Зазначено, що предметом багатьох правничих дискусій є лінгвістичний статус мови права, який визначається співвіднесенням її ознак з ознаками національної мов. Обгрунтовано положення про те, що правова мова - це технолект, спеціальна мова, різновид літературної мови з характерними лінгвістичними ознаками, зумовленими специфікою правової сфери, аналізуючи особливості функціонування в текстах нормативно-правових актів індивідуальних і загальних, абстрактних і конкретних, оцінних і неоцінних, релятивних і привативних назв; з'ясовуючи словотвірні особливості та способи словотворення лексики нормативно-правових актів; виділяючи такі різновиди складних і складених назв, як зрощення, основоскладання, словоскладання, дескрипції, класичні складені назви та конвенціональні складені назви; спостерігаючи за особливостями вживання складноскорочених слів, абревіатур і скорочень; визначаючи специфіку метафори, метонімії, синекдохи в правовій мові; досліджуючи функціонально-семантичний потенціал омонімів, паронімів, полісем у текстах нормативно-правових актів.

  Повний текст PDF - 349.339 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"