київському списку "Палімпсестів" В.Стуса, модерністську концепцію образу О.Довбуша в поезії українського поета Т.Мельничука, жанрово-стильові особливості постмодерністського епістолярію за матеріалами приватного листування українського письменника В.Барки. Розкрито гендерний аспект наслідування жанрових канонів в українських жіночих масових романах.

Рассмотрены вопросы трансформации идей немецкого Просветительства в русской литературе первой половины ХІХ ст., идеи и эстетики Просветительства в прозе известного украинского драматурга Г.Ф.Квитки-Основьяненка. Проанализированы особенности психологической мотивации поведения персонажей в произведениях Н.Костомарова и Н.Гоголя. Освещены генезис неоромантизма, поэтика герметизма в киевском списке "Палимпсестов" В.Стуса, модернистская концепция образа А.Довбуша в поэзии украинского поэта Т.Мельничука, жанрово-стилевые особенности постмодернистского эпистолярия по материалам частной переписки украинского писателя В.Барки. Раскрыт гендерный аспект наследования жанровых канонов в украинских женских массовых романах.

Простежено зміну духовного центру та його символізацію в герметизмі Відродження. Визначено мету герметистів за допомогою аналізу таких герметичних символів як "пентаграма", "хрест", "діаграма".

Висвітлено результати проведеного наукового дослідження антропомістичних ідей як автономної парадигми, виявленої в контекстах еволюції різних світоглядних систем: буддизму, даосизму, суфізму, західноєвропейської філософії, вітчизняної культури. Проаналізовано основні стратегії дослідження антропомістичного вчення буддизму. Визначено структурно-семантичну специфіку буддистської антропологічної моделі суб'єкта духовного становлення. Здійснено аналіз місця та ролі філософії даосизму в контексті загальної антропомістичної традиції, розглянуто передумови її виникнення, етапи становлення, трансформації у сучасному світі. Розглянуто проблеми історико-філософського дослідження витоків і становлення концептуальних елементів антропомістичної парадигми суфізму, виокремлено характер ісламських і неісламських джерел формування суфійського містицизму, виявлено спектр ангропофілософських аспектів дослідження специфіки культурної традиції суфізму. Досліджено процес становлення антропомістичних вчень давньоєгипетського й елліністичного періодів, а саме герметизму, розкрито специфіку герметичної філософії, показано її тісний зв'язок з гностицизмом та іншими містичними вченнями, розглянуто унікальну систему герметичної філософії.

Изложены данные о мифах, герметизме, алхимии, геомантии, символике библейских имен и семи священных искусств, опираясь на работы целой плеяды французских, немецких, итальянских и английских ученых XVIII - XIX вв. Представлен редкий материал по каббале. Рассмотрена славянская, греческая, египетская, римская, индийская, персидская, финикийская, иудейская, халдейская, германо-скандинавская мифология и мифология других народов. Впервые пантеоны греческих и римских богов представлены в наиболее полном объеме. Дано этимологическое толкование имен богов и героев. Собран богатейший иллюстративный материал - около 1 100 редких картин, рисунков, гравюр.

Здійснено спробу окреслити "точки дотику" самобутнього поетичного письма Е. Андієвської з поезією Емілі Дікінсон (перший ескіз) та Богдана Ігоря Антонича (другий ескіз) - класиків американської та української літератур, у полі впливу яких сформувалася творча особистість мисткині. Компаративний метод у статті не претендує на системність, однак оприявнює генезу й типологічну подібність таких елементів ідіостилю Е. Андієвської (з урахуванням їх еволюції в різні періоди творчості), як сюрреалістична метафорика, феноменологічний модус ліричної рефлексії, акустично-асоціативний принцип словесної кореляції, а також формат репрезентації ліричного суб'єкта і його позиції щодо світу.

Парацельс взяв на себе відповідальність за інтелектуальну реконструкцію західної медицини XVI ст. Як лікар-алхімік він став затятим прихильником хімічної фармакології та терапії і таким самим противником медичної доктрини свого часу. Його праці були численними. Одна з них - "Prognostication" поклала початок відмежуванню хімії як науки від алхімії. Його дослідження також указують на глибокі знання у галузі науки та принципів магнетизму. Будучи членом культу герметизму, він рішуче підтримував "три принципи" арабських алхіміків, які базуються на застосуванні ртуті (характеризується плинністю, тяжкістю та "металевістю"), сірки (має здатність до горіння) та солі (спостерігається міцність і відносна хімічна інертність). Парацельс вважав, що головною позитивною метою алхімії є відкриття ліків для лікування захворювань, і таким чином він став лідером у застосуванні наукових принципів у медицині. У цьому відношенні його зусилля щодо комбінування ятрохімії та алхімії зрештою увінчалися створенням основ для розвитку сучасної фармакології. Фактично не є несподіваним, що він відомий як попередник хімічної фармакології та терапії, а також як найоригінальніший мислитель у галузі медицини XVI ст. У XVII ст., будучи учнем Парацельса, ван Гельмонт вважав, що кожен матеріальний процес тіла забезпечується спеціальним життєвим принципом. За винятком кількох екзотичних богословських поглядів, ван Гельмонт позиціонувався як хімік і першокласний учений. Його міркування про те, що всі фізіологічні процеси є ферментативними реакціями і в шлунку міститься спеціальна травна речовина (кислота), були пророчими, але знадобилося цілих три століття, щоб їх науково обгрунтувати. Інтерес філософа Рене Декарта (1596 - 1650) до шлунка відображає його інтелектуальний пошук у визначенні фізичного місцезнаходження людської душі. Як прихильник ятроматематичної школи Декарт розглядав людське тіло як матеріальну машину, функції якої спрямовуються раціональним духом і, як у подальшому було визначено вченим, містяться у шишкоподібній залозі. Судження про те, що живіт чи сонячне сплетіння є джерелом душі, було частиною поширеного прагнення пізнати місцезнаходження людської душі та її "секрет".