Відображено динаміку поняття самоприйняття в історії психології та сучасних психотерапевтичних практиках. Визначено теологічний, філософський і власне психологічний етапи розвитку цього поняття, дефініції поняття самоприйняття на основі теорії самоприйняття Л. Шепарда з уточненнями ураховуючи зарубіжний і вітчизняний досвід. Самоприйняття - складник психологічного благополуччя людини, яка грунтується на саморозумінні, реалістичному, хоча й суб'єктивному усвідомленні своїх сильних і слабких властивостей та рис. Самоприйняття значною мірою збігається з позитивним ставленням до себе як до унікальної індивідуальності, супроводжується гарним самопочуттям і є необхідним чинником психічного здоров'я. У клінічній психології самоприйняття - основа для різних психотерапевтичних практик і передбачає толерування себе в сукупності своїх позитивних і негативних сторін. Побудовано концептуальну матрицю поняття й визначено концептуальні межі з позиції різних наукових напрямів. З позиції християнства самоприйняття тлумачать як прощення, з позиції буддизму - як радикальне прийняття, з позиції реляційних фреймів як фрейми із сукупністю асоціативних звязків як основи для когніцій і емоцій, з позиції сучасних напрямів психології як узгодженість між я-ідеальним і я-реальним, спрямованість до себе, конгруентність та сформована особистісна ідентичність, ціннісне самоставлення. На основі природи самоприйняття розвивається сучасна психотерапевтична практика самоприйняття й зобов'язання, яка охоплює розвиток в особистості всіх ядерних дефінцій.

  Повний текст PDF - 219.929 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"