Мета дослідження - вивчення особливостей психоемоційного стану військовослужбовців із вогнепальними пораненнями верхніх кінцівок (ВК) як основи поліпшення якості надання медичної допомоги шляхом удосконалення реабілітації під час етапного реконструктивного лікування на спеціалізованому рівні. У дослідженні наведено попередні дані комплексного обстеження 70 поранених з вогнепальною травмою ВК, які одержали хірургічне лікування в ДУ "Інститут травматології та ортопедії НАМН України" та у травматологічному відділенні клініки ушкоджень Національного військово-медичного клінічного центру "ГВКГ" МО України з 2014 до 2017 р. Усі поранені - чоловіки найбільш активного працездатного віку, а половина з них - це молоді люди до 30 років. Особливість роботи проявилася у методичному підході, коли реалізація мети потребувала проведення соціологічного дослідження. Воно здійснювалось шляхом опитування із залученням загальновідомих, добре зарекомендованих у клінічній практиці анкет, шкал, спрямованих на виявлення психоемоційного стану контингенту. Під час опрацювання одержаних результатів було залучено відомі класичні методи варіаційної статистики. Мірою точності та достовірності вибіркових статистичних величин були середні значення та розраховані середні похибки. Для порівняння двох величин використовували критерій Стьюдента. Результати дослідження свідчать, що високий рівень особистісної тривожності виявлено практично у кожного п'ятого (21,4 +- 1,2 %) опитуваного, середній рівень - у половини пацієнтів. Це може виявлятися тривожністю за різних ситуацій, особливо у випадках, які безпосередньо їх стосуються. Лише у 24,3 % респондентів рівень тривожності визначався як оптимальний і сприймався обов'язковою умовою активної діяльності людини. Переважна більшість поранених (84,3 +- 0,6 %) суб'єктивно визнали високий рівень ситуативної тривожності, що проявляється значним напруженням, нервозністю, стурбованістю загрози, пов'язаною з фізичною компонентою якості життя. За відповідями респондентів, 72,9 % з них проявляють стійкість намірів, реалістичність поглядів, мають розвинене почуття особистого обов'язку, спокій і впевненість, решта проявляють невпевненість, емоційну нестійкість, імпульсивність, занижену загальну активність. У 91,4 % випадках поранені прагнуть до виконання запланованих заходів, задач. Проте тільки 50 % поранених володіють собою в різноманітних ситуаціях, тоді як інші 50 % - спонтанні і імпульсивні, схильні до інтенсивних спонтанні й імпульсивні, схильні допереживань і внутрішніх конфліктів. Заключення: доведено доцільність вивчення самооцінки психоемоційного стану поранених, виявлено частоту потреби його корекції, у тому числі із залученням психотерапевта, підтверджена необхідність врахування характеру особистості у всіх випадках під час вибору тактики лікування, особливо під час багатоетапних реконструктивно-відновних втручань і розроблення індивідуальної програми реабілітації для пацієнтів з бойовою травмою ВК.

  Повний текст PDF - 159.807 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"