Мета дослідження - підвищення якості діагностики синдрому подразненого кишечнику (СПК) з урахуванням стану кишкової мікробіоти і лактазної недостатності шляхом науково-практичного обгрунтування застосування водневих дихальних тестів у рутинній практиці сімейного лікаря. Обстежено 150 пацієнтів із СПК. У 32 хворих на СПК використано водневі тести з лактулозою і глюкозою. Тести виконували за допомогою апарата Advanced Hydrogen Breath Testing (Micro H2 Meter). З метою дослідження діагностичної цінності лактозного дихального тесту (ЛДГ) як метод порівняння було обрано біохімічне дослідження активності лактази в біоптаті постбульбарного відділу дванадцятипалої кишки (ДПК). Було обстежено 30 осіб (15 чоловіків та 15 жінок) із синдромом подразненої кишки та анамнестично запідозреною ЛН. СПК частіше зустрічався у жінок (67,3 %), співвідношення жінок і чоловіків серед обстежених хворих становило 2:1. З різних форм СПК переважав варіант СПК-З у 69 (46,0 %) хворих, пацієнтів з СПК-Д було 32 (21,3 %), а осіб із СПК-Зм було 49 (32,7 %). У хворих на СПК було знайдено СНБР у 37,5 % випадків. Було встановлено чутливість, специфічність глюкозного дихального тесту: чутливість становила 83,3 %, специфічність - 84,9 %. Була встановлено чутливість, специфічність лактозного дихального тесту: чутливість становила 85,7 %, специфічність - 81,3 %. Зниження активності лактази виявлено у 50 % хворих на СПК. Заключення: у хворих на синдром подразненого кишечнику для діагностики синдрому надмірного бактеріального росту і лактазної недостатності доцільно використовувати водневі глюкозний та лактулозний дихальні тести, окремо чи у поєднанні, що підвищує достовірність результатів діагностики. Вони є неінвазивними, високоінформативними та корелюють з мікробіологічними методами.

  Повний текст PDF - 263.173 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"