Розглянуто гіпотезу, згідно з якою в умовах інформаційного суспільства постає проблема національної стійкості, чия політична складова передбачає стабільну ліберальну демократію. У цьому контексті проаналізовано ідеологеми деліберативної демократії як процесуально-орієнтовану варіацію концепції ліберальної демократії, яка розвивається в умовах політичної нестабільності транзитних держав, у т. ч. й України. Шляхом екстраполяції теоретичної моделі деліберативної демократії на сучасні українські реалії аргументовано, що держава та політична система України навіть в умовах кризи (зовнішньої агресії) мають орієнтуватись на деліберативний дискурс із суспільством та максимальну відкритість в обговоренні державної політики. Це пояснюється передусім тим, що партійна система, парламент та уряд потребують громадської підтримки. Доведено наявність своєрідного практичного потенціалу деліберації щодо майже всіх складників політики в контексті забезпечення стійкості останньої. Однак специфіка української деліберативної політики багато в чому визначається контекстними, структурними та функціональними впливами. Зроблено висновок про те, що процедурно орієнтованою парадигмою забезпечення політичної стабільності є розгляд дискусійних питань та прийняття найбільш оптимальних політичних рішень з урахуванням преференцій, зумовлених суспільною думкою. При цьому враховано, що деліберативну основу політичної стабільності складає суспільна думка, яка формується відповідно до процедур аргументаційно-раціонального, а не емоційно-популістського публічного дискурсу та ставить за мету досягнення максимального ступеня консенсусу в процесах розроблення та прийняття політичних рішень.

  Повний текст PDF - 277.309 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"