Скачати повний текст

Теоретично висвітлено суперечності, що виникає у разі традиційного приписування автору можливості завершення та створення "цілого" поетичного буття. Ця суперечність полягає в тому, що сам автор залишається принципово незавершеним, тому що він не входить у простір, який завершується. Але позиція автора є постійно мінливою і виключає саму можливість створення ним "цілого" поетичного буття, передбачає, водночас з цим, створення "цілого" самого автора. Це означає вихід зі сфери естетичного, цілком включеного в кореляцію "я - інший", тобто, добровільну відмову від продовження акту уявлення, здатного в суттєвій формі явити через судження про "прекрасне" предмет цього судження і, водночас, здатного в чуттєвій формі створити через судження про "високе" предмет цього судження. Якщо предмет судження про "прекрасне" займає позицію "іншого", пояснюваного судженням з позиції "я", що повністю вписується у кореляцію "я - інший", то предмет судження про "піднесене" і саме судження про нього одне і те ж, що порушує закономірності кореляції "я - інший". За відсутності наявних доказів існування предмета судження про "піднесене", можна повірити в його існування, тим самим вийти за межі кореляції "я - інший", віднести предмет "піднесеного" до предметів віри, що існують поза кореляцією "я - інший". Це дозволяє говорити про архітектоніку віри, як про надархітектоніку, що містить у собі архітектоніку естетичного об'єкта (кореляції "я - інший") і дозволяє автору, зберігаючи свою тілесну обмеженість, завершувати поетичне буття: створювати "ціле" героя та "ціле" автора. Тобто, автор, втілений в образ, стає автором-творцем, що займає позажиттєву/позазнаходжувану позицію щодо хронотипів зображуваного і зображувального світів, а не з'являється відразу як автор-творець, минаючи стадію автора, втіленого в образ.

  Скачати повний текст

Запропоновано визначення поняття "авторська рефлексія", з'ясовано його роль і місце серед понять, пов'язаних з проблемою автора. Досліджено види, форми та функції авторської рефлексії в літературному творі. Розроблено теоретичні положення, які застосовано до аналізу конкретного художнього матеріалу - прози Д. Фаулза. Визначено основні форми авторської рефлексії у романах цього англійського письменника XX ст. Розглянуто певні моделі авторської рефлексії, а саме: рефлексія автора як суб'єкта естетичної діяльності, рефлектуючий герой, рефлектуючий читач.

  Скачати повний текст

Досліджено творчість Б. Антоненка-Давидовича у контексті парадигми автор - герой - реципієнт. Виявлено взаємозв'язки долі та творчості та відповідно - біографічної та творчої сутностей митця. Відзначено, що у його ранній творчості автобіографізм набував експліцитних форм, а у пізній - біографічна подія слугувала лише імпульсом до реалізації задуму. Автобіографічний герой у ранніх творах був головним, а у пізніх - другорядним. Подробиці життя біографічного автора увиразнювали його характер, надавали зображеному вірогідності. Рецепція творчості Б. Антоновича-Давидовича відзначалася амбівалентністю, оскільки у межах двох дискурсів - ряданського та зарубіжного - склалися полярні інтерпретації. Виявлено три інтрепретаційні періоди (ранній, пореабілітаційний і пострадянський) і притаманні їм рецептивні стратегії. Полісимфонічний критичний (і читацький) дискурс визначався знаковими творами для письменника "Смерть", "За ширмою", "Сибірські новели".

  Скачати повний текст

Вперше в українському літературознавстві проведено дослідження проблеми інтерпретації художнього твору в контексті вивчення діалогу "автор - герой - читач". Виявлено, що діалог як "множинність у єдності" є певною символічню фігурою культури, а справжня культура і є діалогом, оскільки зароджується, розвивається та занепадає як діалог, відроджуючись знову у нескінченності своїх інтерпретацій. Встановлено, що діалог "автор - герой -читач" побудовано на засадах гри, показано його пріоритетну роль у визначенні шляхів інтерпретації художніх творів (зокрема XX - XXI ст.). Показано суттєве значення дослідження даного феномену у вивченні світової культурної ситуації. Запропоновано визначення понять "автор", "герой", "читач", розкрито їх сутність як учасників художньої комунікації. Виявлено багатовекторність функції автора, героя та читача в процесі творчості-інтерпретації. Виділено типи героїв та читачів у літературному доробку В.Набокова, здійснено їх систематизацію. Виявлено закономірності та особливості формування діалогу "автор - герой - читач" у творах письменника. Переосмислено комунікативні моделі "автор - герой", "автор - читач", "герой - читач", "автор - герой - читач" у творчості В.Набокова. Визначено специфіку ігрового характеру інтелектуальної прози митця. Здійснено аналіз-інтерпретацію романів "Дар", "Прозорі речі", "Поглянь на арлекінів", "Пам'яте, говори" на засадах діалогу як гри-комунікації "автор - герой - читач".

  Скачати повний текст

Здійснено системний аналіз типологічних особливостей діалогу й обгрунтовано доцільність наукової розробки діалогічного аспекту розгляду рок-творів як творів недослідженої сфери художньої творчості. Запропоновано нові підходи до розуміння рок-жанру як особливого ліричного жанру пісенного слова з самобутньою суб'єктною організацією, щодо природи діалогічних відносин у рок-творах, трактування понять "рок-автор" і "рок-герой", осмислення зв'язку між рок-поезією та головними засадами "філософії спілкування". Роглянуто рок-твір у діалогічному аспекті, грунтуючись на філософії діалогу.

  Скачати повний текст

Розкрито зміст й охарактеризовано засоби вираження екзистенційної парадигми у творчості Л.М.Толстого. Розкрито сутність та специфіку "межової ситуації", показано особливості оповіді, зумовлені осмисленням екзистенційних проблем. Розроблено типологію екзистенційного героя, проведено дослідження категорій-екзистенціалів: "туга", "нудота", "абсурд буття", "страх смерті", "самотність", "паніка рефлективної свідомості". Проаналізовано опозицію "реальне/ірреальне", а також позитивний екзистенціал "любов". Наведено опис екзистенційного типу свідомості, об'єктивованого повною мірою та актуалізованого у всіх жанрових формах. Доведено, що по відношенню до "межової ситуації" екзистенційний герой набуває рис "приреченого, заблукалого, бунтівного, пробудженого героя", а також "людини зв'язаної". На підставі дослідження екзистенційної парадигми у творчості Л.М.Толстого доведено, що письменник випередив основні тези екзистенційної проблематики в літературі та філософії XX ст., визначив вектори розвитку літературного процесу межі століть.

  Скачати повний текст

Визначено місце і функції ліричного суб'єкта і ліричного персонажа в суб'єктній структурі поетичного цілого на матеріалі української поезії початку XX ст. Розглянуто історію появи та теоретичний розвиток поняття "ліричний герой". Наведено визначення понять "ліричний суб'єкт" та "ліричний персонаж", розглянуто архітектонічний принцип їх взаємозумовленості та взаємовизначеності. Узагальнено можливі естетичні моделі співвідношення ліричного суб'єкта з ліричними персонажами, виявлено їх найбільш характерні модифікації на прикладі творчості відомих українських поетів. Окреслено естетичні функції ліричного суб'єкта і ліричного персонажа. Досліджено моделі взаємин автора-творця, ліричного суб'єкта та персонажів у ліричних творах М.Вороного, Х.Алчевської та М.Семенка, показано різноманітність і специфіку авторського буття. Встановлено зв'язок між типом поетичного буття автора-творця та структурою поетичного висловлювання, виявлено та описано різні типи "суб'єктно-суб'єктної" взаємодії.

  Скачати повний текст

Досліджено етико-естетичний ідеал у прозі О. Кониського. Увагу приділено вивченню певних питань, а саме: індивідуальність і доба як онтологічна парадигма. Розглянуто первісні оцінки літературними критиками доробку письменника (І. Франком, М. Драгомановим, акцентовано на його шевченкознавчих студіях) та пізніші (О. Барвінським, М. Возняком, С. Єфремовим), в яких спостережено прагнення виважено осягнути своєрідність мистецької особистості О. Кониського, який був поетом і белетристом і розбудовував в Україні науково-публіцистичну сферу. З'ясовано, як письменник співвідносив національно-етнічний стан особистості з історичним планом буття України, розвивав думку про екзистенціальну методологію української інтелігенції. Показано, як системою образів пояснено появу, зокрема серед української інтелігенції, двох протилежних типів: конформіста та радикально налаштованого борця; що породжує в середовищі інтелігенції зденаціоналізованість, а також що забезпечує тривку історичну пам'ять та національну свідомість. З'ясовано, що як І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, А. Свидницький, О. Кониський у своїй прозі відображав функціональну актуальність героя як носія національної ідеї. Визначено характер зв'язку прози митця з мистецьким пошуком українських письменників доби, що творили традиції української літератури. З'ясовано, чому співвіднесеність індивідуума з сільською громадою є, на думку письменника, необхідним засобом для реалізації онтологічного статусу людини, однак не забезпечує успішної взаємодії особистості та громади. Естетика прози О. Кониського сприяє розумінню співвідносеності життя народу з релігійною мораллю. З'ясовано особливість мистецького бачення людини письменником у добу, коли на особистість значною мірою впливають різні чинники. Простежено, що стрижневим у концепції формування героя є ставлення до певної ідеї, герой спввідносить у собі певну ідею та ідеал. У цьому разі митець приділяв увагу морально-етичному, інтелектуальному, а також суто народному чинникам у такому співвіднесенні, що виявляє типовість для української літератури другої половини XIX ст. Розглянуто художнє моделювання концепції етики людського спілкування, зокрема, етики взаємин між конкретними групами у громаді. Виявлено характерні типи таких взаємин. Розглянуто співвіднесення етичних параметрів буття особистості в митця з найбільш сильними за цього арістотелівськими параметрами "практичної" філософії.

  Скачати повний текст

На матеріалі прозових творів В. Некрасова доведено, що у розвитку жанрів XX ст. активну роль відіграє авторська свідомість, яка впливає на формування жанрового вмісту, та на динаміку формальних ознак жанрів. Відзначено, що прозові жанри відображають незавершену дійсність, що зумовлює їх пластичність і відсутність чітких меж між жанрами та родами. Розкрито жанрову своєрідність прози В. Некрасова, взаємодію в ній документально-автобіографічного та художнього начал. Визначено провідні теми та мотиви, особливості художнього конфлікту, способи створення образів у прозі письменника. Встановлено роль образу України й українських мотивів у формуванні жанрового змісту творів письменника. Розкрито концепцію героя та його еволюцію на різних етапах творчості митця. Головним героєм прози В. Некрасова є людина, доля якої пов'язана зі його історією, країною, епохою. За складних соціально-історичних випробувань (війни, репресій, еміграції) некрасовський герой набув трагічного досвіду, проте автор акцентував на нездоланності у ньому духовного начала, яке допомагає встояти героєві та зберегти людські якості. У зв'язку з цим основні конфлікти часу письменник переносить у внутрішній світ особистості, де відбувається боротьба життя та смерті, свободи та насильства, пам'яті та забуття. У центрі прозових жанрів В. Некрасова - "проблемний індивід", який переймається історичними, соціальними та духовними питаннями часу. Визначено особливості жанрів повісті, оповідання, мемуарів у творчості митця, а також їх взаємодію з іншми жанрами. У жанрі повісті В. Некрасова відзначено елементи романного мислення, зв'язок з історичними творами, а також філософсько-психологічним напрямом російської літератури. У прозі В. Некрасова виділено різновиди оповідань: оповідання-випадок, оповідання-характер, оповідання-спогад (рефлексію). Досліджено форми мемуарної прози письменника, а саме: нарис, літературний портрет, подорож, книга-гра. Виявлено характерні особливості індивідуального стилю письменника, а саме: поєднання епічного та ліричного, риторичну стихію, увагу до деталей, грунтування на реальних фактах і подіях, прагнення до філософських узагальнень. Установлено жанрові константи та домінанти у творах В. Некрасова різних років. Розглянуто зв'язок творчості В. Некрасова з традиціями російської класичної літератури (О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого, А. Чехова) та новаторство письменника в контексті літературного процесу.

  Скачати повний текст

Проаналізовано проблему генези інфернального (надприродного демонічного) героя, його трансформацію у міфі, фольклорі та літературі Європи та Росії. Особливу увагу приділено оригінальним рисам інфернального героя у російській прозі кінця - XIX - початку XX ст. та новітній масовій літературі. Встановлено, що домінуючою рисою російського літературного інфернального героя періоду романтизму є орієнтація на літературну фантастику романо-германської культури. Оригінальною рисою концепції демонізму, характерною для російської прози кінця XIX - початку XX ст., є протистояння романтичного та приземленого, жалюгідного демона. Простежено розвиток бінарної системи інфернальності у російській літературі XX ст. Зазначено, що демонічний персонаж новітньої масової російської літератури успадкував риси інфернальних героїв російської класики.

  Скачати повний текст

Досліджено концепти у структурі фрейму "Збройне протистояння" російської культурно-мовної традиції. Уточнено первісне значення слова "концепт", етапи та підходи до його вивчення, структуру, а також проаналізовано наявні у сучасній науці визначення цього феномену та поняття концептосфери. Здійснено відмежування концепту від суміжних понять і термінологічних синонімів. На підставі аналізу теоретичних даних виведено три антиномії концепту. Обгрунтовано фреймовий підхід до аналізу концептів. Виявлено понятійні значення та з'ясовано зміст концептів ядра фрейму "Збройне протистояння" - позиції ім'я дії (сформованої концептами "Война", "Бой", "Сражение", "Битва", "Брань", "Поединок", "Набег"), а також визначено концептне наповнення периферійних фреймових позицій актант-суб'єкт ("Воин", "Герой", "Товарищ", "Молодец", "Брат", "Сын"), актант-об'єкт ("Враг"), мотив ("Родина", "Мир", "Победа", "Свобода", "Слава", "Месть"), властивості антанта ("Отвага", "Смелость", "Удаль", "Мужество"). За допомогою зіставлення виведених значень з англійським та італійським матеріалом виявлено типові та специфічні для російської культури концепти.

  Скачати повний текст

Вивчено діагностичні засоби створення образу стереотипного персонажа пригодницького художнього твору. Встановлено, що характеристики, або ознаки - критерії стереотипності персонажа - поділено на зовнішні та етичні. Дані ознаки складаються з авторських оцінок та повторюються в різних творах одного жанру. Залежно від однозначно меліоративного або пейоративного оцінного ставлення автора до діючих осіб, яке є характерною рисою роману пригод, можна виділити два основні типи стереотипного персонажу - Герой та Антагоніст. Розглянуто закономірності використання та організації формалізованих мовних одиниць в портретних описах, на підставі чого розроблено константні лексичні структури стереотипних образів. Стереотипи позитивного та негативного персонажів зумовили нетільки формалізацію лексики, але лейтмотивне використання шаблонних стилістичних виразних засобів у межах одного твору.

  Скачати повний текст

Досліджено поетичні твори М. Чернявського. Висвітлено еволюцію його поглядів, охарактеризовано основні мотиви лірики, домінантні жанри й образи. Зроблено спробу розглянути поетичну творчість М. Чернявського у контексті української літератури кінця XIX - перших деятиріч XX ст., визначити стильову своєрідність його віршів, місце митця серед творців раннього українського модернізму. Проаналізовано суб'єктну форму "ліричний герой" у його творчості. Висвітлено філософські засади лірики М. Чернявського, його естетичні позиції. Через протиставлення понять "людина і суспільство" та "Людина і природа" досліджено одвічні проблеми людського буття. З'ясовано особливості художньої інтерпретації історії України, її сучасного та майбутнього. Події часів Гетьманату як символу української вольності М. Чернявський протиставляв пасивність сучасників, прагнув миру, рівності, національної свободи.

  Скачати повний текст

Теоретично узагальнено конкретні (теоретико-літературні, психологічні, літературно-історичні) спостереження функціональної взаємозалежності категорій "ліричний герой" і "літературна особистість". Визначено міру співвідношення умовно-поетичного та біографічного, психологічного та традиційно-літературного в структурі художнього образу (ліричного героя) у творах Я.П.Полонського, зважаючи на його хронологічні трансформації 1840 - 1890-х рр. і життєтворчі тенденції. Реконструктивний підхід до формування літературно-історичного та "життєвого" образу поета вимагав залучення контекстуальних (історико-літературних, біографічних, у тому часлі архівних) даних. Специфіка художнього побутування ліричного героя першого періоду творчості зумовлена романтичними традиціями початку XIX ст., переважно - пушкінськими, а також індивідуально-психологічними та біографічними чинниками. Зміну соціально-етичних характеристик ліричного героя 1860 - 1890 рр. розглянуто у аспекті розвитку нових реалістичних тенденцій в російській поезії. Визначено рухомі фрагментарно-описові складники літературно-історичного образу поета.

  Скачати повний текст

Розглянуто міфопоетику як тип модерністського мислення XX ст. Показано прояв міфологем і архетипів у скульптурі українських майстрів О.Архипенка та І.Кавалерідзе (мати, герой, жертва, мандрівник, гора) у взаємозв'язку зі світовим образотворчим мистецтвом. Показано архетипічну основу художніх образів скульпторів. Виявлено глибинні національні витоки їх творчості. Висвітлено роль міфопоетики у формуванні нових стилістичних засобів вираження. На підставі порівняльного художнього аналізу виявлено загальне й особливе в міфопоетичній спрямованості їх творчості. Розкрито гуманістичний, життєстверджуючий характер скульптури О.Архипенка та І.Кавалерідзе в контексті кризової ситуації XX ст.

  Скачати повний текст

Досліджено органічне поєднання динаміки психологізму як методу зображення свідомості та динаміки жанрової системи в межах одного твору - роману М. Лермонтова "Герой нашего времени". Розглянуто своєрідність динаміки відносин автора та героя в романі письменника. Охарактеризовано особливості форм психологізму в романі "Герой нашего времени". Досліджено специфіку екстенсивного й інтенсивного типів психологізму й їх сюжетні лінії. Визначено оповідні домінанти роману "Герой нашего времени" в їх зв'язку з відповідною модифікацією психологізму. В аспекті жанромоделювальних функцій психологізму розглянуто жанровий синкретизм лермонтовського роману.

  Скачати повний текст

Досліджено модифікації жанру біографії у творчості П. Акройда (на матеріалі творів "Останній заповіт Оскара Уайльда", "Чаттертон", "Мільтон в Америці"). Наприкінці XX - початку XXI ст. особливу роль у розвитку жанру бографії відігравало залучення біографічних жанроформ до парадигми постмодернізму. Зазначено, що однією з найважливіших модифікацій біографії є піджанр "письменник як герой". Відзначено про особливе місце П. Акройду у використанні цього піджанру. Його першою спробою поєднати жанри біографії та роману був "Останній заповіт Оскара Уайльда". Основним прийомом побудови твору є пастиш, за допомогою якого автор створив лінгвістичну маску Оскара Уайльда. Зроблено висновок, що твір є "черевомовною" біографією. У "Чаттертоні" сюжет побудований навколо спроби біографа-аматора Уїчвуда знайти правду про Чаттертона, тобто застосована жанрова модифікація є "романом про біографа". У "Мільтоні в Америці" П. Акройд відкинув умовності біографічного письма й обрав жанр постмодерністської зміненої історії. Зазначено, що біографія письменника була для П. Акройда підставою для написання постмодерністських історіографічних романів, пов'язаних з жанром біографії.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему наративної структури епічного твору в аспекті комунікативної абстракції художніх висловлювань. На основі буттєво-онтологічної аналітики наративу та функціональності мінімальних розповідних одиниць з'ясовано задану тенденційність. Розглянуто способи організації та буття розповідних текстів малої прози генерації восьмидесятників як центричні та ацентричні, лінійні та нелінійні типи, традиційні та нетрадиційні види наративних структур. Запропоновано безфабульні художні тексти позначати як наративну структуру з квазіісторією або мінімумом буття. Детально з'ясовано функціональність категорій "персонаж", "герой", "актор", "актант", що кваліфікуються як елементи-підструктури у виявлених типах наративних структур. Авторська система восьмидесятників прочитується шляхом залучення матеріальної субстанції - знака, що дає змогу визначити художньо-естетичні орієнтири цього покоління. Зазначено, що розкриттю наративного потенціалу прозових творів малого жанру сприяють виокремлені нюансові особливості розповідних інстанцій на відповідних рівнях художньої комунікації.

  Скачати повний текст

На підставі вивчення модифікацій образної моделі "героя-естета" в російській літературі XVIII - XX ст. визначено й охарактеризовано знакові тексти, в яких найбільш повно та послідовно представлений герой-естет. Проаналізовано різні етапи та підходи щодо теоретичного, наукового, стильового та власне літературного осмислення образу героя-естета, який найчастіше реалізується у двох основних типах - творчої особистості та денді. Вперше літературний процес досліджено у контексті концепції певного літературного героя. Простежено еволюцію образу героя-естета від пародійних реалізацій у літературі XVIII ст. ("чепурун" - рос. "щеголь") - до класичного денді XIX ст. з витонченістю персоніфікацій естетично свідомої особистості, від поета-естета, артиста "деміурга" межі XIX - XX ст. - до постмодерністської моделі, яка ще не має свого чіткого визначення.

  Скачати повний текст