Одержано нові палеомагнітні та геохронологічні результати стосовно пізньокрейдяних - палеогенових інтрузивних й ефузивних комплексів західної частини Антарктичного півострова. Нові ізотопні датування рівномірно "заповнюють" часовий інтервал від 96 до 61 млн років, демонструючи безперервний характер розвитку цієї активної окраїни, від стадії її зародження до колапсу. Для більшості проаналізованих порід ранніх асоціацій андійського комплексу (96 - 88 млн років назад) виразно визначається субдукційнозбагачене літосферне джерело. Для молодших ранньокайнозойських утворень (близько 60 млн років) зафіксовано гетерогенне джерело, що виникло в результаті змішання субдукційного і збагаченого астеносферного компонентів. Для різновікових груп порід виділено компоненти первинної намагніченості, напрямки яких добре узгоджуються між собою. Інтрузивні породи уздовж західного узбережжя Антарктичного півострова як за віковими оцінками, так і за палеомагнітними визначеннями належать до крейдяного суперхрону прямої полярності, тоді як породи, що складають острівні архіпелаги, - до палеоцену. Визначено нові палеомагнітні полюси для пізньої крейди (112 і 85 млн років назад) і палеоцену (60 млн років назад). Результати свідчать про відсутність значних (у межах точності палеомагнітного методу) широтних переміщень блока Антарктичного півострова відносно Східної Антарктиди за останні 100 млн років. Це підтверджує гіпотезу, що розкриття протоки Дрейка в олігоцені відбувалося внаслідок дрейфу Південної Америки на північ відносно стабільного за місцем розміщення Антарктичного кратона. Палеомагнітні результати підтверджують можливість істотного переміщення Півд

  Повний текст PDF - 1.352 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"