Мета роботи - удосконалити анестезіологічне забезпечення лапароскопії шляхом поєднання регіонарних технік знеболювання - спінальної анестезії, правобічної поверхневої блокади шийного сплетення та термінальної анестезії поверхні діафрагми, застосовуючи динітрогеноксидперитонеум замість карбоксиперитонеуму. Досліджено 300 пацієнтів (вік - 55,5 +- 3,3 року, маса тіла - 76,8 +- 2,4 кг, індекс маси тіла - 29,2 +- 0,9 кг/м<^>2, I - III ASA). Спектр захворювань: жовчнокам'яна хвороба, грижі, кіста яєчника, варикоцеле, фіброміома матки, спайкова хвороба, гострий апендицит, абсцес/кіста печінки. Анестезіологічний супровід: спінальна анестезія гіпербаричним бупівакаїном (10 - 20 мг) у поєднанні з 0,06 мг бупренорфіну; для профілактики больового плечолопаткового синдрому - правобічна поверхнева блокада шийного сплетення бупівакаїном (0,125 %, 10 мл), спреєве обприскування діафрагми лідокаїном (3 %, 10 мл, через лапароскопічний порт), для створення пневмоперитонеуму - закис азоту. Пацієнти одержували до операції: перорально по 6 мг мелатоніну перед сном напередодні втручання й за 1 год до лапароскопії; перорально/внутрішньовенно 1 г парацетамолу; внутрішньоміязово 20 мг нефопаму; внутрішньовенно: 8 мг дексаметазону, 8 мг ондансетрону, 50 мг декскетопрофену. Після операції протягом однієї/двох діб: перорально по 1 г парацетамолу кожні 8 год, внутрішньовенно по 50 мг декскетопрофену кожні 8 год. Після премедикації хворі перебували у спокійному психоемоційному стані. У всіх пацієнтів у періопераційному періоді не спостерігалося м'язового тремтіння. Адекватність знеболювання визначалася хворими, які характеризували свій стан як "повна відсутність болю". Не було скарг на біль у плечі та лопатці. У 100 % випадків розвивалася седація різного ступеня. Механізм цього явища, імовірно, пов'язаний із резорбцією інтратекального бупренорфіну й інтраабдомінального закису азоту. За спонтанного дихання не було респіраторної дисфункції. Стабілізація гемодинаміки здійснювалася адреналіном та тартратом (0,019 - 0,038 - 0,057 мкг/кг/хв). Після закінчення операції пацієнтів відразу ж переводили до профільних відділень. В середньому хворі активізувалися через 2 - 3 год після трансферу із операційної. У перший післяопераційний день починали ентеральне харчування. Якість післяопераційного аналгетичного профілю характеризувалася позитивно. Необхідності в додатковому призначенні опіоїдів не виникало. Вираженість больового синдрому оцінювали за числовою рейтинговою шкалою болю від 0 до 10 балів через 3, 10, 24 і 48 год після операції. Динаміка ступеня післяопераційного болю була такою (M +- m): 0; 0,27 +- 0,02 (p = 0,157); 0,41 +- 0,07 (p = 0,0001); 0,45 +- 0,06 (p = 0,0001) відповідно. Період госпіталізації становив 31,0 +- 1,6 год. Висновки: діоксид вуглецю у порівнянні із закисом азоту є більш токсичним газом за створення пневмоперитонеуму для лапароскопії. Динітрогеноксидперитонеум разом із поверхневою блокадою шийного сплетення та термінальною анестезією діафрагми запобігав виникненню больового плечолопаткового синдрому. Заміна карбоксиперитонеуму на динітрогеноксидперитонеум надавала змогу виконувати лапароскопічні операції під симультанною регіонарною анестезією, уникаючи загальних методів знеболювання з відомими побічними ефектами.