Хвороба Паркінсона (ХП) відноситься до нейродегенеративних захворювань, зупинити прогресування яких на сьогодні залишається нерозв'язаною проблемою. Вивчення факторів, що впливають на прогресування рухових порушень у разі ХП, залишається актуальною проблемою практичної медицини. Мета роботи - вивчити динаміку прогресування рухових розладів у разі ХП залежно від феноменологічних характеристик ХП. Проведено відбір 135-ти хворих на ХП. Хворих основної групи було розподілено на підгрупи: акінетико-ригідний варіант (41 пацієнт, що становить 30,4 % основної групи), ригідно-тремтливий (68 пацієнтів - 50,4 %)та тремтливий (26 пацієнтів - 19,2 %). Середній вік хворих <$E62,1~symbol С~10,9> років. Оцінка рухових порушень проводилась за Уніфікованою Шкалою Оцінки Хвороби Паркінсона (UPDRS, 2008). Було задіяно методи поперечного зрізу та "випадок-контроль". Серед статистичних методів обробки інформації використовували однофакторний дисперсійний аналіз. Тремор виявився більш вираженим і більш характерним для пацієнтів із початком захворювання після 60-ти років, тоді як серед молодших осіб хвороба проявляється перш за все гіпокінезією та ригідністю. Відмінність між середнім віком початку захворювання у пацієнтів з акінетико-ригідною формою та хворих із тремтливою формою ХП сягає в середньому 7,1 років (p = 0,030). Пацієнти чоловічої статі характеризувались достовірно більшим ступенем ригідності (<$E9,2~symbol С~4,6>), ніж жіночої (<$E6,4~symbol С~3,9>) (p = 0,00026). Спостерігали також хоча і слабкий, але достовірний прямий кореляційний зв'язок ступеня ригідності із віком пацієнтів із значенням коефіцієнта кореляції Пірсона r = 0,19 за p = 0,025. Застосування регресійного аналізу встановило, що у разі відмінності у 10 років віку середня відмінність у ступені ригідності складає <$E0,79~symbol С~0,35> бали. У досліджуваних пацієнтів спостерігали значний ступінь прогресування ригідності з часом навіть попри застосування комбінованої терапії, про що свідчить помірний рівень кореляції ступеня ригідності з тривалістю захворювання (r = 0,34, <$Eroman p~=~6~cdot~10 sup -5>, перестановочний тест). Кожен рік перебігу ХП призводить до збільшення ригідності в середньому на <$E0,42~symbol С~0,10> бали. У чоловіків в середньому спостерігали глибшу гіпокінезію (<$E21,0~symbol С~9,6>), ніж у жінок (<$E15,7~symbol С~7,5>) (p = 0,00062), тривалість перебігу хвороби мала помірний вплив (r = 0,36, <$Eroman p~=~1,5~cdot~10 sup -5>). Кожен рік перебігу ХП призводить до збільшення гіпокінезії на <$E0,88~symbol С~0,20> і ступеня тремору на <$E0,33~symbol С~0,09>. Існує слабка кореляція ступеня постуральної нестабільності із віком (r = 0,24, p = 0,0048,) і помірна кореляція з тривалістю захворювання (r = 0,41, <$Eroman p~<<~1~cdot~10 sup -5>). За 10 років перебігу ХП постуральна нестійкість зростає на <$E0,98~symbol С~0,19> бали. Підвищений рівень труднощів у повсякденній діяльності статистично значимо корелював із тривалістю захворювання. Спостерігалась очікувана сильна кореляція ступеня за шкалою Hoehn та Yahr із тривалістю захворювання (<$Erho~=~0,57,~roman p~=~4,8~cdot~10 sup -13>). Висновки: феноменологічні варіанти ХП відрізняються за віком початку захворювання. У чоловіків прогресування рухових проявів ХП відбувається достовірно швидше, ніж у жінок.

  Повний текст PDF - 901.324 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"