У 1920 - 1930 рр. з Одесою була пов'язана доля багатьох українських письменників (Миколи Куліша, Юрія Яновського, Олександра Довженка, Миколи Бажана, Олександра Корнійчука та ін.). Кожен із них мав власну візію Міста, репрезентовану в художній творчості та епістолярії. З цим містом пов'язана й доля призабутого класика соцреалізму івана Микитенка. У його житті Одеса відіграла важливу роль - тут він сформувався і як особистість, і як письменник, журналіст, громадський діяч. Історія Микитенка є прикладом розгортання традиційного сюжету світового письменства - спроби амбітного провінціала "завоювати" місто. Спочатку Одеса була для нього чужим, незрозумілим, ворожим простором, молодий чоловік відчував подвійну "упослідженість" - соціальну (як уродженець села у великому місті) й національну (українець у багатонаціональному місті з домінуючою російською культурою), однак згодом він успішно долає перші щаблі соціалізації. У формуванні "Одеського тексту" у творах івана Микитенка помітні три щаблі "еволюції": 1 - рання проза (де з'являються окремі невиразні штрихи до образу міста); 2 - драма "Кадри" (прикмети Одеського топосу увиразнюються й конкретизуються); 3 - повість "Вуркагани" (у якій власне й актуалізуються прикмети "Одеського тексту"). Увагу зосереджено на ранній прозі І. Микитенка й драмі "Кадри". З'ясовано, що в оповіданні "Між кучугурами" (1924) ставлення до Одеси варіюється залежно від ціннісних пріоритетів персонажів: для діда велике місто - це простір спокуси й випробування, де закриваються церкви, руйнується традиційна християнська духовність, натомість онук Гриць сприймає Одесу як місто, де він може здобути фах лікаря. У повісті "Антонів огонь" у сприйнятті провінціалів Одеса інтерпретується як екзотичний топос, складовими якого є розкіш і блиск. В обох текстах Одеса фігурує не як повноцінна складова художнього світу, а лише як принагідна деталь. Натоміть у драмі "Кадри" вона є головним місцем дії, під пером драматурга цей топос набуває просторової й духовно-культурної неповторності. Чіткого візуального образу міста тут ще немає, в об'єктив письменницької уваги потрапляють лише окремі деталі: конкретні одеські локуси (університет, море, залізничні майстерні, вокзал), образи одеситів (з одного боку - вуркагани й представники суспільного дна Котя, Шпак, Бик, мешканці міщанської слободи, з іншого - стара дореволюційна професура Бєлий, Богоявленський, Сльозкін, Кукушкін та ін.), специфічна мовна стихія. Центральним у драмі є протиставлення "Старої Одеси" й Одеси нової - пролетарського міста.

  Повний текст PDF - 1.205 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"