Установлено особливості формування тазостегнового суглоба в дітей після гематогенного остеомієліту проксимального відділу стегнової кістки. Уперше визначено клінічні та рентгенологічні показники порушень анатомічної форми ураженого тазостегнового суглоба після гематогенного остеомієліту проксимального відділу стегнової кістки у динаміці. Запропоновано критерії прогнозування формування тазостегнового суглоба та характеру ортопедичних ускладнень і наслідків остеомієлітичного процесу в даних дітей. Обгрунтовано принципи ортопедичної профілактики та лікування деформацій їх тазостегнового суглоба.

Досліджено джерела та жанрово-тематичну специфіку книги "Алфавит собранный, ри[ф]мами сложенный..." свт. Іоана Максимовича. Простежено індивідуальні особливості функціонування феноменів мучеництва та чуда в агіографічній поезії доби бароко. Зазначено, що своєрідність опрацювання аскетичної теми в агіографічних віршах книги свт. Іоана Максимовича полягає в поєднанні аскетичних програм східних Отців, ісихастського вчення про молитву розуму з ігнатіянськими концепціями духовного вдосконалення. Проаналізовано образ святого, представлений у поетичній книзі свт. Іоана Максимовича як відображення барокової антропології.

Проаналізовано результати лікування 183 дітей (225 кульшових суглобів (КС)), які перенесли гематогенний остеомієліт (ГО) проксимального відділу стегнової кістки (ПВСК). Після припинення запального процесу в пізні строки спостереження в усіх хворих виникли ортопедичні ускладнення. Клінічні прояви деформацій після усунення патологічного процесу не відповідали стану кісткових і хрящових структур КС. Наголошено на необхідності посилення уваги лікарів та батьків до прихованої небезпеки, яка викликана несприятливими наслідками цієї недуги. З метою вчасного виявлення порушень формування структур КС у дітей, котрі перенесли ГО ПВСК, є необхідним диспансерне спостереження до завершення їх росту.

На підставі клініко-рентгенологічних досліджень 147 кульшових суглобів у 133 дітей, котрі перенесли гематогенний остеомієліт до трирічного віку, прослідковано розвиток осьових деформацій проксимального відділу стегнової кістки, які виникли в різні строки після усунення основного захворювання. Обгрунтовано основні принципи профілактики та розроблено рентгенограмометричні критерії прогнозування виникнення осьових деформацій проксимального відділу стегнової кістки. Доведено необхідність диспансерного спостереження хірургом, ортопедом-травматологом, педіатром за такими дітьми до завершення формування опорно-рухового апарату.

Під спостереженням знаходилося 156 дітей (186 кульшових суглобів) з патологічним вивихом стегна, які перенесли гематогенний остеомієліт проксимального відділу стегнової кістки у віці до трьох років. Розвиток патологічного вивиху стегна у дітей спостерігався у різні періоди після запального процесу основного захворювання. Розроблено рентгенограмометричні критерії формування кульшового суглоба, визначено ступені ризику виникнення патологічного вивиху стегна в дітей раннього віку після гематогенного остеомієліту. Обгрунтовано тактику комплексного ортопедичного лікування патологічного вивиху стегна. Доведено необхідність диспансерного спостереження за такими дітьми хірургом, ортопедом-травматологом та педіатром до закінчення їх росту.

Під спостереженням знаходилося 30 дітей з епіфізеолізом головки (ЕПФГСК) і 18 дітей з патологічним переломом шийки стегнової кістки (ППШСК) в результаті гематогенного остеомієліту (ГО) проксимального відділу стегнової кістки (ПВСК). У всіх дітей з ЕПФГСК відзначено ураження епіфізарного хряща, зміщення епіфіза і розвиток деформації ПВСК. У випадку зміщення епіфіза СК не більше, ніж на половину (8 дітей), у 4-х дітей до 5-річного віку наступило кісткове зрощення і в 4-х дітей від 7-ми років - фіброзно-хрящове зрощення. В разі зміщення епіфіза СК більш, ніж на половину (22 дітей), у 10-ти дітей спостерігали формування соха vara colli lisis і в 12-ти - розвиток патологічного вивиху СК. В строки спостереження від 2-х до 14-ти років у 18-ти (60 %) дітей досягнуто зрощення фрагментів головки і шийки СК, одержано оптимально можливий анатомічний і функціональний результат, у тому числі добрий - у 8-ми (44,4 %) і задовільний - у 2-х (11,1 %) оперованих хворих. Відзначено, що у всіх дітей з ППШСК мав місце дефект кісткової тканини шийки СК з наступним розвитком деформації ПВСК. У 3-х дітей до 5-річного віку наступило зрощення кісткових відламків, у 9-ти дітей спостерігали формування несправжнього суглоба і в 6-ти - розвиток патологічного вивиху СК. В строки спостереження від 2-х до 14-ти років у 11-ти (61,1 %) дітей досягнуто зрощення кісткових відламків шийки СК, одержано оптимально можливий анатомічний і функціональний результат, в тому числі добрий - у 6-ти (54,6 %) і задовільний - у 2-х (18,2 %) оперованих хворих. Зроблено висновок, що своєчасна діагностика і відповідне ортопедичне лікування максимально сприяють відновленню форми і функц

ії ураженого суглоба і попереджують розвиток більш виражених деформацій.

Исследования механизмов регуляции позы человека остаются одной из актуальных задач физиологии движения. Это связано со значимостью результатов исследования для разработки методов диагностики и лечения различных нарушений функции центральной нервной (ЦНС) и опорно-двигательной (ОДС) систем, а также с теоретическими разработками, касающимися общих принципов организации управления движением человека. Цель работы - концептуально определить роль статограммы как результата взаимодействия системы управления (ЦНС) и системы исполнения (ОДС) в оценке функции ОДС. На основе анализа существующих физиологических моделей поддержания равновесия разработана концептуальная модель взаимодействия ЦНС и ОДС человека в процессе поддержания вертикальной позы. Предложен системный подход к дифференциальной оценке состояния ОДС на основе метода статографии. Процесс исследования можно разделить на три этапа: I - определение антропометрических параметров пациента (вес, рост, длина сегментов, площадь опорной поверхности стоп); II - регистрация перемещения общего центра масс пациента в условиях естественного стояния и корреляция этих показателей с антропометрическими данными; III - исследование с использованием возмущающих воздействий, которые отвечают локализации поражения его характеру и степени. Заключение о состоянии ОДС формируется на основе сравнительного анализа результатов, полученных на II и III этапах исследования. Вывод: разработана концептуальная модель процесса поддержания вертикальной позы человека как работы системы автоматизированного управления и обосновано общее направление выполнения статографических исследований при оценке функции ОДС. Обосновано использование методов возмущающих воздействий при статографических исследованиях, которые позволяют активизировать пораженные элементы ОДС или заблокировать компенсационные механизмы.

Використовуючи різкі зміни в інтенсивності навантажень лікарів стаціонарних відділень, які лише зростали за період спостереження, перевірено гіпотезу щодо зміни клінічної практики, обгрунтованої з позицій економетрії. У разі дії теорії маргінального прибутку як мотиваційної для лікарів стаціонарів і зважаючи на можливість медичного персоналу маніпулювати обсягом послуг для максимізації маргінального прибутку, автори очікують зменшення терміну перебування у стаціонарі пацієнтів як відповідь на збільшення кількості пацієнтів на лікаря. Це явище, зворотне до зростання конкуренції, спонукає лікаря до більш ретельної організації лікувального процесу, а пацієнта до більшого "вкладу", що підтримує збільшення тривалості перебування хворого в стаціонарі.

Используя резкие изменения в интенсивности нагрузок врачей стационарных отделений, которые только росли за период наблюдения, проверена гипотеза об изменении клинической практики, обоснованной с позиций економетрии. В случае действия теории маргинальной прибыли как мотивационной для врачей стационаров и ввиду возможности медицинского персонала манипулировать объемом услуг для максимизации маргинальной прибыли, авторы ожидают уменьшения срока пребывания в стационаре пациентов как ответ на увеличение количества пациентов на врача. Это явление, обратное росту конкуренции, побуждает врача к более тщательной организации лечебного процесса, а пациента к большему "вкладу", что поддерживает увеличение продолжительности пребывания больного в стационаре.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р11(4УКР-4ВІН)21 л74

Рубрики:

Організація охорони здоров'я

Шифр НБУВ: Ж25956 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Порушено актуальні проблеми класифікації топонімів; надано огляд основних аспектів генетично-семантичного поділу В. Ташицького; проведено порівняльний аналіз семантичних груп фітоойконімів польської та української мов.

Вивчено механізми регуляції пози в процесі забезпечення спокійного стояння та особливостям організації системи регуляції пози у відповідь на будь-яке ідентифіковане збудження та особливостям вертикального стояння за умов захворювань поперекового відділу хребта (остеохондроз) і тазостегнових суглобів (коксартроз). Розроблено концептуальну модель процесу підтримки вертикальної пози людини як роботи системи автоматизованого керування. Обгрунтовано методи проведення статографічних досліджень з визначенням амплітудно-часових параметрів статограми. Розроблено математичну модель впливу компенсаторно-пристосувальних механізмів організму на результати статографічних досліджень та доведено, що зміна декількох параметрів системи підтримки рівноваги компенсується іншими механізмами системи. Розроблено математичну модель стояння людини як багатоланкового вертикального маятника, яка дозволяє розраховувати коливання сегментів тіла під час аналізу траєкторії переміщення загального центру мас. Статистичний аналіз розроблених геометричних параметрів статограми виявив значущу різницю у хворих на коксартроз порівняно із пацієнтами з остеохондрозом та здоровими волонтерами. Для визначення супутньої патології тазостегнових суглобів у хворих на остеохондроз запропонована штучна нейронна мережа, точність якої склала 70 %. Обгрунтовано можливість використання параметрів стетографічного дослідження для адекватного призначення корсетів хворим на остеохондроз поперекового відділу хребта та контролю за перебігом консервативного лікування таких пацієнтів.

Серед численних форм суглобової патології найбільш поширеною є остеоартроз (ОА), від якого страждає кожен п'ятий житель земної кулі. За даними популяційних досліджень, частота та поширеність ОА збільшуються в 2 - 10 разів за період від 30 до 65 років. Остеоартроз виявляється у більшості осіб старше 65 років і практично у кожної людини після 75 - 80 років. Розглянуто клінічні та соціальні аспекти остеоартрозу кульшових суглобів при тривалому перебігу захворювання. В історичному розрізі розглянуто розвиток методів консервативного та хірургічного лікування коксартрозу (КА). Через розгляд особливостей анатомічної будови пояса нижніх кінцівок описані концепції щодо причин розвитку захворювань кульшових суглобів, а також основні труднощі, що виникають при ендопротезуванні кульшових суглобів, і причини невдалих результатів артропластики. Відомо, що коксартроз можна розділити на такий, що швидко прогресує (асептичний некроз голівки стегнової кістки, перелом шийки стегна, посттравматичний коксартроз), і такий, що повільно прогресує (диспластичний та ідіопатичний коксартроз). Часто причиною виникнення КА вважають уроджене недорозвинення кульшового суглоба або його суглобових кінців. Факти прогресування процесу руйнування суглоба відомі, але більшість лікарів продовжують дотримуватися тактик очікування у лікуванні цих хворих, що приводить до зростання кількості тяжких форм захворювання на пізніх стадіях. Тяжкий коксартроз клінічно супроводжується сильним больовим синдромом. Це змушує людину щадити хвору кінцівку, скорочувати час опори на неї. З часом це призводить до патологічної ходьби. При відсутності адекватної медичної допомоги в передопераційному періоді у хворого розвиваються контрактури (м'язові спазми), що призводить до рефлекторного перекосу таза, викривлення хребта і збільшення асиметричності ходьби. У хворих спотворюються біомеханічні параметри кульшового суглоба, що проявляється в асиметрії вагових навантажень на стопи, прискоренні коливань загального центра ваги тіла, зменшенні довжини кроку, порушенні ритмічності ходьби та ін. При подальшому розвитку хвороби пацієнти вимушені використовувати додаткову опору - трості, милиці. Кульгавість стає не просто поганою звичкою, а пристосувальною реакцією організму. Операція ендопротезування спрямована на полегшення болю та відновлення діапазону рухів за рахунок перебудови або реконструкції дисфункціонального суглоба. Проте після хірургічного втручання у багатьох людей спостерігається анталгічний візерунок ходьби, або адаптована схема ходьби, через уникнення болю післяопераційного періоду відновлення, і хоча відновлення ходьби повинно відбутися через 6 місяців - 1 рік після операції, у багатьох хворих патологічність ходьби зберігається й надалі. Ця особливість ходьби не підходить для повноцінного функціонування ендопротезів і може значно зменшити їх термін служби та якість життя пацієнта. Грамотно проведені до- та післяопераційні заходи у хворих з коксартрозом є запорукою доброго результату ендопротезування. При недостатньо активному відновному лікуванні адаптація хворого після ендопротезування проходить повільно.

Важливість вивчення результатів ендопротезування давно визначена як засіб оцінки стану пацієнта до операції та перебігу відновлення після неї. Для цього використовують багато різноманітних шкал та систем оцінки. Але завдяки клінічній суб'єктивності та відсутності універсального стандарту кількісне визначення хірургічних результатів та подальшого прогресу відновлення може бути складним. Кількісний аналіз параметрів ходьби визнається як об'єктивна оцінка хірургічного результату. Клінічне використання систем аналізу ходьби ефективне для визначення функціональних результатів коригувальних хірургічних операцій нижніх кінцівок завдяки їх здатності кількісно визначати просторово-часові параметри ходьби та забезпечити загальну оцінку фізичної здатності у відновленні пацієнтів. Мета роботи - вивчення існуючих у світі технічних засобів й математичних методів вивчення біомеханіки ходьби людини та їх розвитку в історичному становленні. Незважаючи на широке різноманіття методів та засобів аналізу ходьби людини, вчені продовжують розробляти та впроваджувати нові методи та способи діагностики даного захворювання. Дослідники працюють над пошуком нових взаємозв'язків між параметрами ходьби та станом пацієнтів, розробляють нові алгоритми математичного аналізу, поєднуючи біомеханічні, міографічні, рентгенологічні, томографічні тощо дані для виробітки тактики лікування та прогнозування віддалених результатів лікування. Узагальнюючи отримані нами відомості, можна однозначно сказати, що аналіз ходьби людини несе більше корисної інформації щодо функціонального стану людини, ніж статичний огляд хворого, навіть за допомогою променевих методів діагностики.

Вперше в Україні системно представлено проблеми оптимізації госпітальної медичної допомоги вторинного рівня та шляхи їх вирішення з залученням економічних механізмів з досягненням позитивних медичних, економічних і соціальних результатів на регіональному рівні в умовах реформування медичної допомоги населенню. Розроблено теоретичну модель поведінки лікаря стаціонару за різного навантаження пацієнтами з відповідними очікуваними наслідками щодо тривалості та якості стаціонарного лікування. Запропоновано аналітичну методологію експериментальної верифікації впливу збільшення професійного навантаження лікарів стаціонару на тривалість перебування хворих у стаціонарі та ризики їх наступної госпіталізації (на основі мікст моделі конкурентних ризиків). Обґрунтовано систему економічних заходів щодо поліпшення якості стаціонарної допомоги та зменшення ризиків наступної госпіталізації. Удосконалено методологічну базу обґрунтування поліпшення надання медичних послуг населенню. Набули подальшого розвитку економічна теорія поведінки лікаря та її прикладні аспекти.