Access to administrative justice as a key priority of the World Bank's justice reforms = Доступ до адміністративної юстиції як ключовий пріоритет реформ Світового банку / T. M. Ivanenko, V. V. Tylchyk

У даній роботі актом охарактеризовано сучасні підходи Світового банку до впровадження реформ в сфері адміністративного судочинства у економічно розвинених країнах та які забезпечують комплексне впровадження вимог верховенства права в національних правопорядках. Звернуто увагу на те, що різниця між стратегічними планами Світового банку для відсталих країн та економічно розвинених відрізняються особливостями впровадження ключових елементів верховенства права, до яких віднесено, зокрема, забезпечення доступності адміністративного судочинства. Автором узагальнено, що переважна більшість актів вітчизняного законодавства не містять елементів, критеріїв дотримання верховенства права, сформульовано пропозиції щодо удосконалення актів чинного законодавства, розробки Національного плану та Національної стратегії реформи адміністративного судочинства, в якій центральним елементом визначити забезпечення доступності адміністративного судочинства, його ефективності, що відповідає стратегіям Світового Банку для реформування економічно розвинених країн.

Alternative ways for the resolution of the disputes about children: Ukrainian and foreign experience = Альтернативні шляхи вирішення спорів щодо дітей: український і зарубіжний досвід / O. V. Alieksieieva, S. M. Lelet

Проведено вивчення вітчизняного й іноземного досвіду щодо впровадження неюрисдикційних засобів вирішення сімейних конфліктів, що стосуються дітей. У контексті дослідження йдеться про види позасудового вирішення спорів щодо дітей, до яких, зокрема, належать самозахист прав дитини, медіація та її різновиди, а також про техніки й технології застосування медіаційних процедур. Розкриваються додаткові можливості, які забезпечують такі засоби для вирішення юридичної ситуації на досудовому, процесуальному та післясудовому етапах без ескалаціїї конфліктів у особистих відносинах, що негативно позначаються на дітях. Наголошено на тому, що судові рішення в царині сімейного права часто не надають бажаного ефекту (не виконуються роками і врешті-решт стають неактульними) саме через відсутність додаткових процедур, спрямованих на налагодження комунікації та досягнення необхідного консенсусу між сторонами. Констатовано, що натепер в Україні не існує профільного закону, який повинен регулювати всі важливі аспекти та умови для альтернативних шляхів вирішення суперечок щодо дітей, але законодавство нашої країни, зорієнтоване на міжнародну практику, низка нормативних актів цивільного та сімейного кодексів можуть становити основу для їх застосування. Досліджено, що альтернативні шляхи вирішення спорів щодо дітей є надзвичайно поширеним механізмом у правових системах різних держав, кожна з яких пропонує власне законодавче регулювання процедур його імплементування. Їх важливість стимулювала розвиток міжнародного співробітництва в цій галузі, результатом якого стала розробка низки документів, що встановлюють світові стандарти таких процедур. Водночас зазначено про порівняно незначне поширення неюрисдикційних засобів вирішення сімейних конфліктів, що стосуються дітей в Україні. На заваді повноцінному упровадженню неюрисдикційних засобів вирішення сімейних конфліктів в Україні стоять відсутність належної правової бази для їх ефективного функціонування (наприклад, досі не прийнято закону, який би регулював діяльність у сфері медіації), суб'єктивний фактор, пов'язаний із особистісними характеристиками сторін, нерозвинена правова культура в суспільстві та ін. Разом з тим такі заходи вже давно стали невід'ємною частиною юридичної практики передових країн світу й є суголосними статті 124 Конституції України.

Digital-суспільство як детермінанта формування IT-права / К. О. Калаченкова

Обгрунтовано формування галузі IT-права з урахуванням особливостей розвитку Digital-суспільства. Висвітлено проблему щодо місця ІТ-права в системі права. Розглянуто співвідношення понять "ІТ-право" та "Digital-право" та зроблено висновок про їх тотожність. Акцентовано увагу на тому, що перехід суспільства на новий етап розвитку зумовив необхідність створення нового та оновлення наявного юридичного інструментарію для опосередкування суспільних відносин в умовах інформатизації суспільства та формування цифрового середовища. Gроаналізовано позиції вітчизняних і зарубіжних науковців щодо місця ІТ-права в системі права. Визначено предмет правового регулювання ІТ-права та обгрунтовано його відмінність від предмету правового регулювання інформаційного права. Зазначено, що відносини у сфері інформаційних технологій регулюються не тільки нормами національного законодавства, а й нормами міжнародного права та корпоративними нормами віртуального простору (правила FaceBook, Google, Інтернет-сайтів тощо). Зроблено висновок, що внаслідок вибухоподібного розвитку цифрових технологій і набуття ними ключових позицій у житті суспільства відбувається становлення та розвиток нової галузі права - ІТ-права. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок про наявність умов для віднесення ІТ-права до комплексних галузей права, а саме: наявна сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, що складаються в результаті використання цифрових технологій і похідних від них інструментів, спеціальний предмет регулювання - відносини, які породжуються обставинами виникнення та існування у віртуальному просторі в результаті комунікації та обміну даними в електронно-цифровій формі. Запропоновано розуміти "ІТ-право" ("Digital Law") як сукупність правил поведінки та інститутів, що регулюють різноманітні відносини щодо майнових та особистих немайнових благ, які породжуються обставинами виникнення та існування у віртуальному просторі в результаті комунікації та обміну даними в електронно-цифровій формі. Порушено питання вдосконалення норм законодавства у цій галузі та приділення уваги щодо перспективи створення Цифрового кодексу.

Scientific and legal aspect of the principles of civil procedural law = Науково-правовий аспект принципів цивільного процесуального права / D. V. Afanasyev, S. V. Lankin, D. A. Maritz

У сучасному суспільстві існує потреба вивчити та переглянути деякі погляди на правові та наукові категорії. Це питання є дуже актуальним у контексті побудови демократичної, правової та соціальної України, що вимагає ретельних теоретичних розрахунків та аналізу юридичної науки в Україні та її подальшого розвитку на кращій методологічній основі. У роботі досліджено принципи цивільного процесуального права та різноманітності підходів до їх класифікації. Дослідження також охоплює розуміння та кваліфікацію принципів цивільного процесуального права. Розглянуто основні принципи цивільного процесуального права та їх вплив на здійснення правосуддя в Україні. Зазначено, що вдосконалення системи принципів цивільного процесуального права за сучасних умов є основою побудови ефективної моделі демократичної та правової держави. Це питання особливо актуальне за умов нестабільності у країні у зв'язку із пандемією COVID-19 та іншими проблемами, які можуть призвести до порушень прав і свобод людини, в т. ч. громадян України. Розглянуто необхідність оптимізації, якісного й ефективного реформування принципів цивільного процесуального права. Процедура формування принципів цивільного процесуального права, що зрозуміло, базується на загальних принципах правової системи держави, але проблемне питання принципів процесуального права все ще залишається актуальним і суперечливим. Враховуючи актуальність проблеми, не дивно, що питання принципів цивільного процесуального права все ще викликає інтерес у науковців-практиків, які займалися або займаються їх дослідженням. Це питання та деякі інші визначають тему роботи.

The role of the legislature in the formation of a democratic and legal state = Роль законодавства у формуванні демократично-правової держави / Hasanov Elshad Eldar oglu

Мета дослідження - аналіз історичних етапів становлення законодавчої влади в Азербайджані. Автор обгрунтовує необхідність використання історичного підходу у дослідженні інституту національного парламенту, підкреслює виняткову роль Міллі Меджлісу - законодавчого органу нашої незалежної держави в успішному вирішенні завдання побудови в Азербайджані демократичної держави, заснованого на верховенстві закону. Розрізняє етапи розвитку представницького законодавства, законодавчих інститутів. У дослідженні використовувалися системний аналіз, історичний підхід до узагальнення нормативних науково-практичних матеріалів та інші методи. За допомогою загальнонаукових і спеціальнонаукових методів автор проаналізував дані. Парламентаризм Азербайджану не обмежується однією конституційною нормою. Історія парламентаризму в Азербайджані ширша, ніж парламентаризм, який визначає конституційні норми. У 1918 - 1920 рр. в Азербайджані починається історія парламентаризму в сучасному розумінні, пов'язана з утворенням і діяльністю Азербайджанської Демократичної Республіки. 20 листопада 1918 р. Національна рада ухвалила Закон "Про Парламент Азербайджанської Республіки", згідно з яким представники політичних партій і всіх національних меншин, що мешкають в Азербайджані, повинні були бути представлені в однопалатному парламенті зі 120 депутатів. У висновку дослідник визначає, що вивчення історії розвитку Міллі Меджлісу забезпечує ефективне використання історичного підходу в дослідженні цієї установи; надає змогу національному парламенту вивчити історичну необхідність, що виправдовує виникнення і появу наших традицій; призводить до формування чіткого уявлення про подальшу історію розвитку національного парламенту; створює теоретичну основу для чіткого розуміння місця і ролі цього парламентського інституту в сучасному суспільстві та для просування наукових уявлень про перспективи його подальшого розвитку.

Whistleblowers of corruption as subjects of anti-corruption activity = Викривачі корупції як суб'єкти антикорупційної діяльності / O. S. Bondarenko

Вивчено способи участі викривачів у протидії корупції та правових гарантій, які на них поширюються. Важливість протидії корупції зумовлює пошук нових заходів, методів і прийомів боротьби з цим руйнівним явищем. Одним із ефективних заходів стало запровадження інституту викривачів. Нині викривачі - це фізичні особи, котрі за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомили про можливі факти корупційних або пов'язаних із корупцією правопорушень, інших порушень Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їм відома у зв'язку із трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням ними служби чи навчання або їх участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов'язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання. У роботі підкреслено, що в контексті боротьби з корупцією особливо важливо з'ясувати всі способи та засоби повідомлення про корупцію та пов'язані з корупцією правопорушення. Законодавець визначає декілька можливих каналів повідомлення про можливі факти корупції або пов'язаних із корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, а саме: внутрішні, регулярні або зовнішні канали. Викривачі відіграють провідну роль у розкритті правопорушень, які загрожують інтересам суспільства та виснажують державні фінанси. Зазвичай тих, хто повідомляє про корупційні злочини, можуть переслідувати ті, проти кого вони надають свідчення. Вивчено питання грошової винагороди викривачам. Автор наголошує, що розмір винагороди не може перевищувати трьох тисяч мінімальних зарплат, встановлених на момент вчинення кримінального правопорушення. Якщо кілька осіб повідомляють про одне і те саме корупційне правопорушення, розмір винагороди розподіляється порівну між такими викривачами. Зроблено висновок, що антикорупційна діяльність викривачів здійснюється шляхом повідомлення компетентних органів про можливі факти корупції чи правопорушень, пов'язаних із корупцією, та інших порушень Закону. Для реалізації цього завдання важливо не лише створити, а й забезпечити виконання державою спеціальних гарантій, спрямованих на захист викривачів і створення сприятливих умов для їхньої антикорупційної діяльності.

Європейський досвід розвитку національних кримінальних процесуальних систем / Н. С. Моргун, В. В. Сєдакова, С. В. Бондар

Визначено, що дослідження європейського досвіду розвитку національних кримінальних процесуальних систем важливе в контексті розбудови й реформування національного кримінального процесуального законодавства, створення моделі кримінального судочинства. Інтерес викликає науковий аналіз позитивно-апробованих прикладів правової практики, а особливо юридична практика та джерела, на якій вона базується. З'ясовано, що кримінальне судочинство всіх європейських країн перебуває у процесі соціального, а не формально-правового зближення й характеризується низкою виокремлених у роботі ознак. Порівняльно-правовий аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду надав підстави стверджувати, що кримінальний процес європейських держав об'єднує єдина правова філософія, заснована на таких загальнолюдських цінностях: право на гідне поводження, свободу та особисту недоторканність; рівність усіх перед законом та заборона дискримінації; справедливість правосуддя. Констатовано, що процесуальні системи ряду країн Європи зорієнтовані на дотримання і захист прав людини й потребують належної правової процедури (процесуальної справедливості), встановлення винних у вчиненні кримінального правопорушення та їх покарання (матеріальної справедливості); появою спільних кримінальних процесуальних інститутів, які здатні впливати на зближення національних кримінальних процесуальних правових систем на рівні цілей і засад, а правовим підгрунтям для зближення таких систем є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини. Водночас, в Україні на сьогодні формується публічно-змагальне кримінальне судочинство, для якого характерним є чіткий розподіл кримінальних процесуальних функцій діяльності і забезпечення фактичної рівноправності сторін, а кримінальні процесуальні механізми захисту прав і свобод людини і громадянина є основним змістом такого публічно-змагального процесу. У кримінальному процесуальному законодавстві України не виключається створення схожих (на національному рівні) або єдиних (на міжнародному рівні) механізмів процесуального регулювання однорідних суспільних відносин, тобто відповідної гармонізації національного процесуального законодавства і практики його застосування (узгодженні офіційних процесуально-правових доктрин, концептуальних підходів, принципів тощо) та його уніфікації (прийняті заснованих на загальних міжнаціональних стандартах процесуальних норм, на заміну або поряд з національними).

Єдність підстав звільнення з органів поліції з іншими державними службовцями / Ю. С. Легкошерст

Здійснено розгляд розуміння поняття "єдність у трудовому праві" та зроблено висновок, що правове регулювання звільнення з поліції здійснюється на підставі загального та спеціального законодавства про працю, яке передбачає розірвання трудових правовідносин, а отже загальне регулювання й визначає аспекти єдності підстав звільнення. Акцентовано на тому, що процес звільнення працівників та службовців має бути здійснений із дотриманням всіх норм законодавства про працю, із дотриманням правових вимог, норм Конституції України, Кодексу законів про працю, Закону України "Про державну службу", загальних нормативно-правових актів у сфері трудового законодавства. Але специфічність служби в поліції зумовлена особливими завданнями, які ставляться перед цим органом законодавцем. Через цю особливість поліцейський має спеціальний трудовий статус, тож далеко не всі загальні підстави можуть бути використані під час їх звільнення. Зазначено, що чітка визначеність підстав звільнення працівників поліції є вагомою гарантією реалізації їх трудових прав, адже припинити трудові відносини із працівником Національної поліції неможливо на основі інших, не зазначених у законі підставах. Автором здійснено систематизацію підстав звільнення працівників Національної поліції на групи. Серед них запропоновано такі: пов'язані з припиненням політико-правового зв'язку особи з України; випливають із трудових та службово-трудових правовідносин; пов'язані з об'єктивними причинами: закінчення строку контракту, смерть особи, визнання її безвісно відсутньою чи оголошення померлою, скорочення штатної посади; закінчення строку контракту та скорочення штатів; зумовлені вчиненням активних дій суб'єкта трудових та службово-трудових правовідносин: вчинення дисциплінарного проступку, злочину чи інших правопорушень; притягнення до юридичної відповідальності; пов'язані порушенням норм антикорупційного законодавства України. Наголошено на важливості виділення єдиних підстав звільнення з поліції з іншими державними службовцями, що зумовлено відсутністю єдиного нормативно-правового акту, який би закріплював аспекти звільнення з органів поліції. У роботі автором розглянуто закони, які регулюють питання звільнення з роботи як поліцейських так і інших державних службовців та на основі їх аналізу систематизовано ряд подібних підстав звільнення, які є подібними як для органу поліції, так і для інших державних службовців.

Індивідуально-правовий договір як форма правового компромісу / Р. С. Шелудяков, О. Ю. Білошенко, Ю. С. Чабаненко

Проведено комплексне дослідження індивідуально-правового договору як форми правового компромісу. Зазначено, що правовий компроміс характеризується наявністю зовнішніх форм його вияву, за допомогою яких упорядковуються різні правові конфлікти. Серед компромісних актів як форм правового компромісу в сучасній державі перевага надається договору, контракту, угоді, згоді, конкурсу та іншим. Увагу звернено на особливості правового компромісу, підкреслено важливу роль і значення компромісу як однієї з найбільш вдалих форм взаємодії суб'єктів, орієнтира, який використовується людьми при формуванні власного варіанту поведінки, результатом функціонування демократичного режиму. Встановлено, що в сучасних умовах під формою правового компромісу слід вважати певний спосіб його зовнішнього вираження, призначенням якого є впорядкування змісту правових відносин, надання їм властивості загальнообов'язкового характеру. З'ясовано, що за допомогою юридичної форми можна побачити, як втілюється і реалізується правовий компроміс у сучасній державі. Акцентовано увагу на обгрунтуванні поняття "індивідуально-правового договору" як право-компромісної форми упорядкування правових конфліктів, проаналізовано особливості індивідуально-правового договору. Підкреслено, що, на відміну від нормативно-правового договору, індивідуальний договір має персоніфікований характер, не містить загальних правил поведінки, є зручним і простим способом регулювання, який надає змогу враховувати взаємні інтереси суб'єктів і забезпечувати відносно безконфліктне існування громадянського суспільства. Виділено характерні особливості окремих видів індивідуально-правових угод, для яких притаманна наявність домовленостей, згоди, свободи, рівності та взаємних поступок. Проаналізовано цивільно-правовий договір як форму правого компромісу, трудовий договір, колективний договір і шлюбний договір. Автори доходять висновку, що серед множинності форм правового компромісу індивідуально-правовий договір займає особливе місце в сучасній державі і представляє собою компромісну угоду (компромісний акт), що може бути укладена між суб'єктами суспільних відносин з метою регулювання конкретних, індивідуальних відносин на підставі взаємних поступок, згоди та домовленостей.

Інновації в фінансовій сфері: віртуальні активи - поява, розвиток і тенденції правового регулювання / С. Ю. Гончаренко

Досліджено появу та розвиток віртуальних активів, розглянуто тенденції правового регулювання віртуальних активів. Встановлено, що правове регулювання у сфері віртуальних активів у світі знаходиться у процесі становлення. Натепер, ряд країн легалізували відносини у сфері віртуальних активів, ряд країн - заборонили, ряд - не здійснюють заходів з правового врегулювання обігу віртуальних активів, але і забороняють обіг віртуальних активів на своїй території. До країн, які легалізували обіг віртуальних активів на власній території належать Японія, Німеччина, Швейцарія тощо; країна, яка не здійснює заходів з правового врегулювання обігу віртуальних активів, але і не забороняє їх майнінг та обіг на своїй території - США; до країн, в яких майнінг та обіг віртуальних активів заборонено, відноситься Китай; країни, які змінили свою позицію відносно правового регулювання віртуальних активів - Російська Федерація та Таїланд. В Україні правове регулювання обігу віртуальних активів недосконале. На підставі аналізу правового регулювання у сфері віртуальних активів у країнах, які легалізували обіг таких активів, запропоновано: правове регулювання у сфері віртуальних активів визначити окремим нормативно-правовим актом, в якому закріпити поняття таких активів з чітким визначенням їх суті. Це має вирішальне значення, оскільки залежно від того, який підхід визначить держава в той напрям правового регулювання, необхідно буде вносити зміни; встановити правові підстави функціонування криптовалютних (віртуальних) бірж, умови їх легалізації (ліцензування, реєстрація); визначати порядок ідентифікації клієнтів на криптовалютних (віртуальних) біржах; створити спеціальний орган, на який покладається контроль за транзакціями на криптовалютних (віртуальних) біржах.

Інформаційно-телекомунікаційна модель доказів в адміністративно-юрисдикційному процесі / О. Ю. Дубинський, Д. В. Бараненко, Н. П. Бортник

Розглянуто питання використання в адміністративно-юрисдикційного процесі доказів, одержаних з використанням технічних приладів в контексті законодавства, яке регулює забезпечення громадського порядку та безпеки дорожнього руху. Проаналізовано класифікацію доказів і проблеми застосування інформаційно-комунікаційних технологій для збору і аналізу доказів у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Авторське право на фотографічні твори в мережі Інтернет: організаційно-правові основи захисту в Україні / О. В. Мельничук, Л. Л. Марківська, Н. М. Сірук

Розглянуто актуальні проблеми, пов'язані із захистом авторських прав на фотографічні твори у мережі Інтернет. Розглянуто зміст правових норм щодо регулювання суспільних відносин у процесі створення та використання фотографічних творів, зокрема у цифровому середовищі. Проаналізовано питання про творчу роботу та інтелектуальну працю авторів творів у такій сфері, як фото, яке сьогодні є актуальним, що призводить до перегляду раніше відомих підходів до розуміння творчості, творчої праці та інтелектуальної діяльності. У сучасних умовах формування глобального Інтернет-простору можливість використання твору перестала залежати від особистості його автора, що потребує врегулювання сфери авторського права на відтворення праць. Правовий статус автора фотографічного твору визначається сукупністю особистих немайнових та майнових прав. Сучасний поступ інформаційного суспільства здійснює на галузь авторських прав як позитивний, так і негативний вплив. Останніми роками більшість правопорушень відбувається саме в мережі Інтернет, оскільки відбувається низка порушення прав насамперед через завантаження об'єктів авторського права без виплати відповідної винагороди тощо. Серед різноманіття порушень авторських прав відзначаються випадки транснаціонального характеру, боротьба з якими актуальна для будь-якої країни. Особливості захисту авторських прав у мережі Інтернет все ще недостатньо досліджені, що свідчить про актуальність обраної проблематики. Увага приділяється засобам запобігання правопорушенням у сфері авторських прав на фотографічні твори. За підсумками проведеного дослідження зроблено висновки щодо необхідності введення спеціального законодавчого регулювання авторських прав на фотографічні твори в мережі Інтернет, що надасть змогу передусім захистити права користувачів щодо розпорядження ними своєю інтелектуальною власністю. Враховуючи бурхливий розвиток сучасних технологій, на законодавчому рівні необхідно розробити і, відповідно, прийняти окремий закон про захист авторських прав на фотографічні твори в Інтернеті, в якому слід визначити особливості регулювання та забезпечення авторських прав у цифровому світі; особливості доведення порушення прав у "віртуальній мережі" та впровадження нових адаптованих механізмів забезпечення прав інтелектуальної власності в Інтернет-мережі.

Адміністративно-правові засади державного внутрішнього контролю у сфері реалізації права інтелектуальної власності / Н. П. Капітаненко

Проаналізовано адміністративно-правові засади державного внутрішнього контролю у сфері реалізації права інтелектуальної власності. Встановлено, що епоха демократичних перетворень в українському суспільстві передбачає чіткість, збалансованість і ефективність функціонування державної влади. Важливе місце в забезпеченні цих вимог посідає державний внутрішній контроль. Визначено зміст державного внутрішнього контролю у сфері реалізації права інтелектуальної власності, який включає сукупність таких заходів, як спостереження, перевірка й аналіз, що використовують уповноважені органи виконавчої влади та посадові особи для виконання поставлених перед ними завдань. Правова природа внутрішнього контролю полягає в тому, що здійснювати його можуть лише органи виконавчої влади та посадові особи в межах, які визначені нормами права, з чітким визначенням завдань, сфери, об'єкта, форми та строків контролю і контролюючого органу. Виявлено завдання державного внутрішнього контролю у сфері реалізації права інтелектуальної власності. З'ясовано, що внутрішній контроль здійснюють органи виконавчої влади відповідно до повноважень, які визначають зміст їх діяльності. За сферою діяльності, що підлягає контролю, внутрішній контроль класифікують на внутрішньовідомчий, міжвідомчий і надвідомчий. Встановлено, що внутрішньовідомчий контроль у галузі інтелектуальної власності передбачає здійснення контрольних дій Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, одним із завдань якого є забезпечення, формування та реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності. Здійснення безпосереднього державного внутрішньовідомчого контролю покладено на державних інспекторів із питань інтелектуальної власності. Міжвідомчий контроль у сфері інтелектуальної власності здійснюють центральні органи виконавчої влади міжгалузевої компетенції і міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади (служби, агентства, інспекції). Надвідомчий контроль здійснює Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади.

Адміністративно-правові засоби як універсальні інструменти регулювання публічно-правових відносин у сфері організації прокурорської діяльності / Р. В. Мазурик

Проаналізовано адміністративно-правові засоби як універсальні інструменти регулювання публічно-правових відносин у сфері організації прокурорської діяльності. В процесі дослідження було застосовано наступні загальнонаукові та спеціально-юридичні методи: закони та прийоми діалектики (закон єдності та боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін у якісні, а також прийом "заперечення заперечення"), аксіоматичний метод, системний та структурно-функціональний методи, метод юридичної догматики як різновид аксіоматичного методу та метод юридичного моделювання; прийоми логічного методу: індукція та дедукція, синтез, структурний аналіз; принципи об'єктивності та історизму. Досліджено та проаналізовано думки науковців щодо поняття адміністративно-правових засобів, висловлено зауваження щодо певних теоретичних напрацювань. Доведено, що адміністративно-правовими засобами може бути визнана сукупність правових інструментів (прийомів, способів) для вирішення певного кола завдань та виконання функції тим чи іншим суб'єктом публічно-правових відносин. Проаналізовано наукові доктрини та наведено аргументи щодо значущості адміністративно-правових засобів як ефективних структурних елементів організації діяльності прокуратури України, інструментів зовнішнього вираження і юридичного оформлення публічного інтересу в управлінні, необхідності їх застосування задля органічної взаємодії із забезпеченням належного порядку у публічній сфері. Досліджено юридичну природу та зміст адміністративно-правових засобів у сфері організації прокурорської діяльності, визначено їх перелік. До адміністративно-правових засобів організації та діяльності органів прокуратури віднесено: визначення адміністративно-правовими нормами статусу прокурора та прокуратури в Україні; нормативне забезпечення діяльності прокуратури; адміністративно-правові відносини в органах прокуратури; загальні концепції, доктрини, інші наукові дослідження, що становлять теоретичну базу у сфері організації прокурорської діяльності; адміністративну діяльність і адміністративну процедуру, що являють собою практичне втілення нормативно-правових і теоретичних надбань у сфері організації прокурорської діяльності в Україні. Сформульовано висновок про перспективність подальшого дослідження даної тематики, яка зумовлена необхідністю формування інноваційної доктринальної основи для удосконалення адміністративно-правового забезпечення організації та діяльності органів прокуратури за допомогою конкретних правових засобів в контексті реформування всієї системи органів кримінальної юстиції.

Адміністративно-правові підстави, порядок та умови фінансування дорожньої інфраструктури в Україні / В. І. Пархета

Визначено адміністративно-правові підстави фінансування дорожньої інфраструктури в Україні, з'ясовано порядок та умови фінансування дорожньої інфраструктури в Україні та запропоновано окремі шляхи їх удосконалення з урахуванням передових міжнародних практик. З огляду на аналіз нормативних актів, які тим чи іншим чином регулюють засади публічного фінансування у сфері дорожньої інфраструктури та виходячи зі стратегічних планів розвитку цієї сфери в Україні, запропоновано внести такі законодавчі зміни: прийняти Закону "Про дорожню інфраструктуру", в якому визначити правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення фінансування дорожньої інфраструктури; прийняти Постанову КМУ "Про порядок утримання автомобільних доріг та дорожньої інфраструктури України", в якій визначити юрисдикцію кожного органу публічної влади і Укравтодору, служб автомобільних доріг місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування щодо спрямування публічних фінансів на їх утримання. Для активізації впровадження світового досвіду щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг на принципах державно-приватного партнерства необхідно втілювати положення Закону "Про концесію", зокрема щодо інвестування та утримання платних доріг на умовах: затвердження довгострокової програми концесії автомобільних доріг в Україні; визначення разом з міжнародними експертами автомобільні коридори України, які потребують будівництва та за рух через які буде сплачуватись плата; створення належних умов та гарантій для інвесторів; обов'язкове проектування та будівництво альтернативних автомобільних доріг в об'їзд платних; відміни сплати додаткового акцизу на паливо; запровадження договорів страхування об'єктів дорожньої інфраструктури та ін.

Адміністративно-правова відповідальність суб'єктів авіаційної діяльності-юридичних осіб / Н. Д. Кирилюк

Розглянуто види авіаційної діяльності, санкції та правові підстави адміністративно-правової відповідальності суб'єктів авіаційної діяльності - юридичних осіб. Також визначено місце сукупності норм, що встановлюють таку відповідальність в системі адміністративної відповідальності. Визначено, що адміністративно-правова відповідальність суб'єктів авіаційної діяльності - юридичних осіб - це різновид підінституту адміністративної відповідальності юридичних осіб, нормами якого встановлюється примусове, з додержанням встановленої процедури, застосування уповноваженим органом з питань цивільної авіації передбачених законодавством за вчинення порушень авіаційних правил України заходів впливу, які виконано правопорушником. Розроблення, виготовлення, ремонт та експлуатація авіаційної техніки характеризується тим, що розробники (юридичні особи), виробники (юридичні або фізичні особи), ремонтні підприємства та експлуатанти (юридичні або фізичні особи) здійснюють розроблення авіаційної техніки або змін до неї, виробництво авіаційної техніки, усувають руйнування або серйозне пошкодження повітряного судна, що призвело до порушення міцності його конструкції або погіршення льотно-технічних характеристик внаслідок впливу зовнішнього середовища або порушення технології обслуговування, правил зберігання і транспортування та експлуатують чи пропонують послуги з експлуатації повітряних суден. Обслуговування повітряного руху як елемент системи організації повітряного руху - це забезпечення польотно-інформаційного обслуговування, аварійного чи диспетчерського обслуговування повітряного руху. Суб'єктно-об'єктний склад авіаційної діяльності надає змогу достатньо точно їх визначити. Так, суб'єкт авіаційної діяльності - фізичні та юридичні особи незалежно від форми власності, відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі цивільної авіації, а об'єкти авіаційної діяльності - повітряні судна, їх компоненти та обладнання, авіаційна наземна техніка та аеродромне обладнання, інженерно-технічні споруди, рухоме та нерухоме майно, що використовуються для забезпечення авіаційної діяльності.

Адміністративно-правове регулювання справляння податків органами місцевого самоврядування / Т. П. Мінка

Досліджено повноваження місцевої влади щодо справляння податків, а також здійснено характеристику місцевих податків, до яких належить податок на майно та єдиний податок тощо. Було виокремленно основні перешкоди в розвитку місцевого оподаткування, а саме нестабільність податкового законодавства та суперечливість у відповідних нормативно-правових актах України, залежність органів місцевого самоврядування від органів державної влади. Для вирішення зазначених вище проблем необхідно, щоб доходи місцевої влади формувались за рахунок власних надходжень та внести відповідні зміни в законодавство України, усунувши при цьому колізії в діючих нормативно-правових актах. З'ясовано, що місцеві податки це обо'язкові платежі, суми яких, згідно із законодавством України, встановлюються органом місцевого самоврядування на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та які зараховуються до її місцевого бюджету. До повноважень органів місцевого самоврядування належить право встановлювати місцеві податки, затверджувати їх ставки, а також приймати рішення щодо надання пільг. Питання щодо встановлення податків вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. До місцевих податків належить податок на майно та єдиний податок. Діяльність органів місцевого самоврядування у сфері справляння податків сильно залежна від органів державної влади. Для створення самодостатніх і фінансово незалежних громад необхідно, щоб доходи місцевих громад формувалися за рахунок власних надходжень. Для цього має бути якісне та ефективне законодавство.

Адміністративно-правове регулювання статусу осіб, які отримали тимчасовий і політичний притулок на території України / О. О. Панова

Досліджено суть і зміст адміністративно-правового регулювання статусу осіб, які одержали тимчасовий і політичний притулок на території України. Визначено, що адміністративно-правове регулювання статусу осіб, які одержали тимчасовий і політичний притулок на території України, є різновидом правового регулювання даної сфери суспільних відносин. З'ясовано, що такий різновид правового регулювання відповідної сфери суспільних відносин здійснюється завдяки закріпленню уповноваженими державою суб'єктами адміністративно-правових норм і подальшої їх реалізації. Обгрунтовано, що найбільша кількість вказаних норм, якими здійснюється адміністративно-правове регулювання статусу осіб, які одержали тимчасовий і політичний притулок на території України, зафіксовано у приписах підзаконних нормативно-правових актів. Встановлено, що підзаконні нормативно-правові акти, положення яких закріплюють засади адміністративно-правового регулювання статусу осіб, які одержали тимчасовий і політичний притулок на території України, різняться залежно від суб'єктів, уповноважених їх приймати. Проаналізовано положення правових актів Президента України, завдяки прийняттю яких ним здійснюється адміністративно-правове регулювання статусу осіб, які одержали тимчасовий і політичний притулок на території України. Здійснено аналіз змісту нормативно-правових актів, які з метою адміністративно-правового регулювання статусу осіб, які одержали тимчасовий і політичний притулок на території України, приймає Кабінет Міністрів України. З'ясовано, що значну кількість нормативно-правових актів задля здійснення адміністративно-правового регулювання статусу осіб, які одержали тимчасовий і політичний притулок на території України, приймають центральні органи виконавчої влади, які представлені міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Визначено, що провідну роль в аспекті здійснення адміністративно-правового регулювання статусу осіб, які одержали тимчасовий і політичний притулок на території України серед центральних органів виконавчої влади, відіграє Міністерство внутрішніх справ України. Здійснено аналіз приписів окремих із нормативно-правових актів даного центрального органу виконавчої влади, на рівні яких здійснюється адміністративно-правове регулювання статусу осіб, які одержали тимчасовий і політичний притулок на території України.

Адміністративно-правове регулювання у сфері охорони та використання природних ресурсів / А. В. Омельченко

Відповідно до Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави, кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі. Ефективне виконання зазначених конституційних приписів залежить від ефективності функціонування усієї системи екологічного права та законодавства. У роботі досліджено адміністративно-правове регулювання охорони та використання природних ресурсів. Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Законодавство про охорону навколишнього природного середовища включає в себе значну кількість законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які поєднують у собі норми різних галузей права, серед яких провідну роль відіграють норми адміністративного права. Охорона навколишнього природного середовища - це система політичних, економічних, організаційних, технічних, санітарних та інших державних і громадських заходів, спрямованих на забезпечення безпечного для життя і здоров'я людини довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Зазначене визначення свідчить про значну роль саме адміністративно-правового регулювання у цій сфері. Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, стратегічної екологічної оцінки, оцінки впливу на довкілля, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Адміністративно-правовий захист конкуренції: поняття та основні елементи змісту / Л. В. Омельченко

Здійснено комплексне дослідження поняття та основних елементів змісту адміністративно-правового захисту конкуренції. Доведено, що зміст системи адміністративно-правового захисту конкуренції можна розглядати з кількох точок зору: як державну діяльність щодо припинення порушень антимонопольного законодавства, а також як індивідуальну діяльність фізичних та юридичних осіб щодо відстоювання свого права на нормальну конкуренцію. Наголошено, що з точки зору державної діяльності, система захисту конкуренції формувалася за рахунок прийнятих державою організаційно-правових заходів, спрямованих на припинення порушень антимонопольного законодавства. Зазначено, що хронологія розвитку діяльності із захисту конкуренції урядів таких країн, як США, Німеччина, Франція, показує поступове відокремлення даної діяльності як самостійної функції держави, що лежить в основі всієї державної економічної політики, а сам процес відокремлення виражався у формуванні необхідної законодавчої бази і спеціальних антимонопольних органів, покликаних здійснювати заходи щодо захисту конкуренції. Аргументовано, що в даний час в державах з розвиненою ринковою економікою державна функція по захисту конкуренції є за своєю суттю локомотивом державної економічної політики, так як становить її основне ядро. Визначено, що інтереси галузевих органів державного управління, зумовлені прагненням заощадити на ефекті масштабу виробництва, створити підприємства, конкурентоспроможні в світовому масштабі, що в ряді випадків виражається в збільшенні рівня концентрації у підзвітних секторах української економіки, а відсутність зацікавленості окремих відомств у зменшенні економічної концентрації у підзвітних ним галузях економіки позначається на ефективності діяльності антимонопольних органів. Запропоновано для вирішення даної проблеми представляється необхідним здійснити пошук нових науково-обгрунтованих організаційно-правових механізмів взаємодії всіх державних органів виконавчої влади в області захисту конкуренції. Наголошено, що діалектичний взаємозв'язок між конкурентною політикою і адміністративно-правовим регулюванням захисту конкуренції полягає, з одного боку, в тому, що реалізація даної політики заснована на адміністративно-правових нормах, закріплених в антимонопольному законодавстві, а з іншого боку, в тому, що внесення змін в адміністративно-правове регулювання захисту конкуренції є одним з основних компонентів реалізації політики. Визначено, що система адміністративно-правового захисту конкуренції включає в себе три великих групи адміністративно-правових засобів: засоби захисту від недобросовісної конкуренції, засоби захисту від монополістичних дій, засоби захисту від антиконкурентних дій публічних органів. Разом з тим, зміст системи адміністративно-правового захисту конкуренції може бути досліджено і з інших сторін. Заслуговує на увагу виділення в системі адміністративно-правового захисту конкуренції елементів, в яких проявляються методи адміністративно-правового примусу і переконання.