Проведено соціально-філософське дослідження феномену соціальної гравітації, визначено характер її впливу на політичний інформаційний онтос. Інформація, яку здобуває суб'єкт, ніколи не буває повною, вичерпною, чіткою. Якщо припустити, що А1 - це носій інформації й він бажає передати її у вигляді деякого повідомлення іншим адресатам-приймачам - А2, А3, А4...Аn, то вони обов'язково сприйматимуть його в "знятому" вигляді. По-перше, А1 викривляє інформацію, пропускаючи її крізь призму власної індивідуальної суб$єктивної реальності, а, по-друге, повідомлення, проходячи шлях від адресанта до адресата, зустрічає різноманітні часово@просторові перешкоди (вони пов'язані із недосконалістю комунікаційного каналу). Отже, можна зробити висновок, що А1, А2, А3, А4...Аn - однакові в своєму незнанні онтосу й вони по-різному трансформують одержані дані, передаючи їх іншими каналами. Інформація тут існуватиме лише в системі "носій - повідомлення - приймач". Автори згодні з думкою Дж. Гібсона, що світ не спілкується зі спостерігачем... Слова й картинки несуть у собі інформацію, передають або розповсюджують її, але в тому океані енергії (механічної, хімічної, світлової), в який кожен занурений, а інформація не передається; вона там вже існує, й положення про те, що інформацію можна передавати чи зберігати є вірним у теорії зв'язку, але не в психології сприйняття. Окрім того, Дж. Гібсон підкреслює, що вилучення інформації - процес активний і неперервний, тобто він ніколи не переривається й не припиняється; море енергії, в якому живе людство, тече й змінюється без наявних пауз і навіть найелементарніші долі енергії, які впливають на рецептори очей, вуха, носа, языка, шкіри являють собою не послідовність, а потік. Він робить висновок, що інформація, яка присутня в об'ємі, світлі, в звуках, запахах й природних хімічних сполуках, - невичерпна; спостерігач може до кінця свого життя відкривати все нові й нові факти про світ, в якому він живе, й у цьому процесі немає й не може бути кінця. Ще одним суттєвим аргументом Дж. Гібсона є положення про те, що в інформації про навколишній світ, яка виражена в словесній формі, є один суттєвий недолік: не можна здійснити тест на реальність, у той час як під час вилучення природної інформації це можливо зробити; під час сприйняття живого мовлення, текстів чи записів немає можливості дослідити поточний "стимулюючий устрій" та інваріанти вже вилучені, отже, доводиться довіряти тому, хто був початковим спостерігачем, слід "вірити йому на слово"; те, що стверджується, може відповідати дійсності, але може виявитися й вигадкою; це справедливо стосовно до написаного, так і стосовно до намальованого. Дослідник має на увазі, що розбіжність між реально існуючим та уявним задає 2 амбівалентних режими для роботи мислення, а розбіжність між дійсним та вигаданим залежить від виробленої в суспільстві системи передачі знань, в якій непросто розібратися. Словесний опис, так само, як і висловлювання, може бути істинним або хибним. Зоровий опис може бути правильним або неправильним зовсім у іншому сенсі слова. Дж. Гібсон, підтверджуючи дану думку, розуміє інформацію не як сигнали у нервових волокнах, а як те, що міститься в об'ємному потоці енергії.

  Повний текст PDF - 310.959 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"