Запропоновано хронологічний огляд філософського осмислення феномену нерозуміння. Дослідження базується на висновках філософів, що представляють різні теоретичні напрями, відносно природи і суті феномену нерозуміння. Античні філософи визначили основні напрями осмислення нерозуміння: як когнітивний процес, як емоційний процес і як явище, яке має певну оцінку, - позитивну, або негативну. В Середні віки про нерозуміння говорили у рамках необхідності правильного тлумачення біблейських текстів та їх перекладу. Вперше проблему розуміння і нерозуміння сформулювали представники філософії неокантіантства, де первинною установкою стало положення про те, що предмет пізнання конституюється нашими представленнями та ідеями, а не навпаки. Статус наукової категорії розуміння, а поряд з ним і нерозуміння, придбали впрацях Ф. Шлейермахера, який розробив основи герменевтики - загальної теорії розуміння. У цій теорії, нерозуміння розглядається як причина необхідності інтерпретації тексту. В роботах сучасних дослідників спостерігається тенденція розглядати нерозуміння в якості позитивного явища. Таким чином, нерозуміння слід розглядати однаково як позитивне, так і як негативне явище, яке є крім того невід'ємною частиною людською комунікації.

  Повний текст PDF - 1.406 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"