Концептуальні аспекти становлення державного кредиту і фінансів підприємств та організацій як ключових елементів фінансової системи (на матеріалах українських губерній у складі Російської імперії) / О. О. Карп'як

Проведено дослідження та комплексний аналіз концептуальних аспектів становлення державного кредиту та фінансів підприємств та організацій як ключових елементів фінансової системи на українських територіях, які перебували під владою Російської імперії. Аргументовано показано, що фінанси основною ланкою фінансової системи будь-якої держави є фінанси підприємств, проте так було далеко не завжди. Компанії розглядалися не тільки як найбільш зручна форма для продуктивного приміщення вільних приватних капіталів, а й така форма, яка має забезпечити можливість цих вкладень для всіх бажаючих, в тому числі, а може і, перш за все, для поміщиків і бюрократії. В умовах посилення розпаду феодального ладу остання обставина мала найважливіше значення. Переважні позиції науковців досить недовірливо ставились до перспектив "штучного збудження промисловості" і залишалися противниками державного субсидування фабрик і заводів, вважаючи, що основна вигода буде у іноземців, які стануть інвестувати будь-яку галузь. А отже, фінанси підприємств не сприймались як основа фінансової системи, і доводи як для вчених були досить дивними, але наявність факту нерозуміння ролі фінансів підприємств не викликає сумнівів. Можливо, наука про фінанси в даній сфері була розвинена недостатньо, але з іншого боку, можна було врахувати досвід іноземних держав, адже незважаючи на політику уряду, воно не могло вирішити головної проблеми - відставання промислового розвитку від західноєвропейських держав. Характеризуючи місце і роль державного і комерційного кредиту в розвитку промисловості і фінансової системи загалом, доведено, що влада підкреслювала, що державний кредит має не штучно "порушувати" нову промисловість, а слугувати вже існуючій. Розглядаючи банк як інструмент реалізації таких інтересів, держава будувала свою політику так, щоб не допустити стихійного розвитку ринку комерційних банківських послуг, прагнучи захистити від шкоди збанкрутілих комерційних банків як клієнтів і вкладників, так і державні фінанси і банківську систему в цілому. Таким чином, вперше створювалися передумови для регульованої та контрольованої державою нормативів банківської системи, що включала в себе як державні, так і приватні (акціонерні) комерційні банки.

Поняття та види міжнародної інтеграції: теоретико-правовий аналіз / Л. В. Курах

Досліджено теоретико-правовий зміст поняття міжнародної інтеграції та вивчено її види. Констатовано, що в силу активних процесів глобалізації, міжнародна інтеграція є особливо актуальною на сучасній сторінці історії як світової, так і української. На даний момент, в тій чи іншій формі, в інтеграційних структурах задіяні практично всі країни на планеті. Визначено, що основною метою міжнародної інтеграції є формування більш тісних зв'язків між країнами на рівні як державних установ, так і елементів громадянського суспільства, включаючи і звичайних громадян. Найбільш поширеними є класифікації міжнародної інтеграції за сферою суспільних відносин та за територією. Проаналізовано, що за останнім критерієм виділяється регіональна, міжрегіональна та глобальна міжнародні інтеграції. Перша стосується співпраці між окремими державами чи групами держав, розташованих у межах територіальної доступності, зазвичай одного великого географічного регіону чи континенту (наприклад, Африканський Союз, МЕРКОСУР, Рада Європи, Південноазіатська зона вільної торгівлі та ін.). Міжрегіональна інтеграція відрізняється від регіональної тим, що охоплює держави, а також регіональні інтеграційні організації, розташовані в різних регіонах і континентах. Констатовано, що за своїм змістом глобальною є інтеграція, в якій приймають участь більшість країн світу. Доведено зв'язок глобальної інтеграції з диверсифікацією глобалізації, формуванням глобальних мереж, зокрема продуктових, інноваційних, логістичних, регуляторних, що посилює цілісність глобалізаційних процесів, структурну взаємозалежність елементів. Встановлено, що залежно від сфер суспільного життя, які зачіпаються інтеграційними процесами, міжнародну інтеграцію можна розподілити на два основні види: економічну та політичну інтеграцію. Предметом економічної інтеграції визначено економічні системи (національні господарства) країн, а предмет політичної інтеграції проаналізовано як формування та реалізація політичної влади, в результаті чого створюються єдині законодавчі, виконавчі та судові владні інстанції.

Нормативно-правове забезпечення страхування майна та майнових прав на українських землях у складі Російської імперії / П. О. Пономаренко

Проведено дослідження та комплексний аналіз нормативно-правового забезпечення страхування майна та майнових прав на українських землях у складі Російської імперії. З урахуванням доктринального дослідження встановлено, що страхування майна, особливо від вогню в період знаходження українських територій у складі Російської імперії в розглянутий період було лідируючим видом майнового страхування за обсягом застрахованого майна, оскільки пожежі здавна вважалися справжнім стихійним лихом, але ніяких точних статистичних даних про загальну кількість пожеж, які сталися у представлений період на територіях українських губерній немає. Аргументовано що майно, яке підлягає страхуванню, має бути спочатку оцінено, а підготовлений оцінювачами висновок про вартість застрахованого майна повинен бути переданий в місцеву думу, з якої згодом мав бути спрямований в банк. За даних обставин, доведено, що передача висновку про вартість оціненого майна слугувало свого роду додатковою гарантією достовірності і правильності проведеної оцінки, а також, несло в собі риси реєстраційного характеру. Сам факт оцінки застрахованого майна оцінювачами цілком очевидний і обгрунтований з позиції сучасності, оскільки будь-яке рухоме або нерухоме майно, за усталеною практикою багатьох сучасних страхових компаній, спочатку має пройти процедуру "оцінки страхового ризику". Доведено, що досить дієва система страхового законодавства в період знаходження українських територій у складі Російської імперії виникла лише наприкінці XVIII ст., що було викликано рядом причин, основними з яких є інтенсивне зростання торгового обороту з іноземними державами, необхідність захисту і розвитку морської торгівлі, а також необхідність в захисті майнових інтересів громадян.

Особливості участі іноземців у цивільних, господарських та трудових правовідносинах (на прикладі XVIII - XX століття) / Є. С. Шишкін

Проведено дослідження та комплексний аналіз особливостей участі іноземців у цивільних, господарських та трудових правовідносинах на прикладі XVIII - XX ст. З урахуванням доктринального дослідження констатовано, що у досліджуваний період на законодавчому рівні правовий інститут іноземців існував та знаходив своє відображення в тому, що вихідці з-за кордону мали особливий правовий статус, відмінний від статусу підданих імперії. На відміну від останніх, іноземці мали право виїзду за кордон, але при цьому влада вважала, що не зобов'язана їх терпіти на своїй території, а тому могла в будь-який час їх вислати. В юридичній літературі склалася думка, що у період XVII - XVIII через широке застосування поняття "православний" не існувало правового інституту підданого і іноземця. Однак це невірно, тому що православні особи, які прибули з-за кордону, також мали статус іноземців. Права підданих іноземці купували після процедури натуралізації, а для іновірців роль натуралізації виконувало хрещення, а для православних - аналогічні процедури (присяга в церкві, миропомазання і ін.). У XVIII ст. натуралізація здійснювалася двома способами: як і раніше хрещенням, а також складанням присяги. Акцентовано увагу на тому, що здійснення підприємництва на українських територіях у складі Російської імперії за участі іноземного елемента, здійснювалося в трьох формах: торговельної, промислової діяльності, а також у вигляді вільної практики фахівців. В той же час, корпорації іноземних купців (вірменських, голландських, англійських) були дуже сильними конкурентами і їх діяльність придушувала вітчизняне купецтво, залишаючи його "не при справах", що, в свою чергу призводило до руйнування українських купців як окремого складу суспільства та нездатності їх платити державні податки. Тому уряд, визначаючи статус іноземних купців намагався забезпечити належне правовідношення між фінансовою вигодою і необхідністю дотримуватися інтересів вітчизняних купців.

Діджиталізація як елемент ефективної діяльності місцевих рад базового рівня / Ю. М. Ковальчук

Визначено особливості діджиталізації як елементу ефективної діяльності місцевих громад базового рівня в Україні. Актуальність вивчення цього питання полягає в тому, що на сьогоднішній день, сучасний світ вже важко уявити без інформаційних та цифрових технологій, які все глибше інтегруються в усі сфери функціонування людини, суспільства та держави. Розвиток мобільних Інтернет-технологій, інноваційних додатків і можливість використання різноманітних інформаційних баз даних значно розширюють здатність громадянина оперативно й ефективно реагувати на сучасні виклики та потреби. Саме тому, для глибоких, системних та докорінних змін, що сприятимуть розвитку місцевого самоврядування в Україні, важливого значення набуває саме готовність до впровадження елементів діджиталізації у діяльності місцевих рад як органів базового рівня. Мета роботи - аналіз понятійного апарату предмету дослідження та виокремлення найбільш точного поняття "діджиталізація", виокремлення нормативних документів, які супроводжують даний процес та характеристика основних досягнення у напряму цифрових трансформацій в Україні відповідно до Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України. За результатами дослідження встановлено відсутність єдиного розуміння та спеціального визначення в законодавстві України поняття "діджиталізація". Поряд з цим, констатовано використання в юридичній літературі синонімів "цифровізація" та "цифрова трансформація". Визначено правові передумови запровадження елементів діджиталізації в Україні та основні досягнення у сфері цифрової трансформації за 2018 - 2019 рр. на основі реалізації даної Концепції. Також виокремлено досягнення у сфері місцевого самоврядування в контексті діяльності місцевих рад базового рівня, їх недоліки та представлено статистичні дані щодо ефективності використання. Відповідно до результатів дослідження зроблено висновки щодо стану впровадження діджиталізації як дієвого елементу діяльності місцевих рад базового рівня в Україні та сформовано основні проблемні питання, які необхідно вирішити для врегулювання подальшого її розвитку та інтегрування.

Взаємозв'язок цілей та результатів дії норм трудового права / Л. Ф. Купіна

Визначено проблематику взаємозв'язку цілей та результатів застосування норм трудового права. Автором встановлено, що вірним є зв'язок цілі із результатом дії правової норми, однак слід визначити, що досягнення цілі можливе не лише коли суб'єкт правозастосування діє свідомо та послідовно, а й коли його дії є несвідомими чи, взагалі, бездіяльністю адже, досягнення того чи іншого результату може бути і випадковістю, однак, такі випадки не будуть показовими для визначення ефективності правової норми. Визначено, що основною причиною недосконалості даного підходу є визначення поняття ефективності норм права. Обгрунтовано, що механізм реалізації норм трудового права обмежується лише їх власною дією (вказане стосується декларативних норм, основна функція яких - ідеологічна, виховна), можна говорити про те, що їх ефективність визначається прямим зв'язком результату дії такої норми та метою, ціллю, яка була закладена при прийнятті такої норми. Визначено, що першим фактором ефективності закону виступає його зміст та повна відповідність такого закону реальній соціально-політичній і правовій ситуації в державі. Другим фактором ефективності закону виділено загальний рівень правової культури громадян та їх правосвідомості (визначено, що будь-яка правова норма є більш ефективною в тому суспільстві, де переважна більшість населення звикла поважати закон і керуватися ним у своїй повсякденній діяльності, знає і правильно розуміє власні права та їх співвідношення з обов'язками). Третім фактором ефективності закону виділено якість діяльності правоохоронних і правозастосовних органів. Наголошено, що соціальна цінність правої норми полягає у симбіозі функціональних цілей норм права, які досягаються через правове регулювання суспільних відносин та проявляються в силі норм права, що надають змогу запобігати конфліктам між суб'єктами правовідношення, в тому числі зловживанню правовими нормами.

Поняття та нормативна основа добору працівників роботодавцем / А. І. Лабань

Визначено поняття та проаналізовано нормативну основу добору працівників роботодавцем. Добір працівників роботодавцем пропонується розуміти як процес визначення у передбачених законодавством формах придатності особи до конкретної професії, спеціальності (робочого місця, посади) відповідно до встановлених нормативних вимог. Звернуто увагу на те, що чинне законодавство України в частині регламентації добору працівників є недосконалим. Норми про добір працівників роботодавцем містяться в різних нормативно-правових актах, що призводить на практиці до випадків неоднакового їх тлумачення та дискримінації працівників. Зокрема, існують відмінності в термінології, що застосовується (в одних випадках ідеться про професійний відбір, в інших - про добір працівників роботодавцем). У Кодексі законів про працю України відсутні спеціальні норми про поняття, принципи, способи і форми добору працівників роботодавцем. Формами добору працівників роботодавцем є конкурсний відбір, тестування, співбесіда, випробування, стажування, кваліфікаційні іспити, кадровий резерв та ін. Деякі форми добору, зокрема, тестування, співбесіда чинним законодавством не регулюються, внаслідок чого на практиці нерідко порушуються права особи, яка працевлаштовується. Формулюються конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчого закріплення регулювання добору працівників роботодавцем у чинному Кодексі законів про працю України, проекті Трудового кодексу України. Главу III "Трудовий договір" чинного Кодексу слід доповнити окремою статтею 23-1 "Добір працівників роботодавцем", якою закріпити, зокрема, поняття, принципи, способи та форми такого добору. Закріплене у ст. 23 проекту Трудового кодексу України право на добір працівників пропонується сформулювати в такій редакції: "право на добір працівників, у тому числі шляхом проведення конкурсу, тестування, співбесіди, випробування, стажування, кваліфікаційних іспитів".

Контроль за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України / О. С. Ангеловська

Розглянуто теоретико-правові засади здійснення контролю за переміщенням через митний кордон України культурних цінностей. Запропоновано під "контролем за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України" розуміти вжиття посадовими особами компетентних органів сукупності контрольно-перевірочних заходів, дія яких спрямовано на дотримання законодавства України про вивезення, ввезення, повернення культурних цінностей та їх транзит. Виокремлено систему суб'єктів контролю за переміщенням культурних цінностей. Визначено, що інституційна система органів, які забезпечують охорону культурної спадщини, є широким поняттям і включає такі інститути: суб'єктів публічної адміністрації, які визначають основні напрями державної політики у сфері охорони культурної спадщини, забезпечують розроблення та прийняття законів, розподіляють функції між органами виконавчої влади, координують їх діяльність, здійснюють і забезпечують ефективну реалізацію державної політики; суб'єктів, які здійснюють управління та контроль за переміщенням через митний кордон України культурних цінностей. Надано визначення поняття "суб'єкти, які здійснюють управління та контроль за переміщенням через митний кордон України культурних цінностейі, згідно з яким це державні ограни, у повноваження яких відповідно до чинного законодавства віднесено здійснення управлінських та контрольно-розпорядчих функцій за поверненням та переміщенням через митний кордон України культурних цінностей. Визначено, що компетенцією суб'єктів контролю за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України є сукупність прав та обов'язків розпорядчо-владного характеру, визначених актами законодавства, положеннями, посадовими інструкціями. Обгрунтовано, що важливе значення при здійсненні контролю за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України відіграє належна ідентифікація культурних цінностей (предметів культурного призначення), під якою запропоновано розуміти процедуру щодо визначення посадовою особою відповідного органу або експертом наявності у товарі ідентифікаційних ознак, притаманних культурній цінності, що надає підстави його можливо відношення до категорії культурних цінностей.

Теоретичні проблеми реалізації адміністративно-правових засад оптимізації системи та діяльності центральних органів виконавчої влади / Д. В. Бараненко

Досліджено адміністративно-правові засади оптимізації системи та діяльності центральних органів виконавчої влади і громадянського суспільства. Наголошено, що, незважаючи на вирішення питання нормативно-правового забезпечення, результати оптимізації не завжди збігаються з очікуваними та не є прогнозованими. Констатовано, що причинами є насамперед порушення строків всупереч встановленим вимогам, що негативно впливає як на сам процес оптимізації та функціонування системи центральних органів виконавчої влади в Україні (зокрема, залишення поза межами публічного управління окремих сфер життя, тимчасове припинення виконання окремих функцій держави, наприклад, ліцензування, внутрішній контроль тощо), так і євроінтеграцію (порушення строків виконання взятих Україною зобов'язань з метою інтеграції у європейський простір та перспективою членства в Європейському Союзі (ЄС), в тому числі завдання з імплементації Угоди про асоціацію, адаптації законодавства України до законодавства ЄС, залучення експертної та фінансової допомоги ЄС з метою розроблення стратегії модернізації окремих сфер публічного управління тощо). Шляхами вирішення проблем визначено своєчасність призначення керівників, утворення комісій з реорганізації, розробки планів заходів з реорганізації, доручень з боку уряду або окремих міністерств щодо конкретних заходів з оптимізації, прийняття положень, що регулюють діяльність новостворених у процесі модернізації центральних органів виконавчої влади та інше. Доведено, що головною проблемою оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади в Україні є систематичне порушення строків її реалізації всупереч законодавчо визначеним вимогам. На основі проаналізованих в роботі причин порушення строків визначено напрями оптимізації системи та організаційно-штатної структури центральних органів виконавчої влади: своєчасне утворення комісій з реорганізації; виконання строків розробки планів заходів з реорганізації; своєчасне призначення керівників створених в межах оптимізації центральних органів виконавчої влади нових центральних органів виконавчої влади, що стане підгрунтям для їх своєчасної державної реєстрації та початку функціонування; своєчасне надання з боку окремих міністерств суб'єктам здійснення оптимізації конкретних вказівок щодо здійснення заходів з оптимізації; дотримання строків прийняття положень, що регулюють діяльність новостворених у процесі оптимізації центральних органів виконавчої влади.

Нормативно-правові засади, спрямовані на удосконалення адміністративно-правового забезпечення репродуктивних прав людини / С. О. Болдіжар

Досліджено правове регулювання здійснення репродуктивних прав людини, на основі якої розроблено рекомендації, спрямовані на удосконалення їх адміністративно-правового забезпечення. Встановлено, що здійснення репродуктивних прав відбувається на правових засадах, до яких як правило відносять: загальні (розумність, справедливість, законність, добросовісність, дотримання прав людини та автономія волі) та спеціальні (обгрунтованість, своєчасність, доцільність, належна якість медичної допомоги, взаємозалежність репродуктивних прав). Аналіз вітчизняних і зарубіжних підходів надав змогу зробити висновок, що допоміжними репродуктивними технологіями є: внутрішньо-маткові інсемінації (ВМІ), екстракорпоральні ("штучні") запліднення in vitro, ICSI, інвазивний спосіб здобуття сперматозоїдів (ТESA, TESE та PESA), донорство сперми та ооцитів. Із вказаних ДРТ найбільше обмежень щодо застосування сурогатного материнства. На основі аналізу зарубіжного досвіду виокремлено такі підходи до нормативно-правового регулювання здійснення репродуктивних прав: обмежувальний підхід (наприклад, в Австрії); підхід, за якого обмежується здійснення окремих репродуктивних технологій (значна частина європейських держав); ліберальний підхід (наприклад, у Бельгії). Проведене дослідження надало змогу дійти низки висновків у сфері нормативно-правових засад забезпечення репродуктивних прав людини і запропонувати ряд рекомендацій щодо удосконалення їх адміністративно-правового регулювання. Зокрема, обгрунтовано, що необхідно прийняти окремий законодавчий акт, який би врегулював здійснення людиною репродуктивних прав, у тому числі чітко визначив: поняття та зміст репродуктивних прав, суб'єктів репродуктивно-правових відносин, види репродуктивних технологій та порядок їх застосування, способи захисту репродуктивних прав, повноваження державних органів щодо контролю та нагляду у сфері забезпечення умов для здійснення людиною репродуктивних прав.

Проблемні аспекти правового регулювання подання позову в адміністративному судочинстві України / С. А. Гебеш

Окреслено проблемні аспекти подання позову в адміністративному судочинстві України, а також сформульовано пропозицій щодо їх усунення. Оскільки позов є фундаментальною категорією будь-якого виду судочинства, а позовна заява є основоположним документом справи, який надає змогу вести процес цілеспрямовано, постійно звіряти процесуальні дії із заявленою вимогою, то правове регулювання процедури подання адміністративного позову у науці потребує детальних досліджень. Це пояснюється насамперед, тим, що адміністративне процесуальне право є порівняно новим інститутом. Одне із завдань дослідження - визначити, які аспекти можуть бути предметом критики під час подання позову. У роботі запропоновано: здійснити законодавче закріплення вимоги щодо способу викладення тексту позовної заяви, тобто уточнити, у якій формі може бути поданий позов до суду (друкований або рукописний, із паралельною подачею електронного варіанта; шляхом заповнення бланка позову, наданого судом; в усній формі, для забезпечення доступу до правосуддя більш ширшому колу осіб); виправити неточність законодавства та навести більш детальне визначення порядку й умов реалізації права, а іноді обов'язку, звернення до суду із позовною заявою через електронні сервіси; уточнення ст. 17 КАС України передбаченням категорій відповідних справ або відсильної норми до певних законодавчих актів щодо тих спорів, які мають бути врегульовані в досудовому порядку перш ніж оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства. Автором було використано досвід окремих держав-членів ЄС, таких як Чеська Республіка та Франція щодо вироблення пропозицій для удосконалення українського законодавства. У підсумку зроблено висновок, що, незважаючи на те, що подання позову до адміністративного суду не є дискусійним питанням у науці, проведене дослідження свідчить про наявність певних аспектів, які могли би бути удосконалені з огляду на закордонний досвід і традиційні міжнародні вимоги, які висуваються до здійснення правосуддя.

Access to administrative justice as a key priority of the World Bank's justice reforms = Доступ до адміністративної юстиції як ключовий пріоритет реформ Світового банку / T. M. Ivanenko, V. V. Tylchyk

У даній роботі актом охарактеризовано сучасні підходи Світового банку до впровадження реформ в сфері адміністративного судочинства у економічно розвинених країнах та які забезпечують комплексне впровадження вимог верховенства права в національних правопорядках. Звернуто увагу на те, що різниця між стратегічними планами Світового банку для відсталих країн та економічно розвинених відрізняються особливостями впровадження ключових елементів верховенства права, до яких віднесено, зокрема, забезпечення доступності адміністративного судочинства. Автором узагальнено, що переважна більшість актів вітчизняного законодавства не містять елементів, критеріїв дотримання верховенства права, сформульовано пропозиції щодо удосконалення актів чинного законодавства, розробки Національного плану та Національної стратегії реформи адміністративного судочинства, в якій центральним елементом визначити забезпечення доступності адміністративного судочинства, його ефективності, що відповідає стратегіям Світового Банку для реформування економічно розвинених країн.

Адміністративно-правова відповідальність суб'єктів авіаційної діяльності-юридичних осіб / Н. Д. Кирилюк

Розглянуто види авіаційної діяльності, санкції та правові підстави адміністративно-правової відповідальності суб'єктів авіаційної діяльності - юридичних осіб. Також визначено місце сукупності норм, що встановлюють таку відповідальність в системі адміністративної відповідальності. Визначено, що адміністративно-правова відповідальність суб'єктів авіаційної діяльності - юридичних осіб - це різновид підінституту адміністративної відповідальності юридичних осіб, нормами якого встановлюється примусове, з додержанням встановленої процедури, застосування уповноваженим органом з питань цивільної авіації передбачених законодавством за вчинення порушень авіаційних правил України заходів впливу, які виконано правопорушником. Розроблення, виготовлення, ремонт та експлуатація авіаційної техніки характеризується тим, що розробники (юридичні особи), виробники (юридичні або фізичні особи), ремонтні підприємства та експлуатанти (юридичні або фізичні особи) здійснюють розроблення авіаційної техніки або змін до неї, виробництво авіаційної техніки, усувають руйнування або серйозне пошкодження повітряного судна, що призвело до порушення міцності його конструкції або погіршення льотно-технічних характеристик внаслідок впливу зовнішнього середовища або порушення технології обслуговування, правил зберігання і транспортування та експлуатують чи пропонують послуги з експлуатації повітряних суден. Обслуговування повітряного руху як елемент системи організації повітряного руху - це забезпечення польотно-інформаційного обслуговування, аварійного чи диспетчерського обслуговування повітряного руху. Суб'єктно-об'єктний склад авіаційної діяльності надає змогу достатньо точно їх визначити. Так, суб'єкт авіаційної діяльності - фізичні та юридичні особи незалежно від форми власності, відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі цивільної авіації, а об'єкти авіаційної діяльності - повітряні судна, їх компоненти та обладнання, авіаційна наземна техніка та аеродромне обладнання, інженерно-технічні споруди, рухоме та нерухоме майно, що використовуються для забезпечення авіаційної діяльності.

Адміністративно-правові засоби як універсальні інструменти регулювання публічно-правових відносин у сфері організації прокурорської діяльності / Р. В. Мазурик

Проаналізовано адміністративно-правові засоби як універсальні інструменти регулювання публічно-правових відносин у сфері організації прокурорської діяльності. В процесі дослідження було застосовано наступні загальнонаукові та спеціально-юридичні методи: закони та прийоми діалектики (закон єдності та боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін у якісні, а також прийом "заперечення заперечення"), аксіоматичний метод, системний та структурно-функціональний методи, метод юридичної догматики як різновид аксіоматичного методу та метод юридичного моделювання; прийоми логічного методу: індукція та дедукція, синтез, структурний аналіз; принципи об'єктивності та історизму. Досліджено та проаналізовано думки науковців щодо поняття адміністративно-правових засобів, висловлено зауваження щодо певних теоретичних напрацювань. Доведено, що адміністративно-правовими засобами може бути визнана сукупність правових інструментів (прийомів, способів) для вирішення певного кола завдань та виконання функції тим чи іншим суб'єктом публічно-правових відносин. Проаналізовано наукові доктрини та наведено аргументи щодо значущості адміністративно-правових засобів як ефективних структурних елементів організації діяльності прокуратури України, інструментів зовнішнього вираження і юридичного оформлення публічного інтересу в управлінні, необхідності їх застосування задля органічної взаємодії із забезпеченням належного порядку у публічній сфері. Досліджено юридичну природу та зміст адміністративно-правових засобів у сфері організації прокурорської діяльності, визначено їх перелік. До адміністративно-правових засобів організації та діяльності органів прокуратури віднесено: визначення адміністративно-правовими нормами статусу прокурора та прокуратури в Україні; нормативне забезпечення діяльності прокуратури; адміністративно-правові відносини в органах прокуратури; загальні концепції, доктрини, інші наукові дослідження, що становлять теоретичну базу у сфері організації прокурорської діяльності; адміністративну діяльність і адміністративну процедуру, що являють собою практичне втілення нормативно-правових і теоретичних надбань у сфері організації прокурорської діяльності в Україні. Сформульовано висновок про перспективність подальшого дослідження даної тематики, яка зумовлена необхідністю формування інноваційної доктринальної основи для удосконалення адміністративно-правового забезпечення організації та діяльності органів прокуратури за допомогою конкретних правових засобів в контексті реформування всієї системи органів кримінальної юстиції.

Конституційний принцип гарантування свободи віросповідання та його адміністративно-правовий механізм реалізації / О. П. Мельничук

Досліджено зв'язок між конституційними принципами відносин держави і церкви та адміністративним правом як галуззю публічного права України, а також розкрито специфіку адміністративно-правового забезпечення в Україні конституційного принципу гарантування свободи віросповідання. З'ясовано, що Конституція України в сфері свободи совісті людини встановлює положення, за яким кожен має право на свободу світогляду та віросповідання. Проте, встановити законодавче положення щодо певного права чи свободи на рівні, навіть Конституції України, ще не значить оджержати результат у вигляді впорядкованих суспільних відносин у вказаній сфері. Встановлено, що для реалізації принципу гарантування свободи віросповідання необхідний ефективний правовий механізм. Такі дієві правові механізми закріплюються в багатьох галузях права, але найбільше значення для реалізації положень Основного закону мають власне адміністративно-правові механізми. Зроблено висновок, що норми Конституції України, якими встановлюються принципи взаємин держави і церкви, є нормами-принципами. Для втілення таких норм-принципів у реальне життя, необхідно їх перетворити (трансформувати) в охоронні чи регулятивні норми, що здійснюється через власне систему нормотворення - розробку та прийняття законів та підзаконних актів. Положення ж цих актів законодавства, встановлюючи варіанти активної правомірної та забороненої протиправної поведінки, наділяючи суб'єктів правовідносин правами та обов'язками, встановлюючи заборони на певні варіанти поведінки, роблять нормативний механізм дієвим, а принципи і такими, які втілюються в конкретних нормах та правовідносинах. Доведено, що свобода віросповідання, як загальносоціальне (природне) право людини, - це невід'ємне право людини, яке полягає у можливості сповідувати певну віру, дотримуватись обрядів, пов'язаних з нею, проповідувати або не дотримуватися жодних релігійних поглядів. Разом з тим, свобода віросповідання, як конституційно-правовий принцип будови взаємин держави і церкви і як складова конституційно-правового статусу особи, будучи формально вираженою за допомогою норми-принципу в Конституції України, потребує, по-перше, зверх зусиль з боку системи державних органів та посадових осіб для практичного впровадження належних умов для безперешкодного користування особами цим принципом - для захисту належної особам свободи, по-друге, розробки та закріплення в національному законодавстві дієвого механізму реалізації цього конституційного принципу.

Адміністративно-правовий захист конкуренції: поняття та основні елементи змісту / Л. В. Омельченко

Здійснено комплексне дослідження поняття та основних елементів змісту адміністративно-правового захисту конкуренції. Доведено, що зміст системи адміністративно-правового захисту конкуренції можна розглядати з кількох точок зору: як державну діяльність щодо припинення порушень антимонопольного законодавства, а також як індивідуальну діяльність фізичних та юридичних осіб щодо відстоювання свого права на нормальну конкуренцію. Наголошено, що з точки зору державної діяльності, система захисту конкуренції формувалася за рахунок прийнятих державою організаційно-правових заходів, спрямованих на припинення порушень антимонопольного законодавства. Зазначено, що хронологія розвитку діяльності із захисту конкуренції урядів таких країн, як США, Німеччина, Франція, показує поступове відокремлення даної діяльності як самостійної функції держави, що лежить в основі всієї державної економічної політики, а сам процес відокремлення виражався у формуванні необхідної законодавчої бази і спеціальних антимонопольних органів, покликаних здійснювати заходи щодо захисту конкуренції. Аргументовано, що в даний час в державах з розвиненою ринковою економікою державна функція по захисту конкуренції є за своєю суттю локомотивом державної економічної політики, так як становить її основне ядро. Визначено, що інтереси галузевих органів державного управління, зумовлені прагненням заощадити на ефекті масштабу виробництва, створити підприємства, конкурентоспроможні в світовому масштабі, що в ряді випадків виражається в збільшенні рівня концентрації у підзвітних секторах української економіки, а відсутність зацікавленості окремих відомств у зменшенні економічної концентрації у підзвітних ним галузях економіки позначається на ефективності діяльності антимонопольних органів. Запропоновано для вирішення даної проблеми представляється необхідним здійснити пошук нових науково-обгрунтованих організаційно-правових механізмів взаємодії всіх державних органів виконавчої влади в області захисту конкуренції. Наголошено, що діалектичний взаємозв'язок між конкурентною політикою і адміністративно-правовим регулюванням захисту конкуренції полягає, з одного боку, в тому, що реалізація даної політики заснована на адміністративно-правових нормах, закріплених в антимонопольному законодавстві, а з іншого боку, в тому, що внесення змін в адміністративно-правове регулювання захисту конкуренції є одним з основних компонентів реалізації політики. Визначено, що система адміністративно-правового захисту конкуренції включає в себе три великих групи адміністративно-правових засобів: засоби захисту від недобросовісної конкуренції, засоби захисту від монополістичних дій, засоби захисту від антиконкурентних дій публічних органів. Разом з тим, зміст системи адміністративно-правового захисту конкуренції може бути досліджено і з інших сторін. Заслуговує на увагу виділення в системі адміністративно-правового захисту конкуренції елементів, в яких проявляються методи адміністративно-правового примусу і переконання.

Необгрунтована заява про відвід судді як зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві / В. Ю. Поліщук

Досліджено ознаки, зміст такої форми зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві як подання завідомо безпідставного відводу суддям на підставі дослідження положень нормативно-правових актів, наукових концепцій та судової практики. Виявлено, що основними ознаками зловживання правом на подання заяви про відвід судді є: мета такої дії, а саме затягування розгляду справи; забезпечення надходження справи до лояльного судді в обхід встановленого порядку автоматизованого визначення судді для розгляду справи; завдання шкоди іншій стороні спору чи репутації судді; мотивами подання таких заяв, а саме позиція учасника розгляду щодо неможливості розгляду справи через перебування судді у відпустці; незгода сторони з окремою думкою судді чи висловленою публічно думкою судді щодо того чи іншого юридичного питання; непогодження з процесуальними рішеннями суддів; доведений судом або визнаний заявником умисел на безпідставне звинувачення суду у створенні процесуальних перешкод доступу позивачеві до правосуддя, у необ'єктивності та упередженості суддів; порушення принципів справедливого, відкритого розгляду спору упродовж розумного строку та неприпустимості зловживання процесуальними правами. Запропоновано під необгрунтованим клопотанням про відвід суддів як зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві визначити умисні дії учасника розгляду публічного спору адміністративним судом, що полягають у поданні необгрунтованої заяви про відвід суддів з підстав, не передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, для затягування справи, завдання шкоди іншим учасникам чи з інших корисливих мотивів, що порушує принципи неприпустимості зловживання процесуальними правами, справедливого, відкритого розгляду справи упродовж розумного строку.

Актуальні проблеми адміністративно-правового регулювання примирення сторін в адміністративному судочинстві України / В. В. Сливка

Визначено комплекс актуальних проблем примирення сторін в адміністративному судочинстві в Україні. Зазначається, що сьогодні примирення сторін в адміністративному судочинстві характеризується такими проблемами: фрагментарність правового регулювання примирення сторін в адміністративному судочинстві; розмитість орієнтирів вдосконалення правового регулювання примирення сторін в адміністративному судочинстві в умовах євроінтеграції України через відсутність узагальненого в державах-членах ЄС підходу до регулювання примирення сторін публічно-правового спору; відсутність передбаченої законодавством можливості суду та/або сторін публічно-правового спору залучити до процедури примирення примирителя; відсутність норм, якими передбачалась би обов'язковість спроби примирення в адміністративному судочинстві; відсутність норм, якими обмежувалась би можливість примирення в адміністративному судочинстві. При цьому вирішення цих проблем може бути здійснено лише комплексною зміною правового регулювання відповідного способу вирішення публічно-правового спору, що потребує попереднього узагальнення вказаних проблем. На основі аналізу виявлених проблем доведено, що проблематика правового регулювання примирення сторін в адміністративному судочинстві в Україні потребує комплексних дій, що повинні враховувати: досвід правового регулювання посередництва на рівні держав-членів ЄС, а саме положення Директиви ЄП і Ради від 21 травня 2008 року № 2008/52/EC; позитивний досвід правового регулювання примирення сторін в державах-членах ЪС; необхідність залишення у процесі вдосконалення правового регулювання примирення сторін в адміністративному судочинстві в умовах євроінтеграції України наявних переваг норм вітчизняного законодавства над відповідними нормами держав-членів ЄС.

Патронатна служба Прем'єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України / В. В. Чорна

Розкрито особливості функціонування патронатних служб Апарату Прем'єр-міністра України, патронатних служб Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України, Міністра Кабінету Міністрів України та міністра, який не очолює міністерство. Зауважено, що для здійснення Прем'єр-міністром України своїх повноважень у складі Секретаріату Кабінету Міністрів України утворюється патронатна служба - апарат Прем'єр-міністра України, керівник якого призначається на посаду та звільняється з посади Прем'єр-міністром України. Патронатна служба члена Кабінету Міністрів України (крім міністра, який очолює міністерство) утворюється у складі Секретаріату Кабінету Міністрів України. Натомість, патронатна служба міністра, який очолює певне міністерство утворюється у складі відповідного міністерства. Визначено, що патронатний службовець вищих посадових осіб Уряду - це громадянин України, який займає посаду патронатної служби та виконує функції з правового, організаційного, інформаційно-аналітичного, консультаційного, наукового, експертного, документального забезпечення діяльності Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України, міністрів, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету чи на громадських засадах. Патронатна служба вищих посадових осіб Уряду - це вид публічної служби особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності патронатних службовців Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України, міністрів з виконання покладених на них завдань та функцій. Змістом патронатної служби вищих посадових осіб Уряду є: визначена мета, чітко сформульовані завдання, функції та напрямки діяльності патронатних службовців; принципи діяльності; особливий порядок призначення та перебування на патронатній службі; строковість зайняття посади патронатного службовця; особливий порядок утворення, реорганізації, ліквідації патронатної служби; компетенція патронатних службовців; юридичні гарантії діяльності патронатних службовців; юридична відповідальність патронатних службовців.

Економічні гарантії адміністративно-правового статусу курсантів та слухачів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських / М. В. Шульга

Здійснено комплексний аналіз економічних гарантій адміністративно-правового статусу курсантів та слухачів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Зроблено висновок, що єдиний підхід щодо класифікації адміністративно-правових гарантій за певними критеріями відсутній в сучасній адміністративно-правовій науці серед вчених. Це пояснюється перш за все специфікою діяльності різних суб'єктів публічного адміністрування, особливостями їх адміністративно-правового статусу. Запропоновано віднести гарантування грошового, речового, продовольчого, житлового забезпечення, надання права безоплатного проїзду до економічних гарантій адміністративно-правового статусу зазначеної в роботі категорії осіб. Визначено, що вони є невідіємним елементом системи адміністративно-правових гарантій зазначених суб'єктів, що характеризують їх адміністративно-правовий статус. Визначено шляхи удосконалення практичного механізму гарантування діяльності зазначеної категорії осіб, запропоновано зміни до законодавства в цьому напрямку, зокрема до Закону України "Про Національну поліцію" та деяких підзаконних нормативно-правових актів у цій сфері. Обгрунтовано необхідність конкретизації питання розповсюдження окремих економічних гарантій на слухачів денної форми навчання, перегляд схеми посадових окладів курсантів закладів вищої освіти із запровадженням механізму їх вираховування шляхом застосування тарифного коефіцієнта залежно від прожиткового мінімуму, прийняття уточнюючих норм щодо продовольчого забезпечення курсантів та слухачів, їх права на безоплатний проїзд, а також можливого запровадження закладами вищої освіти додаткових гарантій з урахуванням наявних в них матеріальних можливостей та інших ресурсів.