Культ особи Володимира Путіна в контексті постмодерну

Досліджено особливості, характер функціонування та способи впровадження у буття російського суспільства моделі політичного режиму, який прийнято визначати терміном "культ особи". В умовах сучасної Росії його пов'язують із Володимиром Путіним. У публікації представлено характеристики способів репрезентації особистості Путіна в інформаційному просторі як засіб творення культу особи. Зокрема, досліджується, як сьогодні використовуються нетипові для розповсюдження настанов офіційної влади формати різноманітних субкультур, як-от: попса, рок, реп тощо. Аналізуються також узвичаєні форми комунікаційної взаємодії "влада - суспільство", до яких належать офіційні заяви президента Російської Федерації (РФ), посадовців керівного ешелону країни та керівників громадських організацій, контрольованих державою, а також очільника Російської православної церкви (РПЦ). Досліджуються механізми впровадження у суспільну свідомість тих світоглядних парадигм, які забезпечують не тільки позитивну перцепцію функціонування поточної влади РФ у режимі абсолютного єдиноначалля, а й нав'язують розуміння цього способу управління країною як єдино надійного алгоритму успішного функціонування російської держави. У дослідженні виведено принципову відмінність сучасного формату взаємодії диктатора і маси від традиційного. Сьогоднішня модель цієї взаємодії бачиться як доповнена оберненою версією до традиційної. Якщо в межах дії останньої маса наслідувала диктатора, то нині - ще й диктатор "перетворюється" на кожного із маси. Зазначені процеси розглядаються в контексті маніпулювання явищами культурної гібридизації, які перебувають у річищі дії тенденцій постмодерну. Осмислення феномену культу особи у ширшому контексті постмодерної культурної ситуації дозволяє глибше розкрити природу цього явища, зрозуміти його корені та вплив на перспективи подальшого розвитку російського суспільства.

Щодо питання створення Стратегії розвитку ракетно-реактивної зброї України

Зазначено, що дефіцит бюджетних коштів, призначених для виконання робіт із забезпечення необхідного технічного рівня озброєнь та їхнього розвитку, призводить до неприпустимого зниження боєздатності української армії. Погіршенню ситуації також сприяє вихід США та Росії із Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (Договір РСМД). Встановлення у Росії ракет середньої та меншої дальності сприятиме посиленню військово-політичного та воєнного тиску на Україну. В умовах, що склалися, доцільно зосередити увагу на створенні ракетно-реактивної зброї (РРЗ) - основної вогневої та ударної сили армії. Розглянуто можливі сценарії реакції України на ці зміни. Наведено дані щодо вітчизняних напрацювань у напрямі створення сучасних комплексів і систем РРЗ, які можуть бути використані під час розроблення Стратегії розвитку ракетно-реактивної зброї України та Державної програми розвитку ракетно-реактивного озброєння. Запропоновано рекомендації щодо фінансування відповідного комплексу робіт.

Ключові чинники інфляції та шляхи її зниження в Україні

Досліджено чинники, що впливають на рівень інфляції в Україні. Це зокрема, грошова маса; адміністративно регульовані ціни (тарифи); стан ринку кредитних ресурсів; реалістичність планування джерел доходів і стан виконання державного бюджету; боргове навантаження на державу та корпорації; фінансовий стан банківської системи, динаміка банківських вкладів населення, заробітної плати, міжнародних резервів, промислового виробництва, зайнятості, ділової активності, обмінного курсу національної валюти; цінова динаміка на зовнішніх ринках, основні показники платіжного балансу, динаміка приватних грошових переказів з-за кордону. Дії держави щодо зниження інфляції в Україні мають бути спрямовані на: утримання грошової емісії в межах параметрів, установлених державним бюджетом; обмеження купівлі емітованих урядом цінних паперів у портфель Національного банку України; зменшення обсягів рекапіталізації державних банків; накопичення міжнародних резервів, реалізацію політики їх раціонального використання; стимулювання своєчасного повернення в країну валюти експортерів; зменшення від'ємного сальдо торговельного балансу; забезпечення додатного рівня відсоткових ставок відносно прогнозованої базової інфляції; реалізацію виваженої бюджетної політики; усунення квазіфіскальних дисбалансів; детінізацію економіки; скорочення частки валютної складової суверенного боргу; збільшення питомої ваги внутрішніх боргових інструментів у структурі фінансування дефіциту бюджету; подовження строку обігу державних цінних паперів; здійснення заходів щодо залучення заощаджень населення у боргові інструменти; приведення капіталу банківської системи у відповідність до вимог Базеля III; реформування державних банків у напрямі підвищення стандартів корпоративного управління з подальшою частковою їх приватизацією; активізацію продажу майна проблемних банків; підвищення гарантованої державою суми відшкодування вкладів населення; зниження дохідності державних цінних паперів для активізації кредитування; зниження облікової ставки для здешевлення кредитних ресурсів.

Війна і мир у сучасних парадигмах безпекових досліджень

Проаналізовано місце понять "війна" і "мир" у сучасних дослідженнях з проблем безпеки. Розглянуто теоретичну проблему співвідношення фахових і посвcяк денно-ординарних уявлень про війну і мир. Аргументовано тезу про розмивання дихотомії "війна - мир" в умовах гібридної війни та продемонстровано, як це відбивається в сучасних парадигмах безпекових досліджень. Підходи до встановлення миру в контексті сучасних "студій миру" не вповні відповідають реаліям російської агресії проти України - з окупацією частини української території та продовженням "гарячого" конфлікту на сході України за участі російських регулярних збройних сил і місцевих проксі-угруповань. Пошуки миру в рамках конфліктологічних студій передбачають віднайдення компромісу, коли "переможцями" виявляються обидві сторони, натомість у рамках міждисцплінарних досліджень, присвячених війні, її метою є досягнення політичних цілей шляхом перемоги над противником. Перемога в умовах гібридної війни реалізується насамперед у когнітивному вимірі й передбачає унеможливити виконання нав'язуваних противником вимог (позбавлення України права на вибір зовнішньополітичного курсу). Якщо ж ми маємо справу з міждержавною війною, як у випадку російської агресії проти України, настанова на примирення сторін та компроміс з агресором наближується до настанови на капітуляцію та очікувано не отримує суспільної підтримки. Мета цієї війни є встановлення миру внаслідок перемоги України - як на когнітивному рівні, так і на рівні відновлення територіальної цілісності нашої держави.

Законодавче забезпечення та механізми управління у сфері енергетичної безпеки України

Досліджено проблематику визначення механізмів та законодавчого забезпечення енергетичної безпеки. Мета дослідження - нові виклики та загрози енергетичній безпеці, відтак виникла потреба відповідного реагування на них та законодавчого закріплення необхідних механізмів. Дослідження сфокусовано на визначенні принципів виокремлення предмета регулювання та способів закріплення механізмів забезпечення енергетичної безпеки у законодавстві. Зокрема, проведено оцінку змісту механізмів та інструментів, що застосовуються в США та ЄС, та їхнього відповідного законодавчого закріплення. Зроблено спробу встановити, чи відповідає законодавче забезпечення України у сфері енергетичної безпеки сучасним вимогам. Базуючись на застосуванні системного підходу до дослідження проблем енергетичної безпеки, з теоретичних позицій запропоновано предмет регулювання, зміст діяльності та завдання суб'єкта забезпечення енергетичної безпеки відповідно до етапів стратегічного планування. Запропоновано низку механізмів та інструментів щодо забезпечення енергетичної безпеки, які потребують законодавчого закріплення. Розроблено пропозиції стосовно формування системи управлінської діяльності у сфері енергетичної безпеки та окреслено зміст необхідних дій на етапах стратегічного планування. Відзначено необхідність законодавчого врегулювання питань взаємодії різних суб'єктів, залучених до забезпечення енергетичної безпеки. Запропоновано комплекс механізмів та інструментів забезпечення енергетичної безпеки, які дозволять реалізувати системність дій усієї системи державного управління. Розроблено пропозиції щодо розробки відповідного законодавчого акта.

Збереження та охорона культурної спадщини в Криму: актуальні виклики та проблеми

Розглянуто актуальні виклики щодо збереження культурної спадщини в Криму, що зумовлені експансіоністською політикою Російської Федерації (РФ) на окупованій території півострова. Здійснений аналіз втрат, які зазнає Україна внаслідок проведення такої політики на тлі відсутності можливостей безпосереднього доступу, контролю та впливу на стан забезпечення та охорони культурної спадщини в Криму. Серед основних викликів збереження культурної спадщини на півострові, зокрема, виокремлено такі, як-от: руйнування низки об'єктів культурної спадщини та проведення неякісних реставраційних робіт, відсутність належного обліку та незаконного переміщення культурних цінностей. Звертається увага на загострення ситуації, коли масштабні незаконні археологічні розкопки на території Криму зумовили не лише незадовільний рівень обліку та збереження археологічних експонатів, а й переповненість наявних кримських музейних сховищ. У публікації стверджується, що безконтрольність цих процесів стає сприятливим середовищем для вивезення культурних цінностей з АР Крим. Зазначено, що ситуація навколо масштабної реставраційної та протиаварійної діяльності окупаційної "влади" щодо об'єктів культурної спадщини та музейних установ півострова має подібну мету. Наслідком такої діяльності є як втрата автентичного вигляду об'єктів культурної спадщини внаслідок проведення неякісних робіт, так і руйнування археологічних об'єктів через відсутність їхньої подальшої консервації та музеєфікації. Аргументовано висновок про те, що політика РФ орієнтована на підпорядкування культурної спадщини Криму під юрисдикцію російської сторони та привласнення. Невпорядкованість і слабкий контроль над цими процесами призводять до криміналізації відносин у сфері охорони культурної спадщини півострова, у т. ч. і незаконного обігу культурних цінностей, фінансових махінацій під час проведення реставраційних робіт на об'єктах культурної спадщини в Криму, тощо. Деструктивна політика щодо культурної спадщини півострова викликає певне суспільне невдоволення, зокрема спричинене обмеженням доступу місцевого населення до об'єктів культурної спадщини, що може стати сприятливим чинником під час деокупації Криму в майбутньому.

Забезпечення культурно-освітніх прав грецької етнічної спільноти в Україні

Розглянуто питання діяльності представницьких організацій грецької національної меншини з метою забезпечення її культурно-освітніх прав на території України. Подано огляд тих об'єднань грецької спільноти, діяльність яких має особливий вплив на її життя та які здійснюють активну публічну діяльність, а саме: Благодійний фонд Пантелеймона Бумбураса; Філія Грецького фонду культури; Маріупольське міське товариство греків; Харківське міське товариство греків "Геліос"; ГO "Київське міське товариство греків ім. К. Іпсіланті"; Федерація товариств греків України. Наголошено, що культурні права греків України реалізуються переважно через доступ до літературних творів мовою національної меншини (у т. ч. завдяки функціонуванню бібліотеки елліністичних студій "Костянтинос Левендіс") та об'єктів матеріальної спадщини (зокрема, йдеться про Будинок-садибу князя Костянтина Іпсіланті в м. Києві, пам'ятник князю, встановлений на території Києво-Печерської лаври, будівлю, що належала Григорію Маразлі, в якій збиралися члени товариства "Філікі Етерія"), а також можливість вільно відзначати важливі для них свята. Підкреслено, що грецька спільнота не має значних проблем у задоволенні своїх основних культурних, освітніх чи інформаційних прав (діють школи з навчанням грецькою мовою, у шести закладах вищої освіти здійснюють підготовку фахівців з новогрецької мови, видаються газети "Елліни України" та "Одіссос"), проводиться система наукова робота з дослідження еллінізму (при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка діють Центр елліністичних студій та грецької культури та Центр елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького, а при Маріупольському державному університеті функціонує Інститут українсько-грецької дружби та елліністичних досліджень). Водночас через брак фінансової підтримки з боку державного та місцевого бюджетів національно-культурні товариства стикаються з такими проблемами, як-от: обмежені можливості для друку газет, оренди приміщень для діяльності організацій та проведення культурних заходів.

Формування національної стійкості у контексті імплементації Україною Цілей сталого розвитку

Досліджені ключові характеристики поняття "національна стійкість", які відрізняють його від інших термінів. До них, зокрема, відносяться рух і незмінність, існування загроз національній безпеці, наявність відповідних суб'єктів та механізмів, здатних пристосовуватись та ефективно долати небезпечні явища, процеси й кризи у різних сферах. Встановлено, що формування національної стійкості та забезпечення сталого розвитку держави і суспільства - тісно пов'язані між собою процеси. Зважаючи на надто широкий спектр питань сталого розвитку, проаналізовані лише окремі аспекти, що належать до безпекової сфери. У сучасному глобалізованому світі сталий розвиток неможливий без забезпечення миру та безпеки, а також налагодження продуктивної співпраці на міжнародному рівні. У цьому контексті проаналізовані завдання, встановлені для України в рамках Цілей сталого розвитку як глобальної програми ООН. Для забезпечення сталого розвитку України, як і стійкості нашої держави, принципове значення має припинення збройного конфлікту на Донбасі, підвищення згуртованості суспільства, започаткування процесу примирення та реінтеграції, а також створення на всіх рівнях ефективних, підзвітних та інклюзивних інституцій. З огляду на це детально досліджені особливості реалізації завдань, визначених у рамках цілі 16 "Мир, справедливість та сильні інститути" Національної доповіді "Цілі сталого розвитку: Україна" (далі - ЦСР). Встановлено, що визначені ціллю 16 ЦСР завдання не охоплюють увесь спектр процесів, необхідних для досягнення миру, справедливості та розбудови сильних інститутів в Україні, а деякі зі встановлених індикаторів та їхніх показників є неоднозначними і не дозволяють об'єктивно оцінити прогрес у відповідній сфері. Виявлені розбіжності між цільовими показниками, визначеними завданнями ЦСР та іншими програмними документами України, що свідчить про недостатню координацію діяльності органів державної влади. Особливе занепокоєння це викликає в умовах, коли в Україні одночасно реалізується багато реформ у різних сферах. Зазначена проблема ускладнює розбудову національної стійкості, оскільки ефективна координація діяльності органів державної влади та їх належна взаємодія із громадянським суспільством є визначальними принципами стійкості у сфері національної безпеки.

Пріоритетні напрями нейтралізації екологічних і техногенних загроз у зоні воєнного конфлікту на Донбасі

Проаналізовано актуальні екологічні й техногенні загрози в зоні збройного конфлікту на сході України, що мають тенденцію до загострення і негативно впливають на стан національної безпеки держави. Акцентовано увагу на тому, що через воєнні дії, руйнацію інфраструктури на тимчасово окупованій території порушено крихку екологічну рівновагу, що призвело до небезпечних змін стану навколишнього природного середовища на території, де проживало біля 5 млн осіб. При цьому внаслідок воєнних дій на тимчасово окупованій території знищено, зруйновано та пошкоджено значну кількість об'єктів інфраструктури, що загрожує екологічній безпеці, здоров'ю та безпеці життєдіяльності населення. Визначено, що серед техногенних загроз у зоні воєнного конфлікту на сході України чи не найбільш актуальною є зупинення водовідливу та вентиляції шахт, багато з яких мають гідравлічний зв'язок. У результаті некерованого затоплення шахт відбуватиметься підтоплення значних територій населених пунктів, масштабне забруднення шахтними водами поверхневих водозаборів, просідання денної поверхні з руйнуванням потенційно небезпечних об'єктів, міграція вибухонебезпечного метану з шахт із його виходом на території міст і селищ. Наголошено, що, враховуючи комплексні масштаби прояву негативних екологічних наслідків для Східного регіону держави, можна вважати, що проблема забруднення і деградації основних складників довкілля на Донбасі (з урахуванням довгострокового впливу техногенних і соціальних наслідків) має системний характер і може розглядатися як нова загроза національній безпеці в екологічній сфері. Зроблено висновок, що проведення екологічного моніторингу стану території Донецької та Луганської областей з використанням експедиційних обстежень, дистанційних та інформаційних технологій із залученням міжнародних організацій з метою оцінки та прогнозу екологічної ситуації, обгрунтування та виконання першочергових захисних заходів є надзвичайно актуальним. З урахуванням визначених тенденцій формування та прояву актуальних загроз у зоні воєнного конфлікту на сході України запропоновано рекомендації Кабінету Міністрів України, Міністерству екології та природних ресурсів України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій щодо відпрацювання необхідних заходів із протидії вказаним загрозам.

Європейський досвід державно-приватного партнерства: підходи до формування та нормативно-правові засади

Проаналізовано ініціативи ЄС щодо державно-приватного партнерства у сфері кібербезпеки, відзначено наскрізне акцентування на полегшення доступу підприємств малого та середнього бізнесу, що працюють у галузі кібербезпеки, до нових ринків. Досліджено пріоритетні напрями стратегії співпраці приватного та державного сектору в галузі кібербезпеки, окреслено колізії, складнощі й точкові розбіжності інтересів різних учасників процесу та можливі варіанти співпраці. Розглянуто загальноєвропейські спроби створити платформу для забезпечення кібербезпеки різних секторів, як-от: енергетика, охорона здоров'я, транспорт та фінанси, а також долучення до цього процесу науково-дослідних центрів та інших зацікавлених сторін. Проаналізовано комплексність ситуації щодо дотримання балансу захисту об'єктів критичної інфраструктури у демократичних суспільствах з огляду на цифрову взаємозалежність та взаємопроникнення інформаційно-комунікаційних технологій та промислових систем управління. Звернено увагу на ініціативу європейської Комісії зі створення механізму для держав-членів з метою координації із приватним сектором у сфері кіберзагроз, що покликана сприяти стратегічному співробітництву та обміну інформацією, зберігаючи при цьому рівень довіри між учасниками процесу. На загальноєвропейському рівні на виконання рішень із впровадження цієї ініціативи розпочала роботу Публічно-приватна платформа мережевої та інформаційної безпеки, що призначена для визначення ефективних практик кібербезпеки та сприяння подальшому виконанню Директиви ЄС щодо мережевої та інформаційної безпеки. Зазначається, що, незважаючи на низку ініціатив європейської Комісії та інших органів ЄС, багато приватних європейських компаній зволікає із виконанням законодавства в цій сфері. Одним із основних каменів спотикання є питання довіри й контролю та розкриття чутливої корпоративної інформації.

Специфіка застосування асиметричних підходів в інформаційному протиборстві

Розглянуто актуальні питання застосування асиметричних підходів в інформаційному протиборстві. В епоху постіндустріального суспільства суттєво посилюється роль інформаційних війн у конфліктах різного ступеня й походження. Інформаційна зброя надає можливість ефективно використовувати обмежені фінансові, людські та інші ресурси задля досягнення перемоги або нанесення ворогу "неприйнятних збитків", що нівелюватимуть усі його попередні здобутки. Відбувається трансформація інформаційного протиборства з елементу супроводу бойових дій на окремий інструмент для вирішення завдань тактичного й стратегічного рівня. У свою чергу, асиметрична війна стає однією з домінант для конфронтації на локальному та глобальному рівнях. При цьому в середньо- та довгостроковій перспективі очікується збереження переважно політичного характеру перебігу конфліктів. Інформаційна асиметрія є важливим елементом гібридних війн, що відіграє велику роль в організації захисту інформаційного простору будь-якої держави. У сучасних умовах асиметричні алгоритми активно використовуються під час проведення інформаційно-психологічних операцій (ІПСО). За допомогою порівняно невеликої кількості інформаційних технологій під час ІПСО здійснюється обернено пропорційний вплив на колективну та індивідуальну свідомість. У результаті потенційно можливою стає кардинальна зміна ситуації навіть в цілому у сфері глобальної безпеки. У зв'язку з цим неабиякого значення набуває проблема створення й подальшого використання державними органами України нових методів інформаційної боротьби підвищеної ефективності. Завдяки власному потужному сугестивному потенціалу, значній еластичності та універсальності у застосуванні саме інформаційна асиметрія перетворюється сьогодні на один із найбільш перспективних інструментів інформаційного протиборства.

Проблеми визначення сфери регулювання енергетичної безпеки

Досліджено проблематику визначення сфери регулювання питань енергетичної безпеки. Мета дослідження зумовлена появою нових викликів та загроз енергетичній безпеці, зокрема поширенням гібридних методів ведення війн та використання енергетики як зброї для досягнення політичних цілей, а також необхідністю законодавчого врегулювання діяльності різних суб'єктів, залучених до забезпечення енергетичної безпеки країни. Дослідження зосереджується на сфері державного регулювання енергетичної безпеки, при цьому враховується аналіз теоретичних засад та практики регулювання цієї сфери окремими країнами. Зокрема, проведено аналіз законодавства США, окремих країн - членів ЄС, законодавства ЄС з питань енергетичної безпеки. Виокремлено основні підходи щодо регулювання окремих сфер забезпечення енергетичної безпеки, відзначено недоліки таких підходів. Базуючись на проведеному аналізі досвіду регулювання енергетичної безпеки як в Україні, так і в передових країнах світу з ринковою економікою, аргументується необхідність застосування системного підходу щодо дослідження цієї проблематики. Передусім ставиться питання щодо необхідності чіткого виділення окремих елементів системи, відображення структурно-функціональних зв'язків, межі системи, і на цій основі - визначення механізмів регулювання. Застосування системного підходу уможливило створити методології: формалізації управлінської діяльності відповідно до циклу її здійснення; визначення стратегічних цілей у сфері забезпечення енергетичної безпеки; визначення механізмів регулювання енергетичної безпеки в умовах ринкової моделі господарювання. За результатами дослідження сформульовано визначення терміна "енергетична безпека" та виділено сферу регулювання енергетичної безпеки, відображено її місце в системі забезпечення національної безпеки. Відзначено необхідність законодавчого врегулювання питань взаємодії різних суб'єктів, залучених до забезпечення енергетичної безпеки.

Концептуальні підходи до вибору моделі забезпечення національної стійкості

Досліджено особливості формування моделей забезпечення національної стійкості на прикладі США, Великої Британії, Ізраїлю, Японії, Естонії. Визначено вплив на відповідні процеси історичних, географічних, безпекових, політичних, культурних, соціально-економічних та інших відмінностей формування й розвитку держав. Встановлено принципово важливу роль розуміння концепту стійкості і особливостей його запровадження у різних сферах національної безпеки при розбудові механізмів національної стійкості. Окреслено відмінності запровадження концепту стійкості в економічній і політичній сферах. На підставі поєднання результатів теоретичних досліджень та практичного досвіду низки держав автором розроблено алгоритм дій, необхідних для визначення оптимальної для країни моделі забезпечення національної стійкості. Встановлено, що вибір моделі забезпечення національної стійкості та відповідних механізмів безпосередньо залежить від визначення ключових загроз національній безпеці. При цьому аналіз загроз має здійснюватись у розрізі низки зазначених автором критеріїв. Важливе значення також має встановлення цільових орієнтирів, на досягнення яких мають бути зорієнтовані механізми забезпечення національної стійкості. Виявлення "слабких місць" системи забезпечення національної безпеки у контексті протидії ключовим загрозам сприятиме чіткому розумінню характеру механізмів забезпечення національної стійкості, яких потребує країна. Встановлено, що сформована відповідним чином модель забезпечення національної стійкості не повинна бути статичною. Зважаючи на те, що загрози національній безпеці в сучасному світі мають складний динамічний характер, процес забезпечення національної стійкості також повинен періодично уточнюватися, а відповідна модель - поповнюватися новими механізмами. Високу актуальність для України має питання розбудови національної стійкості як відповіді на дію гібридних загроз, які мають довготривалий, складний і руйнівний для багатьох сфер характер. З огляду на це наголошено на доцільності інтенсифікації розвитку відповідної сфери знань з метою формування науково обгрунтованих рекомендацій для керівництва країни щодо шляхів розбудови національної стійкості.

Досвід національного примирення: різні шляхи до однієї мети

Розглянуто проблеми, пов'язані із внутрішніми національними конфліктами та спробами національного примирення. Наведено приклади з новітньої історії Франції, Іспанії, Північної Ірландії та Південної Африки - країн, які мали подібний досвід у своє му минулому. Актуальність теми обгрунтовано тим, що локальні конфлікти та їхні наслідки стали однією з найбільших загроз міжнародній безпеці наприкінці ХХ - на початку ХХI ст. На певній стадії ескалації такі конфлікти можуть набувати транскордонного характеру, супроводжуватися серйозними порушеннями прав людини, злочинами проти людськості та гуманітарними катастрофами, призводити до неконтрольованих масових міграцій. Відтак подолання локальних конфліктів і досягнення національного примирення стають питаннями не лише національної, а й міжнародної безпеки. Проаналізовані приклади засвідчують різні шляхи подолання внутрішніх конфліктів і досягнення національного примирення. Можна констатувати, що жоден із цих шляхів не є ідеальним. У Франції відновлення національної єдності досягалося шляхом репресій окремих суспільних елементів. У випадках Північної Ірландії та Південно-Африканської Республіки національне примирення попри значні зусилля, спрямовані на його досягнення, усе ще залишається, скоріше, метою, ніж результатом. У випадку іспанії широкі політичні та економічні реформи, збільшення свобод громадян і прав регіонів, що стали наслідком пакту Монклоа, призвели врешті до сепаратизму в Каталонії, тобто до нового виклику національній єдності. Зроблено висновок про те, що попри перспективність та політичну безальтернативність ідеї національного примирення, не існує його універсальної моделі. Кожна постраждала від внутрішніх конфліктів країна повинна знайти свій шлях до національної єдності, використовуючи зарубіжний досвід відповідно до власної специфіки.

Правове регулювання публічних консультацій: міжнародні стандарти та завдання для України

Публічні консультації відіграють суттєву роль у налагодженні партнерських відносин влади й громадянського суспільства при визначенні пріоритетів політичного процесу та суспільно-економічного розвитку держави. Належна правова регламентація процедур публічних консультацій дає можливість органам державної та місцевої влади вирішити низку важливих завдань, як-от: легітимізувати прийняті ними рішення, налагодити систематичний діалог влади й громадянського суспільства у формуванні та реалізації публічної політики, підвищити рівень політичної культури громадян. Актуалізація питання удосконалення правового забезпечення публічних консультацій зумовлена недостатньою дієвістю цього інструменту демократії у вітчизняній практиці упродовж періоду створення законодавства про консультації з громадськістю. Проте європейський вектор розвитку сучасної України вимагає переходу на європейські принципи належного урядування, міжнародні стандарти публічних консультацій з урахуванням рекомендацій щодо адаптації до національних правових систем. Разом із тим обрання формату законодавчого закріплення особливостей застосування цього механізму громадської участі залишається правом вибору кожної країни. Аналіз норм міжнародних документів дозволяє дійти висновку про те, що публічні консультації можуть бути дієвим способом забезпечення інклюзивності у публічному управлінні лише за умови існування системи правових норм, що комплексно регулює взаємодію органів публічної влади та інституцій громадянського суспільства. Це потребує розроблення алгоритму завдань для подальшої консолідації законодавства України у цій сфері.

Сучасний підхід до оцінки прийняття колективних рішень на прикладі Верховної Ради України VIII скликання

Розглянуто задачу розрахунків оцінок прийняття колективних рішень, проаналізовано загальні математичні підходи та концепції її розв'язання. Зазначено необхідність автоматизації обчислень із використанням загальнодоступних результатів голосування Верховної Ради України. Запропоновано відповідну методику моніторингу діяльності українського парламенту та автоматизованого збирання вихідних даних. Обгрунтовано доцільність використання підходів Big Data для завдань вивчення діяльності органів прийняття колективних рішень, зокрема законотворчих. Розроблено програмний комплекс, який дозволяє повністю автоматизувати збирання даних та обчислення індексів впливу та індексів ефективності за період спостереження. Із використанням програмного забезпечення здійснено аналіз оцінок потенційного та реального впливів парламентських фракцій на прикладі Верховної Ради України VIII скликання із використанням класичного та модифікованого індексів Шеплі - Шубіка, порога розколу, матриці вподобань та індексу ефективності впливу. Виконано кореляційний аналіз взаємовпливу парламентських фракцій. Зроблено висновки про ефективність реалізації парламентськими фракціями їхніх потенційних можливостей, їхні політичні вподобання та політичні взаємовідносини, рівень фракційної дисципліни. Зокрема, причиною неможливості реалізації потенційних можливостей низкою парламентських фракцій є низький поріг розколу, який робить неможливим консолідоване прийняття рішень, що позначається на зниженні ефективності впливу в парламенті. Деякі парламентські фракції реалізують свій вплив стало протягом значного періоду часу, деякі демонструють значні коливання у ефективності своєї роботи. Перспективним питанням є дослідження зв'язків між ефективною роботою фракцій Верховної Ради України та зовнішніми чинниками, які можуть опосередковано впливати на роботу парламенту. Результати дослідження можуть використовуватися незалежними дослідниками в галузі аналізу прийняття колективних рішень при голосуванні, а також політологами, представниками громадянського суспільства.

Основні завдання державної політики щодо закордонних українців: можливості та перспективи (на прикладі української діаспори в Румунії)

Здійснено аналіз держаної політики стосовно закордонних українців на прикладі її реалізації щодо української меншини в Румунії. Висвітлено становище української діаспори та основні ідентифікаційні тенденції, характерні для української спільноти румунського суспільства, а також стан забезпечення прав і потреб її представників для збереження власної етнокультурної ідентичності. Констатовано, що, незважаючи на розвинену договірну основу українсько-румунських відносин, стан забезпечення освітніх, культурно-інформаційних потреб української діаспори в Румунії, українська діаспора зазнає значної асиміляції. Зокрема, звертається увага на неефективність політики української сторони щодо забезпечення потреб української діаспори у двосторонніх українсько-румунських відносинах. Також ідеться про те, що забезпечення прав етнічної громади значною мірою залежить від її громадської активності. На ефективність громадської активності української діаспори свого часу негативно вплинули внутрішні суперечки між громадською елітою українців Румунії. Попри нинішню позитивну динаміку діяльності громадського представництва української діаспори, що зумовлена зміною керівництва Союзу українців Румунії, питання консолідації та підтримки громадського сектору закордонних українців, у Румунії зокрема, має залишатись одним із базових пріоритетів державної політики у цій сфері. Зазначено, що активізація українсько-румунських відносин з 2014 р. значною мірою створює сприятливі умови для покращення ефективності державної політики стосовно української діаспори в Румунії. Запропоновані заходи з удосконалення процесу формування та реалізації цієї політики.

Зовнішні та внутрішні чинники (де)стабілізації міжетнічних взаємин у Чернівецькій області

Проаналізовано зовнішні та внутрішні чинникі, що впливають на стабільність міжетнічних відносин у Чернівецькій області. Актуальність теми розвідки зумовлена необхідністю виявлення потенційних загроз етнополітичній стабільності, що перебуває у сфері інтересів різних держав, на прикордонні України. Мета роботи - вивчення основних регіональних чинників впливу на розвиток міжетнічних відносин та визначенні особливостей міжетнічної комунікації між українцями, румунами та молдованами у Чернівецькій області. Проаналізовані сучасні напрями міждержавної взаємодії у форматі Україна - Румунія, зокрема вплив подій євромайдану на їхній розвиток та подальші перспективи, висвітлено динаміку регіональної етнополітичної ситуації за період 2014 - 2018 рр. Використано кількісні та якісні наукові методи дослід ження, зокрема статистичні, компаративістські, метод case-study та ін. Завдяки дослідженню зроблено висновки про те, що серед визначальних зовнішніх чинників впливу на етнополітичну стабільність Чернівецької області саме румунський і російський фактори виявляються найбільш складними, відтак вони потребують пріоритетної уваги. Але в сучасних умовах саме російський фактор впливу є найнебезпечнішим, тому що цей вплив здійснюється як через масовану пропагандистську інформаційну війну проти України (і в регіоні, що вивчається, включно), так і через агентів впливу, де важливу роль відіграють окремі структури Московського патріархату, які об'єднують прихильників не лише Російської православної церкви, а й адептів концепції "русского мира". У рекомендаціях запропоновано центральним органам державної влади невідкладно звернути увагу на важливі аспекти здійснення етнонаціональної політики в Україні та регіоні, вжити відповідні заходи, враховуючи особливе значення цього напряму забезпечення безпеки нашої держави.

Книжкова культура в незалежній Україні: тенденції, виклики, перспективи

Окреслено основні тенденції розвитку книжкової культури в Україні від часів набуття незалежності до поточного моменту. Визначено зміст поняття "книжкова культура" як такого, що є дієвим когнітивним інструментом для опису й аналізу складної системи побутування та обігу книжок у суспільстві - від етапу створення книжки до етапу її рецепції та критики. Доведена доцільність оперувати поняттям "книжкова культура" під час дослідження соціокультурних процесів на теренах незалежної України, оскільки ці процеси набувають ознак тяглості й цілісності, а також докорінно відрізняються від соціокультурних процесів попереднього, радянського, періоду із властивими для нього ідеологічним контролем та командно-адміністративними методами господарювання. Почергово розглянуті такі аспекти книжкової культури сучасної України, як-от культура книги, культура поширення книги в суспільстві, культура читання. Окреслено позитивні зрушення, такі як лібералізація й урізноманітнення змістовного простору української книжки, збільшення обсягів україномовної літератури та українських перекладів, зростання вимог до якості дизайну книжок, упровадження на книжковому ринку новітніх маркетингових та комунікативних технологій, нові підходи до популяризації читання в Україні. Водночас увагу приділено негативним та стагнаційним процесам, викликам, що гальмували й нині гальмують цивілізований розвиток книжкової культури в Україні. Ці виклики пов'язані з процесами глобальної інформатизації, складнощами економічного розвитку країни, потребою протистояти гібридній агресії РФ, наслідками недалекоглядної державної політики та недосконалістю законодавства України у питаннях авторського права. Сформульовано можливі варіанти відповідей на ці виклики на основі комплексного підходу до соціокультурних процесів. У підсумку зафіксовано подолання кризового стану книжкової культури в Україні, інтенсифікацію процесів її розвитку протягом останніх п'яти років.

Особливості безпекової співпраці України та Литви в умовах протидії російській загрозі / О. О. Давимука, В. В. Кравченко

Проаналізовано особливості співпраці України та Литви у сфері забезпечення національної безпеки в контексті протистояння російській загрозі. Встановлено, що балтійські країни, Литва зокрема, мають спільний із Україною стратегічний погляд на російську загрозу, яка призводить до суттєвої трансформації системи євроатлантичної безпеки. Окреслено вразливість Литовської Республіки до гібридних і конвенційних засобів впливу Москви через статус пострадянської країни та держави - члена НАТО. Визначено, що гібридний вплив Росії на Литву - це комплекс інформаційних, політико-дипломатичних, економічних та фінансових інструментів. Ця обставина, зважаючи на ймовірність військового вторгнення РФ на територію Балтії, спонукає Литву до інтенсифікації дво- та багатосторонньої співпраці з країнами - союзниками в НАТО, а також і з Україною. Охарактеризовано основні напрями співробітництва України та Литовської Республіки у безпековій площині та перспективи їх розвитку в подальшому, зокрема стосовно питання обміну досвідом щодо ефективного протистояння гібридним загрозам із розробкою системи для їх раннього попередження. Визначено, що для офіційного Києва стратегічне партнерство з Литвою розвивається в декількох вимірах, як-от: продовження Литвою дипломатичної підтримки України на міжнародній арені, обмін досвідом у військово-політичній площині, розвиток спільної проактивної політики щодо виявлення безпекових викликів і загроз, військово-гуманітарна допомога тощо. За результатами дослідження вироблені рекомендації, що акцентують увагу на поглибленні старих та ініціюванні нових форм стратегічної співпраці між Україною та Литовською Республікою на рівні діяльності аналітичних центрів, держустанов та міжнародних платформ з метою вироблення спільних механізмів виявлення та попередження безпекових загроз і викликів.