Мета дослідження - вдосконалення анестезіологічного забезпечення в абдомінальній хірургії шляхом катетеризації спинномозкового каналу і пролонгації субарахноїдальної блокади (СБ) відповідно до тривалості операції. Досліджено 15 пацієнтів (<$E64,4~symbol С~5,2> року; <$E78,9~symbol С~6,6> кг; II - III за ASA). Захворювання: деструктивний холецистит (1), післяопераційна вентральна грижа, ожиріння (6), защемлена післяопераційна вентральна грижа з некрозом тонкого кишечника (1), гостра кишкова непрохідність із сегментарним тромбозом і некрозом тонкого кишечника (1), гостра кишкова непрохідність із приводу раку сигмоподібної кишки (2), рак сигмоподібної кишки (2), рак шлунка зі стенозом виходу зі шлунка (2). На рівні L2-3 виконувалась катетеризація спинномозкового каналу за допомогою набору Spinocath із діаметром катетера G22 (B. Braun, ФРН). СБ здійснювали гіпербаричним бупівакаїном у дозі 20 мг у поєднанні з 0,06 мг бупренорфіну. Положення хворого - на боці. Головний кінець операційного столу опущено (кут <$E10~-~15 symbol Р>). Після інтратекальної ін'єкції пацієнта повертали на спину, а стіл вирівнювали в горизонтальне положення. Рівень СБ - Th2-3. Подовження анестезії здійснювали за потребою додатковим уведенням гіпербаричного бупівакаїну по 10 мг. Стабілізація гемодинаміки здійснювалася внутрішньовенним застосуванням адреналіну гідротартрату (0,09 - 0,27 мг/год або 0,019 - 0,057 мкг/кг/хв). У післяопераційному періоді інтратекально вводили по 0,06 мг бупренорфіну кожні 24 год протягом двох діб і вилучали спінальний катетер. Аналгезія поширювалася на зону іннервації Тh2-3 - S5. Максимальна доза бупівакаїну зачас до операції досягала 40 мг. Корекцію гіпотензії та брадикардії забезпечували інфузією малих доз адреналіну. Залежно від рівня артеріального тиску й частоти серцевих скорочень змінювали швидкість введення адреналіну. Оптимізація артеріального тиску і частоти серцевих скорочень відбувалася реципрокно. Частота дихання була в межах 12 - 16 за 1 хв, SpO2 - 96 - 99 %. Після операції пацієнтів переводили до хірургічних відділень. Під час транспортування та подальшого лікування хворі були притомні, гемодинамічні параметри, а також дихальна функція залишалися стабільними, зберігався частковий моторний блок, швидкість регресії якого залежала від інтратекальної дози бупівакаїну. В жодному випадку не відзначали постпункційного головного болю. У першу післяопераційну добу вислуховувалась активна перистальтика. Хворі починали активно рухатися через 2 - 3 год після переводу з операційної. Із першої доби після операції призначали раннє ентеральне харчування. Динаміка ступеня післяопераційного болю за числовою рейтинговою шкалою болю: через 3 год - 0 балів; через 10 год - <$E1,60~symbol С~0,02> бала (p = 0,0001); через 24 год - <$E1,20~symbol С~0,02> бала (p = 0,0001); через 48 год - <$E1,06~symbol С~0,01> бала (p = 0,0001). Через 30 хв після інтратекального введення бупренорфіну вираженість післяопераційного болю дорівнювала нулю. Висновки: застосування технології катетеризації субарахноїдального простору надавало змогу проводити СБ у рназі абдомінальних операцій будь-якої тривалості й травматичності. Катетерна СБ бупівакаїном і бупренорфіном поєднано з нефопамом, декскетопрофеном та парацетамолом була ефективним методом контролю БС.

  Повний текст PDF - 784.04 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"