Запропоновано огляд теоретичних засад щодо вивчення стратегій очуження й одомашнення в зарубіжному та українському перекладознавстві. Увагу звернуто на стильотворчу та смислотворчу функцію інтертекстуальних одиниць в художньому творі, зокрема на те, що читач перекладу має не лише одержати інформацію, але й інтерпретувати її, актуалізуючи численні посилання на інші джерела. Здійснено критичний аналіз застосування стратегій очуження й одомашнення під час перекладу інтертекстуальних одиниць. В перекладацькій практиці стратегія очуження реалізується шляхом дослівного перекладу інтертекстуальних одинць і супроводження їх коментарем. Найсуттєвішим недоліком такого прийому можна вважати втрату "радості впізнавання" цитати, перетворення семантично насиченої частини тексту в нейтральний фон, порушення естетичної цілісності вихідного тексту. Стратегія одомашнення реалізується шляхом "пристосування" вихідних текстів до семіотичного універсуму культури-реципієнта, а саме шляхом заміни функціональним еквівалентом добре відомих в межах вихідної культури інтертекстуальних ланок. Проте, перекладацькі підходи не можуть бути строго фіксованими, і визначаються в кожному конкретному випадку залежно від перекладацької ситуації, типу вихідного тексту і характеру очікуваного адресата перекладу.

  Повний текст PDF - 356.405 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"