Простийпошук |
Розширенийпошук |
Покажчики
|
Професійний пошук |
Рубрикатор НБУВ |
Розподілений пошук |
Бази даних
Наукова періодика України - результати пошуку
Книжкові видання та компакт-дискиЖурнали та продовжувані виданняАвтореферати дисертаційРеферативна база данихНаукова періодика УкраїниТематичний навігаторАвторитетний файл імен осіб
 |
Для швидкої роботи та реалізації всіх функціональних можливостей пошукової системи використовуйте браузер "Mozilla Firefox" |
|
|
Повнотекстовий пошук
| Знайдено в інших БД: | Книжкові видання та компакт-диски (2) | Автореферати дисертацій (1) | Реферативна база даних (29) |
Список видань за алфавітом назв: Авторський покажчик Покажчик назв публікацій  |
Пошуковий запит: (<.>A=Погребна М$<.>) | ||||
|
Загальна кількість знайдених документів : 42 Представлено документи з 1 до 20 |
||||
| ||||
| 1. | 
Черенько С. О. Особливості перебігу рецидивів туберкульозу у ВІЛ-інфікованих та наслідки їх лікування [Електронний ресурс] / С. О. Черенько, Г. М. Роєнко, М. В. Погребна // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2012. - № 4. - С. 13-19. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2012_4_4 Мета роботи - вивчити особливості перебігу туберкульозу та наслідки його лікування у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. У рандомізованому контрольованому ретроспективному дослідженні взяли участь 255 ВІЛ-інфікованих з уперше діагностованим туберкульозом та 81 ВІЛ-інфікований з рецидивом хвороби. За поширеності та локалізації процесу в легенях, наявності деструктивних змін та бактеріовиділення туберкульоз легень у разі повторного захворювання перебігає так само, як і первинний. У хворих на РТБ частота резистентності до протитуберкульозних препаратів I ряду вдвічі вища, ніж у хворих на ВДТБ, за рахунок мультирезистентності МБТ, рівень якої становить 22,5 %. Найвищий рівень медикаментозної резистентності визначено до ізоніазиду (38,8 %) і стрептоміцину (34,7 %) за рахунок мульти- і полірезистентності. Резистентність до рифампіцину (24,5 %) розвивається переважно за рахунок мультирезистентності. У хворих з рецидивами хвороби наслідки лікування вірогідно нижчі - виліковування досягли у 41,9 % хворих, що на 20,1 % менше, ніж при вперше діагностованому туберкульозі. Ефективність лікування знижувалася переважно за рахунок збільшення кількості летальних випадків - 27,2 проти 8,2 % (<$Eroman p~<<~0,05>). Головною причиною смерті у хворих з новими випадками туберкульозу були генералізовані форми хвороби на тлі виразного імунодефіциту, а у хворих з рецидивами - мультирезистентність МБТ. | |||
| 2. |
Роєнко Г. М. Терміни і причини розвитку рецидиву туберкульозу у ВІЛ-інфікованих пацієнтів [Електронний ресурс] / Г. М. Роєнко, С. О. Черенько, М. В. Погребна, Ю. О. Сенько // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2012. - № 4. - С. 42-46. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2012_4_8 Мета роботи - дослідити причини і терміни виникнення рецидивів туберкульозу у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. В контрольованому ретроспективному дослідженні взяв участь 81 пацієнт з рецидивами туберкульозу, який завершив основний курс хіміотерапії під час первинного захворювання. У разі виявлення ВІЛ-інфекції до первинного захворювання на туберкульоз або одночасно з туберкульозом без антиретровірусної терапії (APT) виникають ранні рецидиви туберкульозу внаслідок прогресування ВІЛ-інфекції в терміни (<$E24,4~symbol С~2,4>) міс після первинного захворювання. У разі призначення APT таким пацієнтам рецидиви туберкульозу виникають у вірогідно меншої кількості пацієнтів як синдром відновлення функції імунної системи. Якщо виявляють ВІЛ-інфекцію після первинного захворювання, виникають пізні рецидиви без APT у терміни (<$E57,7~symbol С~3,3>) міс після захворювання. У разі призначення APT таким пацієнтам рецидиви туберкульозу виникають у поодиноких випадках. Не встановлено причинного зв'язку між інтенсивністю лікування (6-місячний чотирикомпонентний режим або 8-місячний п'ятикомпонентний), протирецидивними курсами хіміотерапії та ризиком розвитку рецидиву туберкульозу. Висновки: таким чином, неповноцінна хіміотерапія з приводу первинного захворювання (за кількістю добових доз та схемою), брак APT або призначення APT після первинного захворювання на туберкульоз за прогресування імунодефіциту з високою ймовірністю пов'язані з ризиком виникнення рецидивів туберкульозу у ВІЛ-інфікованих. | |||
| 3. |
Литвиненко Н. А. Профіль медикаментозної резистентності МБТ до протитуберкульозних препаратів у хворих на мультирезистентний туберкульоз та туберкульоз із розширеною резистентністю МТБ залежно від випадку захворювання [Електронний ресурс] / Н. А. Литвиненко, С. О. Черенько, М. В. Погребна, Ю. О. Сенько, В. В. Давиденко, Г. І. Барбова, Г. М. Роєнко, С. П. Василенко // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2012. - № 4. - С. 85-91. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2012_4_16 Мета дослідження - встановити профіль медикаментозної резистентності МБТ до протитуберкульозних препаратів I та II ряду у хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ) і туберкульоз з розширеною резистентністю мікобактерій (РРТБ) залежно від випадку захворювання. У рандомізованому ретроспективному дослідженні взяли участь 420 хворих на МРТБ та РРТБ, яким проводився тест медикаментозної чутливості МБТ до протитуберкульозних препаратів (ПТП) I та II ряду. У хворих на МРТБ виявляють високу частоту РРТБ - 21,9 %. У хворих на МРТБ у порівнянні з хворими на РРТБ "нові випадки" захворювання було діагностовано в 15,5 % проти 6,5 % (<$Eroman p~<<~0,05>), хоча випадки "повторного лікування" або "хронічного туберкульозу" виявляли майже в однакової кількості (у 64,9 та у 65,2 %) хворих на МРТБ й у 19,5 та 28,2 % хворих на РРТБ відповідно (<$Eroman p~>>~0,05>). Резистентність МБТ до ПТП виявляли частіше до S - у 89,0 %, Е - у 68,8 % та Et - у 54,8 % хворих. Серед хворих на РРТБ у порівнянні з МРТБ значно частіше встановлювали резистентність до усіх ПТП I - II ряду (S, Е, Et, Pas, аміноглікозидів, фторхінолонів), окрім Z. У хворих на МРТБ з "новими випадками" захворювання порівняно з випадками "повторного лікування до 2 років" резистентність до Km (Am, Cm) спостерігається значно рідше (у 15,7 проти 31,9 %; <$Eroman p~<<~0,05>), а також порівняно з випадками "повторного лікування до 2 років" та "хронічного туберкульозу" простежується тенденція щодо меншої кількості хворих із резистентністю до інших ПТП. У хворих на РРТБ з "новим випадком" захворювання у порівнянні з "повторним лікуванням до 2 років" та "хронічним туберкульозом" значно рідше спостерігалася медикаментозна резистентність МБТ до Z та Pas (<$Eroman p~<<~0,05>). Медикаментозну резистентність до E, Et, Cm встановлено в однакової кількості хворих. | |||
| 4. |
Черенько С. О. Частота та профіль медикаментозної резистентності МБТ у хворих на мультирезистентний туберкульоз і туберкульоз із розширеною резистентністю залежно від випадку захворювання, характеру та тривалості попереднього лікування [Електронний ресурс] / С. О. Черенько, Н. А. Литвиненко, А. І. Барбова, О. А. Журило, М. В. Погребна, Ю. О. Сенько, Н. І. Кібізова, В. В. Давиденко, С. В. Миронченко // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2013. - № 2. - С. 19-25. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2013_2_6 Мета роботи - вивчити частоту та профіль медикаментозної резистентності МБТ до протитуберкульозних препаратів у хворих на мультирезистентний туберкульоз (МТ) і туберкульоз з розширеною резистентністю (ТРР) залежно від випадку захворювання, характеру та тривалості попереднього лікування для встановлення значення протитуберкульозних препаратів I і II ряду у стандартних і індивідуалізованих схемах хіміотерапії. Обстежено 400 хворих на МТ і 127 на ТРР, яких лікували в ДУ "Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського НАМН України" від 2007 до 2012 р. Тест медикаментозної чутливості до протитуберкульозних препаратів I ряду проводили на рідкому живильному середовищі на мікробіологічному автоматичному аналізаторі, до протитуберкульозних препаратів II ряду - на рідкому і щільному живильному середовищі. Висновки: стрептоміцин втрачає значення для лікування хворих на МТ і ТРР незалежно від випадку захворювання через високий рівень медикаментозної резистентності МБТ. Етамбутол не слід використовувати в стандартних режимах хіміотерапії для 4-ї категорії через високий рівень медикаментозної резистентності до цього препарату незалежно від випадку захворювання. У разі призначення стандартного режиму за 4-ю категорією із використанням канаміцину слід одночасно визначати медикаментозну чутливість МБТ до туберкульозних препаратів I і II ряду за допомогою швидких методів на рідкому живильному середовищі, оскільки у 28,7 % хворих на МТ виявляють резистентність до цього препарату. Високий рівень медикаментозної резистентності до етіонаміду/протіонаміду незалежно від випадку захворювання у хворих на МТ і ТРР (51,2 - 72,4 %) викликає сумніви щодо ефективності цього препарату в індивідуалізованих схемах хіміотерапії і потребує подальшого контрольованого вивчення ефективності цих препаратів. | |||
| 5. |
Черенько С. О. Застосування моксифлоксацину для лікування хворих з новими випадками коінфекції туберкульоз/ВІЛ [Електронний ресурс] / С. О. Черенько, Г. М. Роєнко, М. В. Погребна, Ю. О. Сенько, Н. А. Марченко // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2013. - № 4. - С. 24-30. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2013_4_6 Мета роботи - вивчення ефективності удосконаленого режиму хіміотерапії з застосуванням Моксифлоксацину замість Етамбутолу в процесі лікування хворих з новими випадками ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ. Контрольоване рандомізоване проспективне дослідження включало 60 хворих із легеневою формою ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ з позитивним мазком мокротиння та новими випадками туберкульозу. За методом випадкових чисел хворих розподілено на групи порівняння по 30 осіб. Хворим із основної групи призначали удосконалений режим хіміотерапії, за яким у інтенсивну фазу вводили Моксифлоксацин - 2HRZMfx 4HR; хворих із групи порівняння лікували за стандартним 5-компонентним режимом хіміотерапії для 1-ї категорії - 2HRSEZ 1HREZ 5HRE. Хворі не відрізнялися за формою недуги та ступенем імунодефіциту: у них з однаковою частотою виявляли деструктивний процес (відповідно у 46,7 та 50,0 % хворих), однак переважала інфільтративна форма (відповідно у 60,0 і 53,3 %). У решти пацієнтів була дисемінована форма туберкульозу (p >> 0,05). У всіх був виразний імунодефіцит з кількістю CD4-лімфоцитів << 200 клітин/мкл. У 25 хворих із основної і у 28 з контрольної групи виявлено вірусний гепатит B і/або C (p >> 0,05). Внаслідок застосування удосконаленого режиму хіміотерапії на основі Моксифлоксацину ефективність лікування після завершення інтенсивної фази хіміотерапії виявилася вірогідно вищою за частотою припинення бактеріовиділення - 80,0 у порівнянні з 50,0 % (p << 0,05), зникненням клінічних симптомів і розсмоктуванням інфільтративних змін у легенях - 86,7 у порівнянні з 56,7 % (p << 0,05), ніж у разі стандартного лікування за 1-ю клінічною категорією. Частота побічних реакцій знизилася за рахунок прийому меншої кількості препаратів (не призначали Стрептоміцину) та зменшення тривалості інтенсивної фази від 3 до 2 міс, коли застосовують найбільш гепатотоксичний препарат при супутньому вірусному гепатиті, тобто Піразинамід, а також за рахунок меншої кількості протитуберкульозних препаратів у підтримувальну фазу - від 3 до 2 препаратів. Антиретровірусну терапію (АРТ) призначали 28 (93,3 %) хворим з основної групи у порівнянні з 19 (63,3 %) з контрольної через високу ефективність лікування туберкульозу. Після призначення APT у більшості пацієнтів із контрольної групи (у 52,6 %) погіршився перебіг туберкульозу, що виявлялося поглибленням клінічних симптомів, інфільтративних та вогнищевих змін у легенях. Із них 2 (10,5 %) пацієнти померли від генералізованого туберкульозу на тлі загострення вірусного гепатиту C. У хворих, яких лікували за удосконаленим режимом хіміотерапії, синдром відновлення імунної системи (СВІС) виник у вірогідно меншій кількості випадків - у 21,4 %. Його вияви не були такими тяжкими, як у пацієнтів із контрольної групи, і маніфестували тільки поглибленням клінічних симптомів та інфільтративних і вогнищевих змін у легенях, загостренням перебігу вірусного гепатиту у 3-х хворих. Жоден пацієнт не помер від СВІС. Висновки: введення Моксифлоксацину замість Етамбутолу в режим хіміотерапії для 1-ї категорії хворих на ко-інфекцію туберкульоз/ВІЛ із виразним імунодефіцитом надає змогу досягти підвищення частоти припинення бактеріовиділення на момент завершення інтенсивної фази хіміотерапії на 37,5 %, зниження частоти побічних реакцій на 46,6 % від поєднання протитуберкульозної та APT, призначити АРТ більшій кількості пацієнтів з виразним імунодефіцитом після завершення інтенсивної та зменшити частоту й тяжкість виявів СВІС. | |||
| 6. |
Кібізова Н. І. Ефективність і безпечність лінезоліду в комплексному лікуванні хворих на мультирезистентний туберкульоз і туберкульоз із розширеною резистентністю [Електронний ресурс] / Н. І. Кібізова, С. О. Черенько, Н. А. Литвиненко, М. В. Погребна, Ю. О. Сенько, О. А. Рева, В. В. Давиденко, О. П. Чоботар // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2013. - № 4. - С. 39-45. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2013_4_8 Мета роботи - вивчення ефективності та безпечності Лінезоліду в дозі 1,2 і 0,6 г на добу у хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ) та туберкульоз із розширеною резистентністю (РРТБ). У контрольованому дослідженні у 46 хворих на МРТБ і у 37 хворих на РРТБ вивчено ефективність індивідуалізованих режимів хіміотерапії, які включали Лінезолід. У хворих групи порівняння, яку сформували за методом підбирання пари відповідно до випадку захворювання і профілю медикаментозної резистентності, застосовували такі ж самі індивідуалізовані режими хіміотерапії, але без Лінезоліду. В кожній групі була однакова кількість хворих з різними випадками МРТБ і РРТБ: нові випадки - 15 (18,1 %) хворих, після перерваного лікування - 6 (7,2 %), після невдалого I курсу хіміотерапії - 11 (13,2 %), після невдалого повторного курсу хіміотерапії - 16 (19,3 %), у разі рецидиву захворювання - 19 (22,9 %), хронічні випадки - 16 (19,3 %) хворих. Лінезолід застосовували в дозі по 0,6 г двічі або раз на добу протягом 3 - 8 міс - залежно від поширеності туберкульозного процесу. Після припинення бактеріовиділення дозу препарату зменшували до 0,6 г. В основній групі припинення бактеріовиділення і зникнення клінічних симптомів засвідчено у 80 хворих (96,4 %), в тому числі у 36 (97,3 %) із РРТБ і у 44 (95,6 %) хворих на МРТБ (p >> 0,05). У хворих контрольної групи припинення бактеріовиділення досягли відповідно у 71,1 і 43,2 % випадків, що вірогідно відрізнялося від наслідків лікування пацієнтів основної групи. Побічні реакції від комплексної хіміотерапії спостерігали у 41 (49,4 %) хворого з основної групи і у 31 (37,4 %) з контрольної, у т. ч. тяжкі, які вимагали відміни препарату, - відповідно у 18,1 і 10,8 % хворих (p >> 0,05). У 16,9 % хворих реєстрували побічні реакції Лінезоліду, які виявлялися гематологічними порушеннями, нашкірними змінами у вигляді макульозно-папульозної екзантеми, периферичною полінейропатією та діареєю. Висновки: введення Лінезоліду в індивідуалізовані режими хіміотерапії надає змогу досягти після інтенсивної фази хіміотерапії у хворих на РРТБ таких самих високих наслідків лікування щодо припинення бактеріовиділення, як і у хворих на МРТБ. Схема застосування Лінезоліду протягом інтенсивної фази хіміотерапії в дозі 1,2 г на початку лікування та з подальшим прийомом 0,6 г після припинення бактеріовиділення надає змогу домогтися задовільної переносності препарату з невисокою частотою побічних реакцій у 16,9 % хворих, у тому числі тяжких, що вимагали його відміни, у 10,8 %. Лінезолід найчастіше зумовлював гематологічні побічні реакції (10,8 %), що виявлялися анемією та/або лейкопенією і/або тромбоцитопенією. Після відміни препарату показники крові нормалізувалися. | |||
| 7. |
Литвиненко Н. А. Раціональний вибір індивідуалізованих режимів хіміотерапії для хворих на мультирезистентний туберкульоз та туберкульоз із розширеною резистентністю МБТ до протитуберкульозних препаратів [Електронний ресурс] / Н. А. Литвиненко, С. О. Черенько, М. В. Погребна, Ю. О. Сенько, В. В. Давиденко, О. А. Рева, Г. І. Барбова, Г. М. Роєнко, С. П. Василенко // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2013. - № 4. - С. 46-54. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2013_4_9 Мета роботи - визначити оптимальні індивідуалізовані режими хіміотерапії для хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ) та туберкульоз із розширеною резистентністю (РРТБ) мікобактерій туберкульозу (МБТ) до протитуберкульозних препаратів (ПТП) за складом, кількістю ПТП для інтенсивної фази хіміотерапії. У рандомізованому контрольованому проспективному дослідженні проаналізовано результати лікування 140 хворих на МРТБ та 60 на РРТБ МБТ до ПТП. Хворих на МРТБ із новими випадками та лікованих у минулому ПТП I ряду розподілено на групи: у 1-й (40 хворих) призначали не менше ніж 4 ПТП I та II ряду, до яких МБТ чутливі, та додатково 1 - 3 препарати I та II ряду слабкої активності, до яких мікобактерії резистентні; у 2-й (49 хворих) - не менше, ніж 4 ПТП I та II ряду, до яких мікобактерії чутливі. Хворим на МРТБ, лікованим у минулому ПТП I та II ряду, що належали до 3-ї групи (29 пацієнтів), призначали не менше ніж 4 ПТП I та II ряду, до яких МБТ чутливі, та додатково 1 - 3 препарати I та II ряду слабкої активності, до яких МБТ резистентні. Хворі 4-ї групи (22 пацієнти) одержували не менше 4-х ПТП I та II ряду, до яких МБТ чутливі. Хворі на РРТБ складали 5-у, 6-у і 7-у групи. Пацієнтам 5-ї групи (34 хворих) призначали 5 - 6 ПТП, до яких збережено чутливість МБТ, і додавали до них 1 - 2 ПТП, до яких встановлено резистентність МБТ. Пацієнтам 6-ї групи (16 хворих) призначали 4 ПТП, до яких збережено чутливість МБТ, і 3 - 4 препарати, до яких вони були резистентні. Хворі 7-ї групи (10 пацієнтів) одержували 5 - 6 ПТП, до яких збережено чутливість МБТ. Показник припинення бактеріовиділення у хворих на МРТБ на момент завершення інтенсивної фази хіміотерапії коливається від 75,9 до 92,5 % і не залежить від інтенсифікації хіміотерапії за рахунок додаткового призначення 1 - 3 ПТП I та II ряду, до яких МБТ резистентні. У хворих на РРТБ простежувалася така тенденція: додаткове призначення 1 - 2 ПТП, до яких МБТ резистентні, та додаткове введення в курс лікування до 5 - 6 ПТП, до яких збережено чутливість МБТ, підвищує ефективність терапії. Так, у 5-й групі бактеріовиділення припинилося у 52,9 % хворих, у 6-й і 7-й - відповідно у 37,5 і 40,0 % хворих. Вартість - ефективність лікування хворих 5-ї групи становила відповідно 1030,82 грн, тобто була у 1,3 разу меншою у порівнянні з показником 7-ї (1338,57 грн). Висновки: хворим на МРТБ достатньо призначати не менше 4-х препаратів, до яких збережено чутливість МБТ. Хворим на РРТБ до мікобактерій слід призначати щодня по 6 - 7 ПТП і до 5 з них повинна бути збережена чутливість мікобактерій. Якщо неможливо призначити хворим на РРТБ 5 ПТП, до яких збережено чутливість мікобактерій, до режиму хіміотерапії з 3 - 4 ПТП зі збереженою чутливістю мікобактерій потрібно додавати 1 - 3 препарати, до яких вони резистентні. | |||
| 8. | 
Погребна М. В. Профіль медикаментозної резистентності мікобактерій туберкульозу у хворих на туберкульоз із розширеною резистентністю [Електронний ресурс] / М. В. Погребна // Збірник наукових праць співробітників НМАПО ім. П. Л. Шупика. - 2013. - Вип. 22(2). - С. 407-411. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Znpsnmapo_2013_22(2)__64 Мета дослідження - встановити профіль медикаментозної резистентності мікобактерій туберкульозу (МБТ) до протитуберкульозних препаратів I та II ряду у хворих на туберкульоз із розширеною резистентністю (РРТБ). Профіль медикаментозної резистентності МБТ до протитуберкульозних препаратів I та II ряду у хворих на РРТБ залежно від випадку захворювання вивчено в рандомізованому ретроспективному дослідженні, в якому брали участь 113 пацієнтів. "Новий випадок" захворювання спостерігався в 6,2 % хворих. 75 (66,3 %) пацієнтів мали "повторне лікування до 2-х років", "повторне лікування протягом 2-х років та більше" мали 31 (27,4 %) хворий. Резистентність МБТ до Стрептоміцину зустрічалась у 96,4 %, Етамбутолу - у 67,2 % та Етіонаміду - у 60,2 % хворих. Резистентність до Піразинаміду та ПАСКу в меншій кількості випадків - 36,6 та 21,2 % відповідно. Серед хворих на туберкульоз із РРТБ резистентність до Стрептоміцину, Етамбутолу, Етіонаміду, Капреоміцину, Канаміцину було встановлено в однакової кількості хворих незалежно від випадку захворювання. Висновки: мала кількість "нових випадків" захворювання у хворих на РРТБ свідчить про значний ризик виникнення розширеної резистентності у випадку попереднього протитуберкульозного лікування в анамнезі. У переважної більшості хворих з РРТБ виявляють резистентність до 7 і більшої кількості протитуберкульозних препаратів - у 64,6 %, що не надає змогу застосовувати адекватний режим хіміотерапії з числа протитуберкульозних препаратів 1 - 4 груп. | |||
| 9. |
Черенько С. О. Частота первинної медикаментозної резистентності мікобактерій туберкульозу у хворих з новими випадками ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ [Електронний ресурс] / С. О. Черенько, Н. А. Марченко, М. В. Погребна, А. І. Барбова // Збірник наукових праць співробітників НМАПО ім. П. Л. Шупика. - 2013. - Вип. 22(2). - С. 422-427. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Znpsnmapo_2013_22(2)__67 Мета дослідження - встановлення частоти та характеру медикаментозної резистентності МБТ у хворих з новими випадками ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ без анамнезу попереднього лікування. За єдиним протоколом відкритого проспективного дослідження протягом 2012 р. обстежено 72 хворих з уперше діагностованими випадками ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ без анамнезу попереднього лікування, в яких мікобактерії туберкульозу виділені культуральним методом. Тест медикаментозної чутливості до протитуберкульозних препаратів I ряду проводили на рідкому живильному середовищі на аналізаторі мікробіологічному автоматичному. Встановлено високу частоту первинної резистентності МБТ до протитуберкульозних препаратів I ряду - 41,7 %. Резистентність МБТ у переважній більшості випадків визначають за рахунок полі- і монорезистетності - 33,3 %, рідше за рахунок мультирезистентності, частота якої становить 8,3 % (p << 0,05). Резистентність до Ізоніазиду мають 31,9 % хворих з новими випадками туберкульозу. Резистентність до Рифампіцину визначено у вірогідно меншої кількості хворих - у 13,9 % (p << 0,05), у тому числі у половині випадків без мультирезистентності. Це потребує більш виваженої тактики щодо призначення їм одразу стандартного режиму для 4 категорії. Висновки: у хворих з новими випадками ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ резистентність МБТ у переважній більшості випадків визначають за рахунок полі- та монорезистентності (33,4 %), рідше за рахунок мультирезистентності, частота якої становить 8,3 %. Високий рівень резистентності до Ізоніазиду (31,9 %) у хворих з новими випадками ставить під сумнів ефективність профілактичних курсів Ізоніазидом у ВІЛ-інфікованих осіб. Застосування вартісних методів скринінгової діагностики резистентності до Рифампіцину у разі невисокого рівня первинної мультирезистентності у хворих з ко-інфекцією туберкульоз/ВІЛ і відсутності мультирезистентності у половини хворих з резистентністю до Рифампіцину є економічно неефективним. | |||
| 10. |
Черенько С. О. Частота і характер побічних реакцій від протитуберкульозної і антиретровірусної терапії у хворих на ко-інфекцію туберкульоз/ВІЛ [Електронний ресурс] / С. О. Черенько, М. В. Погребна, Л. Я. Манів // Збірник наукових праць співробітників НМАПО ім. П. Л. Шупика. - 2013. - Вип. 22(2). - С. 427-433. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Znpsnmapo_2013_22(2)__68 Мета дослідження - вивчити частоту побічних реакцій у хворих на ко-інфекцію туберкульоз/ВІЛ у разі проведення одночасно протитуберкульозної та антиретровірусної терапії. У ретроспективному контрольованому дослідженні, що включало 86 хворих на ко-інфекцію туберкульоз/ВІЛ і вірусний гепатит B і C, вивчено частоту побічних реакцій під час одночасного проведення протитуберкульозної та антиретровірусної терапії після інтенсивної фази хіміотерапії. Методом підбору пар за формою та поширеністю туберкульозного процесу та тяжкістю ВІЛ-інфекції було розподілення на групи: основну (43 особи), у хворих якої на фоні антимікобактеріальної терапії була призначена антиретровірусна терапія, та контрольну (43 особи), хворих якої лікували лише протитуберкульозними препаратами. Встановлено, що під час інтенсивної фази протитуберкульозної хіміотерапії побічні реакції виникають у 60,5 % хворих без антиретровірусної терапії та у 69,8 % хворих, які одержували антиретровірусну терапію (p >> 0,05), переважно за рахунок гепатотоксичних і диспепсичних побічних реакцій від Піразинаміду, Рифампіцину та Ізоніазиду. В більшості випадків побічні реакції були не тяжкими та не потребували зміни або відміни протитуберкульозної терапії або схеми антиретровірусної терапії (відповідно у 9,3 і 6,9 % хворих, p >> 0,05). Відсутність вірогідного впливу антиретровірусної терапії на частоту побічних реакцій під час інтенсивної фази хіміотерапії надає змогу не відкладати її призначення на підтримуючу фазу або після завершення основного курсу хіміотерапії. Висновки: у хворих на ко-інфекцію туберкульоз/ВІЛ з високою частотою виникають побічні реакції від протитуберкульозної хіміотерапії - в 60,5 % випадках переважно за рахунок гепатотоксичних та диспепсичних побічних реакцій. Антиретровірусна терапія не суттєво збільшує частоту побічних реакцій (на 13,4 %). | |||
| 11. |
Черенько С. О. Динаміка припинення бактеріовиділення у хворих з новими випадками туберкульозу із розширеною резистентністю [Електронний ресурс] / С. О. Черенько, Н. В. Гранкіна, Н. А. Литвиненко, М. В. Погребна, Ю. О. Сенько // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2014. - № 2. - С. 13-17. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2014_2_6 Мета роботи - вивчити динаміку припинення бактеріовиділення протягом інтенсивної фази хіміотерапії для визначення її оптимальної тривалості. Під спостереженням було 144 хворих із новими випадками туберкульозу з розширеною резистентністю (РРТБ), встановленою під час вперше діагностованого туберкульозу, повторних випадків (рецидив, невдале лікування першого курсу, перерване лікування) та невдалого повторного лікування. Хворих лікували за індивідуалізованими режимами хіміотерапії, які включали 4 - 6 ефективних препаратів, згідно з тестом медикаментозної чутливості. Протягом інтенсивної фази хіміотерапії у 49,3 % хворих на РРТБ припинилося бактеріовиділення, у решти реєстровано невдачу. Бактеріовиділення припинилося в терміни від 1 до 4 міс у 70,4 % пацієнтів, у решти 29,6 % - після 5 міс інтенсивної фази хіміотерапії. Встановлено вірогідний зв'язок між невдалим лікуванням і резистентністю мікобактерій туберкульозу до ПАСК, припиненням бактеріовиділення до 4 міс і введенням у режим хіміотерапії Лінезоліду. Для інших протитуберкульозних препаратів 5-ї групи (Кларитроміцину, Клофазиміну та Ізоніазиду у високих дозах) не виявлено вірогідного зв'язку з ефективним лікуванням. Висновки: у 70,4 % хворих з новими випадками РРТБ бактеріовиділення припиняється до 4 міс включно, що свідчить на користь 6-місячної тривалості інтенсивної фази. Восьмимісячну інтенсивну фазу слід застосовувати у хворих з новими випадками РРТБ, якщо в схемі лікування не передбачено призначення Лінезоліду.Мета дослідженя - вивчити динаміку припинення бактеріовиділення протягом інтенсивної фази хіміотерапії для визначення її оптимальної тривалості. Під спостереженням було 414 хворих з новими випадками мультирезистентного туберкульозу, які встановлені із вперше діагностованого туберкульозу, повторних випадків (рецидив, невдале лікування першого курсу, перерване лікування) та невдалого повторного лікування). Хворих лікували за індивідуалізованих режимів хіміотерапії, які включали 6 ефективних препаратів згідно тесту медикаментозної чутливості. З'ясовано, що протягом інтенсивної фази хіміотерапії у 72,7 % хворих на МРТБ припинилося бактеріовиділення, у решти - реєстровано невдачу лікування. Бактеріовиділення припиняється в терміни від 1-го до 4-х міс у 82 % пацієнтів, у решти 18 % - після 5-ти міс інтенсивної фази хіміотерапії. Бактеріовиділення частіше не припиняється або терміни його припинення подовжуються до 5-ти та більше міс у 40,4 - 45,5 % пацієнтів з невдачею повторних курсів хіміотерапії. Встановлено достовірний зв'язок між невдалим лікуванням та подовженими термінами припинення бактеріовиділення з резистентністю МБТ до фторхінолонів, канаміцину та амікацину. Висновки: у 82 % хворих з новими випадками МРТБ бактеріовиділення припиняється до 4-х міс включно, що свідчить на користь 6-місячної тривалості інтенсивної фази. 8-місячну тривалість інтенсивної фази слід застосовувати у хворих з новими випадками МРТБ, встановлених із випадків невдачі повторних курсів хіміотерапії та у разі визначення резистентності МБТ до фторхінолонів, аміноглікозидів, протіонаміду. | |||
| 12. | 
Черенько С. О. Ефективність ізопаск в комплексному лікуванні хворих на мультирезистентний туберкульоз [Електронний ресурс] / С. О. Черенько, Н. І. Кібізова, М. В. Погребна // Сучасні медичні технології. - 2014. - № 2. - С. 16-21. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Smt_2014_2_5 | |||
| 13. |
Черенько С. О. Застосування моксифлоксацину при лікуванні хворих з новими випадками ко-інфекції туберкульоз/віл і супутнім вірусним гепатитом В та /або С [Електронний ресурс] / С. О. Черенько, Л. Я. Манів, М. В. Погребна // Збірник наукових праць співробітників НМАПО ім. П. Л. Шупика. - 2014. - Вип. 23(4). - С. 62-67. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Znpsnmapo_2014_23(4)__11 Мета роботи - вивчення ефективності та переносимості вдосконаленого режиму хіміотерапії з застосуванням моксифлоксацину замість піразинаміду у разі лікування хворих з новими випадками ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ з супутнім вірусним гепатитом B та/або C. Контрольоване рандомізоване проспективне дослідження включало 60 хворих на легеневу форму ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ із позитивним мазком мокротиння з новими випадками туберкульозу та супутнім вірусним гепатитом B та/або C. Рандомізовані за методом випадкових чисел хворі було розподілено на групи порівняння по 30 осіб. У хворих основної групи застосовували вдосконалений режим хіміотерапії, який включав у інтенсивну фазу моксифлоксацин - <$Eroman {2HRZMf~times~4HR}>, у хворих групи порівняння - стандартний режим хіміотерапії для 1 категорії - 2HREZ4HR. Хворі в групах порівняння не відрізнялись за формою захворювання і ступенем імунодефіциту. В усіх хворих був виразний імунодефіцит з кількістю CD4 лімфоцитів << 200 клітин/мкл. Ефективність лікування після завершення інтенсивної фази хіміотерапії у хворих основної групи була достовірно вищою за частотою припинення бактеріовиділення - 83,3 % проти 50,0 % (p << 0,05), зникненням клінічних симптомів і розсмоктуванням інфільтративних змін в легенях - 90,0 % проти 60,0 (p << 0,05), ніж у разі стандартного лікування за 1 клінічною категорією. Частота визначення побічних реакцій від протитуберкульозних була вірогідно нижчою - 23,3 % проти 53,3 % (p << 0,05). Висновки: включення моксифлоксацину замість піразинаміду в режим хіміотерапії для 1 категорії у хворих на ко-інфекцію туберкульоз/ВІЛ із супутнім вірусним гепатитом B та/або C надає змогу досягти підвищення частоти припинення бактеріовиділення на момент завершення інтенсивної фази хіміотерапії на 40,5 %, зниження частоти побічних реакцій в 2,2 разу. | |||
| 14. |
Барбова А. І. Варіанти моно- і полірезистентності МБТ до протитуберкульозних препаратів І ряду у хворих з новими і повторними випадками туберкульозу [Електронний ресурс] / А. І. Барбова, С. О. Черенько, Г. В. Старичек, О. В. Аврамчук, М. В. Погребна, Н. М. Алієва // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2016. - № 1. - С. 23-26. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2016_1_7 Мета роботи - вивчення варіантів моно- і полірезистентності мікобактерій туберкульозу (МБТ) у хворих з новими і повторними випадками туберкульозу. Під спостереженням перебувало 111 осіб з моно- і полірезистентним туберкульозом з новими і повторними випадками захворювання, яких лікували протягом 2014 - 2015 рр. Загалом за цей період було обстежено 338 хворих з новими випадками туберкульозу і 192 хворих з повторним лікуванням (рецидиви, лікування після перерви та невдале лікування за першим курсом). Серед нових випадків захворювання моно- і полірезистентність визначено у 81-го (23,97 %) хворого, що наближається до частоти моно- і полірезистентності, за даними епідеміологічного нагляду в Україні (21,5 %). У структурі моно- і полірезистентного вперше діагностованого туберкульозу переважає резистентність до ізоніазиду в комбінації зі стрептоміцином (43,2 %), який не застосовують у сучасних схемах лікування. У 22,2 % випадків спостерігають полірезистентність з резистентністю МБТ до ізоніазиду в комбінації з етамбутолом або піразинамідом. Висновки: варіанти моно- і полірезистентності, які вимагають 18-місячного курсу хіміотерапії, до комбінації ізоніазиду, етамбутолу, піразинаміду або рифампіцину з або без комбінації з іншими препаратами виявляють у поодиноких випадках - відповідно у 4,9 та 1,2 % хворих. У хворих з повторним лікуванням спостерігають таку ж саму тенденцію стосовно варіантів моно- і полірезистентності. | |||
| 15. | 
Литвиненко Н. А. Ефективність застосування протитуберкульозних препаратів 4-ї групи (циклосерину, ПАСКу) у хворих на мультирезистентний туберкульоз [Електронний ресурс] / Н. А. Литвиненко, Г. О. Варицька, М. В. Погребна, С. О. Сенько, В. В. Давиденко // Буковинський медичний вісник. - 2016. - Т. 20, № 2. - С. 74-80. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/bumv_2016_20_2_21 Мета дослідження - вивчити ефективність і переносимість застосування протитуберкульозних препаратів 4-ї групи (циклосерину, ПАСКу) у хворих на мультирезистентний туберкульоз. Дослідження проведено як рандомізоване проспективне серед 257-ми хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ), які одержували лікування в інтенсивну фазу у ДУ "Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України" та у підтримуючу фазу - у протитуберкульозних диспансерах за місцем мешкання, за когорти 2010 - 2014 рр. Досліджуваних хворих було розподілено на групи: у 1-ій - застосовували 5 ефективних протитуберкульозних препаратів (ПТП) та додатково до них циклосерин (64 особи), 2-ій - 5 ефективних ПТП без циклосерину (86 осіб), у 3-ій - 5 ефективних ПТП та додатково до них парааміносаліцилову кислоту (ПАСК) (67 осіб), у 4-ій - 5 ефективних ПТП без ПАСКу (40 осіб). Бактеріовиділення припинилось в інтенсивній фазі у 84,4 % пацієнтів, котрим застосовували 5 ефективних ПТП із додаванням циклосерину у порівнянні з 70,9 % осіб, котрим не додавали циклосерину, p << 0,05. На момент завершення основного курсу хіміотерапії (ОКХТ) лікування було успішне у 46,9 % пацієнтів проти 30,2 % осіб відповідно, p << 0,05); на момент завершення ОКХТ "ефективне лікування" встановлено у 43,3 % проти 35,0 % пацієнтів відповідно, (p >> 0,05). Побічні ефекти зареєстровано в однакової кількості хворих на МРТБ між групами порівняння. Висновки: основним критерієм щодо обов'язкового включення до режиму хіміотерапії циклосерину є досвід його попереднього застосування в минулому: серед випадків МРТБ, котрим циклосерин раніше не призначався, додаткове його призначення до 5-ти ефективних ПТП значимо покращує його вартість-ефективність. Застосування ПАСКу у режимах хіміотерапії має бути обмежене тими випадками, коли без нього неможливо сформувати режим хіміотерапії не менш ніж із 5-ти ефективних протитуберкульозних препаратів.Мета роботи - встановлення ефективності режимів хіміотерапії із застосуванням протитуберкульозних препаратів 5-ї групи (кларитроміцину, клофазиміну) у хворих на туберкульоз із розширеною резистентністю мікобактерій туберкульозу (РРТБ) на кінець інтенсивної фази (ІФ) та основного курсу хіміотерапії (ОКХТ). Контрольоване рандомізоване проспективне дослідження включало 169 хворих на РРТБ, у котрих одержано результат лікування на момент завершення ОКХТ. Рандомізованих за методом випадкових чисел хворих з РРТБ було розподілено на групи порівняння залежно від режимів хіміотерапії, які складалися не менше із 4-х ефективних препаратів (без лінезоліду): з кларитроміцином - 42 пацієнта, без кларитроміцину 2 32 пацієнти, з клофазиміном - 18 пацієнтів, без клофазиміну - 77 пацієнтів. Призначення хворим на РРТБ кларитроміцину додатково до 5-ти ПТП (без лінезоліду) не призвело до підвищення ефективності лікування: на момент завершення ОКХТ, "ефективне лікування" встановлено у 33,3 % та у 28,1 % хворих, відповідно (p >> 0,05). Призначення клофазиміну у хворих на РРТБ не підвищує ефективність лікування, але надає змогу зберегти одержаний результат щодо припинення бактеріовиділення до кінця ОКХТ. На момент завершення ІФ бактеріовиділення припиняється у 44,4 % хворих, у порівнянніо з 48,1 % хворими, яким застосовували лише 5 ПТП (без лінезоліду та клофазиміну); побічні реакції зареєстровано у 27,8 % та у 29,8 % хворих, відповідно (p >> 0,05). На момент завершення ОКХТ "ефективне лікування" встановлено також у однакової кількості хворих у групах порівняння - у 38,8 % проти 31,2 %. Висновки: застосування хворим на РРТБ кларитроміцину додатково до 5-ти ПТП (без лінезоліду) не призводить до підвищення ефективності лікування на момент завершення ОКХТ. Застосування клофазиміну надає змогу зберегти "ефективне лікування" на момент завершення ОКХТ: втрата ефективності лікування становила усього 5,0 %, проти 16,9 % серед хворих, у котрих клофазимін не застосовували. | |||
| 16. |
Фещенко Ю. І. Лікування хворих на мультирезистентний туберкульоз та туберкульоз із розширеною резистентністю мікобактерій туберкульозу до протитуберкульозних препаратів: основні причини низьких результатів [Електронний ресурс] / Ю. І. Фещенко, Н. А. Литвиненко, М. В. Погребна, Ю. О. Сенько, Л. М. Процик, Н. В. Гранкіна // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2016. - № 2. - С. 22-29. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2016_2_5 Мета роботи - визначити ефективність лікування у хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ) і туберкульоз із розширеною резистентністю (РРТБ) на момент завершення інтенсивної фази хіміотерапії (ІФХТ) й основного курсу хіміотерапії (ОКХТ) та встановити основні причини низьких результатів. У ретроспективному когортному дослідженні взяли участь 440 хворих на МРТБ та 158 - на РРТБ. Вивчали ефективність лікування на момент завершення ІФХТ та ОКХТ. Хворих на МРТБ та РРТБ було розподілено на групи порівняння (нові випадки туберкульозу, ліковані у минулому протитуберкульозними препаратами (ПТП) I ряду, ліковані у минулому ПТП I та II ряду), котрі не відрізнялися за віком, статтю, поширеністю туберкульозу, кількістю та розмірами деструкцій, інтенсивністю режимів хіміотерапії протягом ІФХТ. Усім хворим у режимі хіміотерапії (ХТ) щоденно в середньотерапевтичних дозах призначали не менше 4-х ефективних ПТП. Якщо в режимі хіміотерапії протягом ІФХТ неможливо було призначити 4 ефективних ПТП I - II ряду, використовували ПТП 5-ї групи. Показника "успішне лікування" досягли у 62,0 % хворих на МРТБ (без РРТБ), раніше не лікованих від туберкульозу, та у 53,7 % хворих, котрих лікували ПТП I ряду (p >> 0,05), у порівнянні з 38,1 % хворих, які в анамнезі мали досвід застосування ПТП II ряду (p << 0,05). На момент завершення ІФХТ бактеріовиділення припинилося у 88,0 та у 79,3 % хворих у порівнянні з 63,1 % відповідно (p << 0,05). Кількість перерв у лікуванні менша у хворих, котрі в минулому не лікувалися, у порівнянні з тими, що приймали ПТП. Термін припинення бактеріовиділення у хворих на МРТБ на 1 міс коротший у хворих, раніше не лікованих або лікованих ПТП I ряду, ніж ПТП II ряду (p << 0,05). У хворих на РРТБ встановлено тенденцію щодо вищої ефективності лікування у тих, котрих у минулому не лікували ПТП або лікували тільки ПТП I ряду, у порівнянні з лікованими ПТП I - II ряду: на момент завершення ОКХТ показник "успішне лікування" встановлено у 53,3 і 38,7 % у порівнянні з 28,5 % (p >> 0,05). На момент завершення ІФХТ бактеріовиділення припинилося у 66,7 і 64,5 % хворих у порівнянні з 50,9 % відповідно (p >> 0,05). Термін припинення бактеріовиділення у хворих на РРТБ перевищував у середньому 3,5 міс та не залежав від наслідків попереднього лікування. Висновки: наслідки лікування потрібно оцінювати окремо у хворих на МРТБ або РРТБ і хворих, яким у минулому призначали або ні ПТП II ряду. З огляду на гіршу ефективність лікування хворих як на МРТБ, так і РРТБ, лікованих у минулому ПТП II ряду, для них передусім доцільно у режим хіміотерапії вводити препарати 5-ї групи або нові ПТП (бедаквілін, деламанід), але при цьому, зважаючи на більшу кількість перерв у лікуванні, всім забезпечувати соціальний супровід. Оскільки у хворих усіх груп ефективність лікування знижується протягом підтримувальної фази ХТ, основні зусилля потрібно спрямовувати на покращання якості надання медичної допомоги на амбулаторному етапі та розробку і впровадження скорочених режимів ХТ. | |||
| 17. |
Литвиненко Н. А. Ефективність застосування протитуберкульозних препаратів 5-ї групи (кларитроміцину, клофазиміну) у хворих на туберкульоз із розширеною резистентністю мікобактерій туберкульозу [Електронний ресурс] / Н. А. Литвиненко, О. П. Чоботар, М. В. Погребна, С. О. Сенько, В. В. Давиденко, Л. М. Процик // Збірник наукових праць співробітників НМАПО ім. П. Л. Шупика. - 2016. - Вип. 26. - С. 440-450. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Znpsnmapo_2016_26_75 Мета дослідження - вивчити ефективність і переносимість застосування протитуберкульозних препаратів 4-ї групи (циклосерину, ПАСКу) у хворих на мультирезистентний туберкульоз. Дослідження проведено як рандомізоване проспективне серед 257-ми хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ), які одержували лікування в інтенсивну фазу у ДУ "Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України" та у підтримуючу фазу - у протитуберкульозних диспансерах за місцем мешкання, за когорти 2010 - 2014 рр. Досліджуваних хворих було розподілено на групи: у 1-ій - застосовували 5 ефективних протитуберкульозних препаратів (ПТП) та додатково до них циклосерин (64 особи), 2-ій - 5 ефективних ПТП без циклосерину (86 осіб), у 3-ій - 5 ефективних ПТП та додатково до них парааміносаліцилову кислоту (ПАСК) (67 осіб), у 4-ій - 5 ефективних ПТП без ПАСКу (40 осіб). Бактеріовиділення припинилось в інтенсивній фазі у 84,4 % пацієнтів, котрим застосовували 5 ефективних ПТП із додаванням циклосерину у порівнянні з 70,9 % осіб, котрим не додавали циклосерину, p << 0,05. На момент завершення основного курсу хіміотерапії (ОКХТ) лікування було успішне у 46,9 % пацієнтів проти 30,2 % осіб відповідно, p << 0,05); на момент завершення ОКХТ "ефективне лікування" встановлено у 43,3 % проти 35,0 % пацієнтів відповідно, (p >> 0,05). Побічні ефекти зареєстровано в однакової кількості хворих на МРТБ між групами порівняння. Висновки: основним критерієм щодо обов'язкового включення до режиму хіміотерапії циклосерину є досвід його попереднього застосування в минулому: серед випадків МРТБ, котрим циклосерин раніше не призначався, додаткове його призначення до 5-ти ефективних ПТП значимо покращує його вартість-ефективність. Застосування ПАСКу у режимах хіміотерапії має бути обмежене тими випадками, коли без нього неможливо сформувати режим хіміотерапії не менш ніж із 5-ти ефективних протитуберкульозних препаратів.Мета роботи - встановлення ефективності режимів хіміотерапії із застосуванням протитуберкульозних препаратів 5-ї групи (кларитроміцину, клофазиміну) у хворих на туберкульоз із розширеною резистентністю мікобактерій туберкульозу (РРТБ) на кінець інтенсивної фази (ІФ) та основного курсу хіміотерапії (ОКХТ). Контрольоване рандомізоване проспективне дослідження включало 169 хворих на РРТБ, у котрих одержано результат лікування на момент завершення ОКХТ. Рандомізованих за методом випадкових чисел хворих з РРТБ було розподілено на групи порівняння залежно від режимів хіміотерапії, які складалися не менше із 4-х ефективних препаратів (без лінезоліду): з кларитроміцином - 42 пацієнта, без кларитроміцину 2 32 пацієнти, з клофазиміном - 18 пацієнтів, без клофазиміну - 77 пацієнтів. Призначення хворим на РРТБ кларитроміцину додатково до 5-ти ПТП (без лінезоліду) не призвело до підвищення ефективності лікування: на момент завершення ОКХТ, "ефективне лікування" встановлено у 33,3 % та у 28,1 % хворих, відповідно (p >> 0,05). Призначення клофазиміну у хворих на РРТБ не підвищує ефективність лікування, але надає змогу зберегти одержаний результат щодо припинення бактеріовиділення до кінця ОКХТ. На момент завершення ІФ бактеріовиділення припиняється у 44,4 % хворих, у порівнянніо з 48,1 % хворими, яким застосовували лише 5 ПТП (без лінезоліду та клофазиміну); побічні реакції зареєстровано у 27,8 % та у 29,8 % хворих, відповідно (p >> 0,05). На момент завершення ОКХТ "ефективне лікування" встановлено також у однакової кількості хворих у групах порівняння - у 38,8 % проти 31,2 %. Висновки: застосування хворим на РРТБ кларитроміцину додатково до 5-ти ПТП (без лінезоліду) не призводить до підвищення ефективності лікування на момент завершення ОКХТ. Застосування клофазиміну надає змогу зберегти "ефективне лікування" на момент завершення ОКХТ: втрата ефективності лікування становила усього 5,0 %, проти 16,9 % серед хворих, у котрих клофазимін не застосовували. | |||
| 18. |
Черенько С. О. Тривалість інтенсивної фази хіміотерапії при лікуванні хворих на мультирезистентний туберкульоз [Електронний ресурс] / С. О. Черенько, Н. В. Гранкіна, М. В. Погребна // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2015. - № 4. - С. 7-11. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2015_4_4 Мета роботи - вивчення ефективності інтенсивної фази хіміотерапії 6- і 8-місячної тривалості під час лікування хворих на мультирезистентний туберкульоз (МРТБ). У контрольованому дослідженні вивчали ефективність інтенсивної фази 6- і 8-місячної тривалості під час лікування хворих з новими випадками МРТБ. Шестимісячну тривалість інтенсивної фази застосовано у 95-ти хворих на МРТБ (основна група), 8-місячну - у 59-ти (група порівняння). Хворі груп порівняння не відрізнялися за випадком захворювання, поширеністю туберкульозного процесу та профілем медикаментозної резистентності мікобактерій туберкульозу. В обох групах переважали пацієнти, в яких МРТБ діагностовано після повторного лікування (невдача першого курсу, перерване лікування, рецидиви), - відповідно 61,1 та 63,2 %. Оцінку ефективності лікування проводили на кінець інтенсивної фази та основного курсу хіміотерапії за конверсією харкотиння за методом посіву. У дослідження брали тільки пацієнтів з відомим наслідком лікування на кінець основного курсу хіміотерапії та вилучили тих, хто перервав його в підтримувальну фазу. Конверсія харкотиння за культурою на кінець інтенсивної фази відбулася у 84,2 % хворих основної групи та у 81,4 % - контрольної (<$Eroman p~>>~0,05>). Після завершення основного курсу хіміотерапії (через 24 міс) конверсію харкотиння продовжували визначати у 69,5 % хворих основної групи і у 66,1 % контрольної (<$Eroman p~>>~0,05>). Відновилося бактеріовиділення під час підтримувальної фази або звершення основного курсу хіміотерапії відповідно у 14,7 і 15,3 % хворих (<$Eroman p~>>~0,05>). Побічні реакції були 37,9 % хворих основної групи і у 57,6 % контрольної (<$Eroman p~<<~0,05>), зокрема вестибуло-ототоксичні - у 12,6 та 23,7 % (<$Eroman p~>>~0,05>). Висновки: подовження інтенсивної фази хіміотерапії від 6-ти до 8-ми міс не впливає на наслідки лікування за частотою конверсії харкотиння на кінець як інтенсивної фази, так і основного курсу хіміотерапії, проте вірогідно збільшується кількість побічних реакцій. Шестимісячна тривалість інтенсивної фази хіміотерапії, як і 8-місячна, забезпечують високу ефективність індивідуалізованого лікування хворих з новими випадками МРТБ наприкінці інтенсивної фази й після завершення основного курсу хіміотерапії. Виліковуються відповідно 69,5 та 66,1 % хворих. | |||
| 19. |
Черенько С. О. Застосування моксифлоксацину в модифікованому стандартному режимі хіміотерапії при лікуванні хворих із новими випадками ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ із супутніми вірусними гепатитами В та/або С [Електронний ресурс] / С. О. Черенько, Л. Я. Манів, М. В. Погребна // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2015. - № 4. - С. 58-63. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2015_4_13 Мета роботи - вивчення ефективності та переносності модифікованого стандартного режиму хіміотерапії за першою категорією із застосуванням моксифлоксацину замість піразинаміду під час лікування хворих із новими випадками ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ із супутніми вірусними гепатитами B та/або C. Контрольоване рандомізоване проспективне дослідження включало 30 хворих з легеневою формою ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ із позитивним мазком харкотиння з новими випадками туберкульозу із супутніми вірусними гепатитами B та/або C. Рандомізовано за методом випадкових чисел хворих було розподілено на групи порівняння по 30 осіб. У хворих основної групи застосовували модифікований режим хіміотерапії, за яким у інтенсивну фазу включали моксифлоксацин - 2HRMfxE4HR, у хворих групи порівняння - стандартний - 2HREZ4HR. Хворі в групах порівняння не відрізнялися за формою захворювання і ступенем імунодефіциту - з однаковою частотою визначали деструктивний процес (відповідно у 46,7 та у 50,0 хворих), однаково переважала інфільтративна форма (відповідно у 60,0 і 53,3 % хворих), у решти пацієнтів була дисемінована форма туберкульозу (<$Eroman p~>>~0,05>). АРТ в інтенсивну фазу хіміотерапії одержували 17 (56,7 %) і 15 (50 %) хворих (<$Eroman p~>>~0,05>). Внаслідок застосування модифікованого режиму хіміотерапії ефективність лікування після завершення інтенсивної фази хіміотерапії виявилася вірогідно вищою за частотою припинення бактеріовиділення - 73,3 і 46,7 % (<$Eroman p~<<~0,05>), зникнення клінічних симптомів і розсмоктування інфільтративних змін у легенях - 80,0 і 50,0 % (<$Eroman p~<<~0,05>), ніж за стандартного лікування за першою клінічною категорією. Частота визначення побічних реакцій від протитуберкульозних і антиретровірусних препаратів була вірогідно нижчою - 30,0 і 56,7 % (<$Eroman p~<<~0,05>), зокрема тяжких, які вимагали відміни протитуберкульозної і антиретровірусної терапії - 3,3 і 30,0 %. Висновки: включення моксифлоксацину замість піразинаміду в режим хіміотерапії для першої категорії у хворих із ко-інфекцією туберкульоз/ВІЛ із супутніми вірусними гепатитами B та/або C надає змогу досягти підвищення частоти припинення бактеріовиділення на момент завершення інтенсивної фази хіміотерапії на 36,3 %, знизити частоту гепатотоксичних побічних реакцій на 47,1 % та зменшити тяжкість їх виявів, що забезпечує безперервне лікування. | |||
| 20. |
Фещенко Ю. І. Ведення побічних реакцій під час лікування хворих на туберкульоз та ко-інфекцію (туберкульоз/ВІЛ-інфекція/СНІД) [Електронний ресурс] / Ю. І. Фещенко, Н. А. Литвиненко, Л. М. Процик, М. В. Погребна, Ю. О. Сенько, О. П. Чоботар, Г. О. Варицька, К. О. Гамазіна, О. В. Матвєєва // Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція. - 2017. - № 4. - С. 13-24. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tlkhvil_2017_4_5 Протягом останнього часу побічні реакції (ПР) визнані джерелом невирішених проблем практичної і суспільної охорони здоров'я, додають значний негативний внесок у захворюваність та смертність від туберкульозу, тому що є основною причиною переривів у лікуванні. Така ситуація сприяє зростанню поширеності хіміорезистентного туберкульозу, що своєю чергою призводить до значного збільшення витрат на охорону здоров'я. Запобігання ПР за проведення хіміотерапії туберкульозу, у першу чергу мультирезистентного, є пріоритетною по відношенню до лікування, так як надає змогу підтримувати високу якість життя на тлі призначеної терапії, зменшувати стигму. Наведено етапи надання медичної допомоги пацієнтам, хворим на туберкульоз та ко-інфекцію, у яких виникають ПР під час лікування, принципи своєчасного та повноцінного їх лікування, що надасть змогу зменшити кількість ПР та буде сприяти підвищенню ефективності лікування цієї категорії хворих. | |||
| ||||
Попередній перегляд: 
Реферативна БД
 |
| Відділ наукової організації електронних інформаційних ресурсів |
 Пам`ятка користувача |