Мета роботи - провести оцінку результатів хірургічного лікування хворих на вторинний і третинний гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю, які одержують нирковозамісну терапію (гемодіаліз та перитонеальний діаліз) та мешкають у Вінницькій області. На базі Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого ендокринологічного центру за період 2012 - 2017 рр. виконано оперативні втручання 36 пацієнтам, які перебували на гемодіалізі та перитонеальному діалізі. Тривалість нирковозамісної терапії (стаж діалізу) становила від 1,7 до 18 років. У 12 хворих було виконано субтотальну паратиреоїдектомію, у 24 - тотальну паратиреоїдектомію з автотрансплантацією частки прищитоподібної залози (ПЩЗ) у м'язи плеча. Показання до оперативного втручання визначала мультидисциплінарна команда у складі нефролога, хірурга та анестезіолога, а саме: значне підвищення рівня паратгормону, посилення свербіння шкіри, збільшення інтенсивності болю у суглобах, виразна слабкість м'язів, прогресування гіперкальціємії. Протипоказанням до операції була наявність серцево-судинної недостатності та некоригованої артеріальної гіпертензії. Пацієнти з анемією тяжкого ступеня потребували передопераційної підготовки тривалістю у середньому 3 - 4 тиж, у всіх випадках застосовували препарати заліза та еритропоетин. Трьом хворим було виконано повторне оперативне втручання за показаннями (підвищення рівня паратгормону). Термін між першою та повторною операціями становив у середньому від 8 міс до 4 років. У період до призначення діалізу був прооперований один пацієнт. У 4 хворих під час операції на ПЩЗ одночасно виконано: у 2 - гемітиреоїдектомію, ще у 2 - тиреоїдектомію. Двом пацієнтам на підставі даних гістологічного дослідження встановлено діагноз високодиференційованого раку щитоподібної залози. Показаннями до повторних оперативних втручань був рецидив захворювання після первинної субтотальної паратиреїодектомії зі збереженням 1/3 або 1/4 залози. В одному випадку причиною рецидиву була одна невиявлена ПЩЗ, яка розташовувалась за грудиною. Рутинно сканування з технецієм-МІБІ на етапі планування первинної операції не застосовували. Під час підготовки до операції з приводу рецидиву захворювання сканування виконано у всіх випадках. Основним методом візуалізації ПЩЗ у передопераційний період було ультразвукове дослідження шиї. У 10 випадках як додатковий метод візуалізації ПЩЗ використовували спіральну комп'ютерну томографію з високою роздільною здатністю без контрастування. Після операції летальних випадків не було. Висновки: хірургічне лікування хворих на гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю вимагає тісної співпраці мультидисциплінарної команди у складі нефролога, хірурга та анестезіолога. Питання щодо визначення обсягу оперативного втручання з приводу третинного та вторинного гіперпаратиреозу (паратиреоїдектомія з трансплантацією частки ПЩЗ у м'язи плеча у першому випадку чи субтотальна паратиреоїдектомія з формуваннями кукси 3 - 4 мм в об'ємі з максимальним збереженням кровопостачання тканини ПЩЗ у другому випадку) потребує подальшого вивчення. Для оцінки результатів хірургічного лікування цієї категорії пацієнтів необхідно проводити більш тривале спостереження у післяопераційний період.Мета роботи - провести оцінку результатів хірургічного лікування хворих на вторинний і третинний гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю, які одержують нирковозамісну терапію (гемодіаліз та перитонеальний діаліз) та мешкають у Вінницькій області. На базі Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого ендокринологічного центру за період 2012 - 2017 рр. виконано оперативні втручання 36 пацієнтам, які перебували на гемодіалізі та перитонеальному діалізі. Тривалість нирковозамісної терапії (стаж діалізу) становила від 1,7 до 18 років. У 12 хворих було виконано субтотальну паратиреоїдектомію, у 24 - тотальну паратиреоїдектомію з автотрансплантацією частки прищитоподібної залози (ПЩЗ) у м'язи плеча. Показання до оперативного втручання визначала мультидисциплінарна команда у складі нефролога, хірурга та анестезіолога, а саме: значне підвищення рівня паратгормону, посилення свербіння шкіри, збільшення інтенсивності болю у суглобах, виразна слабкість м'язів, прогресування гіперкальціємії. Протипоказанням до операції була наявність серцево-судинної недостатності та некоригованої артеріальної гіпертензії. Пацієнти з анемією тяжкого ступеня потребували передопераційної підготовки тривалістю у середньому 3 - 4 тиж, у всіх випадках застосовували препарати заліза та еритропоетин. Трьом хворим було виконано повторне оперативне втручання за показаннями (підвищення рівня паратгормону). Термін між першою та повторною операціями становив у середньому від 8 міс до 4 років. У період до призначення діалізу був прооперований один пацієнт. У 4 хворих під час операції на ПЩЗ одночасно виконано: у 2 - гемітиреоїдектомію, ще у 2 - тиреоїдектомію. Двом пацієнтам на підставі даних гістологічного дослідження встановлено діагноз високодиференційованого раку щитоподібної залози. Показаннями до повторних оперативних втручань був рецидив захворювання після первинної субтотальної паратиреїодектомії зі збереженням 1/3 або 1/4 залози. В одному випадку причиною рецидиву була одна невиявлена ПЩЗ, яка розташовувалась за грудиною. Рутинно сканування з технецієм-МІБІ на етапі планування первинної операції не застосовували. Під час підготовки до операції з приводу рецидиву захворювання сканування виконано у всіх випадках. Основним методом візуалізації ПЩЗ у передопераційний період було ультразвукове дослідження шиї. У 10 випадках як додатковий метод візуалізації ПЩЗ використовували спіральну комп'ютерну томографію з високою роздільною здатністю без контрастування. Після операції летальних випадків не було. Висновки: хірургічне лікування хворих на гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю вимагає тісної співпраці мультидисциплінарної команди у складі нефролога, хірурга та анестезіолога. Питання щодо визначення обсягу оперативного втручання з приводу третинного та вторинного гіперпаратиреозу (паратиреоїдектомія з трансплантацією частки ПЩЗ у м'язи плеча у першому випадку чи субтотальна паратиреоїдектомія з формуваннями кукси 3 - 4 мм в об'ємі з максимальним збереженням кровопостачання тканини ПЩЗ у другому випадку) потребує подальшого вивчення. Для оцінки результатів хірургічного лікування цієї категорії пацієнтів необхідно проводити більш тривале спостереження у післяопераційний період.

  Повний текст PDF - 484.372 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"