Мета роботи - здійснити ретроспективний аналіз клінічної характеристики хворих із гострою декомпенсованою серцевою недостатністю (ГДСН), госпіталізованих у кардіологічні відділення закладу практичної охорони здоров'я України за умов реальної клінічної практики, оцінити ефективність і найближчі та віддалені наслідки їх лікування. За допомогою методу суцільного ретроспективного аналізу виокремлено 216 історій хвороби пацієнтів, госпіталізованих у кардіологічні відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Київ від 1 січня до 31 грудня 2009 р. з приводу ГДСН унаслідок хронічної ішемічної хвороби серця, артеріальної гіпертензії (АГ) або дилатаційної кардіоміопатії незалежно від фракції викиду (ФВ). Критерієм залучення в дослідження, крім вказаної етіології серцевої недостатності (СН), було призначення внутрішньовенного введення діуретиків, а незалучення - вік понад 85 років, кардіогенний шок, гострий коронарний синдром давністю менше 3 міс, клінічно значущі вади серця (насамперед дегенеративний стеноз устя аорти), тромбоемболія легеневої артерії, посттромбоемболічна легенева АГ і легеневе серце, міокардит, перикардит, клінічно значущі порушення ритму та провідності зі змінами гемодинаміки, тяжкі хронічні захворювання нирок зі швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) << 15 мл/хв та інші тяжкі супутні захворювання, які могли суттєво погіршити перебіг СН. Обов'язкове обстеження пацієнтів охоплювало ЕКГ у динаміці, допплерехокардіографію, рентгенографію органів грудної порожнини за показаннями і стандартні загальноклінічні та біохімічні лабораторні аналізи. ШКФ оцінювали за формулою MDRD, де враховували вік, стать, расу й рівень креатиніну в сироватці крові. Через 2,5 - 4,5 (<$E3,40~symbol С~0,27>) року після виписування у разі спілкування телефоном із хворим або родичами встановили віддалені наслідки у 131-го (65,4 %) хворого. Середній вік пацієнтів становив (<$E66,3~symbol С~1,1>) року. Хворих, вік яких перевищував 70 років, було 83 (38,4 %). Усього АГ була у 169-ти (78,2 %) хворих, постійна та персистентна форми фібриляції/тріпотіння передсердь - у 103-х (47,7 %). Серед супутніх захворювань найчастішими були цукровий діабет (ЦД) - у 56-ти (25,9 %), хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) - у 44 (20,3 %), хронічний пієлонефрит - у 27 (12,3 %), сечокам'яна хвороба - у 26 (12 %). Задишка в спокої була в 161-го (74,5 %) хворого, нічна пароксизмальна задишка - у 42 (19,4 %), ортопное - у 28 (13,8 %). У порівнянні із задишкою у спокої виражені симптоми й ознаки правошлуночкової недостатності відзначали дещо рідше: периферичні набряки - у 149-ти (68,9 %) хворих, гепатомегалію більше 5 см від краю реберної дуги по середньоключичній лінії - у 84 (38,9 %), гідроторакс - у 49-ти (22,7 %), асцит - у 33-х (15,3 %). Стадію хронічної СН оцінили як IIA у 98 (45,4 %) хворих, IIБ - у 99-ти (45,8 %) і III - у 19-ти (8,8 %). Обмеження фізичної активності, відповідно III і IV функціонального класу (ФК) за NYHA, відзначено практично у співвідношенні 1:1 (54,6 і 45,4 %). При цьому згідно із записами в історіях хвороби стабільну стенокардію мали 96 (44,5 %) хворих, у тому числі I - II ФК - 58 (26,9 %) і III ФК - 38 (18,6 %). За даними допплерехокардіографії, зниження ФВ << 45 % реєстровано у 122-х (56 %) пацієнтів. Середній систолічний тиск у легеневій артерії становив (<$E48,7~symbol С~1,3>) мм рт. ст., його підвищення <$Esymbol У~30> мм рт. ст. спостерігали у 191 (88,5 %) хворого. Середня ШКФ під час госпіталізації становила <$E56,9~symbol С~1,8> мл/хв. Серед ускладнень госпітального періоду переважав кардіогенний набряк легень, який спостерігали у 17-ти (7,8 %) хворих, стійка шлуночкова тахікардія розвинулася у 8-ми (3,7 %) хворих, фібриляція шлуночків - у 3-х (1,4 %) та істинний кардіогенний шок - у 6-ти (2,8 %). За даними опитування щодо прихильності до амбулаторного лікування протягом 3-х років усі призначені ліки регулярно приймали 62 % хворих, періодично - 26 %, а 12 % пацієнтів удома ліки практично не приймали. Висновки: за даними суцільного ретроспективного одноцентрового дослідження серед хворих з ГДСН без кардіогенного шоку, яких госпіталізують у кардіологічні відділення за умов реальної клінічної практики, переважають чоловіки (62 %), серед етіологічних і сприятливих чинників - післяінфарктний кардіосклероз (50,9 %) і постійна/персистентна фібриляція передсердь (47,7 %), серед коморбідності - хронічна хвороба нирок із ШКФ << 60 мл/хв (58,7 %), ЦД (25,9 %), ХОЗЛ (20,3 %) і анемія (11,6 %). За умов реальної клінічної практики госпітальна летальність хворих із ГДСН без кардіогенного шоку на час надходження, зі збереженою ФВ (>> 45 %), становить 6,4 %, виписуються без покращання ФК за NYHA 35 %. Протягом 3-х років помирають ще 34,5 % хворих і 71,6 % зазнають повторної госпіталізації внаслідок серцевих причин.

  Повний текст PDF - 110.815 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"