Розглянуто підходи до консервативного лікування хворих на дифузний токсичний зоб (ДТЗ). Мета дослідження - оцінка спектра дії, терапевтичної ефективності й переносимості карбімазолу (препарат еспа-карб) у порівнянні з тіамазолом (препарат мерказоліл-здоров'я) у пацієнтів із гіпертиреозом. Під спостереженням перебувало 55 хворих на ДТЗ, розподілених на 2 групи. Перша група (n = 30) одержувала карбімазол (препарат еспа-карб), друга група (n = 25) - тіамазол (препарат мерказоліл-здоров'я). Групи хворих не відрізнялися за віком, статтю, розмірами щитоподібної залози, причинами і тривалістю тиреотоксикозу. Аналіз одержаних даних свідчить про те, що в першій групі хворих відзначається більш суттєвий ефект від лікування у порівнянні з хворими другої групи. Середній об'єм щитоподібної залози вірогідно зменшився лише в першій групі. У середньому тиреоїдний об'єм зменшився з <$E37,2~symbol С~3,1> см<^>3 до <$E29,3~symbol С~2,9> см<^>3 (p << 0,05). У другій групі спостерігалася тенденція до зменшення, але без статистичної вірогідності (з <$E36,4~symbol С~3,9> см<^>3 до <$E32,4~symbol С~2,8> см<^>3; p >> 0,05). У пацієнтів першої групи з ДТЗ спостерігалося вірогідне збільшення рівня ТТГ (з <$E0,027~symbol С~0,009> мМО/л до <$E0,37~symbol С~0,16> мМО/л; p << 0,05) і вірогідне зменшення рівнів вТ4 (з <$E29,3~symbol С~2,3> нмоль/л до <$E18,4~symbol С~1,8> нмоль/л; p << 0,05) і вТ3 (з <$E7,8~symbol С~1,6> нмоль/л до <$E3,2~symbol С~1,1> нмоль/л; p << 0,05). При цьому підвищення показника ТТГ у хворих другої групи не досягло рівня статистичної значущості (p >> 0,05). У той же час у хворих другої групи відзначалося вірогідне зменшення рівнів вТ4 (з <$E31,4~symbol С~2,1> нмоль/л до <$E21,7~symbol С~1,8> нмоль/л; p << 0,05) і вТ3 (з <$E8,2~symbol С~1,4> нмоль/л до <$E3,7~symbol С~1,2> нмоль/л; p << 0,05). Зниження автоімунної агресії проявлялося зниженням концентрації антитіл до рТТГ, яке у хворих першої групи набуло рівня статистичної значущості. Якщо середня добова доза препаратів еспа-карб і мерказоліл-здоров'я на початку лікування в обстежених групах хворих не відрізнялася, то через 6 міс лікування середня доза карбімазолу в першій групі становила <$E15,8~symbol С~1,7> мг, а в другій групі доза тіамазолу - <$E19,2~symbol С~2,1> мг (p >> 0,05). Побічних явищ під час лікування хворих обох груп упродовж 6-ти міс не спостерігалося. Нормалізація вмісту периферичних гормонів (вТ4 і вТ3) через 90 днів спостереження досягнута в 96,2 % хворих першої групи і в 74,1 % - другої групи. Число хворих, які досягнули нормального рівня ТТГ, вірогідно вищим було у першій групі (93,3 проти 76 %). Висновки: встановлено більшу ефективність карбімазолу у порівнянні з тіамазолом, що проявилося швидшим досягненням клінічного ефекту і компенсації тиреотоксикозу, вірогідним зменшенням тиреоїдного об'єму, рівня антитіл до рецептора ТТГ. Використання карбімазолу сприяє зменшенню добової дози тиреостатичних препаратів у хворих на ДТЗ, що зменшує ризик виникнення ускладнень терапії. При використанні карбімазолу протягом 6-ти міс у хворих на ДТЗ не було зареєстровано випадків непереносимості або будь-яких побічних ефектів.

  Повний текст PDF - 307.715 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"