Мета роботи - проаналізувати чинники серцево-судинного ризику (ССР), режими антигіпертензивної терапії, рівень прихильності до лікування у хворих із неускладненою неконтрольованою АГ у загальній амбулаторній практиці лікаря-кардіолога м. Київ. У дослідження було залучено 407 осіб віком від 35-ти до 74-х років із неконтрольованою неускладненою есенціальною АГ, які амбулаторно одержували антигіпертензивну терапію впродовж принаймні 1-го місяця до дослідження за призначенням кардіологів лікувальних установ м. Київ. У 1-шу групу ввійшли 122 (30 %) пацієнти з імовірно резистентною до лікування АГ, тобто хворі, в яких призначення 3-х і більше препаратів не допомогло досягти цільового рівня офісного артеріального тиску (АТ); у 2-гу групу - 285 (70 %) хворих, яких лікували 1-им або 2-ма антигіпертензивними засобами. Проводили загальноклінічне обстеження, визначали чинники ССР, 10-річний ризик розвитку серцево-судинних подій за Фремінгемською шкалою, кількість і дозування призначених антигіпертензивних засобів, прихильність до лікування за допомогою анкети X. Girerd. Пацієнти 1-ї групи частіше страждали від стабільної стенокардії напруження I-II функціонального класу, цукрового діабету 2 типу, мали обтяжений щодо серцево-судинних захворювань сімейний анамнез і більший індекс маси тіла. У 1-й групі було 78,9 % осіб із високим ССР, у 2-й групі - 75,9 % (p >> 0,05). У хворих 1-ї групи у порівнянні з 2-ю був вищий середній ССР ((36,9 +- 10,1) і (30,7 +- 9,3) % відповідно; p << 0,05). У пацієнтів 1-ї та 2-ї груп для антигіпертензивного лікування застосовували інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) (82,8 і 71,9 % відповідно; p >> 0,05), beta-адреноблокатори (86,9 і 42,6 % відповідно; p << 0,001), блокатори кальцієвих каналів (46,7 і 13,3 % відповідно; p << 0,001) і діуретичні засоби (82,7 і 24,2 % відповідно; p << 0,001), зокрема в оптимальних дозах: інгібітори АПФ - у 49,2 і 44,6 % (p >> 0,05), beta-адреноблокатори - у 51,6 і 27,4 % (p << 0,01), блокатори кальцієвих каналів - у 38,5 і 10,1 % (p << 0,001), діуретичні засоби - у 53,3 і 10,5 % випадків відповідно (p << 0,001). Осіб з низьким рівнем комплаєнсу було 54,1 і 51,6 %, з помірним - 24,6 і 28,8 % і з високим - 21,3 і 19,6 % у 1-й і 2-й групі відповідно (усі p >> 0,05). Висновки: більше 75 % пацієнтів з неускладненою неконтрольованою АГ без супутньої ішемічної хвороби серця належать до групи високого ризику розвитку ССР подій упродовж наступних 10-ти років за Фремінгемською шкалою. Серед хворих, які перебувають на амбулаторному лікуванні, з неускладненою АГ та офісним АТ <$Esymbol У> 140/90 мм рт. ст., частота ймовірно резистентної до лікування неконтрольованої АГ становить 30 %. У разі зіставних рівнів АТ та прихильності до лікування ця категорія хворих відрізняється від пацієнтів, антигіпертензивна терапія яких охоплює 1 - 2 препарати, вищим на 16,8 % середнім рівнем ризику розвитку серцево-судинних подій упродовж наступних 10-ти років за Фремінгемською шкалою внаслідок вищого індексу маси тіла, більшої частоти випадків цукрового діабету 2 типу та обтяженого щодо серцево-судинних хвороб сімейного анамнезу. Частка осіб, яким призначено оптимальну антигіпертензивну терапію у популяції хворих з імовірно резистентною до лікування неконтрольованою АГ становить 23 %.

  Повний текст PDF - 1.023 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"