Доведено, що в релігії через визнання й своєрідне витлумачення іншої реальності (якою вона є реальною для послідовників того чи іншого віровизнання) - Бог, Абсолют, Вищі Сили, перевтілення та ін. - світ постає прийнятним, а соціальне життя - виправданим. У такій якості релігія - один зі способів упорядкування суспільного життя. Обгрунтовано думку, що релігія як соціальний інститут є сукупністю своєрідних норм і цінностей, у яких утілено значущість певних зразків поведінки як для окремого індивіда, так і для суспільної системи, а отже, його вимоги є важливими, суттєвими для абсолютної більшості представників взаємодії певної суспільної системи. Оскільки релігійні символи належать до макрорівня соціального життя, то Інститут релігії "працює" на соцієтальному рівні й "відповідає" за ті цінності та ритуали, за допомогою яких у суспільстві підтримуються солідарність і згода. Оскільки функціонування релігії, як і інших соціальних інститутів, пов'язане з цінностями, нормами, ритуалами, символами тощо, то вона має культурний зміст.