Досліджено закономірності формування та властивості епоксидно-силоксанових нанокомпозитів ангідридного тверднення, одержаних під час використання золь-гель методу для синтезу полісилоксанових частинок. Одержано гомогенні нанокомпозити на основі триепоксиду 1,1-диметилол-3-циклогексену або діепоксидного олігомеру дигліцидилового етеру дициклогексилолпропану, тверднені ізо-метилтетрагідрофталевим ангідридом. Формування золів первинних полісилоксанових частинок (ПСЧ) на основі суміші тетраетоксисилану та 3-гліцидоксипропілтриетоксисилану (ГПТЕС) проводили у присутності та за відсутності епоксидної смоли. Показано, що збільшення вмісту ПСЧ у композшах приводить до пластифікації, більш суттєвої за підвищення кількості ГПТЕС у системі. За одержання золів первинних ПСЧ за відсутності епоксидного олігомеру пластифікація полімерної матриці композитів зменшується. В області концентрацій ПСЧ до 3 мас % спостерігається збільшення ефективної густини зшивання композитів порівняно з немодифікованим епоксидним полімером внаслідок формування просторової сітки з частинок наповнювача в епоксидно-ангідридній матриці. Встановлено, що в області малих домішок ПСЧ відбувається збільшення когезійної міцності матеріалів, а також підвищення адгезійної міцності за рівномірного відриву клейових з'єднань алюмінієвого сплаву Д16. Використання діепоксидного олігомеру дозволяє одержувати менш крихкі порівняно з системами на основі триепоксиду матеріали з високою термостабільністю та стійкістю до дії агресивних середовищ.

  Повний текст PDF - 1.475 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"