Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) - ефективні симптоматичні препарати для купірування болю, лихоманки та запалення, тривалий прийом яких часто супроводжується розвитком побічних реакцій, у тому числі гастропатій. Важливу роль у забезпеченні цитопротекції шлунка відіграють фізіологічні мессенжери, одним з яких є гідроген сульфід (H2S), який забезпечує захисні властивості слизової оболонки шлунка (СОШ). Депримуючий вплив на рівень гідроген сульфіду є одним із механізмів протизапальної дії НПЗЗ, а метаболічні зміни, які при цьому виникають, залучені до патогенезу НПЗЗ-гастропатій. Мета дослідження - оцінити зміни пошкоджувальної дії диклофенаку натрію на ШКТ у щурів на тлі введення донору гідроген сульфіду (NaHS) та інгібітора його синтезу (пропаргілгліцину). Дослідження проведено на самцях білих нелінійних щурів масою 180 - 210 г. Надлишок і дефіцит H2S у тварин створювали внутрішньоочеревинним введенням NaHS (1,5 мг/кг) та пропаргілгліцину (50 мг/кг) відповідно протягом 5-ти днів. Уміст H2S у сироватці крові визначали за допомогою спектрофотометричного методу. У частині дослідів диклофенак натрію у вищезазначеному режимі вводили через 0,5 год після внутрішньошлункового введення NaHS (4 мг/кг). Досліджувані речовини вводили в умовно терапевтичних дозах (1/20 від LD50). Оцінено стан слизової оболонки шлунка, кислото-утворювальну функцію шлунка та моторну функцію кишечника. Статистичну обробку результатів проведено за допомогою стандартних методів біометрії з використанням пакета прикладних програм Statistica 5.5. Створення дефіциту H2S у щурів підвищувало гастротоксичність диклофенаку натрію: кількість виразок, тяжкість виразкоутворення цієї групи були на 70,8 та 30,8 % більшими, ніж у тварин з диклофенаком, а у тварин, які одержували донор гідроген сульфіду внутрішньоочеревинно, на 53,5 та 23,1 % меншими. Персентильний та кореляційний аналіз показав наявність чіткого зв'язку між ступенем виразності пошкоджувальної дії диклофенаку на СОШ та рівнем гідроген сульфіду в сироватці крові та підтвердив наявність гастропротекторного ефекту донора H22S у разі внутрішньошлункового введення також статистично вірогідно зменшував ушкоджувальний вплив диклофенаку на СОШ: кількість виразок і тяжкість виразкування зменшувалися на 47,5 та 28,5 % відповідно, а виразковий індекс ставав меншим у 1,5 разу у порівнянні з монотерапією НПЗЗ. Водночас 5-денне внутрішньошлункове введення донору H2S та диклофенаку практично не змінювали кислотність секрету шлунка та моторну функцію кишечника тварин. Отже, рівень насиченості організму H2S суттєво модулює ступінь гастротоксичності диклофенаку натрію: дефіцит H2S збільшує пошкоджуючий вплив досліджуваного НПЗЗ на шлунок, тоді як надлишок його, навпаки, зменшує. Внурішньошлункове введення донору гідроген сульфіду протягом 5 днів разом із диклофенаком натрію в умовно терапевтичних дозах (4 мг/кг та 8 мг/кг відповідно) практично не впливало на секреторну та моторну функції травного тракту щурів та викликало вірогідно менші макроскопічні зміни в СОШ у порівнянні з ефектом нестероїдного антифлогістика.

  Повний текст PDF - 1.111 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"