Розкрито сутність поняття риторики в науковій літературі. Висвітлено теоретичні та практичні засади формування риторичних умінь у майбутніх правників у процесі фахової підготовки. Увагу приділено організації, методиці, аналізу результатів експериментального дослідження ефективності педагогічних умов формування даних умінь.

Раскрыта сущность понятия риторики в научной литературе. Освещены теоретические и практические основы формирования риторических умений у будущих юристов в процессе профессиональной подготовки. Уделено внимание организации, методике, анализу результатов экспериментального исследования эффективности педагогических условий формирования данных умений.

Розглянуто вивчення ролі стилістичних фігур у здійсненні ефективного мовленнєвого впливу на суд присяжних. Виступ адвоката у суді поєднує в собі ознаки як офіційно-ділового, так і ораторського стилю, що характеризується формуванням складних стильових відносин між його оцінно-емоційними компонентами та логічними умовиводами. Тому, даний тип промови як особливий вид ораторства виступає інструментом емоційно-риторичного впливу на свідомість судової аудиторії. У результаті проведеного аналізу встановлено, що загалом захисник у своїй промові використовує стилістичні фігури синтаксичного рівня. Цей факт можна пояснити тим, що адвокатський виступ здійснює ментальну сугестію як з боку емоційного впливу, так і зі сторони логічних розмірковувань. Останнє репрезентується за рахунок синтаксичних конструкцій, оскільки, починаючи ще з Античної Греції, синтаксис вважався частиною логіки. Зроблено висновок про те, що для здійснення ефективного мовленнєвого впливу адвокат у своєму виступі найчастіше використовує риторичні запитання, повтори, пряму мову, еліпсиси та апозіопезиси.

Досліджено прагматичні особливості захисної промови адвоката та їх ролі у здійсненні успішного мовленнєвого впливу на суд присяжних. Формально композиція адвокатського виступу висвітлює послідовність процесуального доказу, а фактично відбувається програмування суду присяжних на прийняття позитивного для судового оратора рішення. За допомогою комунікативно-прагматичного методу виокремлено ряд висловлювань за їх прагматичним спрямуванням, а саме інформативи (експлікативи, аргументативи, афірмативи), реквестиви, директиви та запит, а також досліджено їх функціонування у різних частинах захисної промови. Шляхом звернення захисника в тій чи іншій мірі до відповідного типу речення протягом всієї його промови імпліцитно прослідковується заклик до виправдання підсудного. У результаті дослідження встановлено, що найчастіше адвокат у всіх трьох частинах виступу використовує афірмативні висловлювання, які разом з експлікативами у вступі та основній частині підтверджують тезу аргументативних висловлювань у заключній частині про невинуватість підзахисного. При цьому вживання реквестивів, запитів та директивів слугує налагодженню та підтримці контакту із судовою аудиторією, що забезпечує ефективність здійснення на присяжних мовленнєвого впливу.

У період системних реформ, що відбуваються в сучасному українському суспільстві загалом, і в судовій системі зокрема, до чинників, що забезпечують більш справедливий і гуманний характер судового процесу, варто зараховувати історичний досвід, набутий іншими державами у правовій сфері. Також включення в теоретичне осмислення поняття культури судового оратора міркувань щодо значення християнської етики в процесі гуманізації судочинства не лише забезпечило б повноту розгляду проблеми, а й надало б можливість окреслити шляхи пошуку найоптимальнішої моделі поведінки і судді, як ключової фігури судового процесу, й інших його учасників.