Ці рядки написано пізньої осені 2016 р., коли бюджетний процес у країні увійшов у завершальну фазу, а Академія завмерла у тривожному очкуванні - додадуть чи не додадуть? Відомості з різних комітетів Верховної Ради, з Кабміну, на засідання яких наші представники ходять з простягнутою рукою, подібні до зведень з фронту не містять чіткої відповіді щодо обсягів фінансування фундаментальної науки наступного року. І хоча зусилля академічної профспілки та громадських організацій, які закликають науковців на протестні акції, не дають остаточно згаснути надії, ясно, що говорити про переломний момент підстав немає, і навіть навпаки - ситуація катастрофічно погіршується. Збільшення бюджету НАН України, про яке весь час тихо говорять в академічних колах, від уже звичних нам за останні роки менш як 0,3 % ВВП до 0,35 - 0,4 % принципово нічого не змінить, вся наукова сфера України продовжить деградувати, оскільки численні наші очільники на владних висотах, які вважають себе освіченими далекоглядними політиками в переважній більшості озброєні дипломами про наукові ступені, ніяк не можуть збагнути, що майбутнє Академії і майбутнє країни настільки тісно переплетені між собою, що будь-яка розмова про цивілізаційний поступ держави є насамперед нічим іншим, як розмовою про розвиток науки.

  Повний текст PDF - 143.537 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"