За результатами стаціонарного досліду, розпочатого в 1965 р. на ясно-сірому лісовому поверхнево оглеєному грунті, вивчено закономірності впливу тривалого (40-річного) застосування різних систем удобрення та вапнування у сівозміні на посівний режим, фракційний склад фосфатів, груповий склад калію, вміст гумусу та кислотно-основні властивості грунту, величину та якість урожаю культур сівозміни. Виявлено тривалу післядію фосфорних добрив за умов ясно-сірого лісового грунту та перетворення залишкового фосфору у форми фосфатів, характерні для даного типу грунту, а саме: залізо- та алюмофосфати. Їх вміст за цього зростає до 479 - 445 мг/кг грунту та удвічі перевищує кількість фосфатів, зв'язаних з кальцієм. Післядія великих доз мінеральних розчинних калійних добрив на ясно-сірому лісовому грунті є незначною, що підтверджується буферною здатністю цього грунту щодо калію. Установлено, що покращання фізико- й агрохімічних показників, підвищення родючості даного грунту, одержання високих і стабільних урожаїв вирощуваних сільськогосподарських культур, забезпечення найвищого рівня продуктивності сівозміни (на рівні 6,78 т/га зернових одиниць) забезпечується у разі застосування органо-мінеральної системи удобрення за умов внесення на гектар сівозмінної площі <$Eroman {N sub 65 P sub 68 K sub 68 }>, 10 т/га гною на фоні вапнування 1,0 н <$Eroman CaCO sub 3>. Застосування лише мінеральних добрив є економічно й енергетично недоцільним агрозаходом, який призводить до зниження родючості грунту, підвищення кислотності та вмісту сполук рухомого алюмінію та зниження продуктивності культур сівозміни.

  Повний текст PDF - 461.955 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"