Лікування хворих на множинну мієлому значно просунулося уперед протягом останніх років після впровадження імуномодулювальних препаратів та інгібіторів протесом, що призвело до покращання показника загальної виживаності. Однак і на сучасному етапі захворювання перебігає із загостреннями (рецидивами) та ремісіями. Тривалість досягнутої ремісії у пацієнтів з рецидивом множинної мієломи у кожному наступному випадку її досягнення зменшується. Вибір режиму терапії рецидиву множинної мієломи дуже складний і залежить від чисельних чинників, включаючи попередній режим індукції, кількість ліній попередньої терапії, ступінь агресивності рецидиву. Визначено особливості формування медикаментозної резистентності до препаратів першої лінії у пацієнтів із множинною мієломою шляхом оцінювання генетичних маркерів (делеційних варіантів генів GSTT1, GSTM1, поліморфізму A313G, С3435Т генів GSTP1, MDR1) та клініко-гематологічних, лабораторних характеристик. Мета дослідження - розроблення алгоритму прогнозування ефективності лікування хворих із множинною мієломою на підставі визначення клініко-лабораторних і генетичних параметрів. Проведено аналіз 68 клініко-лабораторних показників і результатів молекулярно-генетичного дослідження делеційного поліморфізму генів GSTT1, GSTM1, поліморфізму A313G, C3435T генів GSTP1, MDR1 у 130 хворих на множинну мієлому. Виявлено, що важливими предикторами розвитку рефрактерних форм множинної мієломи є алельний поліморфізм гена GSTM1 у хворих, підвищений рівень альфа-2-глобуліну та кальцію у сироватці крові до початку лікування. Заключення: застосування прогностичної моделі з урахуванням поліморфізму гена GSTM1, рівня альфа-2-глобуліну та кальцію у сироватці крові до початку лікування підвищує ефективність оцінювання індивідуального прогнозу відповіді на лікування.Лікування пацієнтів на множинну мієлому (ММ) значно просунулося вперед протягом останніх років після впровадження імуномоделюючих препаратів і інгібіторів протеосом. Медіана загальної виживаності значно покращилась. Усі пацієнти із ММ протягом різного періоду часу можуть рецидивувати. Тривалість досягнутої ремісії у пацієнтів із рецидивом ММ у кожному наступному випадку її досягнення стає менш тривалою. Вибір режиму терапії рецидиву ММ дуже складний і залежить від чисельних чинників, включаючи попередній режим індукції, кількість ліній попередньої терапії, ступінь агресивності рецидиву. Мета дослідження - визначення особливостей формування медикаментозної резистентності на першу лінію терапії у пацієнтів із ММ шляхом оцінювання генетичних маркерів (делеційних варіантів генів GSTT1, GSTM1, поліморфізму A313G, С3435Т генів GSTP1, MDR1) та клініко-гематологічних, лабораторних характеристик для прогнозування ефективності лікування. Проведено аналіз 68 клініко-лабораторних показників і результатів молекулярно-генетичного дослідження делеційного поліморфізму генів GSTT1, GSTM1, поліморфізму A313G, C3435T генів GSTP1, MDR1 у 130 хворих на ММ. Виявлено, що важливими предикторами розвитку рефрактерних форм ММ є алельний поліморфізм гена GSTM1 у хворих, підвищений рівень альфа-2-глобуліну та кальцію у сироватці крові до початку лікування. Заключення: застосування прогностичної моделі з урахуванням поліморфізму гена GSTM1, рівня альфа-2-глобуліну та кальцію у сироватці крові до початку лікування підвищує ефективність оцінювання індивідуального прогнозу відповіді на лікування. Заключення: застосування прогностичної моделі з урахуванням поліморфізму гена GSTM1, рівня альфа-2-глобуліну та кальцію у сироватці крові до початку лікування підвищує ефективність оцінювання індивідуального прогнозу відповіді на лікування.

  Повний текст PDF - 834.854 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"