Особливості забезпечення ефективності регіонального, організаційного та соціально-економічного розвитку за рахунок оптимізації діяльності суб'єктів господарювання в Україні. Актуальні проблеми сучасного державотворення в контексті глобалізації: матеріали наук.-практ. та наук.-теорет. конф. студ. та молодих вчен., 29 - 30 квіт. 2009 р., Івано-Франківськ. – Івано-Франківськ, 2009

Розкрито специфіку творення права у слов'янських народів, які прийняли християнство від Візантії. Наведено порівняльні характеристики кримінально-правової регламентації інституту захисту обвинуваченого у Кримінально-процесуальному кодексі (КПК) 1927 р. і чинному КПК України. Висвітлено питання використання психологічних навичок для забезпечення прав людини під час розгляду кримінальних справ у суді. Визначено правовий статус ОБСЄ в сфері забезпечення миру та безпеки в Європі, конституційно-правовий статус інституту громадянства в Україні, особливості правового становища іноземців у державі. Проаналізовано проблеми застосування норм цивільного права України в частині відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій і бездіяльності правоохоронних органів. Увагу приділено питанням економіки, зокрема, оптимізації джерел фінансового забезпечення охорони здоров'я в Україні, впровадження прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб як напряму забезпечення суспільного добробуту, банківського обслуговування розрахунків у системі організації місцевих фінансів, формування та реалізації стратегії інтеграції банківської системи України у світову економіку.

Раскрыта специфика созидания права у славянских народов, принявших христианство от Византии. Даны сравнительные характеристики криминально-правовой регламентации института защиты обвиняемого в Криминально-процессуальном кодексе (КПК) 1927 г. и действующем КПК Украины. Освещены вопросы использования психологических навыков для обеспечения прав человека при рассмотрении уголовных дел в суде. Определены правовой статус ОБСЕ в сфере обеспечения мира и безопасности в Европе, конституционно-правовой статус института гражданства в Украине, особенности правового положения иностранцев в государстве. Проанализированы проблемы применения норм гражданского права Украины в части возмещения вреда, причиненного вследствии незаконных действий и бездеятельности правоохранительных органов. Внимание уделено вопросам экономики, в частности, оптимизации источников финансового обеспечения охраны здоровья в Украине, внедрения прогрессивного налогообложения доходов физических лиц как направления обеспечения общественного благосостояния, банковского обслуживания расчётов в системе организации местных финансов, формирования и реализации стратегии интеграции банковской системы Украины в мировую экономику.

Головний редактор:

Співвідношення поняття "державна політика" з іншими поняттями теорії держави та права / Н. В. Височанська

Мета роботи - аналіз поняття "державна політика", як порівняно нового поняття загальнотеоретичної юридичної науки, та встановлення його співвідношення з іншими, більш традиційними, поняттями теорії держави та права, такими як: "державна влада", "державна діяльність", "державне регулювання", "державне управління". Методика включає комплексний аналіз та узагальнення науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: порівняльний, термінологічний, функціональний, історичний, структурний. В процесі дослідження з'ясовано, що поняття "державна політика" є пізнавальним інструментом поглиблення людських знань про державну політику як складний, багатогранний соціальний феномен. Теорія держави та права на сучасному етапі свого розвитку намагається розширити горизонт наукового пізнання державно-правових явищ, охопити науковою картиною державно-правового світу нові загальні державно-правові категорії, серед яких одне з важливих місць має посісти поняття "державна політика". У поняттєво-категоріальному апараті теорії держави та права його визначають шляхом співвідношення останнього з іншими поняттями загальнотеоретичної юридичної науки, характеризуючи зв'язок і залежність державної політики з державною владою, державною діяльністю, державним регулюванням, державним управлінням. Наукова новизна. В процесі дослідження встановлено, що надаючи характеристику взаємного відношення, зв'язку і залежності державної політики з державною владою, державною діяльністю, державним регулюванням, державним управлінням ми дійшли до висновку, що деякі з цих категорій (державна влада, державна діяльність) є первинними, вихідними або родовими стосовно державної політики, інші - перебувають у відношенні перетину, часткового збігу (державне регулювання), решта - охоплюються обсягом поняття державної політики (державне управління). Державна політика входить до такого схематичного поняттєвого ряду: державна влада - державна діяльність - державна політика - державне регулювання - державне управління. Результати дослідження може бути використано у науково-дослідній діяльності - для покращання наукового забезпечення державної політики, активізації її теоретико-правових, галузевих і міждисциплінарних досліджень; освітньому процесі - для підготовки навчальних і навчально-методичних матеріалів та використання під час викладання теорії держави та права, конституційного, адміністративного права, політології, державного управління, а також інших соціально-гуманітарних дисциплін.

Галицько-Волинська держава: етимологія поняття, органи влади та їх статус / Л. М. Ілин

Мета дослідження - встановлення достовірності і правових підстав застосування по відношенню до державного утворення, що існувало на теренах Галичини і Волині у ХII - ХIII ст. назв князівство чи королівство. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціальнонаукових і філософських методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Ключовим став метод т історичної ретроспективи та компаративіський підхід, які дозволили визначити особливості та етимологію понять "держава", "королівство", "князівство". Встановлено, що наявні в українській історико-правовій науці підходи до назви державного утворення, що існувало на теренах Галичини і Волині у ХII - ХIV ст. - "князівство", "королівство", "держава", є свідченням того, що ця проблематика є малодослідженою і потребує детальної уваги науковців. По-перше, доцільно впорядкувати, як саму термінологію так і підходи до розуміння ключового етапу національного державотворення. Констатовано, що усталена практика одночасного і паралельного застосування понять Галицько-Волинське князівство, Галицько-Волинська держава і навіть Королівство Руське, не опирається на існуючі правові, політичні та історичні обставини. Єх застосування відбувається, як правило у вигляді синонімів, що є не зовсім правильно з наукової точки зору. При цьому, владні титули "короля" і "князя" є рівнозначними, а їх формальною відмінністю є символ влади - корона, адже достовірних відомостей про схожий елемент влади на Русі немає. Наукова новизна. Надано аналіз етимологічних і наукових підходів до понять "Галицько-Волинське князівство", "Галицько-Волинська держава" і "Королівство Руське", визначаються правові підстави застосування кожного з них. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Фракційна організація українських послів Галицького сейму / І. З. Криховецький

Мета дослідження - виявлення правових засад організації та встановлення статусу української сеймової фракцій другої половини ХIХ - початку ХХ ст., а також встановити форми впливу парламентської діяльності на правосвідомість та державно-правову думку галицьких українців. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціально наукових й історичних методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Встановлено, що фракція визначається, як закономірний інститут об'єднання сеймових послів, який дозволяв ефективно здійснювати законотворчу діяльність, адже мінімальна кількість депутатів, які могли винести на розгляд законопроект чи заблокувати той що розглядався, становила 15. Акцентується увага на керівному складі української фракції, зокрема їх соціальній приналежності та політичних переконаннях лідерів. Окремо розглядаються правові підстави діяльності самої фракції. Акцентується увага на те, як діяльність сейму вплинула на державно-правову думку Галичини кінця ХIХ - початку ХХ ст. Вивчаються особливості польсько-українського політичного протистояння у стінах сейму, в тому числі й в процесі фракційної організації. Встановлено, що значний вплив на політичну думку галицьких українців, у тому числі й на процес їх фракційної організації, мала соціальна приналежність. Так, до 1870-х рр. серед українських сеймових послів домінували представники духовенства, і тільки на межі ХIХ - ХХ ст. політичний провід переходить до світської інтелігенції - правників, адвокатів. Наукова новизна. Встановлено, що за понад 50 років діяльності сейму, жодних нормативних актів, що регулювали б процес формування сеймових фракцій не було видано ані центральною владою, ані самим сеймом. Створення сеймових фракцій було компетенцією самих депутатів чи політичних угруповань, які були представлені у вищому представницькому органі краю. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Правовий статус органів державної влади ЗУНР / М. І. Луцький

Мета дослідження - комплексне вивчення органів державної влади ЗУНР, їх правового статусу та правових засад діяльності. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціально наукових й історичних методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Ключовим став метод історичної ретроспективи який дозволив визначити особливості та правові засади становлення органів державної влади Західноукраїнської Народної Республіки. Встановлено, що уряд ЗУНР здійснив великий обсяг роботи по створенню власної системи державних органів. Початком організаційного оформлення стало скликання Конституанти і Української Національної Ради. Правовою основою діяльності органів державної влади на перших етапах діяльності ЗУНР стала законодавча база Австро-Угорської монархії, яка пізніше була змінена і доповнена рядом нормативно-правових актів, указами, розпорядженнями Української Національної Ради, Державного Секретаріату. Були створені власні законодавчі і виконавчі органи, а також реформовано судову гілку влади. З огляду на брак часу та обставини польсько-української війни було прийнято рішення про рецепцію австрійського права, а також залишення на посадах державних службовців і суддів, які були згідні працювати на користь ЗУНР. Це дає підстави говорити про те, що на законодавчому рівні уряд ЗУНР впорався з завданням по створенню власної системи органів державної влади, хоча в практичній площині, її реалізовано тільки частково. Надано аналіз правових засад організації та компетенції органів державної влади Західноукраїнської Народної Республіки. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Психологічно-правові особливості ресоціалізації засуджених / А. С. Романова

Мета роботи - проаналізувати елементи ресоціалізації засуджених, методи впливу на процес формуванні законослухняної поведінки для життя на волі, а також, психологічно-правові чинники, що впливають на процес адаптації засуджених до правомірної самореалізації на волі. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків і рекомендацій. Під час дослідження використовувалися наступні методи наукового пізнання: термінологічний, системно-структурний, діалектичний, порівняльний, логіко-нормативний, логіко-семантичний. У процесі дослідження визнано, що ресоціалізація засуджених - це безперервний процес спрямований на свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, якому перешкоджають соціально-психологічні девіації правосвідомості засудженого і суспільства та безпосереднього оточення особи, що відбуває (відбувала) покарання в місцях позбавлення волі. Ресоціалізація засуджених повинна відбуватися на основі поваги до прав і свобод людини, з дотриманням принципів людської гідності та згідно з внутрішньодержавними і міжнародними нормативно-правовими актами. Наукова новизна. В процесі дослідження встановлено, що повноцінний, результативний процес ресоціалізації повинен бути спрямований на виправлення деформованої правосвідомості, правомірне соціально-нормативне становлення особи у суспільстві, а також, недопущення негативних наслідків примусової ізоляції злочинця від суспільства. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у правотворчій діяльності для вдосконалення чинного законодавства і наближення його до європейських стандартів з метою збагачення загальнолюдськими цінностями, які становлять зміст вимог природного права, а також, для підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин через закріплення у чинному законодавстві гарантій реалізації, забезпечення і захисту прав та свобод людини і громадянина.

Державно-правові погляди Л. Лук'яненка / Л. Б. Федик

Мета дослідження - виявлення особливостей державно-правових поглядів Л. Лук'яненка крізь призму сучасного державотворення. Пріоритетними методами дослідження стали: історико-правовий - використано для розуміння еволюції ідей Л. Лук'яненка про державу та право та зв'язку ідей з державотворчою та правотворчою діяльністю, конкретно-пошуковий - при аналізі, актуалізації та класифікації архівних і друкованих джерел, формально-юридичний метод застосовувався при дослідженні теоретико-правової спадщини Л. Лук'яненка. Виявлено основні положення державно-правових поглядів Л. Лук'яненка. Визначальними серед них є ідея пріоритету людини над державою та обмеження функцій держави до вирішення суперечок у сфері дотримання прав людини, демократія - це рівновага між народом і владою. Демократія є необхідною умовою становлення громадянського суспільства. Останнє ж формується на основі структуризації суспільства. Особливо у демократичній державі відіграють сильні політичні партії, які репрезентують інтереси різних соціальних груп та до певної міри обмежують владу. Наукова новизна. Досліджено погляди Л. Лук'яненка на державу та право. Визначальними серед державно-правових поглядів є ідея національної еліти, демократії і громадянського суспільства, побудовані на понятті обмежені ролі держави на користь природніх прав людини, та пріоритеті міжнародного законодавства у сфері прав людини відносно національного. У дослідженні показані погляди Л. Лук'яненка на формування громадянського суспільства та демократичної держави. Практична значимість. Проблеми розглянуті у роботі можуть сприяти подальшому дослідженню державно-правових поглядів Л. Лук'яненка, допоможуть наповнити "українським історичним змістом" таких категорій правової науки як "держава", "демократія", "громадянське суспільство".

Юридична техніка нормативно-договірної правотворчості / І. Д. Шутак

Мета дослідження - розкрити особливості юридичної техніки нормативно-договірної правотворчості сучасної України. Використані, перш за все, принципи і прийоми формально-логічної методології. Широке застосування отримали елементи структурно-функціонального підходу. Так, виявлення міжгалузевих зв'язків у нормативно-договірній формі здійснення функцій держави побудовано на функціональній природі права в цілому і договірно-регулятивних засобах зокрема, що дозволило виділити два типи міжгалузевих зв'язків у договірно-регулятивній діяльності. Крім того, в роботі отримали застосування діалектичний, системно-структурний і функціональний методи, метод інтерпретації (в застосуванні до нормативно- правових актів). Наукова новизна полягає в теоретичному осмисленні та окресленні юридичної техніки нормативно-договірної правотворчості, яка трактується як неодмінна гармонійна частина системи правотворчості у правовій державі. Показано як за допомогою засобів і методів юридичної техніки відбувається оптимізація договірної роботи та мінімізація ризиків виникнення суперечок, викликаних неконкретністю і внутрішньою неузгодженістю договорів. В результаті дослідження аргументовано недоцільність ототожнення договору з нормативно-правовим актом і включення його до системи законодавства. Регуляційна роль договору уподібнює його до нормативно-правового акта. Нормативний договір може бути як наслідком закону, так і причиною нормативно-правового акта. Результати дослідження можна використати у правотворчій діяльності з метою вдосконалення конструкції нормативного договору, підвищення його якості та ефективності.

Генетична інформація як новітня ознака дискримінації / І. М. Жаровська

Аналіз новітньої форми дискримінації особи - за генетичною інформацією, з'ясувати особливості правового регулювання протидії дискримінації в іноземному законодавстві у відносинах зі страховими організаціями та роботодавцями. Методика включає синергетичний підхід, що вказує на новизну та невизначеність новітніх правових явищ, що виникли з розвитком генетики та біомедицини. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: термінологічний, порівняння, нормативно-правовий, історичний. Україна потребує оновлення правового регулювання у сфері протидії дискримінації. Розвиток генетики та медицини розкрив можливості отримання широкого спектру генетичної інформації. Право повинно регулювати сферу можливого застосування інформації та грунтуватися на принципі добровільної згоди на її отримання та індивідуального права на розголошення інформації. Генетична інформація може бути використана роботодавцями для надання прерогативи певним категоріям працівників та страховими компаніями для отримання вищого рівня фінансової вигоди через ущемлення людей з недоліками генетичного коду. Для протидії такого роду дискримінації пропонується імплементувати позитивний досвід США щодо створення спеціалізованого законодавства. Наукова новизна. В процесі дослідження встановлено, що розвиток правової політики у сфері протидії та запобігання дискримінації за генетичною інформацією має полягати в комплексному правовому регулюванні питання як з позиції медичних, так і цивільно-правових, сімейних, трудових правовідносин. Результати дослідження може бути використано у правотворчій діяльності як пропозиція доповнення антидискримінаційного законодавства та медичного права.

Участь громадянського суспільства у законотворчому процесі / Н. В. Лесько

Мета роботи - аналіз участі громадянського суспільства у законотворчому процесі. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків. Під час дослідження використовувались методи наукового пізнання: порівняльно-правовий, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. В процесі дослідження визнано, що одним з ключових способів взаємодії держави та громадянського суспільства - участь громадян у законотворчій діяльності парламенту. Верховна Рада України як представницький орган, спрямований на захист інтересів громадян, може сприяти більш активному залученню громадськості до своєї діяльності. Приклади країн Європейського Союзу показують, що існує багато різних форм і способів такої участі на різних рівнях взаємодії. Представлені способи дозволяють визначити загальну модель участі громадян в роботі Верховної Ради України. Розкрито форми участі громадськості у діяльності парламенту: інформування, консультування і діалог Участь громадян у прийнятті рішень це складний і комплексний процес, що протікає під впливом різних факторів. У зв'язку з незавершеністю процесу реформування політичної системи країни система форм і методів участі громадян в процесі прийняття рішень знаходяться в стадії становлення і постійної трансформації. В процесі дослідження встановлено, що формування моделі участі громадян і інститутів громадянського суспільства у законотворчому процесі повинна відображати інституційний механізмів участі громадськості та інтеграцію структур громадянського суспільства в основну діяльність парламенту. Прикладне значення дослідження визначається тим, що наукові результати створюють основу для вдосконалення законодавства щодо участі інститутів громадянського суспільства у законотворчому процесі.

Форми профілактики нелегальної міграції органами Державної прикордонної служби України (адміністративно-правовий аспект) / А. Ф. Мота

Мета роботи - аналіз теоретичних і нормативних положень, що стосуються визначення форм профілактичного впливу з протидії нелегальній міграції та застосовуються в охороні державного кордону. Методика охоплює застосування загальнотеоретичних і спеціальних методів наукового пізнання, спрямованих на опрацювання висновків дослідження. Використано діалектичний метод, системний аналіз, методи класифікації та групування, а також соціологічний метод. Форми профілактичної діяльності Державної прикордонної служби України в протидії нелегальній міграції віднесено до двох основних блоків: процесуального (оперативно-розшукова діяльність, провадження в справах про адміністративні правопорушення, провадження щодо застосування примусового повернення, видворення та реадмісії іноземців чи осіб без громадянства) та оперативно-службового (прикордонна служба, прикордонний контроль, оперативно-розшукова та інформаційно-аналітична діяльність, інженерно-технічний контроль, комплексні профілактичні заходи). Наукова новизна. За результатами дослідження обгрунтовано систему форм профілактики правопорушень у діяльності Державної прикордонної служби України з протидії нелегальній міграції, яка передбачає процесуальний та оперативно-службовий блоки. Форми процесуального блоку профілактики нелегальної міграції характеризуються впливом на правопорушення, який має превентивне значення, а також спрямованістю на відновлення порушеного стану. Оперативно-службові форми профілактики нелегальної міграції розраховані на попередження правопорушень, а також їх виявлення для забезпечення відповідної процесуальної реакції. Результати дослідження можуть бути використані в науково-дослідній роботі, сфері правотворчості, навчальному процесі та правозастосовній діяльності.

Громадський контроль як фактор демократизації публічного управління в умовах реалізації державних реформ / Н. М. Надвірнянська, М. О. Чічеріна

Мета роботи - формулювання авторських підходів щодо розуміння правової природи громадського контролю в сфері публічного управління в контексті розбудови в Україні громадянського суспільства та правової держави. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: термінологічний, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. Результати. В процесі дослідження визнано, що головними завданнями громадського контролю повинна бути організація розгляду заяв, звернень громадян, зацікавлених у наданні їм допомоги органами громадського контролю; сприяння недопущенню або усуненню раніше допущених порушень Конституції України, законів, державної дисципліни об'єктами громадського контролю; визначення суспільної оцінки порушень або безпеки, обумовлених визначеними видами діяльності. Наукова новизна. В процесі дослідження встановлено, що актуальним в умовах реформування системи державного управління є активізація децентралізованого виду контролю як різновиду контролю, який базується на соціальних нормах, цінностях, традиціях і корпоративній культурі. Результати дослідження можуть бути використані під час розробки положень, висновків та рекомендацій щодо громадського контролю за діяльністю органів публічної влади, які можуть бути реалізованими і становити основу здійснення публічного контролю як засобу оптимізації системи державного управління України.

Перспективи правового регулювання спрощеного провадження у адміністративних справах / І. Ю. Хомишин

Мета дослідження - аналіз перспектив правового регулювання спрощеного провадження в адміністративних справах відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Дослідження базується на комплексному аналізі та узагальненні наявного практичного, науково-теоретичного матеріалу та формуванні відповідних висновків та пропозицій. У дослідженні використовувались такі методи наукового пізнання: діалектичний, системно-структурний, термінологічний, системно-функціональний, історичний, нормативно-догматичний, метод узагальнення. Дослідження досліджує історичний аспект розвитку законодавства щодо спрощеного провадження, у тому числі в адміністративних справах. Встановлено, що певна категорія справ може розглядатися у рамках спрощеного провадження без усного слухання шляхом вивчення письмових доказів. Спрощене провадження це диференційоване провадження, що містить ряд винятків з адміністративно-процесуальної форми. Спрощене провадження в адміністративних справах розрізняють не залежно від особливих категорій адміністративних справ, а з урахуванням особливих обставин і дозволяє застосовувати у випадках, визначених законом, більш просту процедуру судового розгляду. Чинне законодавство щодо застосування норм про спрощений порядок судочинства вимагає вдосконалення з метою забезпечення ефективного впровадження процесуальних гарантій учасників, дотримання принципів законності та справедливості при розгляді та вирішенні адміністративних справ. Наукова новизна. Встановлено, що формування спрощеного судочинства спрямоване на забезпечення ефективного здійснення процесуальних гарантій учасників, дотримання принципів законності та справедливості при розгляді та вирішенні адміністративних справ. Практичне значення полягає у можливості використання матеріалів у законодавчій діяльності, у судовій практиці, у навчальному процесі при вивченні адміністративного судочинства.

Цивільно-правове регулювання інтересу у праві інтелектуальної власності / І. Я. Бабецька, І. О. Турчак

Мета роботи - визначення поняття "інтерес", "законний інтерес", "охоронюваний законом інтерес" та з'ясуванню питання про його класифікацію у праві інтелектуальної власності. Обгрунтовано тези про роль інтересів у праві, здійснюється класифікація інтересів за різними критеріями. Стаття присвячена дослідженню юридичної природи приватних та публічних інтересів у сфері інтелектуальної власності. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: термінологічний, діалектичний, формально-логічний, системно-функціональний. системно-структурний. Результати: в процесі проведеного дослідження визначено поняття "приватний та публічний інтересу у праві інтелектуальної власності". Доведено, що приватний інтерес визначається "як інтерес конкретних осіб і соціальних груп, який охороняється державою", публічний інтерес визначено як "визнаний державою та забезпечений правом інтерес соціальної спільності, задоволення якого слугує умовою та гарантією її існування і розвитку". В процесі дослідження встановлено, що коли йдеться про забезпечення балансу публічних і приватних інтересів сторін в авторському праві, то серед іншого мається на увазі запровадження в міжнародному та національному законодавстві спеціальних норм вільного використання творів. Проблема взаємодії приватних та публічних інтересів у правовому регулюванні відносин інтелектуальної власності потребує подальшого грунтовного детального дослідження щодо визначення механізму та способів захисту вказаних інтересів. Результати дослідження можна використати у правотворчій діяльності з метою правового врегулювання суспільних відносин у сфері охорони інтересів у праві інтелектуальної власності.

Кризові процеси у розвитку європейських країн на сучасному етапі ЄС / Т. І. Гуменюк

Мета роботи - розглянути проблемні питання співвідношення явищ конвергенції та дивергенції на підгрунті практики функціонування Європейського Союзу. Методика передбачає комплексне дослідження теоретичного та практичного матеріалу з даного питання, а також формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: діалектичний, термінологічний, формально-логічний, порівняльно-правовий, системно-функціональний. У процесі дослідження встановлено, що кризові процеси, які спостерігаються в розвитку ЄС, дали поштовх не лише євроскептицизму, але й інтенсивним пошукам нових підходів до розвитку європейської інтеграції. Криза в ЄС стимулює спроби реалізації курсу на завершення формування ЕВС. Глобальні фінансово-економічні кризи справляють більш значний, порівняно з "країнами-лідерами", негативний впив на динаміку ВВП "країн-аутсайдерів", внаслідок чого розходження між ними збільшуються. Політизація міжнародних економічних відносин зазвичай посилює позиції розвинених держав і ослаблює усіх інших, що спричиняє аналогічний результат. Недосконала політика інтеграції емігрантського населення у європейське суспільство призводить до загострення взаємин між корінним населенням європейських держав та іммігрантами, зростання антиіммігрантських настроїв та масових протестів європейців проти міграційної політики національних урядів. За результатами дослідження встановлено, що здебільшого керівні органи Євросоюзу повністю усвідомлюють необхідність структурної конвергенції - подолання структурних та циклічних розбіжностей серед економік країн - членів єврозони, а також основні та другорядні ризики дивергенції як деструктивного явища, здатного порушити усталений суспільний, політичний, правовий та економічний порядок у рамках ЄС. Матеріали дослідження може бути використано для порівняльного правознавства.

Основні етапи становлення фермерських господарств у незалежній Україні / М. С. Долинська

Мета дослідження - окреслення еволюції становлення фермерських господарств від селянських (фермерських) господарств до сімейних ферм протягом 1991 - 2021 років у незалежній Україні; виокремлення окремих етапів розвитку різних агроформувань, які іменувалися "фермерськими господарствами" в незалежній Україні. Методика охоплює комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формування відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувалися такі методи наукового пізнання: порівняльно-правовий, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. Результати. У процесі дослідження здійснено історико-правовий аналіз правового статусу найбільш поширених видів суб'єктів агробізнесу за часів незалежної України: селянських (фермерських) господарств, фермерських господарства та сімейних ферм. Наукова новизна. Здійснивши аналіз розвитку фермерства в Україні протягом 1991 - 2021 років, виділено п'ять основних етапів розвитку фермерства в незалежній Україні. Автором стверджується, що основними типами фермерських господарств в Україні з 2017 року є: фермерське господарство-юридична особа та фермерське господарство без статусу юридичної особи, яке зареєстроване як фізична особа-підприємець. Члени однієї сім'ї, які створили фермерське господарство у вигляді сімейної ферми на підставі реєстрації фізичної особи-підприємця, є співпідприємцями вищевказаної сімейної ферми. Результати дослідження можуть бути використані у правотворчій та правозастосовній діяльності при підготовці нормативних та законодавчих актів з питань правового регулювання фермерства.

Право на інформацію у законодавстві про корпоративні правовідносини: вітчизняний та зарубіжний досвід регулювання / Б. О. Соловйов

Мета роботи - здійснення теоретико-правового аналізу права на інформацію у національному та зарубіжному законодавстві про корпоративні правовідносини і розробка обгрунтованих теоретичних висновків щодо вдосконалення національного корпоративного законодавства. При вивченні об'єкта дослідження використовувалася такі загальнонаукові методи: метод аналізу, синтезу, дедукції, абстрагування, порівняння, системно-структурний, структурно-логічний. Порівняльно-правовий і формально-юридичний методи стали основою для аналізу національного та зарубіжного корпоративного законодавства, виявлення подібного та відмінного у загальних засадах регулювання відповідних правовідносин. Результати: у процесі дослідження встановлено, що право на інформацію є гарантією дотримання корпоративних прав та охоронюваних законом інтересів учасників юридичної особи корпоративного типу (корпорації), адже саме інформація дає можливість учаснику корпорації належним чином реалізувати свої корпоративні права. Аналіз національного законодавства дає можливість констатувати, що правові норми, що закріплюють право на інформацію у корпоративних правовідносинах та порядок його реалізації, викладені досить безсистемно та занадто абстрактно. Акти національного корпоративного законодавства не містять детального переліку та видів інформації, на отримання якої має право учасник корпорації. Проведено вивчення основних актів корпоративного законодавства Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Співдружності Австралії та Канади, що дає можливість відзначити, що у країнах англосаксонської правової сім'ї право на інформацію у корпоративних правовідносинах розглядається як право на будь-яку інформацію про діяльність корпорації. Практична значимість. Доведено необхідність внесення змін до актів національного корпоративного законодавства у процесі рекодифікації цивільного законодавства України шляхом визнання будь-якої інформації про корпорацію та її діяльність, яка має безпосереднє або опосередковане значення для реалізації учасником своїх корпоративних прав або виконання відповідних обов'язків, об'єктом корпоративних правовідносин та деталізації порядку реалізації права на інформацію у корпоративних правовідносинах.

Форми захисту інтересів у сімейному праві / С. М. Ходак

Мета дослідження - визначення форм захисту інтересів у сімейному праві, розкриття особливості форм захисту інтересів у сімейному праві, та розгляд юрисдикційної та неюрисдикційної форми їх захисту. З-поміж філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових методів використовувався такий як є техніко-юридичний метод, який застосовано при дослідженні способів та форм захисту інтересів в сімейному праві. Наукова новизна полягає в тому, що у статті констатовано, що під формою захисту інтересів у сімейному праві слід розуміти внутрішньо погоджений комплекс заснованих на нормах сімейного права організаційних та інших заходів, які здійснюються в рамках єдиного типу процедур, узгоджені спільною метою, спрямовані на попередження, припинення порушення інтересів і їх відновлення, здійснювані спеціальним юрисдикційним органом або ж особою, якій належить такий інтерес. У дослідження дістало подальший розвиток положення про те, що перелік способів захисту сімейних інтересів повинен виходити за рамки Сімейного кодексу, носити відкритий характер, що визначає можливість їх захисту іншими способами, не забороненими законом. Під юрисдикційною формою захисту інтересів у сімейному праві розуміється діяльність уповноважених державою органів щодо захисту сімейних прав та інтересів учасників сімейних відносин. До органів, які здійснюють такий захист, належать: суд, органи опіки та піклування, нотаріус та прокурор. Обгрунтовано універсальність судової форми захисту інтересів у сімейному праві. При цьому сприйнято підхід, за яким захисту підлягає не лише інтерес, що порушений, але й такий інтерес, який на час захисту ще не порушений з метою попередження порушення. Неюрисдикційна форма захисту сімейних інтересів - це дії фактичного характеру, які суб'єкт сімейного права вчиняє для захисту свого інтересу або інтересу іншої особи без звернення до відповідних юрисдикційних органів. Виділено два способи здійснення права на самозахист інтересу в сімейному праві: самозахист свого інтересу; самозахист інтересу іншої особи. Доведено ефективність медіації як юрисдикційної форми захисту сімейних інтересів. Результати дослідження можна використати у правотворчій діяльності для удосконалення законодавства у сфері правової регламентації категорії інтересу; у навчальному процесі - при розробці навчальних посібників, методичних матеріалів із навчальної дисципліни "Сімейне право України".

Щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, які постановлені до 17 червня 2020 року / І. В. Басиста

Висвітлено наявні підходи та об'єктивні проблеми щодо оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, які постановлені до 17 червня 2020 року. Аналіз та синтез наукових досягнень низки дослідників, наявної судової практики, дослідження стану нормативно-правового забезпечення, формування власних умовиводів. Системно-структурний, аналізу та синтезу, функціональний та інші методи використані у процесі проведення даного наукового пошуку. У процесі написання цієї статті наведено аргументи, які дають підстави для отримання наступних висновків: - так як однією із конституційних засад судочинства, в силу вимог пункту 8 статті 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а така засада кримінального провадження, як забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності кожному гарантує право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України (частина 1 статті 24 КПК України) [1], то всі уповноважені КПК України учасники кримінального провадження, при наявності для того підстав, вправі скористатися своїм конституційним та процесуальним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності уповноважених суб'єктів, серед іншого, і в апеляційному порядку; - при цьому, порядок оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності окремих суб'єктів умовно варто поділити на два блоки, зокрема це ті процесуальні рішення, дія чи бездіяльності, які мають місце на досудовому розслідуванні та ті, які притаманні на судових стадіях. Що ж стосується оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування, то таку діяльність урегульовано главою 26 КПК України, яка у своїй структурі об'єднує три різні порядки оскарження із притаманними лише їм процесуальними процедурами, рішеннями та відмінним суб'єктним складом. У цій главі, серед іншого, законодавцем встановлено й обмеження на оскарження окремих процесуальних рішень, окремі з яких є категоричними заборонами. Деякі з таких заборон Конституційним Судом України вже визнано неконституційними. Ці неконституційні заборони на оскарження процесуальних рішень на досудовому розслідуванні втрачають свою чинність, згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України, з дня прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення, якщо інше не значиться у самому рішенні; - логічне, що, на загальних підставах, з дня постановлення, тобто з 17 червня 2020 року, Конституційним Судом України свого рішення № 4-р(II)/2020 щодо такої із них, як "...заборона оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення", уповноважені КПК України учасники кримінального провадження мають право оскаржувати в апеляційному порядку ухвали слідчого судді.

Кримінально-правове регулювання в професійній діяльності журналіста / О. В. Острогляд

Мета роботи - визначити окремі аспекти кримінально-правового регулювання професійної діяльності журналіста. Вказати на елементи такого регулювання. Провести розмежування захисту професійної діяльності журналіста та його особи, як представника суспільства, що виконує особливу роль. Проаналізувати окремі особливості захисту професійної діяльності журналіста в країнах, які мають частину спільної історії з Україною. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: термінологічний, логіко-семантичний, системно-структурний, логіко-нормативний, порівняльно-правовий. Результати: в процесі проведеного дослідження визначено, що професійна діяльність журналіста має достатній захист кримінальним законодавством. Що ж стосується захисту особи журналіста, то його можна визнати надлишковим, на що також вказує поверхневий аналіз кримінального законодавства окремих зарубіжних країн. На основі порівняльного дослідження визначено, що проєкт Кримінального кодексу України усуває окремі проблеми надлишкового кримінально-правового захисту особистості журналіста. В процесі дослідження встановлено, що елементи захисту професійної діяльності журналіста та його особи можна поділити на умовні три групи: захист професійної діяльності, захист особи журналіста та його прав, деякі імунітети професійної діяльності, тобто невизнання кримінальним правопорушенням певних дій журналіста. Стосовно ж кримінальних правопорушень, до вчинення яких може бути причетний журналіст, то тут умовним поділом може служити - правопорушення, що пов'язані з професійною діяльністю та правопорушення, що не пов'язані з такою. Результати дослідження можуть бути використані в правотворчій діяльності для вдосконалення норм чинного законодавства що передбачає захист професійної діяльності журналіста, а також для подальшого наукового дослідження проблематики захисту журналіста та його професійної діяльності в Україні.