Щодо становлення системи стратегічних комунікацій органів державної влади у контексті розвитку відносин з НАТО

Ключовою складовою гібридної війни РФ проти України став її інформаційний вимір. Нові виклики національній безпеці обумовлюють нагальну необхідність відпрацювання нових механізмів їх протидії. Проаналізовано стан розбудови національної системи стратегічних комунікацій як сукупності комунікативних можливостей держави, що координуються нею і використовуються належним чином, - публічної дипломатії, зв'язків з громадськістю, військових зв'язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави. Така система має забезпечити належну протидію інформаційним та пропагандистським кампаніям, спрямованим проти інтересів нашої держави. Розбудова системи стратегічних комунікацій в Україні розглядається крізь призму відносин з НАТО, що приділяє значну увагу наданню допомоги Україні в цій сфері.

Щодо питання створення Стратегії розвитку ракетно-реактивної зброї України

Зазначено, що дефіцит бюджетних коштів, призначених для виконання робіт із забезпечення необхідного технічного рівня озброєнь та їхнього розвитку, призводить до неприпустимого зниження боєздатності української армії. Погіршенню ситуації також сприяє вихід США та Росії із Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (Договір РСМД). Встановлення у Росії ракет середньої та меншої дальності сприятиме посиленню військово-політичного та воєнного тиску на Україну. В умовах, що склалися, доцільно зосередити увагу на створенні ракетно-реактивної зброї (РРЗ) - основної вогневої та ударної сили армії. Розглянуто можливі сценарії реакції України на ці зміни. Наведено дані щодо вітчизняних напрацювань у напрямі створення сучасних комплексів і систем РРЗ, які можуть бути використані під час розроблення Стратегії розвитку ракетно-реактивної зброї України та Державної програми розвитку ракетно-реактивного озброєння. Запропоновано рекомендації щодо фінансування відповідного комплексу робіт.

Щодо концептуальних засад запровадження накопичувальної пенсійної системи

Актуальність порушеної проблематики підтверджується тим, що на початку травня 2015 року до Верховної Ради України було внесено одразу два альтернативні законопроекти, які регламентують запровадження майбутньої загальнообов'язкової накопичувальної пенсійної системи (No 2767 та No 2767-1), які різняться п'ятьма концептуальними засадами. Мета роботи - врегулювання розбіжностей у пропозиціях законотворців задля якомога ефективнішого функціонування майбутньої системи. Доведено, що обов'язковість участі для працівників до 35 років у системі не повинна бути добровільною, обгрунтовано недоцільність передачі повноважень із формування Ради та управління активами Накопичувального фонду до КМУ, вмотивовано необхідність запровадження державних гарантій збереження пенсійних накопичень та недоцільність обмеження кола потенційних зберігачів виключно державними банками. Отже, Верховній Раді України доцільно поєднати у майбутньому законі позитивні норми обох законопроектів. Тому в кінцевій редакції майбутнього закону положення щодо примусовості участі в системі, повноважень у частині управління активами НФ і недержавного статусу зберігача мають бути викладено в редакції законопроекту No 2767. Натомість норми щодо державних гарантій збереження коштів НФ та складу Ради НФ доцільно викласти в редакції законопроекту No 2767-1.

Шляхи досягнення глобальної безпеки та стабільності у політичній думці США: чинник України

Розглянуто американську політичну думку XXI століття, представлену передусім політичною наукою (англ. political science) та політичною філософією (англ. political philosophy), щодо зовнішньополітичних інтересів Білого дому та місця в них України (фактичного і теоретичного). Конкретизовано базову зовнішньополітичну мету Сполучених Штатів Америки. Підтверджено пріоритетність завдання підтримки глобальної безпеки та стабільності, яка є умовою процвітання американської економіки, довгостроковим інтересом США. Виявлено два домінуючі методи досягнення міжнародної безпеки та стабільності, які побудовані на принципах м'якої та жорсткої сили, відповідно. Запропоновано місце поняття "ліберальний світовий порядок" в ієрархії зовнішньополітичних завдань Вашингтона. Проаналізовано критерій "демократичності" суб'єкта міжнародних відносин у процесі побудови двосторонніх відносин Сполученими Штатами, зокрема в трикутнику США - РФ - Україна. Розкрито загальні тенденції євроатлантичної інтеграції в контексті українсько-російського конфлікту. Уточнено особливості американської політики стримування на сучасному етапі. Визначено теоретичну роль політики "балансу сил" на шляху досягнення світового лідерства. Охарактеризовано перспективи американської підтримки Україні у сфері національної безпеки.

Чи потрібна Україні державна політика у сфері внутрішньої міграції?

Розглянуто питання внутрішньої міграції населення України, що набуває особливої актуальності внаслідок сучасних соціально-економічних загроз, зокрема значної кількості внутрішніх недобровільно переміщених осіб. Зроблено висновок щодо необхідності сприяти підвищенню внутрішньої мобільності населення як засобу пришвидшення економічного розвитку й альтернативи виїзду на роботу за кордон, запропоновано деякі рекомендації щодо регулювання внутрішніх переміщень. Першочерговим завданням є ліквідація адміністративних перепон мобільності населення, перетворення рудиментарної системи реєстрації за місцем проживання на просту і зручну для громадян. Необхідно забезпечити не лише формальні, а й реальні умови реалізації права на свободу пересування через розбудову дорожно-транспортної системи, сприяння працевлаштуванню по всій території країни, розвиток ринку доступного орендного житла. Питання внутрішньої міграції мають враховуватися під час розроблення заходів соціально-економічної регіональної політики. Для належного їх планування необхідне чітке розуміння внутрішніх міграційних процесів, їх інтенсивності, спрямованості, рушійних сил та наслідків. Тому для обгрунтованості політичних рішень необхідні систематичні наукові дослідження відповідних питань, належний статистичний супровід внутрішніх міграцій.

"Черная дыра": тупик бесконечного урегулирования

Цивільний захист як напрям державної політики з питань національної безпеки: аналіз законодавчих новацій

У провідних зарубіжних країнах, що піклуються про власну державність, обороноздатність, забезпечення сталого розвитку і прагнуть зберегти свої геополітичні та геоекономічні позиції в середньо- й довгостроковій перспективі, проблеми цивільної оборони, захисту населення, територій та інших об'єктів від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру набувають дедалі більшої питомої ваги в межах вжиття комплексу заходів із забезпечення національної безпеки. До 12 лютого 2015 р., до внесення доповнень до Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. № 964-IV, поміж загроз національним інтересам і національній безпеці України така група загроз, як "загрози у сфері цивільного захисту", не виокремлювалася, а органи управління та сили цивільного захисту не належали до категорії суб'єктів забезпечення національної безпеки. Мета роботи - проведення аналізу відповідних доповнень до Закону України "Про основи національної безпеки України" та з'ясування впливу цих законодавчих новацій на результативність виконання завдань щодо забезпечення національної безпеки й цивільного захисту, а також на межі повноважень та юридичної відповідальності органів і підрозділів цивільного захисту. Визначено вплив відповідних законодавчих нововведень на результативність виконання завдань щодо забезпечення національної безпеки й цивільного захисту, а також на межі повноважень та юридичної відповідальності органів і підрозділів цивільного захисту. Обгрунтовано висновок про те, що зазначені доповнення до Закону України "Про основи національної безпеки України" відчутно не вплинуть на обсяг і характер правосуб'єктності органів і підрозділів цивільного захисту, а також на ефективність державного управління у сфері цивільного захисту України, рівень захищеності населення від надзвичайних ситуацій.

Ціннісне підгрунтя інформаційної культури суб'єктів віртуального простору

Проаналізовано особливості інтерпретації цінностей в інформаційній культурі віртуального простору. Визначено недоліки та переваги сприйняття традиційних цінностей інформаційної культури учасниками віртуальної взаємодії. Мета наукової розвідки - подальша наукова рефлексія сутнісних ознак аксіологічного підгрунтя інформаційної культури суб'єктів віртуального простору. Зазначено, що свобода у віртуальному просторі має двоїстий характер: з одного боку, характеризується анархічними проявами, а з іншого - розширює духовні та пізнавальні межі буття людини. Основними регуляторами свободи у суб'єктів інформаційної культури віртуального світу є моральні й релігійні норми, особистісні екзистенціали буття. Констатується, що відповідальність у суб'єктів віртуального простору зумовлена їх внутрішньою культурою, а також вимогами, що висуваються до них у певній віртуальній спільноті. Віртуальна спільнота стає тим колективом, який впливає на формування та розвиток цінностей інформаційної культури особистості. Доведено, що у суб'єктів інформаційної культури віртуального простору формується своєрідне бачення цінностей - поєднання класичних інтерпретацій із некласичними, що спричинено зіткненням двох світів: фізичного та віртуального.

Ціннісні ресурси війни і миру: український формат

Розглянуто проблему взаємовідносин у трикутнику "Україна - Європейський Союз - Росія" та пошуку відповідей на протистояння агресору. Констатовано, що наразі вірогідність "великої війни" зберігається, і РФ до неї активно готується. За цих умов є ризик того, що громадська думка в європейських державах почне вимагати від політичних лідерів шукати компроміси з агресором, у т.ч. - за рахунок інтересів України (зменшуючи підтримку нашої держави). Стратегічний аналіз і стратегічна діяльність є довгостроковими чинниками, які можуть забезпечити Україні здатність ефективно протистояти агресору, який часто виявляється поганим стратегом, але добрим тактиком. Зважаючи на обмеженість українських ресурсів порівняно з агресором, пропонується будувати стратегічну діяльність України на засадах асиметричності та проактивності. Запропоновано посилити діяльність України як на міжнародному рівні (протидія російській пропаганді, сприяння реформуванню СБ ОНН, розширення співробітництва з НАТО), так і на внутрішньому (переосмислення економічної політики держави в розрізі поточних військово-політичних умов, посилення захисту та розвитку інфраструктури, готовність у нормативно-правовому та практичному сенсах до введення військового стану, розвиток інноваційних видів озброєнь). Запропоновано утворити "науковий хаб" для проведення стратегічного аналізу для потреб держави.

Функціональний аналіз сфери стратегічних комунікацій (скорочена версія)

Гібридна війна, розв'язана Російською Федерацією проти України, за якої деструктивного впливу зазнають також і західні спільноти, актуалізувала широкий спектр проблем забезпечення національної та міжнародної безпеки. З метою опису наявної ситуації розглянуто інформаційний (комунікативний) складник внутрішнього та зовнішнього виміру протистояння, а також у межах кожного з них актуальні виклики та заходи й процеси у відповідь на них.

Формування правової культури громадян як чинник консолідації українського суспільства / С. О. Зубченко

Проаналізовано деякі актуальні питання, пов'язані з правовою культурою в Україні та її впливом на соціально-політичні процеси. Констатовано наявність значного розриву між нормами чинного законодавства та дійсною практикою їх реалізації в суспільних відносинах усіх рівнів, що є одним із маркерів недостатнього рівня правової культури суспільства (як зовнішньої, так і внутрішньої). Визначено, що такий стан речей справляє відчутний негативний вплив як на ситуацію в гуманітарному просторі, динаміку реформ в Україні, місце нашої держави в різноманітних світових рейтингах, так і на загальнобезпекову ситуацію, що є особливо небезпечним у контексті гібридної війни з боку Росії, що триває. Коротко розглянуто деякі організаційно-правові й інституційні кроки, здійснені в контексті судово-правоохоронної та антикорупційної реформ у період 2015 - 2019 рр. Аргументовано думку про те, що передбачуваність юридичних процедур і взаємодій (як судових, так і позасудових), існування внаслідок високої правової культури чітких меж належного та дозволеного для всіх учасників суспільних відносин є каталізаторами позитивних процесів у суспільстві. Зокрема, завдяки цьому суб'єкти правовідносин можуть бути впевненими у захищеності своїх прав і свобод, а отже, відповідним чином вибудовувати лінію своєї поведінки, маючи далекосяжний "горизонт планування" на всіх рівнях взаємодії (від міжособистісного до міжнародного), не зациклюючись виключно на безпекових потребах, без реалізації яких неможливо перейти до забезпечення потреб вищого рівня. Наголошено на необхідності подальших комплексних державних заходів щодо формування правової культури громадян. Запропоновано низку перспективних кроків щодо підвищення рівня загальної та професійної правової культури, серед яких: усунення критичних недоліків і лакун у законодавстві; ліквідація розриву між чинними юридичними нормами та практикою їх реалізації; розроблення Стратегії зміцнення правової культури; підвищення якості юридичної освіти, осучаснення її форм і змісту; продов ження санкційно-обмежувальної політики щодо РФ та її проксі-суб'єктів; реалізація проактивних заходів у суміжних гуманітарних секторах тощо.

Формування національної стійкості у контексті імплементації Україною Цілей сталого розвитку

Досліджені ключові характеристики поняття "національна стійкість", які відрізняють його від інших термінів. До них, зокрема, відносяться рух і незмінність, існування загроз національній безпеці, наявність відповідних суб'єктів та механізмів, здатних пристосовуватись та ефективно долати небезпечні явища, процеси й кризи у різних сферах. Встановлено, що формування національної стійкості та забезпечення сталого розвитку держави і суспільства - тісно пов'язані між собою процеси. Зважаючи на надто широкий спектр питань сталого розвитку, проаналізовані лише окремі аспекти, що належать до безпекової сфери. У сучасному глобалізованому світі сталий розвиток неможливий без забезпечення миру та безпеки, а також налагодження продуктивної співпраці на міжнародному рівні. У цьому контексті проаналізовані завдання, встановлені для України в рамках Цілей сталого розвитку як глобальної програми ООН. Для забезпечення сталого розвитку України, як і стійкості нашої держави, принципове значення має припинення збройного конфлікту на Донбасі, підвищення згуртованості суспільства, започаткування процесу примирення та реінтеграції, а також створення на всіх рівнях ефективних, підзвітних та інклюзивних інституцій. З огляду на це детально досліджені особливості реалізації завдань, визначених у рамках цілі 16 "Мир, справедливість та сильні інститути" Національної доповіді "Цілі сталого розвитку: Україна" (далі - ЦСР). Встановлено, що визначені ціллю 16 ЦСР завдання не охоплюють увесь спектр процесів, необхідних для досягнення миру, справедливості та розбудови сильних інститутів в Україні, а деякі зі встановлених індикаторів та їхніх показників є неоднозначними і не дозволяють об'єктивно оцінити прогрес у відповідній сфері. Виявлені розбіжності між цільовими показниками, визначеними завданнями ЦСР та іншими програмними документами України, що свідчить про недостатню координацію діяльності органів державної влади. Особливе занепокоєння це викликає в умовах, коли в Україні одночасно реалізується багато реформ у різних сферах. Зазначена проблема ускладнює розбудову національної стійкості, оскільки ефективна координація діяльності органів державної влади та їх належна взаємодія із громадянським суспільством є визначальними принципами стійкості у сфері національної безпеки.

Фіскальна політика та економічне зростання в Україні

Зазначено, що нинішня економічна криза в Україні вимагає радикального та оперативного поліпшення сальдо бюджету (або фіскальної консолідації). Але досягнення фіскальної консолідації може відбуватися у різні способи - за рахунок скорочення урядових видатків або за рахунок збільшення податкових надходжень. Мета роботи - за допомогою структурної авторегресивної моделі оцінити функціональні зв'язки між двома компонентами фіскальної політики: надходженнями до бюджету й урядовими видатками та доходом (ВВП), з урахуванням зовнішніх державних запозичень. Дослідження засвідчило, що збільшення податкових надходжень має відчутніший стимулюючий вплив на економічне зростання порівняно зі зменшенням урядових видатків. Виявлено відмінності між коротко- й довгостроковою залежністю обох компонент фіскальної політики від доходу. Висновок: в українській економіці збільшення податкових надходжень є дiєвішим інструментом фіскальної консолідації порівняно зі скороченням урядових видатків, водночас певні проблеми створює проциклічність надходжень до бюджету. Відсутність залежності державних запозичень від доходу не дозволяє сподіватися на вирішення боргових проблем державного сектору в міру відновлення економічного зростання.

Фіскальні аспекти функціонування державних підприємств у контексті фінансово-економічної стратегії України

Історичний досвід довів важливість державних підприємств як інструмента структурних реформ. Єх глобальна роль нині визначається насамперед показниками китайських компаній. З метою фіскального аналізу державних підприємств України оцінено їх загальний фінансовий стан, який характеризується значним рівнем збитковості. Надходження від цих підприємств до бюджету мали повільну динаміку, що не сприяло стабільному виконанню планових показників. Передбачено, що діюча ставка вилучення частини чистого прибутку на рівні не менш як 75 % забезпечить рекордні короткострокові надходження до бюджету, але загальмує інвестиційний процес із негативними довгостроковими наслідками. Обгрунтовано, що умовами переходу від фіксованого до плаваючого визначення частки перерахування прибутку державних підприємств до бюджету є наявність публічного аудиту фінансової звітності, показників ефективності діяльності та реалістичної стратегії розвитку. У висновках доведено, що фінансово-економічні заходи реформ мають бути посилені організаційними й управлінськими діями. Украй важливим є підвищення фіскальної прозорості та здійснення контролю за державною власністю.

Фінансування гібридних війн РФ на території Молдови та Грузії: висновки для України

На основі відкритих даних розкрито особливості фінансової підтримки Російською Федерацією самопроголошених республік на території Молдови, Грузії та України. Виявлено тенденцію щодо зменшення обсягу коштів для цієї підтримки у 2015 р. Однак вона залишається значущою та істотно різниться від найменшої для "Придністровської Молдавської Республіки" ("ПМР") до понад 60 % бюджету "Республіки Абхазія" та 90 % "Республіки Південна Осетія", 75 % для т. зв. "Д/ЛНР". Допомога має переважно соціальну спрямованість, що активно використовується у пропагандистських цілях. Спрогнозовано, що обмеженість фінансових ресурсів РФ, політична та економічна ізоляція на міжнародному рівні, демографічні та зовнішньоторговельні дисбаланси самопроголошених республік зумовлюватимуть їх наближення до діалогу із материнськими державами. Цей процес уже відчутний на прикладі "ПМР" та Молдови. Доведено, що обмін досвідом урегулювання "заморожених" конфліктів та координація зусиль (у т. ч. фінансових) країн, що перебувають у зоні потенційного ризику, має сприяти прискоренню реінтеграції невизнаних республік до материнських держав.

Фінансово-економічне забезпечення сфери охорони здоров'я зарубіжних країн: досвід для України / С. Г. Бойко

Розглянуто тенденції реформування сфери охорони здоров'я в Україні, пов'язані з вирішенням проблем фінансово-економічного, ресурсного забезпечення, диверсифікації джерел фінансування сфери на сучасному етапі трансформацій. Здійснено порівняльний аналіз фінансування сфери охорони здоров'я України та зарубіжних країн. Розглянуто особливості фінансування сфери охорони здоров'я зарубіжних країн як досвід для України та передумови розвитку і примноження людського капіталу в Україні. Висвітлюються питання фінансування системи охорони здоров'я та ефективність його використання в умовах обмежених ресурсів, забезпечення якості надання медичної допомоги як основи державної політики галузі. Визначено, що питання фінансування охорони здоров'я посідають важливе місце в державній політиці різних країн. Отже, охорона здоров'я завжди потребує ресурсних вкладень, адже якість медичного обслуговування і стан здоров'я населення залежать від забезпеченості медичної галузі матеріально-технічними, трудовими, фінансовими ресурсами та від їх ефективного використання. Тому об'єктивною необхідністю є вироблення фінансових засад реформування охорони здоров'я. Це означає, що проблеми ресурсного забезпечення галузі охорони здоров'я завжди актуальні для держави, для всього суспільства та кожного громадянина. Висвітлено сучасний стан розвитку медичної галузі в Україні. Наведено статистичні дані, якими характеризується сфера охорони здоров'я держави. Розглянуто джерела фінансового забезпечення системи охорони здоров'я України. Обгрунтовано необхідність подальшого реформування системи охорони здоров'я в Україні. Доведено, що країні необхідна трансформація фінансового механізму галузі на основі фінансового забезпечення сфери охорони здоров'я на фоні загального оновлення та очищення фінансової системи.

Фінансова система України: проблеми та пріоритети оздоровлення

Актуальність дослідження обумовлена потребою визначення практичних аспектів формування та використання фінансового потенціалу України в реформуванні чинної моделі економіки. Мета роботи - аналіз ризиків та проблем, що сформувалися протягом 2015 р. в бюджетно-податковій сфері, на валютному ринку, в банківській системі України тощо, та визначення пріоритетів оздоровлення фінансової системи у 2016 р. Отримані результати полягають у висвітленні результатів аналізу показників виконання бюджету в 2015 р. за умов зовнішніх і внутрішніх ризиків, чинників впливу на стан державного боргу, стану банківської системи та валютного ринку України. Визначено вплив низки чинників, що сприяли забезпеченню позитивної динаміки наповнення бюджетів усіх рівнів у 2015 р. Встановлено, що для забезпечення боргової стійкості держави потрібна стратегія, спрямована на оптимізацію боргового навантаження та утримання його на економічно безпечному рівні. Обгрунтовано прогнози щодо стану виконання бюджету країни у 2016 р. Зокрема, зазначено, що фінансове забезпечення виконання державних функцій у 2016 р. формуватиметься в умовах значного збільшення видатків на оборону, які складатимуть 5 % ВВП, виплат на обслуговування та погашення державного боргу, зростання обсягу субсидій на оплату комунальних послуг. Запропоновано способи підвищення ефективності управління державним боргом. Висновки: подальші дії держави для підтримки балансу у сфері державних фінансів потребують оптимізації видатків бюджету, продовження реформ у податковій та бюджетній сферах; забезпечення боргової стійкості держави; стабілізації банківської системи, зокрема збільшення гарантованої державою суми відшкодування вкладів населення, остаточне завершення санації банківської системи, залучення додаткових пасивів.

Урахування проектних загроз у розбудові державної системи захисту критичної інфраструктури

Проаналізовано сучасні методологічні підходи до оцінки загроз та небезпек об'єктам критичної інфраструктури. Продемонстровано, що досвід державної системи фізичного захисту (ядерних установок і матеріалів) щодо аналізу загроз, побудови моделі порушника та моделі загроз, визначення проектної загрози може бути використаний і при розбудові в Україні державної системи захисту критичної інфраструктури. Водночас необхідність захисту критичної інфраструктури від загроз будь-якого походження та спрямованості (all hazards approach) вимагає застосування моделі загроз, що, окрім моделі порушника, містить модель об'єкта та модель соціально-політичної обстановки, в якій цей об'єкт функціонує. Надано рекомендації щодо визначення проектної загрози об'єктам критичної інфраструктури та шляхів подальшої розбудови в Україні державної системи захисту критичної інфраструктури.

Управління експортною політикою у сфері військово-технічного співробітництва в умовах криз: світовий досвід та Україна

Проаналізовано світові тенденції щодо змін стратегічного управління експортною політикою у сфері військово-технічного співробітництва за умов політичних, економічних та фінансових криз.

Українсько-угорські відносини: проблемні питання та роль історичної науки

Розглянуто проблемні питання в українсько-угорських відносинах, що особливо загострилися останнім часом насамперед через зміну зовнішньополітичного курсу Угорщини та актуалізацію угорського чинника у внутрішній політиці України. Наголошується, зокрема, що нинішні звинувачення Угорщини на адресу України щодо порушення прав угорської національної меншини та вимоги автономії для угорців Закарпаття є безпідставними, адже й новий Закон України "Про освіту" переслідує мету повноцінного залучення закарпатських угорців до суспільно-політичного, економічного й культурного життя України, що є неможливим без знання державної мови. Акцентовано увагу на ролі історичної науки, співробітництва істориків обох країн у розв'язанні дискусійних і маловивчених питань українсько-угорських відносин, які не лише по-різному трактуються науковцями України та Угорщини, але часто використовуються політиками для обгрунтування своїх дій та намірів. Ідеться, зокрема, про різну інтерпретацію спільного історичного минулого угорців і русинів-українців. Наприклад, окупація та анексія Карпатської України Угорщиною у березні 1939 р. Ці події, які не тільки зумовили докорінну зміну суспільно-політичного життя закарпатців, що позначилося переходом від державно-правових засад демократії зразка Чехословацької республіки 1918 - 1939 рр. до угорського авторитарного політичного режиму, а й привели до суттєвих змін в етнонаціональній і культурній сферах, трактуються угорськими істориками як "відновлення тисячолітнього угорсько-руського співжиття". Разом з тим це "відновлення" супроводжувалося в 1939 - 1944 рр. поетапним втіленням стратегічної мети прибічників "Великої Угорщини": адміністративно-політичною інкорпорацією Закарпаття (т. зв. Підкарпаття) у державно-правову систему Королівства Угорщина і повною мадяриза цією його населення, тобто перетворенням краю на невід'ємну частину Угорщини, а місцевих жителів - на угро-русів. Зазначається, що підвищена увага до національної історії, культури та мови, патріотичного виховання, сімейних цінностей та духовного відродження відбувається сьогодні в сусідній державі на основі пропаганди величі "Великої Угорщини", яка існувала до Першої світової війни. ідеться якщо не про територіальне, то принаймні політичне й економічне відновлення "Великої Угорщини" в межах до Тріанонського мирного договору 1920 р., який на офіційному рівні визнаний найбільшою трагедією сучасної угорської нації. Цими ідеями пронизана більшість публікацій сучасних угорських учених-суспільствознавців та пуб лі цис тів, зокрема щодо історії Закарпаття, та діяльність науковців і громадсько-політичних представників угорської національної меншини в Україні.