Простийпошук |
Розширенийпошук |
Покажчики
|
Професійний пошук |
Рубрикатор НБУВ |
Розподілений пошук |
Бази даних
Наукова періодика України - результати пошуку
Книжкові видання та компакт-дискиЖурнали та продовжувані виданняАвтореферати дисертаційРеферативна база данихНаукова періодика УкраїниТематичний навігаторАвторитетний файл імен осіб
 |
Для швидкої роботи та реалізації всіх функціональних можливостей пошукової системи використовуйте браузер "Mozilla Firefox" |
|
|
Повнотекстовий пошук
| Знайдено в інших БД: | Книжкові видання та компакт-диски (17) | Журнали та продовжувані видання (9) | Реферативна база даних (123) | Авторитетний файл імен осіб (1) |
Список видань за алфавітом назв: Авторський покажчик Покажчик назв публікацій  |
Пошуковий запит: (<.>A=Амосова К$<.>) | ||||
|
Загальна кількість знайдених документів : 64 Представлено документи з 1 до 20 |
||||
| ||||
| 1. | 
Амосова К. М. Стан NO-системи в тромбоцитах крові хворих на ідіопатичну легеневу гіпертензію та його зміни в умовах лікування блокатором кальцієвих каналів дилтіаземом [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, А. В. Коцюруба, Є. М. Задорін, Ю. І. Губський, Л. Ф. Конопльова // Доповiдi Національної академії наук України. - 2007. - № 8. - С. 183-189. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/dnanu_2007_8_34 A considerable decrease of constitutive NO-syntase activity (cNOS) in blood thrombocytes of patients with idiopathic pulmonary hypertension (IPH) is shown. This is the evidence of a decrease of NO synthesis with vaso-dilating properties and an increase of inducible NO-syntase activity (iNOS), that is accompanied by increase of the pool of nitrate-anions (<$E roman NO sub 3 sup ->) and promotes the activation of lipids peroxidation. Activity of <$E roman Ca sup 2+> - dependent cNOS in blood thrombocytes of patients with IPH increases, and the part of <$E roman NO sub 2 sup -> of the stable metabolites pool increases under treatment with diltiazem. This is the evidence of the activation of NO pool production with vaso-dilating properties. Treatment with diltiazem doesn't influence the activity <$E roman Ca sup 2+> - independent iNOS and the <$E roman NO sub 3 sup -> pool. | |||
| 2. | 
Амосова К. М. Залізодефіцит як нова терапевтична мета у хворих із хронічною серцевою недостатністю [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, В. М. Царалунга // Серце і судини. - 2013. - № 4. - С. 19-26. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2013_4_5 | |||
| 3. |
Амосова К. М. Прогнозування ефективності тривалого лікування хворих з легеневою артеріальною гіпертензією низькими дозами інгібітора фосфодіестерази-5 силденафілу [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Л. Ф. Конопльова, І. В. Кричинська, В. В. Дяченко, С. С. Таранухін // Серце і судини. - 2013. - № 4. - С. 64-72. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2013_4_10 Мета роботи - визначити незалежні предиктори поганої відповіді (летального наслідку) на тривалу терапію низькими дозами інгібітора фосфодіестерази-5 силденафілу у хворих із легеневою артеріальною гіпертензією (ЛАГ). Обстежено 61 хворого з ЛАГ II - III ФК (ВООЗ) і з ідіопатичною ЛАГ (31 хворий віком у середньому 28,7 року, з них 24 жінки, тобто 77,4 %) та з природженими вадами серця у фазу синдрому Ейзенменгера (СЕ) (30 хворих віком у середньому 35,3 року, з них 20 жінок, або 66,7 %). Обстеження передбачаю проведення проби з 6-хвилинною ходьбою, допплерехокардіографії з оцінкою систолічної функції правих та лівих відділів серця, визначення рівнів ендотеліну-1 та активності фактора Віллебранда в плазмі венозної крові за допомогою імуноферментного методу до та після 6 міс терапії силденафілом у дозі 50 мг/добу. Висновки: до незалежних предикторів поганої відповіді хворих із ЛАГ на тривалу терапію силденафілом належать: початковий рівень ендотеліну-1 в плазмі крові <$Esymbol У~2,0> фмоль/мл, його зменшення <$Esymbol Г~0,5> фмоль/мл через 6 міс лікування, давність симптомів захворювання <$Esymbol Г~8> років, синкопальні стани в анамнезі, відносне збільшення дистанції 6-хвилинної ходьби через 6 міс лікування <$Esymbol Г~10~%>. Використання цих змінних у рівняннях лінійних дискримінантних функцій надає змогу прогнозувати ймовірний летальний наслідок з точністю 86,7 %. Найбільш значущим незалежним предиктором поганої відповіді хворих із ЛАГ на тривалу терапію силденафілом у дозі 50 мг/добу є початково підвищений рівень ендотеліну-1 у плазмі крові <$Esymbol У ~2,0> фмоль/мл, який свідчить про ризик переходу хворого з ЛАГ у групу з поганоювідповіддю на терапію силденафілом з летальним наслідком, що становить 86,7 %.Мета роботи - визначити незалежні предиктори поганої відповіді (летального наслідку) на тривалу терапію низькими дозами інгібітора фосфодіестерази-5 силденафілу у хворих із легеневою артеріальною гіпертензією (ЛАГ). Обстежено 61 хворого з ЛАГ II - III ФК (ВООЗ) і з ідіопатичною ЛАГ (31 хворий віком у середньому 28,7 року, з них 24 жінки, тобто 77,4 %) та з природженими вадами серця у фазу синдрому Ейзенменгера (СЕ) (30 хворих віком у середньому 35,3 року, з них 20 жінок, або 66,7 %). Обстеження передбачаю проведення проби з 6-хвилинною ходьбою, допплерехокардіографії з оцінкою систолічної функції правих та лівих відділів серця, визначення рівнів ендотеліну-1 та активності фактора Віллебранда в плазмі венозної крові за допомогою імуноферментного методу до та після 6 міс терапії силденафілом у дозі 50 мг/добу. Висновки: до незалежних предикторів поганої відповіді хворих із ЛАГ на тривалу терапію силденафілом належать: початковий рівень ендотеліну-1 в плазмі крові <$Esymbol У~2,0> фмоль/мл, його зменшення <$Esymbol Г~0,5> фмоль/мл через 6 міс лікування, давність симптомів захворювання <$Esymbol Г~8> років, синкопальні стани в анамнезі, відносне збільшення дистанції 6-хвилинної ходьби через 6 міс лікування <$Esymbol Г~10~%>. Використання цих змінних у рівняннях лінійних дискримінантних функцій надає змогу прогнозувати ймовірний летальний наслідок з точністю 86,7 %. Найбільш значущим незалежним предиктором поганої відповіді хворих із ЛАГ на тривалу терапію силденафілом у дозі 50 мг/добу є початково підвищений рівень ендотеліну-1 у плазмі крові <$Esymbol У ~2,0> фмоль/мл, який свідчить про ризик переходу хворого з ЛАГ у групу з поганоювідповіддю на терапію силденафілом з летальним наслідком, що становить 86,7 %. | |||
| 4. | 
Амосова К. М. Оцінка знань студентів-випускників за результатами державного іспиту 2012/2013 навчального року [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Г. В. Мостбауер, С. Ю. Калініна, І. В. Кричинська // Медична освіта. - 2014. - № 2. - С. 41. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mosv_2014_2_11 | |||
| 5. |
Амосова К. М. Ефективність уніфікованого покрокового алгоритму лікування для забезпечення контролю артеріального тиску у хворих з артеріальною гіпертензією в амбулаторній практиці: результати дослідження ПЕРФЕКТ [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Ю. В. Руденко, О. І. Рокита, І. Ю. Кацитадзе // Серце і судини. - 2014. - № 1. - С. 34-46. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2014_1_7 Мета роботи - визначити ефективність "Програми з оптимізації контролю артеріального тиску у хворих з артеріальною гіпертензією", яка б передбачала уніфікований покроковий спрощений алгоритм антигіпертензивної терапії на базі фіксованої комбінації амлодипіну та периндоприлу, коректного домашнього моніторингу артеріального тиску й освітніх матеріалів для пацієнтів щодо досягнення цільового офісного і нормального домашнього артеріального тиску (АТ) у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією (АГ) та підвищення їх прихильності до лікування в загальній амбулаторній практиці лікаря-кардіолога. У відкритому проспективному дослідженні ПЕРФЕКТ взяли участь 53 амбулаторних кардіологи лікувальних установ Києва, які залучили 501 пацієнта віком від 35 до 70 років (середній вік <$E58,0~symbol С~0,4> року) з неускладненою есенціальною АГ, з АТ >> 160/100 мм рт. ст., якщо їх раніше не лікували, або <$Esymbol У~140/90> мм рт. ст. у таких, що лікували. Протягом 6 міс влаштовано шість візитів та два додаткові за потребою. Під час першого візиту лікар визначав АТ за допомогою стандартизованого автоматичного приладу Microlife BRW200 з універсальною манжетою. Хворого забезпечили осцилометричним автоматичним прибором Microlife BP3AG1, навчили ним користуватися, провели бесіду щодо модифікації способу життя та призначили фіксовану комбінацію периндоприлу й амлодипіну ("Бі-Престаріум", "Серв'є", Франція) у дозі 5/5, 5/10, 10/5 або 10/10 мг за вибором лікаря (1-й крок). Перед кожним наступним візитом хворий 7 діб двічі на добу самостійно вимірював АТ та фіксував результати в щоденнику. У разі недосягнення цільового офісного АТ (<< 140/90 мм рт. ст.) на подальших візитах підвищували дозу "Бі-Престаріуму" до максимально переносної (2-й крок) і послідовно призначали індапамід-ретард ("Арифон-ретард", "Серв'є", Франція) по 1,5 мг/добу (3-й крок), спіронолактон по 25 мг двічі на добу (4-й крок), моксонідин у дозі від 0,2 до 0,6 мг/добу або доксазозин по 4 - 8 мг/добу (5-й крок). У хворих, які одержували антигіпертензивну терапію до введення у дослідження, під час першого візиту, у всіх пацієнтів під час завершального оцінювали прихильність до лікування за допомогою анкет (X. Girrerd та співавт, 2001). Ефективність лікування оцінено за первинними кінцевими точками: кількість хворих, котрі досягли цільового рівня офісного АТ через 6 міс спостереження та хворих з нормальним домашнім АТ (<< 135/85 мм рт. ст) і вторинними кінцевими точками: зміни у прихильності до лікування та частота виникнення побічних впливів антигіпертензивної терапії. | |||
| 6. |
Амосова К. М. Оптимізація контролю артеріального тиску у хворих на артеріальну гіпертензію 3го ступеня в амбулаторній практиці лікарякардіолога за допомогою уніфікованого покрокового алгоритму лікування [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Ю. В. Руденко, О. І. Рокита, І. Ю. Кацитадзе // Серце і судини. - 2014. - № 3. - С. 67-75. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2014_3_10 Мета роботи - визначити ефективність спрощеного покрокового алгоритму антигіпертензивного лікування щодо досягнення цільового офісного та нормального (<$Esymbol Г~135 "/" 85> мм рт. ст.) домашнього артеріального тиску (АТ) у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) 3-го ступеня у порівнянні з пацієнтами з АГ 1 - 2-го ступеня та підвищення їх прихильності до лікування в загальній амбулаторній практиці лікаря-кардіолога. У відкритому проспективному дослідженні ПЕРФЕКТ узяли участь 54 амбулаторних кардіологи лікувальних установ Києва, які залучили 431 пацієнта віком від 35 до 70 років (середній вік (<$E57,3~symbol С~0,5>) року) з неускладненою есенціальною АГ, з АТ >> 160/100 мм рт.ст., якщо їх раніше не лікували, або <$Esymbol У~140 "/" 90> мм рт.ст., якщо лікували. Упродовж 6 міс влаштовували 6 основних візитів і 2 додаткових за потребою. Під час першого візиту лікар визначав АТ за допомогою стандартизованого автоматичного приладу Microlife BPW200 з універсальною манжетою. Хворого забезпечували осцилометричним автоматичним приладом Microlife BP3AG1, навчали ним користуватися, проводили бесіду щодо модифікації способу життя та призначали фіксовану комбінацію периндоприлу й амлодипіну в дозі 5/5, 5/10, 10/5 або 10/10 мг за вибором лікаря (1-й крок). Перед кожним наступним візитом хворий 7 днів двічі на добу самостійно вимірював АТ та фіксував результати у щоденнику. У разі недосягнення цільового офісного АТ (<< 140/90 мм рт. ст.) на подальших візитах підвищували дозу фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну до максимально переносної (2-й крок) і послідовно призначали індапамід-ретард 1,5 мг/добу (3-й крок), спіронолактон 25 мг двічі на добу (4-й крок), моксонідин у дозі від 0,2 до 0,6 мг/добу або доксазозин 4 - 8 мг/добу (5-й крок). У хворих, які одержували антигіпертензивну терапію до залучення в дослідження, під час першого візиту, а у всіх пацієнтів під час завершального візиту оцінювали прихильність до лікування за допомогою анкети (X. Girerd та співавт., 2001). Еффективність лікування оцінювали за первинними кінцевими точками: кількість хворих, которі досягли цільового рівня офісного АТ через 6 міс спостереження, та кількість хворих з нормальним домашнім АТ (<< 135/85 мм рт. ст.), а також визначали зміни у прихильності до лікування. За результатами обстеження під час першого візиту 93 (21,6 %) пацієнти з АГ 3-го ступеня ввійшли в 1-шу групу, а 338 (78,4 %) пацієнтів з АГ 1 - 2 ступеня - у 2-гу. Хворі обох груп були зіставними за віком, індексом маси тіла, частотою виявлення супутніх ішемічної хвороби серця, цукрового діабету 2 типу й уражень органів-мішеней, а також за кількістю курців. Серед пацієнтів 1-ї групи чоловіків виявилося достовірно більше (p << 0,05). Через 6 міс середній систолічний офісний АТ знизився з (<$E184,1~symbol С~1,0>) до (<$E134,0~symbol С~1,1>) мм рт. ст. та з (<$E160,7~symbol С~0,5>) до (<$E130,1~symbol С~0,5>) мм рт. ст., діастолічний - зі (<$E106,8~symbol С~0,9>) до (<$E80,5~symbol С~0,8>) мм рт. ст. та з (<$E94,6~symbol С~0,4>) до (<$E78,8~symbol С~0,4>) мм рт. ст. відповідно у хворих 1-ї та 2-ї груп (усі p << 0,001). Цільовий офісний АТ був досягнутий у 69,9 % хворих 1-ї та у 86,4 % 2-ї групи, нормальний рівень домашнього АТ - у 48,4 і 67,2 % випадків відповідно (усі p << 0,01). Низький рівень прихильності до лікування мали під час першого візиту 39 (46,4 %) і 142 (52 %), на шостому візиті - 2 (2,4 %) і 23 (8,4 %) хворих 1-ї та 2-ї груп відповідно (усі p < 0,01), високий рівень прихильності під час першого візиту - 30 (35,7 %) і 62 (22,7 %), на шостому візиті - 50 (59,5 %) і 128 (46,9 %) хворих 1-ї та 2-ї груп відповідно (усі p << 0,01). Висновки: застосування у хворих на неускладнену АГ покрокового алгоритму лікування на основі фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну із контролем домашнього АТ та освітньою програмою в амбулаторній практиці лікарів-кардіологів надало змогу досягнути через 6 міс лікування цільового рівня офісного АТ в 69,9 % пацієнтів з АГ 3-го ступеня й у 86,4 % пацієнтів з АГ 1-го та 2-го ступеня, що супроводжувалося зниженням домашнього АТ до нормального рівня (<$Esymbol Г~135"/"85> мм рт. ст.) у 48,4 і 67,2 % випадків відповідно. Такий підхід є ефективним щодо підвищення прихильності хворих до лікування незалежно від початкового рівня підвищення АТ та забезпечує частоту високої та помірної прихильності до лікування за даними анкети X. Girerd у 97,6 % хворих на АГ 3-го ступеня і в 91,6 % пацієнтів з АГ 1-го та 2-го ступеня. | |||
| 7. |
Амосова К. М. Уніфікований покроковий алгоритм лікування артеріальної гіпертензії та програма підвищення прихильності до лікування пацієнтів із цукровим діабетом у амбулаторній практиці [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Ю. В. Руденко // Серце і судини. - 2014. - № 4. - С. 15-24. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2014_4_4 Мета роботи - визначити ефективність спрощеного покрокового алгоритму антигіпертензивного лікування щодо досягнення цільового офісного та нормального (<$Esymbol Г~135 "/" 85> мм рт. ст.) домашнього рівнів артеріального тиску (АТ) у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) та цукровий діабет (ЦД) 2 типу у порівнянні з хворими без ЦД та підвищити прихильність пацієнтів до лікування в загальній амбулаторній практиці лікаря-кардіолога. У відкритому проспективному дослідженні взяли участь 54 амбулаторних кардіологів лікувальних установ Києва, які залучили 431 пацієнта віком 35 - 70 років (середній вік (<$E57,3~symbol С~0,5>) року) з неускладненою есенціальною АГ, з АТ >> 160/100 мм рт.ст., якщо їх раніше не лікували, або <$Esymbol У~140 "/" 90> мм рт.ст., якщо лікували. Упродовж 6 міс проводили 6 основних візитів і 2 додаткових за потребою. Під час першого візиту лікар визначав АТ за допомогою стандартизованого автоматичного приладу Microlife BPW200 з універсальною манжетою. Хворого забезпечували осцилометричним автоматичним приладом Microlife BP3AG1, навчали ним користуватися, проводили бесіду щодо модифікації способу життя та призначати фіксовану комбінацію периндоприлу й амлодипіну (бі-престаріум, серв'є, Франція) у дозі 5/5, 5/10,10/5 або 10/10 мг/добу за вибором лікаря (1-й крок). Перед кожним наступним візитом хворий 7 днів двічі на добу самостійно вимірював АТ та фіксував результати у щоденнику. У разі недосягнення цільового офісного АТ (<< 140/90 мм рт. ст.) на подальших візитах підвищували дозу бі-престаріуму до максимально переносимої (2-й крок) і послідовно призначали індапамід-ретард (арифон-ретард, серв'є, Франція) в дозі 1,5 мг/добу (3-й крок), спіронолактон 25 мг двічі на добу (4-й крок), моксонідин у дозі 0,2 - 0,6 мг/добу або доксазозин 4 - 8 мг/добу (5-й крок). У хворих, які одержували антигіпертензивну терапію до залучення в дослідження, під час першого візиту, а у всіх хворих під час завершального візиту оцінювали прихильність до лікування за допомогою анкети (X. Girerd та співавт., 2001). Ефективність лікування оцінювали за кількістю пацієнтів без ЦД із рівнем офісного АТ << 140/90 мм рт.ст., кількістю пацієнтів без ЦД 2 типу із рівнем офісного АТ << 140/90 та << 140/85 мм рт.ст. через 6 міс спостереження, кількістю хворих із нормальним домашнім АТ (<< 135/85 мм рт. ст.) та змінами у прихильності до лікування. За результатами обстеження під час першого візиту ЦД 2 типу виявлено у 71 (16,5%) пацієнта (1-ша група), не виявлено - у 360 (83,5 %) пацієнтів (2-га група). Хворі обох груп були зіставні за співвідношенням статей, частотою виявлення АГ 3-го ступеня й гіпертрофії лівого шлуночка, швидкістю клубочкової фільтрації та кількістю курців (p >> 0,05). Хворі на ЦД 2 типу були старші за віком, мали вищі початкові показники частоти серцевих скорочень (p << 0,05) та рівня загального холестерину сироватки крові (p << 0,05), більшу частоту виявлення ішемічної хвороби серця (p << 0,01), ожиріння (p << 0,001), обтяженого сімейного анамнезу (p << 0,01). Через 6 міс середній систолічний офісний АТ знизився зі (<$E166,4~symbol С~1,3>) до (<$E131,6~symbol С~1,0>) мм рт.ст. та зі (<$E165,6~symbol С~0,7>) до (<$E130,9~symbol С~0,5>) мм рт. ст., діастолічний - з <$E96,4~symbol С~1,1>) до (<$E78,7,9~symbol С~0,9>) мм рт. ст. та з <$E97,2~symbol С~0,5>) до (<$E79,4~symbol С~0,4>) мм рт. ст. у хворих 1-ї та 2-ї груп відповідно (усі p << 0,01). Офісного АТ 140/90 мм рт. ст. досягли 74,7 % хворих 1-ї та у 84,5 % хворих 2-ї групи (p << 0,05), АТ 140/85 мм рт. ст. - у 67,6 % хворих на ЦД 2 типу, що супроводжувалося нормалізацією домашнього АТ - у 63,4 % та в 63,1 % втипадків відповідно. Частка хворих з низьким рівнем прихильності до лікування за час дослідження зменшилася з 39,4 до 10,6 % ((p << 0,01) у 1-й і з 45 до 6,1 % (p << 0,001) у 2-й групі p << 0,001). Частка хворих з високим рівнем прихильності зросла з 31,8 до 50 % (p <<0,05) у 1-й і з 32,7 до 50,9 % у 2-й групі (p << 0,01). Висновки: застосування покрокового алгоритму лікування на основі фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну разром з контролем домашнього АТ та освітньою програмою в амбулаторній практиці лікарів-кардіологів надало змогу через 6 міс лікування досягти офісного АТ << 140/90 мм рт. ст. в 74,7 %, а << 140/85 мм рт. ст. - у 84,5 % пацієнтів без ЦД, що супроваоджувалося зниженням домашнього АТ до нормального рівня (<$Esymbol Г~135 "/"85> мм рт. ст.) у 63,4 та 63,1 % випадків відповідно. Такий підхід ефективний щодо підвищення прихильності хворих до лікування незалежно від наявності ЦД 2 типу і забезпечує частоту високої та помірної прихильності хворих до лікування, за даними анкети X. Girerd, у 89,4 % пацієнтів із ЦД 2 типу та в 93,9 % пацієнтів без ЦД. | |||
| 8. |
Амосова К. М. Клінічна характеристика хворих із гострою декомпенсованою серцевою недостатністю, ефективність стаціонарного лікування, найближчі та віддалені наслідки в умовах реальної клінічної практики: ретроспективне одноцентрове дослідження [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, А. Б. Безродний, І. І. Горда, А. В. Саблін, Н. В. Мельниченко, І. В. Губарь, І. В. Прудкий, О. М. Герула, П. О. Лазарев, Ю. О., Кацитадзе І. Ю., Ходаківська О. В., Богдан С. З., Солощенко А. В. Сиченко // Серце і судини. - 2015. - № 1. - С. 47-54. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2015_1_8 Мета роботи - здійснити ретроспективний аналіз клінічної характеристики хворих із гострою декомпенсованою серцевою недостатністю (ГДСН), госпіталізованих у кардіологічні відділення закладу практичної охорони здоров'я України за умов реальної клінічної практики, оцінити ефективність і найближчі та віддалені наслідки їх лікування. За допомогою методу суцільного ретроспективного аналізу виокремлено 216 історій хвороби пацієнтів, госпіталізованих у кардіологічні відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Київ від 1 січня до 31 грудня 2009 р. з приводу ГДСН унаслідок хронічної ішемічної хвороби серця, артеріальної гіпертензії (АГ) або дилатаційної кардіоміопатії незалежно від фракції викиду (ФВ). Критерієм залучення в дослідження, крім вказаної етіології серцевої недостатності (СН), було призначення внутрішньовенного введення діуретиків, а незалучення - вік понад 85 років, кардіогенний шок, гострий коронарний синдром давністю менше 3 міс, клінічно значущі вади серця (насамперед дегенеративний стеноз устя аорти), тромбоемболія легеневої артерії, посттромбоемболічна легенева АГ і легеневе серце, міокардит, перикардит, клінічно значущі порушення ритму та провідності зі змінами гемодинаміки, тяжкі хронічні захворювання нирок зі швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) << 15 мл/хв та інші тяжкі супутні захворювання, які могли суттєво погіршити перебіг СН. Обов'язкове обстеження пацієнтів охоплювало ЕКГ у динаміці, допплерехокардіографію, рентгенографію органів грудної порожнини за показаннями і стандартні загальноклінічні та біохімічні лабораторні аналізи. ШКФ оцінювали за формулою MDRD, де враховували вік, стать, расу й рівень креатиніну в сироватці крові. Через 2,5 - 4,5 (<$E3,40~symbol С~0,27>) року після виписування у разі спілкування телефоном із хворим або родичами встановили віддалені наслідки у 131-го (65,4 %) хворого. Середній вік пацієнтів становив (<$E66,3~symbol С~1,1>) року. Хворих, вік яких перевищував 70 років, було 83 (38,4 %). Усього АГ була у 169-ти (78,2 %) хворих, постійна та персистентна форми фібриляції/тріпотіння передсердь - у 103-х (47,7 %). Серед супутніх захворювань найчастішими були цукровий діабет (ЦД) - у 56-ти (25,9 %), хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) - у 44 (20,3 %), хронічний пієлонефрит - у 27 (12,3 %), сечокам'яна хвороба - у 26 (12 %). Задишка в спокої була в 161-го (74,5 %) хворого, нічна пароксизмальна задишка - у 42 (19,4 %), ортопное - у 28 (13,8 %). У порівнянні із задишкою у спокої виражені симптоми й ознаки правошлуночкової недостатності відзначали дещо рідше: периферичні набряки - у 149-ти (68,9 %) хворих, гепатомегалію більше 5 см від краю реберної дуги по середньоключичній лінії - у 84 (38,9 %), гідроторакс - у 49-ти (22,7 %), асцит - у 33-х (15,3 %). Стадію хронічної СН оцінили як IIA у 98 (45,4 %) хворих, IIБ - у 99-ти (45,8 %) і III - у 19-ти (8,8 %). Обмеження фізичної активності, відповідно III і IV функціонального класу (ФК) за NYHA, відзначено практично у співвідношенні 1:1 (54,6 і 45,4 %). При цьому згідно із записами в історіях хвороби стабільну стенокардію мали 96 (44,5 %) хворих, у тому числі I - II ФК - 58 (26,9 %) і III ФК - 38 (18,6 %). За даними допплерехокардіографії, зниження ФВ << 45 % реєстровано у 122-х (56 %) пацієнтів. Середній систолічний тиск у легеневій артерії становив (<$E48,7~symbol С~1,3>) мм рт. ст., його підвищення <$Esymbol У~30> мм рт. ст. спостерігали у 191 (88,5 %) хворого. Середня ШКФ під час госпіталізації становила <$E56,9~symbol С~1,8> мл/хв. Серед ускладнень госпітального періоду переважав кардіогенний набряк легень, який спостерігали у 17-ти (7,8 %) хворих, стійка шлуночкова тахікардія розвинулася у 8-ми (3,7 %) хворих, фібриляція шлуночків - у 3-х (1,4 %) та істинний кардіогенний шок - у 6-ти (2,8 %). За даними опитування щодо прихильності до амбулаторного лікування протягом 3-х років усі призначені ліки регулярно приймали 62 % хворих, періодично - 26 %, а 12 % пацієнтів удома ліки практично не приймали. Висновки: за даними суцільного ретроспективного одноцентрового дослідження серед хворих з ГДСН без кардіогенного шоку, яких госпіталізують у кардіологічні відділення за умов реальної клінічної практики, переважають чоловіки (62 %), серед етіологічних і сприятливих чинників - післяінфарктний кардіосклероз (50,9 %) і постійна/персистентна фібриляція передсердь (47,7 %), серед коморбідності - хронічна хвороба нирок із ШКФ << 60 мл/хв (58,7 %), ЦД (25,9 %), ХОЗЛ (20,3 %) і анемія (11,6 %). За умов реальної клінічної практики госпітальна летальність хворих із ГДСН без кардіогенного шоку на час надходження, зі збереженою ФВ (>> 45 %), становить 6,4 %, виписуються без покращання ФК за NYHA 35 %. Протягом 3-х років помирають ще 34,5 % хворих і 71,6 % зазнають повторної госпіталізації внаслідок серцевих причин. | |||
| 9. |
Амосова К. М. Удосконалення методики проведення підсумкового модульного контролю [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Г. В. Мостбауер, С. Ю. Калініна // Медична освіта. - 2015. - № 2. - С. 39-40. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mosv_2015_2_9 | |||
| 10. |
Амосова К. М. Варіанти морфології коронарних артерій за даними рентгеноконтрастної ангіографії в пацієнтів з ранньою післяінфарктною стенокардією, їхня клінічна значущість і зв’язок із маркерами запалення та функцією ендотелію [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, О. І. Рокита, З. В. Лисак, Д. В. Демидюк, Л. О. Ткаченко // Серце і судини. - 2015. - № 4. - С. 31-37. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2015_4_6 Мета роботи - визначити варіанти морфології коронарних артерій (КА) у пацієнтів з ранньою післяінфарктною стенокардією (РПІС) шляхом оцінки нестабільності бляшок (нерівність країв, виразкування, ознаки тромботичних нашарувань) і поширеності уражень КА у разі рентгеноконтрастної коронаровентрикулографії (КВГ) з подальшим з'ясуванням їх клінічної значущості та зв'язку зі змінами маркерів запалення й ендотелійзалежної вазодилатації (ЕЗВД) за умов консервативної стратегії ведення хворих. Проведено проспективне дослідження 150-ти пацієнтів з інфарктом міокарда (ІМ) віком до 75-ти років (у середньому (<$E57,3~symbol С~7,9>) року, чоловіків 84 %) з гострою лівошлуночковою недостатністю не вище II класу за Killip, фракцією викиду лівого шлуночка більше 45 % і хронічною серцевою недостатністю не вище ПА стадії в анамнезі без суттєвих супутніх захворювань, зокрема запальних. Усіх хворих лікували без застосування первинних і ранніх перкутанних коронарних втручань. У 72-х пацієнтів за загальноприйнятими клінічними критеріями діагностували РПІС. У контрольну групу ввійшли 78 хворих без РПІС, зіставних за чинниками ризику і клінічною характеристикою. Методи дослідження передбачали рентгеноконтрастну КВГ і манжетову пробу з визначенням ЕЗВД. Оцінювали також кількість лейкоцитів і рівень фібриногену у периферичній крові в динаміці як маркери неспецифічного запалення. За хворими спостерігали впродовж 12 міс, оцінюючи клінічні події. Хворі з РПІС відрізнялися від зіставних за клінічними характеристиками хворих без РПІС наявністю нестабільної бляшки (НСБ) (86,6 і 4,5 % пацієнтів відповідно; <$Eroman p~<<~0,001>), більшою поширеністю трисудинного ураження (59,6 і 18,2 % пацієнтів відповідно; <$Eroman p~<<~0,001>) і нижчою ЕЗВД (4,4 і 6,2 % випадків відповідно; <$Eroman p~<<~0,001>). Хворі з РПІС з ознаками НСБ в не інфарктзалежній артерії (не-ІЗА) (42,4 % пацієнтів з РПІС) відрізнялися від таких хворих з локалізацією НСБ в інфарктзалежній артерії (ІЗА) (44,2 % пацієнтів) більшою частотою трисудинного ураження (81,8 % у порівнянні з 34,8 %; <$Eroman p~<<~0,05>) та ішемічних ознак на ЕКГ (77,2 у порівнянні з 47,8 %; <$Eroman p~<<~0,05>), більшою кількістю лейкоцитів у разі надходження ((<$E11,2~symbol С~2,1>) у порівнянні з (<$E9,3~symbol С~1,5)~10 sup 9>/л; <$Eroman p~<<~0,05>), більшим підвищенням рівня фібриногену після розвитку РПІС або в контрольній групі у зіставні терміни ((<$E5,5~symbol С~0,5>) у порівнянні з (<$E4,6~symbol С~0,5>) г/л; <$Eroman p~<<~0,05>) і зниженням ЕЗВД (3,9 у порівнянні з 4,8 %; <$Eroman p~<<~0,05>). Варіант РПІС без НСБ (13,4 % пацієнтів з РПІС) асоціювався зі значно меншою частотою нічного болю у порівнянні з варіантом з НСБ в не-ІЗА (28,5 і 63,6 % пацієнтів відповідно; <$Eroman p~<<~0,05>), ішемічних змін на ЕКГ (14,2 і 77,2 % пацієнтів відповідно; <$Eroman p~<<~0,001>), пізнішим розвитком РПІС ((<$E14,5~symbol С~2,1>) і (<$E9,6~symbol С~1,2>) доби відповідно; <$Eroman p~<<~0,05>), а також меншою кількістю лейкоцитів ((<$E10,0~symbol С~1,7>) і (<$E12,8~symbol С~2,2)~10 sup 9>/л відповідно; <$Eroman p~<<~0,05>) і нижчим рівнем фібриногену ((<$E4,6~symbol С~0,4>) і (<$E5,5~symbol С~0,5>) г/л відповідно; <$Eroman p~<<~0,05>) після розвитку РПІС. Хворі з РПІС з НСБ в не-ІЗА відрізнялися від таких хворих без НСБ більшою частотою рецидиву ІМ. | |||
| 11. |
Амосова К. М. Оцінка вираженості та клінічна значущість залізодефіциту у хворих із хронічною серцевою недостатністю і фракцією викиду лівого шлуночка більше 40% з імовірною безпричинною залізодефіцитною анемією та без анемії [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, В. М. Царалунга // Серце і судини. - 2015. - № 4. - С. 47-56. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2015_4_8 Мета роботи - здійснити апробацію критеріїв оцінки вираженості залізодефіциту (ЗД) у хворих із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) із фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) більше 40 % з "безпричинною" залізолефіцитною анемією (ЗДА) і без анемії та оцінити зв'язок ЗД зі змінами показників толерантності до фізичного навантаження (ТФН) і насосної функції серця. Проведено проспективне дослідження 98-ми клінічно стабільних хворих віком 50 - 75 років (у середньому (<$E69,9~symbol С~0,1>) року, чоловіків - 65,3 %) із ХСН IIА - IIIБ стадії за класифікацією М. Д. Стражеска і В. Х. Василенка (у тому числі IIА - у 84,6 % випадків) унаслідок ішемічної хвороби серця та/або артеріальної гіпертензії із ФВ ЛШ більше 40%. У 50-ти із них за відсутності причин втрати крові й заліза була діагностована ЗДА на підставі зниження рівня гемоглобіну (Hb) і нижче 130 г/л у чоловіків і нижче 120 г/л у жінок та ознак дефіциту заліза за даними зниження колірного показника, еритроцитарних індексів, рівня заліза сироватки крові, насичення трансферину залізом (НТЗ). У 48-ти хворих, зіставних за основними клініко-демографічними показниками, анемії не було. Під час лабораторного обстеження оцінювали показники обміну заліза (феритин, трансферин, залізозв'язувальну здатність сироватки крові (ЗЗЗС), НТЗ) та вираженість ЗД (абсолютний - якщо феритин <$E<<~30> мкг/л за НТЗ менше 20 %; відносний - феритин <$Esymbol У~30> мкг/л і ЗЗЗС <$E>>> 65 мкмоль/л за НТЗ менше 20 %). Відповідно, за наявності анемії її оцінювали як ізольовану ЗДА і ЗДА у поєднанні з анемією хронічного запалення (АХЗ). У всіх хворих проводили також тест із 6-хвилинною ходьбою та доплерехокардіографії з оцінкою кінцевосистолічного (КСО) об'ємів ЛШ за Simpson, ФВ ЛШ, діаметрів лівого передсердя (ЛП) і правого шлуночка (ПШ). Не менш ніж за 2 тижні до залучення в дослідження та під час дослідження медикаментозну терапію ХСН та дози препаратів суттєво не змінювали. Середній рівень Hb у хворих із ЗДА становив (<$E96,9~symbol С~1,7>) г/л, без анемії - (<$E144,1~symbol С~1,3>) г/л (<$Eroman p~<<~0,001>), НТЗ - відповідно (<$E8,6~symbol С~0,3>) і (<$E23,5~symbol С~1,0>) % (<$Eroman p~<<~0,001>), феритину - (<$E74,7~symbol С~10,8>) і (<$E101,1~symbol С~5,7>) мкг/л (<$Eroman p~<<~0,001>). Серед хворих з імовірною ЗДА ізольована ЗДА з абсолютним ЗД за критеріями D. О. Okonko була у 22 (44 %) хворих, із функціональним ЗД, тобто у поєднанні з АХЗ, - у 28 (56 %). Пацієнти з ХСН і ЗДА з абсолютним ЗД не відрізнялися від пацієнтів із функціональним ЗД за ФК за NYHA (у середньому <$E2,9~symbol С~0,1> і <$E2,8~symbol С~0,1>), дистанцією 6-хвилинної ходьби ((<$E264,9~symbol С~11,7>) і (<$E259,6~symbol С~13,0>) м), КДО ((<$E157,9~symbol С~13,4>) і (<$E142,4~symbol С~7,8>) мл), КСО ((<$E70,1~symbol С~8,6>) і (<$E63,6~symbol С~5,3>) мл), ФВ ((<$E56,2~symbol С~2,0>) і (<$E259,6~symbol С~13,0>) %), ЛП ((<$E3,92~symbol С~0,1>) і (<$E3,88~symbol С~0,1>) см) і ПШ ((<$E2,8~symbol С~0,1>) і (<$E2,9~symbol С~0,1.) см відповідно; усі <$Eroman p~>>~0,05>), незважаючи на значну різницю щодо рівнів Hb ((<$E86,4~symbol С~3,3>) і (<$E102,6~symbol С~2,1>) г/л) і феритину ((<$E16,5~symbol С~1,7>) і (<$E82,8~symbol С~12,1>) мкг/л відповідно; <$Eroman p~<<~0,001>). НТЗ менше 20 % діагностовано в 10-ти (20,8 %) хворих із ХСН без анемії. | |||
| 12. | 
Амосова К. М. Гендерні та вікові особливості контролю офісного і домашнього артеріального тиску в хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією в реальній клінічній практиці [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Ю. В. Руденко // Медичні перспективи. - 2016. - Т. 21, № 2. - С. 31-38. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mp_2016_21_2_7 Цель работы - определение эффективности пошаговой алгоритмизированной антигипертензивной терапии на базе фиксированной лекарственной комбинации периндоприла и амлодипина в отношении контроля офисного и домашнего артериального давления (АД) у больных с неосложненной артериальной гипертензией (АГ) в реальной клинической практике в зависимости от возраста и пола. В исследование были включены 421 пациент с неосложненной АГ: 204 (48,5 %) пациента 60 лет и старше, 78 (18,5 %) мужчин (группа 1), 126 (29,9 %) женщин (группа 2) и 217 (51,5 %) пациентов моложе чем 60 лет, 115 (27,3 %) мужчин (группа 3) и 102 (24,2 %) женщины (группа 4). Домашнее и офисное АД измеряли стандартизованным осциллометрическим автоматическим прибором с универсальной или индивидуально подобранной манжетой. На 1-ом визите, пациентов обучали измерять давление (дважды в день в течение 7 дней перед каждым из 5 последующих визитов) и им назначали фиксированную медикаментозную комбинацию периндоприла и амлодипина, и далее, в случае необходимости, последовательно добавляли к терапии индапамид SR, спиронолактон, и моксонидин или доксазозин до достижения целевого офисного давления (<< 140/90 мм рт. ст). Выявлены гендерные и возрастные различия в отношении контроля домашнего АД, в том числе меньшая частота достижения его рекомендованного (<< 135/85 мм рт. ст) уровня у мужчин младше 60 лет по сравнению с женщинами сопоставимого возраста и лицами старше 60 лет обоего пола, что обусловило большую частоту маскированной неконтролируемой гипертензии в этой группе пациентов, при сопоставимом уровне приверженности к лечению. | |||
| 13. |
Амосова К. М. Кардіоміопатії: сучасний погляд на питання класифікації, етіології, діагностики та диференційної діагностики. Частина І [Електронний ресурс] / К. М. Амосова // Серце і судини. - 2016. - № 2. - С. 7-18. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2016_2_3 | |||
| 14. |
Амосова К. М. Вплив алгоритмізованої антигіпертензивної терапії на домашній артеріальний тиск і його варіабельність [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Ю. В. Руденко // Серце і судини. - 2016. - № 2. - С. 44-53. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2016_2_7 Мета роботи - визначити зміни домашнього артеріального тиску (АТ) у зіставленні зі змінами офісного АТ та оцінити варіабельність домашнього АТ під час покрокової алгоритмізованої антигіпертензивної терапії на базі фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією (АГ) за умов реальної клінічної практики. Проаналізовано дані обстеження 209-ти хворих і учасників відкритого проспективного дослідження з неускладненою есенціальною АГ віком у середньому (58,0 +- 0,4) року з АТ <$Esymbol У~160 "/" 100> мм рт. ст. в осіб, яких раніше не лікували, або <$Esymbol У~140 "/" 90> мм рт. ст. у пацієнтів, котрим раніше було призначено антигіпертензивну терапію. Усім хворим призначали фіксовану комбінацію периндоприлу й амлодипіну, а у подальшому (через 7 днів, 1, 2, 3, 6 міс) у разі недосягнення цільового рівня офісного АТ за необхідності - індапамід, спіронолактон, моксонідин або доксазозин. Офісний і домашній АТ вимірювали за допомогою осцилометричних автоматичних приладів з універсальною або індивідуально підібраною манжетою. Домашній АТT визначали до сніданку та перед сном (по 3 вимірювання) впродовж 7-ми діб перед кожним візитом до лікаря. Варіабельність домашнього систолічного (CАТ) та діастолічного (ДАТ) АТ оцінювали за стандартним відхиленням (SD), за коефіцієнтом варіації (CV) їх середньої величини та за критерієм "змінна, не залежна від середнього значення" для CАТ. Через 6 міс лікування офісний CАТ знизився зі (164,5 +- 14,9) до (130,1 +- 10,3) мм рт. ст., ДАТ - з (95 +- 10,8) до (78,5 +- 6,7) мм рт.ст., домашній CАТ і зі (147,1 +- 17,3) до (131,8 +- 11,7) мм рт.ст., ДАТ - з (85,3 +- 10,2) до (78,3 +- 7,0) мм рт.ст. відповідно (усі p << 0,0001). Частка хворих із цільовим рівнем офісного АТ через 6 міс становила 83,7 %, з рекомендованим рівнем домашнього АТ (менше 135/85 мм рт.ст.) - 66,5 % (p << 0,01), з одночасним контролем офісного і домашнього АТ - 61,2 %. Величина змін офісного САТ через 6 міс перевищувала динаміку домашнього на 18,4 % (p << 0,04), ДАТ - на 19,4 % (p >> 0,05). Між офісним і домашнім САТ і ДАТ як на початковому етапі дослідження, так і через 6 міс лікування встановлено вірогідні сильні позитивні кореляційні взаємозв'язки (усі p << 0,0001). Через 6 міс SD домашнього САТ і ДАТ зменшилися з (8,5 +- 4,2) до (5,6 +- 3,3) мм рт.ст. (p << 0,0001) та з (5,5 +- 2,4) до (4,2 +- 1,8) мм рт.ст. (p << 0,001), CV - з (5,9 +- 0,3) до (4,3 +- 0,3) % (p << 0,001) та з (6,5 +- 0,3) до (5,4 +- 0,2) % (p << 0,01) відповідно, VIM САТ - з 9,3 +- 4,2 до 6,0 +- 4,1 (p << 0,001). Висновки: зміни домашнього АТ у хворих з неускладненою АГ внаслідок алгоритмізованої антигіпертензивної терапії на базі фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну на 18,4 % менші, ніж зміни офісного АТ, але мають із ними тісну пряму кореляцію. Застосування впродовж 6 міс алгоритмізованої антигіпертензивної терапії на базі фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну у хворих з неускладненою АГ надає змогу не лише досягнути одночасного контролю офісного та домашнього АТ у 61,2 % випадків, а й знизити варіабельність домашнього АТ. | |||
| 15. |
Амосова К. М. "Атеросклероз та артеріосклероз. Ішемічна хвороба серця": чому цей розділ у новому національному підручнику "Патоморфологія" не варто рекомендувати для навчання студентів [Електронний ресурс] / К. М. Амосова // Серце і судини. - 2016. - № 2. - С. 112-123. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2016_2_16 | |||
| 16. | 
Амосова К. М. Причини неефективності антигіпертензивної терапії в пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією в реальній амбулаторній практиці [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Ю. В. Руденко // Український терапевтичний журнал. - 2016. - № 2. - С. 5-13. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/UTJ_2016_2_3 Мета роботи - провести порівняльний аналіз клініко-демографічних даних співвідношення офісного та домашнього артеріального тиску (АТ), режимів антигіпертензивної терапії та прихильності до лікування у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією (АГ) залежно від досягнення або недосягнення цільового офісного АТ (<< 140/90 мм рт. ст.) через 6 міс покрокового алгоритмізованого лікування в загальній амбулаторній практиці. Проаналізовано дані 443-х хворих на неускладнену есенціальну АГ. Покроковий уніфікований алгоритм лікування передбачав призначення фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну та, у разі недосягнення цільового рівня офісного АТ, на подальших візитах послідовне призначення, за необхідності, індапаміду-ретарду, спіронолактону, моксонідину або доксазозину. Офісний і домашній АТ вимірювали сертифікованим осцилометричним автоматичним приладом. Прихильність хворих до лікування визначали за допомогою анкети. Через 6 міс цільового офісного АТ досягли 355 (80,1 %) хворих (перша група), не досягли 88 (19,9 %) хворих (друга група). У другій групі було більше чоловіків (p << 0,01), осіб з вихідним САТ <$Esymbol У~180> мм рт.ст. (p << 0,001) та ЧСС <$Esymbol У~80> уд./хв (p << 0,02), та менше осіб, котрі не лікували АГ до залучення до дослідження (p << 0,03), більше середній вихідний офісний АТ (p << 0,001) і ЧСС (p << 0,02). У хворих другої групи показники офісного і домашнього АТ впродовж усього дослідження були вищими за такі в першій (усі - p << 0,001). На 506 із 1004-х візитів, коли офісний АТ перевищував цільові значення, тобто в 50,4 % випадків, у всіх пацієнтів, або 45,4 і 58,4 % у першій та другій групах відповідно (p << 0,01), лікарі не приймали рішення щодо посилення терапевтичної інтервенції; 52,3 % пацієнтів з неналежним рівнем контролю АТ на момент завершення дослідження було призначено тільки фіксовану комбінацію периндоприлу й амлодипіну, однак, її максимальну дозу та 4 антигіпертензивні засоби у хворих другої групи застосовували частіше, ніж у першій. Частка осіб з високим рівнем комплаєнсу достовірно зросла у пацієнтів обох груп. За порівнянної вихідної прихильності до лікування, у другій групі частка осіб з її високим рівнем була меншою, а з низьким - більшою у порівнянні з першою (p << 0,01). Висновки: неналежний контроль офісного АТ попри 6 міс алгоритмізованої антигіпертензивної терапії у хворих з неускладненою АГ у реальній клінічній практиці асоціювався випадків терапевтичної інерції та гіршою прихильністю до лікування. | |||
| 17. | 
Амосова К. М. Застосування уніфікованого алгоритму антигіпертензивної терапії для зниження ризику інсульту у хворих віком понад 55 років з імовірно резистентною артеріальною гіпертензією [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Ю. В. Руденко // Український неврологічний журнал. - 2016. - № 2. - С. 27-35. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/UNJ_2016_2_5 Мета дослідження - визначити ефективність спрощеного покрокового алгоритму антигіпертензивного (АГТ) лікування щодо досягнення цільового офісного і "нормального" (<< 135/85 мм рт. ст.) домашнього артеріального тиску (АТ), зниження ризику розвитку інсульту та підвищення прихильності до лікування хворих віком понад 55 років з імовірно резистентною до лікування артеріальною гіпертензією (АГ) у порівнянні із пацієнтами з неконтрольованим АТ, попри призначення 1 - 2-х антигіпертензивних засобів. Кількість осіб віком понад 55 років із 407-ми пацієнтів, залучених у дослідження, становила 284 (69,8 %). Пацієнтів було розподілено на 2 групи. У 1-шу було залучено 84 (29,6 %) особи з імовірно резистентною до лікування АГ, тобто таких, у кого офісний АТ перевищував цільовий рівень попри призначення 3-х препаратів і більше, у 2-гу - 200 (70,4 %) хворих, в яких він не був досягнутий у разі лікування 1 - 2-ма АГТ засобами. Під час 1-го візиту хворим призначали фіксовану комбінацію периндоприлу та амлодипіну в дозі 5/5, 5/10, 10/5 або 10/10 мг за вибором лікаря (1-й крок). Офісний і домашній АТ визначали за допомогою осцилометричних автоматичних приладів. Перед кожним наступним візитом (через 7 днів, 1, 2, 3, та 6 міс) хворий 7 днів двічі на добу самостійно вимірював АТ. У разі недосягнення цільового офісного АТ під час подальших візитів підвищували дозу фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну до максимально переносної (2-й крок) і послідовно призначали індапамід-ретард у дозі 1,5 мг 1 раз на добу (3-й крок), спіронолактон у дозі 50 мг/добу (4-й крок), моксонідин у дозі 0,2 - 0,6 мг/добу або доксазозин у дозі 4 - 8 мг/добу (5-й крок). На початковому та завершальному етапі дослідження визначали ризик розвитку інсульту упродовж наступних 10-ти років за Фремінгемською шкалою. Через 6 міс середній офісний систолічний АТ знизився у 1-й та 2-й групах з (166,7 +- 15,1) та (166,4 +- 15,2) до (132,8 +- 9,4) та (131,2 +- 9,7) мм рт. ст,, діастолічний - з (97,0 +- 11,3) та (94,9 +- 10,2) до (79,3 +- 7,3) та (79,8 +- 7,0) мм рт. ст. (усі p << 0,0001). Офісного АТ << 140/90 мм рт.ст. досягнуто у 74,7 та 82,5 % хворих відповідно, що супроводжувалося нормалізацією домашнього АТ - в 68 та 69,4 % випадків відповідно (усі p >> 0,05). Призначення 3-х препаратів і більше потребували 46,7 та 29,5 %, максимальної дози фіксованої комбінації периндоприлу й амлодипіну - 57,4 та 39,3 % хворих відповідно (p << 0,01). 10-річний ризик розвитку інсульту зменшився з 34,3 +- 17,6 до 20,9 +- 12,2 (p << 0,01) та з 26,9 +- 16,1 до 16,7 +- 11,3 (p << 0,001). Висновки: застосування ПАЛ у хворих з неускладненою неконтрольованою АГ віком понад 55 років надало змогу досягти через 6 міс цільового офісного АТ у 74,7 % пацієнтів з імовірно резистентною АГ та 82,5 % пацієнтів з порівнянним вихідним рівнем АТ, АГТ терапія в яких до початку алгоритмізованого лікування передбачала застосування 1 - 2-х медикаментозних засобів, та знизити середній 10-річний ризик розвитку інсульту за Фремінгемською шкалою на 39,1 та 37,9 % відповідно, а частку хворих з високим рівнем ризику - на 32,5 і 32,6 %. Через 6 міс уніфікованого ПАЛ пацієнтів віком понад 55 років ймовірно резистентна до лікування АГ асоціювалася з вищим на 18,7 % ризиком розвитку інсульту впродовж наступних 10-ти років. | |||
| 18. |
Амосова К. М. Вплив контролю артеріального тиску за допомогою блокатора кальцієвих каналів і різних інгібіторів ренін-ангіотензинової системи на показники центральної гемодинаміки й жорсткості артерій у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією: результати шестимісячного спостереження [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, К. П. Лазарева, П. О. Лазарев, Ю. В. Руденко // Серце і судини. - 2016. - № 1. - С. 17-24. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2016_1_4 Мета роботи - визначити та зіставити вплив антигіпертензивної терапії блокатором кальцієвих каналів (БКК) та різними класами інгібіторів ренін-ангіотензинової системи (РАС), яка забезпечувала контроль офісного брахіального артеріального тиску (АТ), на показники центрального АТ і пульсової хвилі у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією (АГ) під час тривалого (6-місячного) спостереження. У дослідження проспективно було залучено 43 пацієнти (22 чоловіки і 21 жінка) віком до 60-ти років з неускладненою АГ I - II стадії, 1 - 2 ступеня. Усіх пацієнтів у порядку залучення в дослідження було рандомізовано за методом конвертів на 3 групи з подальшим призначенням лерканідипіну в початковій дозі 5 мг (група БКК; n = 15), або периндоприлу в початковій дозі 5 мг (група інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ; n = 14)), або блокатора рецепторів ангіотензину II олмесартану в дозі 10 мг (група БРА; n = 14). У пацієнтів проводили загальноклінічні дослідження, вимірювали брахіальний АТ за допомогою механічного тонометра Microlife BP AG1-30, виконували апланаційну тонометрію за допомогою приладу SphygmoCor (AtCor Medical, Австралія), визначали центральний систолічний (ЦСАТ) і діастолічний (ЦДАТ) АТ, тиск аугментації (АР), індекс аугментації на середню ЧСС 75 за 1 хв (АІx | |||
| 19. |
Амосова К. М. Порівняльна оцінка змін показників брахіального й центрального артеріального тиску в різних категорій хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією та детермінанти ампліфікації пульсового тиску [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Н. В. Шишкіна, О. І. Рокита, Ю. В. Руденко, І. Ю. Кацитадзе // Серце і судини. - 2016. - № 1. - С. 37-45. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2016_1_7 Мета роботи - оцінити та порівняти параметри варіабельності серцевого ритму (ВСР) у стані спокою та в умовах антиортостатичної проби, а також сироваткові рівні норадреналіну, альдостерону та NT-proBNP у хворих з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) внаслідок первинного ураження лівого шлуночка (ЛШ) з дилатацією правого шлуночка (ПШ) та без неї. У проспективному дослідженні взяли участь 62 хворих із ХСН IIА стадії принаймні II функціонального класу за критеріями NYHA, внаслідок ішемічної хвороби серця і/або артеріальної гіпертензії із синусовим ритмом. Хворих розподілено на дві групи залежно від кінцеводіастолічного розміру ПШ, за даними ехокардіографії: 34 пацієнти без дилатації ПШ - 1-ша група та 28 пацієнтів з дилатацією ПШ - 2-га група. Обстеження після досягнення еуволемії на 7-му - 14-ту добу передбачало визначення часових та спектральних показників ВСР за даними аналізу 128 синусових інтервалів RR уранці натще у стані спокою та за умов антиортостатичної проби і концентрацію норадреналіну, альдостерону та NT-proBNP у сироватці венозної крові за допомогою імуноферментного методу. Контрольну групу становили 30 здорових осіб, порівнюваних за віком та розподілом статей. Висновки: у хворих з ХСН унаслідок первинного ураження міокарда ЛШ розвиток дилатації ПШ супроводжується виразнішою абсолютною та відносною активацією симпатоадреналової системи і ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, за даними аналізу часових показників ВСР в стані спокою та під час об'ємного навантаження і сироваткового вмісту NT-proBNP, норадреналіну та альдостерону, ніж у пацієнтів без дилатації ПШ, порівнюваних за віком, розподілом статей, частотою інфаркту міокарда і цукрового діабету в анамнезі, а також частотою серцевих скорочень. Асоціація зменшення часових показників ВСР і збільшення сироваткового рівня норадреналіну у хворих з ХСН зі зниженням потужності LF/HF вказує на неможливість застосування спектрального аналізу ВСР для оцінки вегетативного тонусу та забезпечення у разі ХСН.Мета роботи - порівняти зміни брахіального артеріального тиску (АТ) та показники центральної гемодинаміки за даними апланаційної тонометрії у хворих віком менше 75-ти років із неускладненою АГ залежно від віку, статі, частоти серцевих скорочень (ЧСС) і визначити незалежні детермінанти ампліфікації пульсового тиску. Здійснено проспективний аналіз даних 91-го пацієнта з неускладненою АГ I-II стадії, 1-3 ступеня віком 35-75 років з офісним брахіальним АТ 160/100-200/120 мм рт. ст. за відсутності антигіпертензивного лікування або 140/90-200/120 мм рт.ст. на тлі антигіпертензивного лікування й синусовим ритмом із ЧСС 50 - 100 за 1 хв. У всіх пацієнтів проведено загальне клінічне та лабораторне обстеження, ЕКГ у 12-ти відведеннях і ЕхоКГ та визначено показники центральної гемодинаміки за допомогою апланаційної тонометрії променевої артерії приладом SphygmoCor (AtCor Medical, Австралія): центральний систолічний, діастолічний і пульсовий АТ (САТ, ДАТ, ПАТ), тиск аугментації (AP), індекс аугментації (АІx) та АІx для ЧСС 75 за 1 хв (АІx | |||
| 20. |
Амосова К. М. Медико-соціальне значення відсутності ефективного контролю артеріального тиску у хворих із неускладненою артеріальною гіпертензією в амбулаторній практиці [Електронний ресурс] / К. М. Амосова, Ю. В. Руденко // Серце і судини. - 2016. - № 1. - С. 53-62. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sis_2016_1_9 Мета роботи - проаналізувати чинники серцево-судинного ризику (ССР), режими антигіпертензивної терапії, рівень прихильності до лікування у хворих із неускладненою неконтрольованою АГ у загальній амбулаторній практиці лікаря-кардіолога м. Київ. У дослідження було залучено 407 осіб віком від 35-ти до 74-х років із неконтрольованою неускладненою есенціальною АГ, які амбулаторно одержували антигіпертензивну терапію впродовж принаймні 1-го місяця до дослідження за призначенням кардіологів лікувальних установ м. Київ. У 1-шу групу ввійшли 122 (30 %) пацієнти з імовірно резистентною до лікування АГ, тобто хворі, в яких призначення 3-х і більше препаратів не допомогло досягти цільового рівня офісного артеріального тиску (АТ); у 2-гу групу - 285 (70 %) хворих, яких лікували 1-им або 2-ма антигіпертензивними засобами. Проводили загальноклінічне обстеження, визначали чинники ССР, 10-річний ризик розвитку серцево-судинних подій за Фремінгемською шкалою, кількість і дозування призначених антигіпертензивних засобів, прихильність до лікування за допомогою анкети X. Girerd. Пацієнти 1-ї групи частіше страждали від стабільної стенокардії напруження I-II функціонального класу, цукрового діабету 2 типу, мали обтяжений щодо серцево-судинних захворювань сімейний анамнез і більший індекс маси тіла. У 1-й групі було 78,9 % осіб із високим ССР, у 2-й групі - 75,9 % (p >> 0,05). У хворих 1-ї групи у порівнянні з 2-ю був вищий середній ССР ((36,9 +- 10,1) і (30,7 +- 9,3) % відповідно; p << 0,05). У пацієнтів 1-ї та 2-ї груп для антигіпертензивного лікування застосовували інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) (82,8 і 71,9 % відповідно; p >> 0,05), beta-адреноблокатори (86,9 і 42,6 % відповідно; p << 0,001), блокатори кальцієвих каналів (46,7 і 13,3 % відповідно; p << 0,001) і діуретичні засоби (82,7 і 24,2 % відповідно; p << 0,001), зокрема в оптимальних дозах: інгібітори АПФ - у 49,2 і 44,6 % (p >> 0,05), beta-адреноблокатори - у 51,6 і 27,4 % (p << 0,01), блокатори кальцієвих каналів - у 38,5 і 10,1 % (p << 0,001), діуретичні засоби - у 53,3 і 10,5 % випадків відповідно (p << 0,001). Осіб з низьким рівнем комплаєнсу було 54,1 і 51,6 %, з помірним - 24,6 і 28,8 % і з високим - 21,3 і 19,6 % у 1-й і 2-й групі відповідно (усі p >> 0,05). Висновки: більше 75 % пацієнтів з неускладненою неконтрольованою АГ без супутньої ішемічної хвороби серця належать до групи високого ризику розвитку ССР подій упродовж наступних 10-ти років за Фремінгемською шкалою. Серед хворих, які перебувають на амбулаторному лікуванні, з неускладненою АГ та офісним АТ <$Esymbol У> 140/90 мм рт. ст., частота ймовірно резистентної до лікування неконтрольованої АГ становить 30 %. У разі зіставних рівнів АТ та прихильності до лікування ця категорія хворих відрізняється від пацієнтів, антигіпертензивна терапія яких охоплює 1 - 2 препарати, вищим на 16,8 % середнім рівнем ризику розвитку серцево-судинних подій упродовж наступних 10-ти років за Фремінгемською шкалою внаслідок вищого індексу маси тіла, більшої частоти випадків цукрового діабету 2 типу та обтяженого щодо серцево-судинних хвороб сімейного анамнезу. Частка осіб, яким призначено оптимальну антигіпертензивну терапію у популяції хворих з імовірно резистентною до лікування неконтрольованою АГ становить 23 %. | |||
| ||||
Попередній перегляд: 
Реферативна БД
 |
| Відділ наукової організації електронних інформаційних ресурсів |
 Пам`ятка користувача |