Безпрецедентне скорочення кількості робочих місць у громадському секторі сільського господарства, яке відбулося внаслідок реформування аграрного сектора, зумовило масові вивільнення сільськогосподарських працівників і значне зростання безробіття у сільській місцевості. За цих умов відбулося переливання вивільнених аграріїв у неформальний сектор сільської економіки, в якому нині зосереджено більше 3 млн осіб зайнятого сільського населення. Особливістю неформальної сільської зайнятості є її зосередження у сільськогосподарському виробництві, яке здійснюється у ОСГ. Зайнятість несільськогосподарськими видами діяльності у неформальному секторі на селі, поки що, залишається незначною. Якісний склад зайнятих у неформальному секторі характеризується переважанням серед них соціально вразливих категорій працівників, нездатних на рівні конкурувати на аграрному ринку праці (сільська молодь, люди похилого віку, особи з низьким рівнем освіти тощо). Нині неформальна сільська зайнятість є об'єктивною необхідністю функціонування сучасного аграрного ринку праці, оскільки певною мірою амортизує негативні наслідки аграрного реформування. В існуючому стані вона неефективна і нераціональна. Забезпечення продуктивної зайнятості селян у неформальному секторі, підвищення її ефективності потребує продуманого державного регулювання зайнятості сільського населення в контексті створення на селі інституціональних, правових, організаційних, економічних і багатьох інших умов розвитку малого і середнього агробізнесу.