Розглянуто комплекс теоретичних уявлень про феномени фольклору, народної художньої творчості, народного мистецтва та примітива. Висвітлено формування й еволюцію фундаментальної когнітивної структури, яка їх продукує, взаємозв'язки та взаємні кореляції концептів. Визначено генетичні витоки концептуального топоса примітива. Обгрунтовано міждисциплінарний статус досліджень народної художньої творчості та примітива, необхідність метанаукового коректування теоретичних уявлень про них, що склалися в межах різних гуманітарних наук.

  Скачати повний текст

Висвітлено ідею "українського модерн-баяна" як мистецтва баянної гри, що склалась в паралелях вітчизняної та зарубіжної творчості й апробована видатними митцями. Розкрито сутність впливу тріади чинників: високоталановитих виконавців-новаторів, удосконалений майстрами інструментарій та оригінальну творчість композиторів. Концепція мистецтва "модерн-баяна" як вітчизняної версії акордеонної гри професійних митців другої половини XX ст. полягає в єдності виконавсько-композиторської ініціативи під час створення оригінальних композицій для баяна як "музики для слухання" з включенням тембрально-сонорних ефектів у функції конкретно-графічних показників, носіїв архетипових смислів музики поставангардного мистецтва.

  Скачати повний текст

Вперше в Україні проведено дослідження оперної вистави у контексті семіотичної теорії. Розкрито сутність театрально-сценічного та виконавського текстів як засобів перекодування інформації, закладеної в тексті твору та способів творення нового тексту. Вперше за певними спільними критеріями досліджено достатньо відмінні музичні твори, що репрезентують творчість представників різних національних шкіл першої третини XX ст. - опер "Мадам Батерфляй" Дж.Пуччіні та "Катерина Ізмайлова" Д.Шостаковича у процесі семіозису, в якому усі складові театрально-музничної дії набувають значення певного знакового явища. Встановлено, що кожний компонент музичного театру характеризується багатофункційними властивостями, зміст яких розкривається у синтагматичних і парадигматичних зв'язках. Проаналізовано знакові функції засобів виразності, які використовує оперний актор у процесі створення образу та виконання вистави. Виявлено взаємодію різних культурних кодів в опері "Мадам Батерфляй" Дж.Пуччіні, закладених на рівні лібрето, композиторської партитури, театрально-сценічного тексту та музичної інтерпретації. Розглянуто парадоксальні критичні оцінки опери "Катерини Ізмайлова" Д.Шостаковича, вперше здійснено детальний аналіз двох редакцій даного музичного твору. Другу редакцію опери визначено як семіотичний парадокс. Інтерпретації операціональних і статичних знаків у "Катерині Ізмайловій" розглянуто в процесі утворення нового смислу.

  Скачати повний текст

Аналізується російськомовна проза В.В.Набокова 20-30-х років як метароманна структура з наскрізною темою "мистецтво і художник", визначаються основні етапи її еволюції. Розглядаються особливості набоковської поетики та функції найхарактерніших її прийомів. Показано роль ігрового начала у створенні оригінального художнього світу письменника. Спеціальна увага приділяється постаті героя-митця, її модифікаціям у різних романах 20-30-х років, а також системі жіночих образів. Творчість Набокова досліджується у контексті тогочасної російської та західноєвропейської літератури, уточнено місце письменника-новатора в художній культурі XX століття.

  Скачати повний текст

Проаналізовано генологічні джерела поезії київських митців-неокласиків О.Бургардта, М.Драй-Хмари, М.Зерова, М.Рильського, П.Филиповича. Проведено паралелі між двома феноменами класицистичного типу: українською неокласикою та античним класицизмом. Визначено типологічні сходження в літературно-мистецькому житті Риму "золотого віку" Августа II (I ст. до н.е. - I ст. н.е.) та України 1920-х рр. періоду "розстріляного Відродження", розглянуто основні аспекти естетико-поетологічної спадкоємності. Проаналізовано проблему трансформації в оригінальній поезії неокласиків таких античних жанрів, як елегія, епіграма, ідилія та жанрів панегіричної типології. Визначено та досліджено основні напрямки трансформації жанрів античної лірики: стилізацію (оду); карнавально-сміхову стилізацію та пародію (епітафію, елегію); наслідування (епіталаму, сколій, мім, буколіку); архаїзуючі інновації - суміщення античної жанрової домінанти з "молодшими" жанрами сонета (у випадку елегії) та сонетоїда (епіграми); інтерсеміотичну інтерпретацію жанрів - включення нелітературних дискурсів (архітектурного, скульптурного) у текст літературного твору (екфрасис).

  Скачати повний текст

Досліджено ранню творчість видатного українського письменника П. Куліша (1819 - 1897) від етнографічно-художніх романтичних оповідань 1840 р. до подорожніх нотаток, зроблених під час поїздки до Варшави на початку 1847 р. Зазначено, що у період 1840 - початку 1847 рр. відбулося становлення Куліша як талановитого письменника-романтика, передусім прозаїка, фольклориста, літературного критика, публіциста, історика, що починав творчий шлях як поет і перекладач, організатор культурно-літературного процесу. Проаналізовано особливості художнього змісту творів "воронізького циклу", ідилії "Орися", історичних романів "Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад" і "Чорна рада" (рукописні й опубліковані ранні редакції), епопеї "Україна" й її прозового відповідника "Книги о ділах народу українського і славного Війська Запорозького", видатної історіософської праці "Повесть об украинском народе". Розглянуто особливості ролі та місця у творах автора українського фольклору, збиранню, дослідженню та публікаціям якого він приділяв значної уваги. Висвітлено доробок раннього П. Куліша - фольклориста, літературного критика та публіциста у контексті його суспільно-політичної діяльності.

  Скачати повний текст

Вперше поглиблено досліджено поетичну творчість П.Скунця (1957 - 2000 рр.). Розглянуто та систематизовано його перекладацький доробок і журналістську працю. Визначено домінанту художнього стилю поета - раціональність, полемічність, філософське узагальнення, фольклористичність. Обгрунтовано тісний взаємозв'язок поетичної, перекладацької та журналістської творчості П.Скунця.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена взаємодії між композитором та урбаністичним простором, адже економічні, соціальні та культурні структури міста неабияк впливають на реалізацію митця та його творчу активність. На мікрорівні ця взаємодія виявляється у тому, як через художні тексти можна дізнатись про повсякденні практики, мережу соціальних комунікацій, а також особливості просторового і звукового контексту, що оточував митця у місті; на макрорівні – репрезентує урбаністичний простір як самодостатню та складну мережу історичних, символічних значень, які визначають аудіальний досвід, адже слухання є не тільки фізіологічним актом, але й культурним конструктом.Дослідження й аналіз різноманіття звукових практик у культурному ландшафті міста є пріоритетним завданням в межах нових міждисциплінарних проєктів, таких як урбаністичне музикознавство та звукові дослідження. Задля кращого розуміння цих дослідницьких оптик, вперше в українській гуманітаристиці було окреслено історіографію, основне коло питань, джерел та методів, якими користуються урбаністичні музикознавці та звукові дослідники.Розуміння звуку значно поглиблюється в контексті розгляду чуттєвої культури, тож на основі аналізу різноманітних джерел, були виокремлені спільні для сенсуальних досліджень теми: критика візіоцентризму3західноєвропейської культури; критика «ієрархізації» чуттів; критика дуалістичної теорії Рене Декарта. Окреслено декілька пунктів, що є точками наближення між музикознавством та сенсуальними студіями, а саме: тіло композитора (як чуттєві модуси композитора втілюються у музиці), тіло виконавця (як через тіло виконавця музика стає чутною), тіло слухача (як тілесний та культурний досвід впливає на сприйняття музики), тіло музичного тексту (як музичний текст «свідчить» про тілесні практики композитора та/або епохи в цілому).Розкрито можливості мультисенсорного підходу в гуманітарних дослідженнях. Виходячи з цієї перспективи мистецький твір інтерпретується як матриця чуттєвого, тілесного досвіду його автора. Доцільність такої ідеї яскраво ілюструється на прикладі теоретичної роботи Жоржа Кастнера («Голоси Парижа»), а також творчих біографій Оноре де Бальзака та Шарля Бодлера.Фланування – чуттєве та культурне освоєння міста під час прогулянки, – було не тільки популярною повсякденною практикою 1840-50-х років, яка безпосередньо відбилась на творчості вищезгаданих паризьких митців, але й індикатором стрімких змін урбаністичного простору. З огляду на важливість фланування у творенні культурного простору Парижа було запропоновано оновлене тлумачення цього феномена.Галаслива реклама вуличних продавців та розносників газет, вистави еквілібристів просто неба, бали-маскаради, концерти, а також популярні опери, мотиви яких переспівувались вуличними музикантами – усі ці компоненти не тільки розкривали різноманіття аудіальних практик Парижа, але й слугували полем активного слухового досвіду митців. Композитори (Ф. Шопен, Ф. Ліст, Дж. Верді, Р. Вагнер, Г. Берліоз, М. Глінка), які проживали у Парижі, або неодноразово відвідували його – формували звукові маркери епохи романтизму та кидали виклик звичним формам сприйняття музичного твору, тож актуальність нашого дослідження полягає4у розкритті особливостей звукового ландшафту Парижа 1840-1850-х років та висвітленні ролі творчого внеску М. Глінки у строкату картину аудіальної реальності міста. Задля реалізації цієї мети було окреслено хронологію паризьких концертів, у яких виконувались твори М. Глінки, а також мережу культурних взаємодій композитора з виконавцями, критиками, видавцями та власниками концертних залів. Це дозволило ширше охопити контекстний зміст повсякденних комунікаційних практик.Аналіз критичних відгуків та згадок у музичних медіа дозволив диференціювати особливості рецепції творчості М. Глінки у Парижі, а саме: наголошення на національній специфіці таланту російського композитора в поєднанні з європейськими традиціями музичної культури.Запропоновано новий шлях в інтерпретації мемуарно-епістолярних джерел М. Глінки з точки зору просторової оптики. Екстраполяція методу ментального картографування на творчу біографію композитора дозволяє розшифрувати міру наближення або віддалення його життєвого світу щодо локацій, пов'язаних з музичною (або ширше, культурною) інфраструктурою міста; розкрити потенціал для реалізації артиста у міському контексті; змоделювати сліди соціальних перетинів між різними учасниками культурної комунікації всередині урбаністичного простору, etc.Просторова історія композитора розповідає про його досвід проживання у місті, а також про емоції та метафори, що втілюються у його творчості. Тому занурення у просторовий та звуковий контекст розкриває невидимі лінії присутності «тут і тепер», коли не існує хронологій та періодизацій, але існує синхронність співіснування чуттів, ідей та думок.Ключові слова: місто, метафора, чуттєва культура, культурні практики, урбаністичне музикознавство, звукові дослідження, звуковий ландшафт, ментальна мапа.^UThe thesis is dedicated to the interaction between a composer and urban space, since economical, social, and cultural structures of a city influence realization of the artist and his creative activity. At a micro-level this interaction is manifested in how through literary text one can find out about everyday practices, social communications network as well as peculiarities of space and sound context that surrounded an artist in a city; at a macro-level it represents urban space as a self-sufficient and complicated network of historical, symbolic meanings that define the auditory experience, since listening is not only a physiological act but also a cultural construct.Research and analysis of sound practices in the city cultural landscape is a priority task within the framework of new interdisciplinary projects, such as urban musicology and sound studies. For a better understanding of these research optics, it was for the first time in the Ukrainian humanities that historiography was outlined along with the main circle of issues, sources, and methods that are used by urban musicologists and sound researchers.Understanding of sound considerably deepens in the conteхt of consideration of sensory culture, so based on the analysis of different sources, common topics for this direction were distinguished: criticizing ocularocentricity of the Western culture; criticizing “hierarchization” of senses; criticizing of dualism theory of Rene Descartes. Several items were outlined which are points of approximation between musicology and sensory studies, namely: the performer's body (how through the performer's body music becomes audible), the listener's body (how6bodily experience affects music perception), the composer's body (how the composer's sensory modes materialize in music), the body of a musical text.Possibilities of a multisensory approach in humanities were revealed. Coming out of this perspective, an artwork is interpreted as a matrix of sensory, bodily experience of its author. The expediency of such an idea is vividly illustrated in the context of a Georges Kastner's theoretical work “Les voix de Paris” as well as creative biographies of Honore de Balzac and Charles Baudelaire.Flânerie is a sensory and cultural exploration of a city during a walk, – not only was a popular everyday practice of 1840-50s, which directly reflected on the aforementioned Parisian artists' works but also is an indicator of fast changes of urban space. Considering the importance of flânerie in creating cultural space of Paris, a new notion for this phenomenon was suggested.Noisy advertising of street vendors, acrobat performances, masquerade balls, concerts as well as popular operas, themes of which are sung by street musicians – all these components not only revealed the diversity of sound practices of Paris but also served as a field of active auditory experience of the artists. Composers (F. Chopin, F. Liszt, G. Verdi, R. Wagner, H. Berlioz, M. Glinka), who stayed in Paris or frequently visited it – formed sound markers of the Romanticism era and challenged conventional forms of music piece perception. Thus, the relevance of our research lies in revealing the peculiarities of the soundscape of Paris in the 1840-1850s and covering the role of the artistic contribution of M. Glinka into the diverse picture of urban auditory reality. To reach this goal, Parisian concert chronology was outlined, where M. Glinka's pieces were performed as well as a network of cultural interactions of the composer with the performers, critics, publishers etc. It allowed covering wider the contextual substance of everyday communication practices.Analysis of critical comments in music periodicals allowed to differentiate peculiarities of M. Glinka's art reception in Paris, among them national specificity of his works in connection with the European traditions of the music culture.7The suggested new way of reading M. Glinka's verbal texts from spatial optics. Extrapolating the mental mapping method to the composer biography allows deciphering the degree of approximation or alienation of his lifeworld concerning the locations, connected with music (or wider, cultural) city infrastructure; unlock the potential for an artist realization within urban context; model traces of social interactions between different participants of cultural communication, etc.The composer's spatial story tells us about his experience living in city, as well as emotions and metaphors which are incarnated in his art. That is why, immersion into space and sound reveals invisible presense lines “here and now”, when there is no chronologies and periodisations, but coexistense of feelings, ideas, and thoughts.Keywords: city, metaphor, sensory culture, cultural practices, urban musicology, sound studies, soundscape, mental map.

Досліджено розвиток вітчизняної сатиричної графіки у Галичині другої половини XIX - початку XX ст. На основі аналізу еволюції образної структури простежено художньо-стильові особливості сатиричної графіки. Вперше комплексно розглянуто сатиричну графіку як мистецьке явище у політичній та в побутовій сферах життя галицького суспільства. Визначено специфіку жанру карикатури не лише в масовій друкованій пресі, але і в рукописній сатиричній періодиці, в альбомному рисунку. Розглянуто у порівняльній перспективі творчість відомих художників-графіків і митців-аматорів. Характерними рисами сатиричної графіки визначено її утвердження як окремого жанру образотворчого мистецтва, вироблення синтезованих форм образотворчості.

  Скачати повний текст

Проведено історико-філософське дослідження духовно-особистісної проблематики, що розкрило історичну мінливість понятійного поля та сприяло визначенню сучасного трактування таких понять, як "особистість", "духовність", "виховання", "духовні основи особистості", " добро", "істина", "любов", "свобода", "творчість" і "краса". Встановлено системність, діалектичний взаємозв'язок і рядоположення духовних основ особистості та здійснено експлікування духовних основ на найбільш важливі якості духовного світу особистості, завдяки яким можливе його формування.

  Скачати повний текст

Проаналізовано індивідуальні авторські стратегії художнього переорієнтування, доведено, що їх показові риси набувають значення універсальності. Зазначено, що творчіть письменників розглянуто в контексті синергетики. Використано формулу коливального контуру, що прочитується як "порушення рівноваги - хаос - самоорганізація - відкриття (нової системи)", проаналізовано етапні фактори перетворень, позначені поняттями "біфуркація", "флуктуація", "атракція". Доведено, що незважаючи на різновекторність пошуків А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна, у цілому їх творчість являє собою єдину систему відображення доби художньо-естетичного переорієнтування. Висвітлено дисипативний контур нестійкої свідомості, тяжіння до синтезу старого з новим, переваги експериментів, органічних для формування нової картини світу.

  Скачати повний текст

Розглянуто особливості індивідуального композиторського стилю Ф. Шрекера на прикладі опер "Далекий дзвін", "Іграшка", "Христофорус, або Видіння опери". Центральною проблемою дослідження є проблема цілісності багатоскладового стилю композитора. Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю перегляду усталених і часто неповних характеристик та оцінок творчості Ф. Шрекера. Проаналізовано вербальний та музично-інтонаційний ряди даних опер. Детальний аналіз лібрето різних за жанром опер дозволив розкрити своєрідність художнього методу Шрекера-лібретиста та виявити втілені у даних творах літературні та філософсько-естетичні тенденції на межі ХІХ - ХХ ст. Охарактеризовано особливості музичної мови та драматургії даних опер, проведено їх стильовий аналіз і зроблено висновок щодо природи індивідуального музичного стилю композитора.

  Скачати повний текст

Проаналізовано романістику М. Шолохова і М. Стельмаха (на матеріалі романів "Тихий Дон" і "Хліб і сіль", "Кров людська - не водиця"), визначено спільне та відмінне у поетиці художньої системи митців з точки зору традицій і новаторства. Вперше у вітчизняному літературознавстві на формально-змістовому рівні проведено генетичне, типологічне зіставлення творів обох письменників. Розширено напрями сучасного прочитання української художньої класики на фоні світового літературного процесу. Розглянуто теоретичні студії майстерності М. Шолохова та М. Стельмаха.

  Скачати повний текст

У дисертації на основі широкої джерельної бази (художня література, публіцистика, наукові статті, переклади тощо) та наукових публікацій висвітлено становлення й розвиток азербайджансько-українських літературно-культурних взаємин у контексті розвитку національних і світового літературного процесу. Уперше до наукового обігу залучено значний масив маловідомих наукових студій, перекладів, переосмислено і проінтерпретовано творчість найбільш репрезентативних азербайджанських письменників: М. Ф. Ахундова, К. Закіра, Ґ. Нізамі, М. Фізулі, С. Шірвані та інших, а також дитячих письменників: Х. Алібейлі, С. С. Ахундова, Р. Ефендієва, Ф. Кочарлінського, А. Сіххата, І. Тапдига, З. Халіла, А. Шаіка та ін. У дисертації досліджено, проаналізовано й узагальнено взаємини азербай­джанської та української літератур від ХІХ – до початку ХХІ ст. Це дало змогу представити азербайджансько-українські літературні, перекладацькі й наукові контакти як цілісний процес, якому притаманні такі ознаки, як діалогічність між культурами й літературами, тяглість і довготривалість, синкретичність. Імагологічні образи в українському й азербайджанському культурно-літературному дискурсах є цілісними, інтегрованими. Вони позначені також такою характеристикою як усталеність, але й, водночас, динамічно розвиваються упродовж ХХ ст. Імагологічні образи поширювалися за посередництва записок мандрівників, листування, наукових праць, прози різних жанрів (історичний, пригодницький романи тощо), поезії (від класичних взірців – до маловідомих для української літератури, як-от рубаї, туюг, газель, пантун, мухтамілат, мурабба та ін.), листування, перекладів, есеїстики, публіцистики тощо.^UThe dissertation on the basis of a wide source base (fiction, journalism, scientific articles, translations, etc.) and scientific publications highlights the formation and development of Azerbaijani-Ukrainian literary and cultural relations – in the context of national and world literary process.Three periods in the development of Azerbaijani-Ukrainian literary relations are analyzed, described and characterized. The dissertation highlights the key trends in the development of national literatures at each stage, establishes the typological similarity and describes the distinctive features of the literary processes in Ukraine and Azerbaijan. For the first time, a large array of little-known scientific studies, translations, rethinking and interpreting the works of the most representative Azerbaijani writers: Nizami, Fuzuli, S. Shirvani, K. Zakir, M. Akhundov, etc., as well as children's writers A. Shaik, R. E. , F. Kocharlinsky, A. Sikhkhat, M. Akhundov, I. Tapdyga, H. Alibeyli, Z. Khalil, who in different ways entered the cultural and literary environment of Ukraine, although they were not researched and translated into Ukrainian.

Обгрунтовано роль і місце біблійної герменевтики в українській бароковій прозі. Доведено, що українська література XVII - XVIII ст. мала релігійний характер, стиль художніх творів був обумовлений метафізичною та власне богословською проблематикою та християнською обрядовістю. Показано, що в літературі українського бароково та усієї Європи від часу Тридентського собору набула поширення чотирисенсова біблійна герменевтика, суть якої полягає у розрізненні буквального, відкритого, зрозумілого сенсу Святого Письма, й "темного", закритого, таємного. Прикладом застосування чотирисенсової біблейної герменевтики є творчість Іоаникія Галятовського. Трактати та діалоги Григорія Сковороди розглянуто в аспекті всезагальної алегорези. Схильність до буквального сенсу та заперечення сенсу алегоричного відображено в прозі Феофана Прокоповича.

  Скачати повний текст

Вперше в українському літературознавстві здійснено спробу системно дослідити творчість І. Нечуя-Левицького з позицій архетипної та психоаналітичної критики, що дозволяє адекватно проінтерпретувати модель українського світу в повістях і романах. З'ясовано специфіку художнього втілення та динаміку архетипів хресної дороги, розіп'ятого Бога, тіні, матері, мудрого старця, раю, пекла, хати, родини, води, нового творення, культурного героя, простежено особливості їх функціонування. Доведено, що в художній системі митця переважають архетипи розіп'ятого Бога та тіні, які реалізують бачення І. Нечуєм-Левицьким життя та долі українського народу як трагічних.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження становлення та розвитку київської школи художнього текстилю XX ст. Висвітлено формотворчі засади її художньо-стильових особливостей, характерні особливості київського текстилю всіх типологічних груп. Проаналізовано доробок провідних митців Київщини, що долучилися до виконання творів текстилю. Введено до наукового обігу відомості про невідомі твори художників і майстрів народного мистецтва. Досліджено взаємозв'язок композиційних і технологних засобів під час виготовлення текстильних засобів, вплив народної художньої традиції на розвиток київського текстилю. Розглянуто трансформацію традиційних іконографічних схем у сучасній творчій практиці, основні педагогічні засади діяльності кафедри художнього текстилю та моделювання костюма Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука.

  Скачати повний текст

Проаналізовано методологічний доробок В.І.Вернадського та його внесок до філософії науки. Зазначено, що вчений розпочав теоретичні дослідження проблем методології науки за перших кроків самостійної наукової творчості, а також після його видатних науково-філософських узагальнень (проблеми радіогеології, стану простору живої речовини, теорії ноосфери). В.І.Вернадський запропоновував тезу, що істотна риса методології науки XX ст. є її якісна неоднорідність, мозаїчність, що відповідає неоднорідності досліджуваної сучасною наукою реальності. Зауважено, що В.І.Вернадський був попередником соціологічних і епістемологічних концепцій науки, розроблених Р.Мертоном, А.Койре, К.Поппером, Т.Куном, І.Лакатосом, П.Фейєрабендом, які створили сучасний соціально-історичний погляд на наукову творчість та її місце у культурі. У його працях вчений запропонував розглядати розвиток наукового знання як нелінійний. Це визначає парадигматику розвитку постнекласичної науки кінця XX - початку XXI ст. Розглянуто проблему обгрунтування специфіки методології емпіричного й описового природознавства, на чому наполягав В.І.Вернадський.

  Скачати повний текст

Розкрито специфіку української еміграційної драматургії середини ХХ ст. Проаналізовано п'єси О. Бабія, І. Багряного, Л. Коваленко, Ю. Косача, І. Костецького, І. Чолгана, А. Юриняка в контексті традицій національної літератури та філософсько-мистецьких впливів у західноєвропейській культурі. Досліджено проблеми абсурдності людського існування, безгрунтів'я. Визначено поетикальні особливості драм, зокрема, авторських жанрових рішень, способів зображення образів дійових осіб, ролі ремарок, сюжетно-композиційної організації творів.

  Скачати повний текст

У роботі докладно висвітлено розгортання діалогу в процесі літературно-художньої творчості, розширено й уточнено літературознавче розуміння цього феномена. Здійснено комплексний аналіз концепту «інтертекстуальність» у межах і за межами постмодерністської парадигми мислення й запропоновано його осмислення в авторському та читацькому аспекті. Конкретизовано теорію літературознавчої й художньої інтерпретації літературного твору та простежено особливості їх здійснення. Завдяки зіставленню понять «художня інтерпретація» та «художня інтерпретаційна модель» уточнюється понятійний апарат, який уможливлює теоретичну концептуалізацію художньої творчості як інтерпретації.Уперше в українське літературознавство введено постать Гельмута Байєрля − драматурга, творчість якого досі залишалася не вивченою вітчизняною наукою. Уперше з погляду сучасної поетики з урахуванням діалогічної сутності й інтертекстуальності розглянуто драми-обробки Г. Байєрля. Літературознавча інтерпретація творів Г. Байєрля й аналіз особливостей художньої інтерпретації творчості Б. Брехта Г. Байєрлем дозволили детермінувати здійснені драматургом обробки як художні інтерпретаційні моделі різних рівнів. Творчість Г. Байєрля та іманентний їй синтез теоретичної й художньої інтерпретацій підтверджують висновок про те, що кожен твір реалізується в переосмисленні та подальшій інтерпретації і фактично є інтерпретацією більш давнього твору або позахудожньої дійсності. Зрештою, кожна художня інтерпретаційна модель задає наступним читачам-реципієнтам вектори творчого початку.^UThe dissertation elaborates in detail the deployment of a dialogue in the process of literary creative work as well as expands and clarifies the literary understanding of this phenomenon. The complex analysis of the concept «intertextuality» within and outside the postmodern paradigm of thinking is carried out; the vectors of its comprehension in terms of author's work and reader's co-creation are singled out. The theory is clarified and features of literary and creative interpretation of a literary work are traced. Conceptual apparatus is clarified due to the comparison of concepts «creative interpretation» and «creative interpretation model», which enables theoretical conceptualization of creative writing as interpretation.Helmut Baierl, the playwright whose work until now had remained undefined by national science, was introduced for the first time in the Ukrainian literary studies. Drama-adaptations by H. Baierl were analyzed for the first time from the point of view of modern poetics, taking into account the dialogical nature and intertextuality. The literary interpretation of H. Baierl's works and H. Baierl's analysis of peculiarities of creative interpretation of B. Brecht's works allowed determining the adaptations made by the playwright as creative interpretation models of various levels. H. Baierl's work with its inherent synthesis of theoretical and creative interpretations confirms the conclusion that creative writing is a dialogue of one artist with another one/ ones which results in a creative and / or theoretical interpretation of the works of the latter one / ones.The scientific novelty of the thesis is to clarify the theory of literary and creative interpretation of a literary work. The significance of a dialogue in the process of literary creative writing and the understanding of its main internal and intertextual correlations are elucidated. The development of a dialogue in the process of literary creative writing was explained in detail, which contributed to the clarification of the literary understanding of this phenomenon and to the definition of new ways for its interpretation. For the first time, the dialogical essence of H. Baierl's works was analyzed and the most indicative types of intertextuality in his works were revealed. For the first time a literary interpretation of H. Baierl's works was made and the main features of H. Baierl's creative interpretation of B. Brecht's work were analyzed. Furthermore, the terminological apparatus was clarified, due to which, in some aspects, the concepts of «literary creative writing», «creative interpretation», «literary interpretation», «adaptation», «dialogical nature», «intertextuality» are newly comprehended.The first chapter of the dissertation study «Literary creative writing as a dialogue» is devoted to the study of the phenomenon of a dialogue as the primary source of any artistic activity with its significance in the process of interpretation of a literary work. It was determined that a dialogue is not only a condition or a precondition, but also a cause, a means and a universal mechanism for the emergence of a new in the creation process. This chapter also dwells upon the theoretical and creative dialogue between H. Baierl and B. Brecht, which focuses on the main concepts of the epic theater.The second chapter «The Concept of intertextuality within and outside the postmodern theoretical and artistic paradigm of thinking» is devoted to the phenomenon of intertextual interaction and the genesis of its literary reflection. This chapter outlines the main norms and principles for the theory of intertextuality. It was proven that intertext and precedent text / texts are in constant contact and interaction, which manifests itself both on literary and linguistic level. Therefore, intertextuality, expressing a certain degree of creativity of a literary writing, involves a certain movement of cultural information in the infinite space of texts with the constant adding of new intertexts and meanings.The third chapter «Interpretation of a literary work as a factor of dialogical creation and reproduction» focuses on literary and creative interpretation of a literary work. This chapter analyzes the experience of philosophical hermeneutics, makes a distinction between a text and a literary work, and casts light on the relevance of the parody and stylization in literary creative writing. Considerable attention is paid to H. Baierl's theoretical and practical (creative) interpretation of works by B. Brecht. It is stated that H. Baierl's works, presented as a plurality of creative interpretation models of different levels with certain inherent elements of parody / stylization based on their pretexts, are a synthesis of a theoretical interpretation of B. Brecht's ideas and a creative interpretation of his plays.