На підставі тектонофізичного аналізу комплексної геофізичної 3D моделі Українського щита (УЩ), створеної в Інституті геофізики НАН України, розглянуто геодинамічні особливості щита від раннього докембрію до фанерозою. За матеріалами тектонофізичних досліджень установлено, що зони розломів УЩ, закладені у неоархеї та палеопротерозої, були великими зонами зсуву, що виникли під дією тангенціальних сил. Кінематика зон зсуву була різною у західних і східних мегаблоках щита, тому зроблено висновок щодо відсутності зв'язку між ними у ранньому докембрії. Тектонофізичними матеріалами підтверджено дані палеомагнетизму стосовно повертання щита разом зі Східноєвропейською платформою (СЄП) упродовж фанерозою за годинниковою стрілкою відносно осі обертання Землі. Глибинним сейсмічним зондуванням виявлено великі лістричні зони розломів, що заглиблюються на 100 км і більше, а також похилі корові розломи, формування яких супроводжувало процес колізії мегаструктур Феноскандії та Сарматії. Дані сейсмотомографії вказують на похиле заглиблення відносно високошвидкісної літосфери південно-західного краю СЄП під відносно низькошвидкісну літосферу суміжних плит. Одержані дані засвідчують, що формування кори та мантії УЩ відбувалось за механізмами тектоніки плит. Разом із тим було б занадто сміливим застосовувати весь набір плитотектонічних механізмів, наприклад спрединг, формування океанічної кори, острівних дуг, субдукцію тощо, до вузької смуги щита, як це роблять деякі геологи. Відповідно до переважно горизонтально-зсувного типу більшості ранньодокембрійських зон розломів УЩ, ці зони були трансформними і виникли в результаті процесів спредингу та колізії за межами щита.